Економічні механізми природокористування



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Економічні механізми природокористування



 

Можна виділити такі елементи економічного механізму природокористування:

-плата за користування природними ресурсами;

-система економічного стимулювання природоохоронної діяльності;

-плата за забруднення навколишнього середовища;

-створення ринку природних ресурсів;

-вдосконалення ціноутворення з урахуванням екологічного фактора, особливо на продукцію природоексплуатуючих галузей;

- екологічні фонди;

- екологічні програми;

- продаж прав на забруднення;

- система “застава – повернення”;

- екологічне страхування.

На основі економічних оцінок має вводитися платність природокористування.Введення платного природокористування має сприяти більш адекватному врахуванню екологічного фактора в економіці, раціональному використанню природних ресурсів. Певним чином плата за природні ресурси є аналогом екологічного податку. Серед платежів за природні ресурси можна виділити плату:

-за право користуватися природними ресурсами;

-за відновлення та охорону природних ресурсів.

Суттєвого значення в системі платного природокористування набули різноманітні штрафні санкції за нераціональне використання природних ресурсів та забруднення довкілля. Повинні застосовуватися суворі санкції, економічна та правова відповідальність. Зокрема, розмір штрафів має бути значним, щоб реально впливати на діяльність виробника.

Оплатне природокористування визначає характер системи економічного стимулювання природоохоронної діяльності, заходів із зниження забруднень навколишнього середовища.

До системи економічного стимулювання можна віднести оподаткування, субсидування, пільгове кредитування природоохоронної діяльності, прискорену амортизацію фондів та інші заходи.

Особливо широко застосовуються податки. В екологічних ( зелених) податків дві мети:

- зробити вартість продукції більш адекватною щодо витрат (у тому числі на охорону природи та покриття збитків навколишнього середовища).

-сприяти політиці, при якій збитки компенсує забруднювач, а не суспільство в цілому ( реалізація принципу “забруднювач платить”).

Держава дає лише початковий поштовх, впливаючи на ціни. Усе інше виконують ринкові механізми: впливають на поведінку виробника та споживача, на попит та пропозицію продукції у залежності від ступеня її екологічності тощо.

В загальному випадку для виробників податкові пільги повинні встановлюватися з урахуванням рівня проведення природоохоронних заходів, екологічності виду діяльності. При вживанні ефективних заходів доцільне зменшення оподаткованого прибутку, наприклад, скорочення його на суму, яке підприємство реінвестувало на охорону природи.

В деяких випадках податки взагалі можуть не вимагатися. Наприклад, від податків звільнюються екологічні фонди. Таку політику доцільно проводити і щодо прибутків, отриманих від утилізації вторинних ресурсів та відходів, для внесків організацій, а також грантів на охорону природи.

З позицій переходу економіки до стійкого розвитку, система податків повинна передбачати підвищені податки на галузі, які експлуатують природу. Це знизить вигідність внесків на їх розвиток.

Важливим є і регіональний аспект. В місцевості з напруженою екологічною ситуацією система оподаткування повинна бути більш м’якою у порівнянні з екологічно чистими регіонами. Пільгові податки мають надаватися державним та приватним підприємствам, які виробляють екологічне обладнання, матеріали, а також тим, що пропонують екологічні послуги (будівництво та реконструкція природоохоронних об’єктів).

Підвищені податки має сенс застосовувати при оцінюванні екологічно небезпечної продукції (препаратів, що руйнують озоновий прошарок, етилованого бензину, пестицидів, енергоємної техніки). Для того, щоб дати промисловості час на на перехід до виробництва альтернативної продукції, цей податок необхідно зробити прогресивним у часі.

За деякими оцінками частка податків, пов’язаних із природокористуванням має зрости на порядок та складати 30-50% прибуткової частини державного бюджету.

Вимагає поліпшення система державних субсидій для економіки. В наш час субсидії відіграють анти екологічну роль. Особливо це помітно на прикладах двох економічних комплексів ПЕК та АПК.

Прискорена амортизація основних фондів добре випробувана у світі як стимулятор приоритетних видів діяльності ДТП. Підприємство, завищуючи амортизаційні відрахування, скорочує розмір оподаткованого прибутку. В результаті цього його чистий прибуток зростає.

