Стратегія й тактика виживання людства

 

Нині настав час серйозного переосмислення людством ставлення до природи, час об’єднання зусиль націй і народів у боротьбі за врятування біосфери планети, здійснення нових локальних, регіональних і міжнародних програм подальшого розвитку та виживання, які повинні базуватися на нових соціально-політичних засадах, екологічній основі, глибоких екологічних знаннях і підвищеній загальнолюдській екологічній свідомості.

Існування й благополуччя людини сьогодні залежить від того, чи вдасться нам піднести принципи довгострокового розвитку до рівня всесвітньої етики. Для цього слід докласти великих зусиль і підвищити готовність до співробітництва націй у таких сферах, як глобальна ліквідація бідності, активна підтримка миру в усьому світі, підвищення міжнародної безпеки, раціональне, бережливе використання глобальних загальних природних ресурсів, регулювання народонаселення, вирішення проблем енергетики (максимальне залучення альтернативних видів енергії, підвищення ефективності, надійності та безпечності існуючих), харчування, урбанізації, охорони флори та фауни.

Тягар цих турбот має лягти на всі країни. Ті з них, що розвиваються, перш за все повинні вирішувати демографічні проблеми, проблеми опустелювання, знищення лісів, фауни та флори, розвинені країни – суперурбанізації, перезабруднення довкілля промисловими й сільськогосподарськими відходами, особливо токсичними, понадвиробництва та понадспоживання, кислотних дощів і демілітаризації. Усі країни повинні брати участь у збереженні світу, виправленні економічної системи, яка посилює нерівність і збільшує кількість бідних і голодних.

Для майбутнього всього людства, наступні два десятиріччя будуть визначальними: або співдружність націй вирішить найголовніші екологічні проблеми, або почнеться незворотна деградація біосфери й поступова загибель цивілізації. Планета вже не витримує антропогенного тиску: подвоєння населення всього за кілька десятиріч та його концентрація, головним чином, у містах; п’яти-десятикратний приріст економічної активності менш, ніж за століття; некероване зростання різних перетворень у сільському господарстві, енергетичних і промислових системах; супермілітарізація суспільства та накопичення величезної кількості глобально небезпечної ядерної та хімічної зброї. Нові технології та потенційно необмежений доступ до інформації відкривають нові величезні перспективи позитивного й негативного перетворення довкілля.

Кожна область змін людської діяльності має свої складні та важливі завдання, але головна проблема витікає із їх системного характеру. Через це довкілля та розвиток, які ще донедавна вважали ізольованими одне від одного, виявилися тісно пов’язаними. Зв’язуються також окремі галузі знань, організації, відомства, країни. Взаємопов’язаний, комплексний характер нових завдань і екологічних проблем вступив у протиріччя з характером дій існуючих національних відомств у межах кожної країни та транснаціональних компаній і корпорацій світу. Ці відомства, як правило, є незалежними, відокремленими і виконують порівняно вузькі завдання, приймаючи рішення за закритими дверима. Існує роз’єднаність відомств, що керують економікою, і відомств, які відповідають за охорону природи.

Новий підхід потребує докорінної зміни ставлення урядів, відомств, корпорацій і приватних осіб до навколишнього середовища, подальшого розвитку й міжнародного співробітництва. Такий підхід може реалізуватися двома шляхами. Перший – коли головна увага буде зосереджена на екологічних наслідках, другий – на причинах.

На першому шляху останнім часом уже досягнуто певних успіхів: у багатьох відомствах з’явилися нові установи, які почали займатися охороною довкілля та раціональним використанням ресурсів (укомплектовані, переважно, науковим персоналом). Розгорнуто екологічний моніторинг, спеціальні екологічні дослідження, поліпшується інформування в межах окремих країн і в міжнародному масштабі, вдосконалено екологічне законодавство, яке сприяло розробці нових, екологічно нешкідливих і менш ресурсоємних технологій.

Більшість відомств і організацій раніше головну увагу приділяли винятково наслідкам екологічних порушень. Нині настав час проаналізувати перш за все причини негативних ситуацій і почати їх усунення.

Головні галузеві відомства й міністерства відіграють основну роль у прийнятті рішень на національному рівні. Саме вони визначають форму, характер і розподіл впливу економічної діяльності на стан ресурсів і екологічну ситуацію, своєю політикою та бюджетами формують розширення чи деградацію ресурсно-екологічного потенціалу й можливості планети забезпечити ріст чисельності населення та екологічний прогрес. Але, на жаль, у коло інтересів більшості згаданих відомств не входять збереження ресурсно-екологічного потенціалу, від якого залежить позитивне вирішення завдань гармонізації, взаємовідносин нашого суспільства з довкіллям. Крім того, вони ще не мають повноважень для виконання цих завдань. Природоохоронні завдання й забезпечення стійкого розвитку повинні бути невід’ємною частиною діяльності усіх урядових відомств, міжнародних і великих приватних організацій. Вони мусять відповідати за те, щоб їх політика, програми й бюджети заохочували та підтримували діяльність, яка була б екологічно безпечною та економічно сталою нині та в майбутньому. У наш час традиційні кордони між країнами, націями з екологічної точки зору стають прозорими, проникними, а діяльність, яка колись вважалася винятково “внутрішньою справою”, сьогодні зумовлює екологічну ситуацію, розвиток і виживання інших країн. І навпаки, наслідки економічної, валютної, соціальної, торгової політики одних країн істотно впливають на інші. Тому необхідно зміцнити міжнародно-правову основу для забезпечення стійкого розвитку. Потрібна нова система міжнародних відносин, яка могла б заборонити одній чи кільком державам підривати екологічні основи існування й розвитку інших держав. Тепер зрозуміло, що при обранні напрямів майбутньої діяльності, яка має на меті стійкий розвиток і нормалізацію екологічної ситуації, економічні аспекти повинні обов’язково розглядатися одночасно з економічними, торговими, енергетичними, сільськогосподарськими, промисловими, військовими, культурно-освітніми та соціально-політичними в рамках одних і тих же підходів і в тих самих національних і міжнародних установах. Це – головне організаційне завдання на найближчі роки.

