Виробництво енергії і екологічні проблеми

Дуже складні екологічні проблеми пов'язані з одержанням енергії. Потреба в енергії - одна з основних життєвих потреб людини. Енергія потрібна не тільки для нормальної діяльності сучасного складно організованого людського суспільства, але і для простого фізичного існування кожного людського організму. В даний час в основному електроенергію одержують на гідроелектростанціях, теплових і атомних станціях. Гідроелектростанції на перший погляд є екологічно чистими підприємствами, що не завдають шкоди природі. Так вважали багато десятиліть. У нашій країні збудували багато найбільших ГЕС на великих річках. Тепер стало ясно, що цим будівництвом нанесена, велика шкода й природі, і людям. Насамперед будівництво гребель на великих рівнинних річкахпризводить до затоплення величезних територій під водоймища. Це пов'язано з переселенням великого числа людей і втратою пасовищних угідь.

По-друге, перегороджуючи річку, гребля створює непереборні перешкоди на шляхах міграцій риб, що піднімаються на нерест у верхів'я річок.

По-третє, вода у водосховищах застоюється, її проточність сповільнюється, що позначається на житті всіх живих істот, що живуть у річці й водоймищі.

По-четверте, місцеве підвищення води впливає на грунтові води, призводить до підтоплення, заболочуванню, до ерозії берегів і оповзам.

Цей список негативних наслідків будівництва ГЕС на рівнинних ріках можна продовжити. Значні висотні греблі на гірських річках також являють собою джерела небезпеки, особливо в районах із високою сейсмічністю. У світовій практиці відомо декілька випадків, коли прорив таких гребель призвів до величезних руйнацій і загибелі сотень і тисяч людей.

З екологічної точки зору АЕС є найбільше чистими серед інших нині чинних енергетичних комплексів. Небезпека радіоактивних відходів цілком усвідомлюється, тому і конструкція, і експлуатаційні норми атомних електростанцій передбачають надійну ізоляцію від навколишнього середовища радіоактивних відходів, що утворюються.

Варто враховувати, що фактичні обсяги радіоактивних відходівпорівняно невеликі. Для стандартного ядерного енергоблока потужністю в 1 млн. кВт це 3 – 4 м³ у рік. Ясно, що з кубометром навіть дуже шкідливої й небезпечної речовини усе ж простіше поводитися, чим із мільйоном кубометрів просто шкідливого й небезпечного, як, наприклад, з відходами теплових електростанцій, що практично цілком надходять у навколишнє середовище.

Не усі знають, що вугілля має невеличку природну радіоактивність. Так як на ТЕС спалюються величезні обсяги палива, то її сумарні радіоактивні викиди вищі, чим у АЕС. Але цей чинник другорядний, у порівнянні з головною шкодою від установки на органічному паливі, яка наноситься природі й людям, - викидами в атмосферу хімічних сполук, що є продуктами спалювання.

Хоча АЕС екологічно більш чисті, чим просто електростанції, вони таять у собі велику потенційну небезпеку у випадку серйозних аварій реактора. У цьому ми переконалися на прикладі Чорнобильської катастрофи. Таким чином, енергетика ставить багато екологічних проблем. Пошуки вирішення проблеми ведуться в декількох напрямках.

Вчені розробляють нові безпечні реактори для атомних станцій. Другий напрямок пов'язаний із використанням нетрадиційних поновлюваних джерел енергії. Це насамперед енергія Сонця і вітру, тепло земних надр, теплова й механічна енергія океану. У багатьох країнах, у тому числі й у нас, уже створені не тільки дослідні, але і промислові установки на цих джерелах енергії. Вони ще порівняно малопотужні, але багато вчених вважають, що за ними велике майбутнє.

 

7.15. Екологічна криза, як криза антропоцентричної свідомості

 

Екологічна криза XX століття засвічує, що біосфера та її компоненти є досить крихкими структурами. Вони почали інтенсивно руйнуватися під впливом глобального антропогенезу та втрачати сприятливі для людини властивості.

Кінець ХХ - століття – це час усвідомлення кризи цивілізації, заснованої на індивідуалізмі, споживанні та підкоренні природи.