Створення ринку природних ресурсів актуальне в умовах їх дефіцитності та можливості отримання значних коштів від їх продажу. Цивілізований ринок ресурсів дасть можливість активно залучати капітал у природо експлуатаційну галузь. Створення бірж природних ресурсів, проведення аукціонів, де підприємці могли б закупати права на розробку та оренду, за умов жорсткого екологічного контролю та комплексної екологічної експертизи, могли б суттєво збільшити державні та регіональні прибутки від природокористування.

Ринок природних ресурсів (перш за все, землі) повинен передбачати і створення іпотечної системи. Власники ресурсів зможуть використовувати їх для отримання інвестицій у розвиток виробництва.

Концепція удосконалення ціноутворення в економіці має важливе значення для поліпшення природокористування. Є два аспекти цієї проблеми:

- досягнення ДТП, запровадження мало викидних технологій натикаються на неефективність ресурсозбереження через низьку вартість ресурсів. За таких умов розумне підвищення цін стимулювало б перехід на режим економної експлуатації;

-більш того, ціна повинна враховувати рівень екологічної безпеки продукції. Чиста екологічно продукція має бути дешевшою за ту, виробництво якої пов’язане з негативним впливом на довкілля, або ту, яка сама є небезпечною для природи та здоров’я людини.

Важливе значення для фінансової сторони охорони природи відіграють позабюджетні фонди. Основна мета їх формування - створення незалежної від державного бюджету централізованого джерела фінансування природоохоронних потреб. Серед їх основних задач:

-фінансування та кредитування програм та науково – технічних проектів, спрямованих на покращення стану довкілля та забезпечення екологічної безпеки населення;

-мобілізація фінансових ресурсів на природоохоронні заходи та програми,

-економічне стимулювання раціонального природокористування, запровадження чистих технологій;

-сприяння розвитку екологічного виховання та екологічної свідомості.

Джерела формування екологічних фондів: в основному платежі підприємств за викиди ⁄ скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів, штрафні платежі, кошти за відшкодування заподіяних збитків, добровільні внески.

Для реалізації важливих екологічних завдань велике значення має формування екопрограм – комплексних заходів. Цільові екологічні програми в нашій країні необхідні для вирішення наступних питань:

- виконання міжнародних зобов’язань (охорона озонового шару, подолання проблеми парникового ефекту, збереження біорозмаїття);

- охорона та раціональне використання природних ресурсів;

- охорона особливо цінних природних об’єктів;

- реабілітація зон екологічного лиха.

Великі перспективи має розвиток ринкових механізмівпродажу прав на забруднення. Одна з важливих його складових – право на продаж різного виду викидів та скидів. Спрощена схема цього механізму така. Підприємство, що бажає розширити своє виробництво, має вибір: створити надійну систему очищення у себе або викупити право на додаткове забруднення у іншого підприємства. В результаті загальна сума забруднень не збільшується, а сума витрат на охорону природи мінімізується.

Документом, що закріплює права є екологічна ліцензія – вид цінних паперів, що законно надає дозвіл на викиди конкретної забруднюючої речовини протягом конкретного часу. Загальна кількість екологічних ліцензій підприємства має відповідати фактичному рівню сукупних викидів.

На одну й ту саму забруднюючу речовину ціна екологічної ліцензії може змінюватися в залежності від сезону, часу доби, ситуації у регіоні (нормальна, екстремальна).Використання екологічної ліцензії замість податків дасть можливість замінити державне регулювання ринковим.

Найбільш старим та надійним економічним інструментом в охороні довкілля є заставна система. Повернення порожніх пляшок, використаних елементів живлення, пластикових контейнерів. Незважаючи на простоту даний механізм суттєво знижує надходження забруднень до навколишнього середовища (у тому числі і токсичних), зберігає значні кошти й ресурси завдяки утилізації

Можливим економічним механізмом запобігання або пом'якшення наслідків екологічних катастроф є екологічне страхування – страхування відповідальності підприємства-джерела підвищеного ризику за завдання шкоди через аварію, технічний збій або стихійне лихо.

До екологічного страхування належать:

- страхування загальної громадянської відповідальності перед третіми особами, яке передбачає відшкодування збитків майну юридичних осіб та громадян, а також шкоди здоров’ю населення в результаті аварій та катастроф.