Людство сьогодні завдяки своїй чисельності, розумовому потенціалу, активності вже може радикально змінити системи, що складалися на планеті тисячоліттями й мільйонами років. Темпи змін настільки великі, що за ними не встигають науково-технічні знання й наші особисті можливості оцінювати та осмислювати екологічну ситуацію. Просте пристосування до цієї ситуації є хибним шляхом. Сьогоднішнє покоління має активно діяти вже зараз, на національному й міжнародному рівнях, щоб у майбутніх поколінь ще залишалася можливість вибору.

 

Питання для самоконтролю:

1.Чим обумовлена необхідність формування міжнародної экополитики?

2.На яких основах формується міжнародна экополитика?

3. Які міжнародні організації, діяльність яких зв'язана з охороною навколишнього середовища Ви знаєте?

4. Які основні задачі і мети діяльності МСОП?

5.Через які організації здійснює свою роботу по охороні навколишнього середовища ООН?

6.Які найбільш відомі дослідження Римського клуба Ви знаєте?

7. Які висновки були зроблені з моделі світового економічного розвитку “Світ3”, розробленої під керівництвом Д.Медоуза?

8. Як повинне діяти людство для збереження і подальшого стабільного розвитку життя на Землі?

 

Література

 

1. Акимова Т.А.. Хаскин В.В. Экология. Учебник. – М.: ЮНИТИ, 1998.

2. Бачинський В.А. Соціоекологія: теоретичні і прикладні аспекти. – К.: Наукова думка, 1991

3. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - К.: “Либідь”, 1995 р. – 368 с.

4. Булли В.А., Файвишенко Л.В. Экономика природопользования. Курс лекций – Донецк: ДИЭХП, 2000.

5.Батлук В.А.Основы экологии и охрана природной среды. — Львов, Афиша, 2001

6. Встреча на высшем уровне «Планета Земля». Повестка дня на 21 век. Документы конференции в Рио-де-Жанейро. – Женева, 1993.

7.Гирусов Э.В., Бобылев С.Н.., Новоселов А.Л., Чепурных Н.В. Экология и экономика природопользования.- Г.: ЮНИТИ, 2000

8.Дудник О. Природопользование: эколого - экономические основы. - Полтава: Астрея,1994

9.Злобін Ю. А. Основи екології. - К.:“Лібра”, 1998 р.-248с.

10. Кейсевич Л.В. и др. Биосфера и цивилизация. – К.: Наукова думка, 1992.

11. Мамонтов Н.Ф. Экология и прогресс (о кризисе цивилизации). – К.: Наукова думка, 1994.

12.Моисеев Н.И. Экология человека глазами математика.-М.:

«Молодаягвардия», 1988.

13.МедоузД.Х. и др. Пределы роста.- М.: Изд-во МГУ, 1991

14. Новиков Ю.В. Экология, окружающая среда и человек. – М.: Гранд, 1998.

15. Одум Ю. Экология в 2-х томах. - М.: Мысль, 1986.

16. Окружающая среда и развитие. Конференция ООН. Бразилия, 1992. Национальный доклад Украины. – К., 1992.

17. Погребняк В.Г. Основы экологии. – Донецк.: ДонГУЕТ, 2001

18. Погребняк В.Г., Ярошева О.І., Погребняк Л.О. Основи екології. – Донецьк:

ДонДУЕТ, 2001р. – 211с.

19. Петров К.М. Общая экология. Учебник для ВУЗов. – С.-Пб.: Химия, 1998.

20. Реймерс Н.Ф. Экология. Теория, законы, правила, принципы и гипотезы. – М.: Россия молодая, 1994.

21. Радионова И.А. Глобальные проблемы человечества. – М.: Аспект Прес, 1995.

22. Салтовский О.И. Основы социальной экологии. – К.: «МАУП», 1997.

23. Сытник К.М., Брайон А.В. и др. Словарь-справочник по экологии. – К.: Наукова думка, 1994.

24. Хачатуров Т.С. Экономика природопользования. – М.: МГУ, 1990 25.Ярошева О.І. Социально-экономические проблемы

экологии.– Донецк.: ДонГУЕТ, 2003.