Протягом всієї історії свого існування людина спиралася на природоруйнівну структуру господарювання. Напередодні ХХІ століття людство ступило на поріг нової складної епохи - екологізації усіх сфер виробничої діяльності. Її легкому протіканню заважають: соціально-політичні передумови, коли уряди та народи ще не зрозуміли необхідності включення стану навколишнього середовища до числа пріоритетів розвитку нації; економічно-технічні передумови, які полягають у тому, що екологічно чисті технології відсутні або дорого коштують, та передумови морально-психологічного характеру, що зводяться до не усвідомлення згубних наслідків антиекологічних дій. Технократична парадигма мислення, притаманна ХХ століттю, настільки сильна, що вихід з екологічної кризи, як і раніше, намагаються знайти звичайними шляхами: контроль за технологіями, які використовуються у промисловості; прийняття природоохоронних законів; створення екологічно чистих виробництв і т.п. Іншими словами, коли екологічна криза породжена технічним прогресом, то слід просто внести відповідні корективи в напрямок цього прогресу. Екологічна криза сприймається як щось зовнішнє по відношенню до людини, а не як те, що міститься у ній самій. Однак, дієвість любих заходів, які приймаються по захисту природи, в кінцевому рахунку, визначаються поведінкою людей, які взаємодіють з нею, їх відношенням до природи.

"Розруха не в навколишньому світі, розруха в головах" – казав колись професор Преображенський з повісті М.Булгакова "Собаче серце". В суспільстві дуже повільно утверджується поняття того, що екологічна криза – це, не в останню чергу, "розруха в головах" і саме в них потрібно спочатку привести все до ладу. Все більша кількість дослідників доходять висновку, що екологічна криза – це, в першу чергу, криза світогляду, філософсько-ідеологічна криза. З цієї точки зору, вирішення екологічних проблем у глобальному масштабі неможливо без зміни домінуючої зараз екологічної свідомості. Терміном "екологічна свідомість" традиційно позначається сукупність уявлень (як індивідуальних, так і групових) про взаємозв’язки в системі "людина-природа" і у самій природі, а також відповідних стратегій і технологій взаємодії з нею. Саме сформований тип екологічної свідомості визначає поведінку людей по відношенні до навколишньої природи.

Поступова зміна технократичного шляху розвитку суспільства на шлях екологічний найбільш придатний можливий шлях подальшого розвитку людської цивілізації.

Питання для самоконтролю:

1.Які основні джерела і види забруднення атмосфери?

2.Які основні джерела і види забруднення гідросфери?

3.Які основні джерела і види забруднення ґрунтів?

4.Які основні ознаки глобальних екологічних проблем?

5.Що таке «Парниковий ефект», які причини його виникнення і наслідку?

6.Які причини і наслідки виснаження озонового шару?

7.Які причини виникнення кислотних дощів, і які їхні наслідки?

8.Як впливає забруднення атмосфери, гідросфери, ґрунтів на розвиток живих організмів і здоров'я людей?

9.Які можливі шляхи гармонізації взаємин між суспільством і природою?

 

ЛЕКЦІЯ 8.

Тема лекції: Діяльність урядових та неурядових міжнародних організацій у галузі охорони навколишнього середовища

План:

·. Міжнародна екополітика

· Діяльність ООН

·.Діяльність ЮНЕСКО

· Діяльність «ЗЕЛЕНИХ»

· Діяльність Римського клубу

· Екстраполяційні динамічні і нормативні моделі майбутнього

· Стратегія й тактика виживання людства

Міжнародна екополітика

Кінець XX століття ознаменувався усвідомленням взаємної відповідальності держав за стан навколишнього середовища. Стали нормою міжнародного спілкування співробітництво в галузі вирішення екологічних проблем, взаємні консультації та обмін інформацією. Головною метою стало вироблення системи світової екологічної безпеки. Об’єктивна необхідність міжнародного співробітництва в галузі охорони природи на міждержавному рівні випливає з глобального характеру екологічної кризи та неможливості іншим засобом забезпечити охорону навколишнього середовища.

Екологія у другій половині ХХ століття поставила перед політикою такі гострі проблеми, як регулювання чисельності населення, екологічну безпеку населення. Природа екологічних проблем загально планетарна, і її неможливо вирішити окремо в тій чи іншій державі. Виникло нове явище в розвитку цивілізації - екологічна політика. У сучасному суспільстві екологічна політика стала самостійною сферою в політичній діяльності держав. Формування екологічної політики розпочалося з 70-х років, коли появилася швидка деградація природного середовища в різних країнах світу. Вона призвела до того, що зараз у більш ніж 100 країнах світу створені міністерства або відомства, що спеціально займаються охороною навколишнього середовища. Практично одночасно в усіх країнах світу почалася розробка нормативів якості середовища життя, право людини на користування природним середовищем стало включатися до конституції держав, розвивається природоохоронне законодавство. Поняття екологічного суверенітету почало входити у число державних пріоритетів.

Світова громадськість усвідомила, що людство має загальні глобальні інтереси, без вирішення яких неможливий стійкий розвиток жодної держави. Способи політичного забезпечення охорони навколишнього середовища в різних країнах неоднакові. Лідером у формуванні принципів екологічної політики та її проведення, безумовно, є країни Західної Європи. У сучасній Європі, за французьким вченим Т.Лаво виділяються чотири великих регіони, що відрізняються екологічною політикою, яку вони проводять.