- страхування відповідальності за завдання шкоди навколишньому середовищу. Під цим розуміють страхування власниками потенційно небезпечних об'єктів у зв'язку з необхідністю відшкодування збитків третім особам. Цей вид страхування передбачає покриття витрат на ліквідацію наслідків забруднення та прямих майнових збитків постраждалих третіх осіб.

Екологічне страхування може здійснюватися в добровільній та обов'язковій формі. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховиком та страхувальником. Умови й порядок визначаються Законом України про страхування від 7. 03. 1996.

Обов'язковим є страхування підприємств, внесених до затвердженого законодавством переліку екологічно небезпечних об'єктів. З цією метою створюється банк даних (екологічний архіваріус) про небезпечні для навколишнього середовища підприємства та виробництва.

В основі рангування підприємств за ступенем їх екологічної небезпеки лежать оцінки вірогідності страхового ризику (події, щодо якої проводиться страхування) та потенційних економічних збитків. В залежності від величини останніх виділяють три групи:

-особливо небезпечні – група А. Повинні обов'язково підлягати страхуванню.

-небезпечні – група Б. Рішення про страхування приймають регіональні природоохоронні органи.

-мало небезпечні – група В. Підприємства страхують ризик екологічних аварій на добровільній основі.

Страхове відшкодування виплачується в розмірах, передбачених чинним цивільним законодавством і визначається в результаті розгляду справи в судовому або іншому порядку. Страхове відшкодування містить:

-компенсацію збитків пов'язаних із пошкодженням або загибеллю майна;

-суму збитків, пов'язаних із погіршенням якості життя та стану навколишнього середовища;

-витрати необхідні для врятування життя та майна осіб, яким завдано шкоди;

Не відшкодовуються збитки, пов'язані з генетичними наслідками забруднення навколишнього середовища.

Забезпечення екологічної безпеки населення та господарських об'єктів на всіх рівнях реалізується через створення системи екологічного страхування. До неї входять такі фонди:

-Страхові фонди підприємств – джерел підвищеного ризику:

-фонди взаємного страхування, що створюються галузевими чи регіональними об'єднаннями таких підприємств;

-фонд страхування екологічного ризику, який забезпечує захист інтересів третіх осіб, у випадку завдання їм збитків аварійним забрудненням, та компенсацію збитків самого страхувальника. Фінансові ресурси цього фонду формуються за рахунок коштів екологічного фонду та страхових компаній, що стимулюють природоохоронну діяльність.

Страхові фонди підприємств та фонди взаємного страхування призначені для компенсації, як правило, невеликих збитків. Розміри внесків та величина відшкодування збитків із цих фондів визначаються спільним рішенням учасників у кожному конкретному випадку. Схема роботи таких фондів полягає в тому, що підприємства-забруднювачі та громадяни (реципієнти) вносять деяку суму в один чи кілька фондів, які у випадку виникнення страхового випадку компенсують постраждалим збитки. об'єднання фондів у єдину систему дає можливість переміщувати капітал, тимчасово розміщувати вільні кошти на депозитних банківських рахунках.

Практично підприємство не може власноруч ліквідувати наслідки страхових випадків, викликаних техногенними аваріями. Єдиною формою захисту інтересів і населення, і підприємств є страхування.

Країни, що вводять у себе систему екологічного страхування найчастіше стикаються з такими проблемами:

-відсутність методології страхування екологічного ризику;

-відсутність методик нормальних оцінок збитків, особливо завданих здоров'ю населення;

-необхідність пошуку перестраховика для виконання зобов'язання або створення резервних фондів.

В механізмі екологічного страхування не передбачені часові рамки відповідальності страховика, а також способи визначення характеру забруднення (постійне, поодиноке).

Угода укладається на один рік і може бути продовжена за бажанням підприємства. При укладенні визначається сума страхових платежів. Вона встановлюється, як правило, в % від річного обороту підприємства. Найвищий він може бути в енергетичному комплексі, нафтохімічній, хімічній та лісообробній промисловості, металургії.

Підприємства, із якими протягом 2 та більше років без перерви укладали угоди екологічного страхування користуються пільгами. Знижка від суми складає протягом двох років – 10%; трьох – 15%; чотирьох – 20.5%; більше – 30%.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-21; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.76.226 (0.014 с.)