Перший регіон – країни півдня Європи, найменш економічно розвинуті, з аграрною направленістю виробництва.

Вони мають багато складних екологічних проблем та покладаються в їх вирішенні на фінансову допомогу з боку Європейського співтовариства.

Другий регіон – північна Європа, держави якої відрізняються найбільш гармонійним розвитком та раціональним використанням природних ресурсів. Вони успішно вирішують екологічні проблеми, спираючись на традиційно екологізованний світогляд широких верств населення.

Третій регіон – країни північно-західної Європи, що відрізняються високим промисловим потенціалом та сильно забрудненим природним середовищем. Країни цього регіону мають достатньо засобів та коштів і з кінця 80-х років почали проводити енергійну екологічну політику.

Четверта група – країни східної Європи, які відрізняються дуже високим рівнем забруднення середовища та не мають економічних і фінансових засобів для оперативного та стратегічного вирішення екологічних проблем.

Після утворення Європейського Економічного Співтовариства з 1987року отримує поширення ініціатива Франції у галузі сумісної міждержавної охорони природи. Вона стала поштовхом для створення багатьох видів міждержавних структур. ЄЕС, та потім Європейська рада (ЄР) з 1973 року послідовно розробили та реалізували чотири програми з охорони довкілля. Прийнята практика підготовки в цій галузі спеціальних директив, обов`язкових для країн ЄР. Зараз у галузі екології дають 120 таких директив.

У 1993 році ЄР прийняла новий стандарт (BS 7750) щодо широкого кола продуктів промислового й сільськогосподарського виробництва та діяльності підприємств, відповідно якому більш жорстко регламентуються забруднення навколишнього середовища, витрати енергії на виробництво, створення шумового забруднення. Продукція, що витримує цей стандарт, отримує знак “Зеленого голуба”, який дає переваги на ринку товарів.

Міжнародне співробітництво в області охорони навколишнього середовища відбувається в рамках різноманітних міжнародних урядових і неурядових організацій. Вони різняться по цілям, структурі й функціям. У залежності від характеру співробітництва - двосторонні або багатосторонні, регіональні або субрегіональні. Початок міжнародному співробітництву з проблем навколишнього середовища було покладено в 1913 р. у Берні (Швейцарія), коли вчені 18 країн зібралися на конференцію по міжнародній охороні природи. Але само по собі міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища розпочалася ще наприкінці ХІХ століття, воно здійснювалося каналами громадських організацій – Всесвітнього фонду дикої природи та Наукового комітету з проблем навколишнього середовища (СКОПЕ), Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОП).

Протягом останніх десятиріч намітилася чітка тенденція вирішення багатьох питань екологічної безпеки на міжнародному рівні. Стимулюючим поштовхом до міжнародного співробітництва на рівні держав з питань екології та охорони природи стала Стокгольмська конференція 1972 року. Стокгольмська декларація закріпила фундаментальне право людей не тільки на свободу та рівність, але й на адекватні умови життя в навколишньому середовищі тієї якості, яке забезпечує їхню гідність та добробут.

Україна як європейська держава приєдналася до процесу державного та правового регулювання збереження якості природного середовища. У 1991 році було створене Міністерство охорони навколишнього середовища України. За його ініціативою в 1991 році був прийнятий закон “Про охорону навколишнього природного середовища” та розпочата розробка пакету законів та законодавчих актів з екологічних проблем, включаючи охорону атмосфери, води, рослинного та тваринного світу. Суверенна Україна як учасниця конференції 1992 року в Ріо-де-Жанейро, внесла пропозицію про екологічну конверсію виробництв, прийняла на себе зобов`язання забезпечувати екологізацію економіки та розв`язання екологічних проблем як першочергове завдання господарської та державної політики. Україна бере участь у роботі програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).

На міждержавному рівні розпочався процес формування нової системи цінностей соціального, економічного та етичного характеру, що включає в себе екологічний імператив

 

Діяльність ООН

Проблема навколишнього середовища в її сучасному розумінні була вперше поставлена в Організації Об'єднаних Націй на Міжурядовій конференції з проблем біосфери в Парижі в 1968 р.

У червні 1972 р. у Стокгольмі (Швеція) відбулася конференція ООН із проблем навколишнього середовища. Ця конференція проголосила право людини на якісне навколишнє середовище і обов'язок його охороняти й покращувати для майбутніх поколінь.

Конференція прийняла Декларацію по навколишньому середовищу, план заходів, що повинні здійснюватися урядами і міжнародними організаціями і «Резолюцію про організаційні і фінансові заходи»; обговорила питання планування населених пунктів і керування природними ресурсами, розглядалися інформаційні й культурні аспекти проблем навколишнього середовища.