Презумпція правомірності правової позиції громадянина

Ця презумпція найбільш характерна для провадження за скаргами громадян на рішення дії чи бездіяльність органів та посадових осіб. Ознаки даної презумпції полягають внаступному.

По-перше, правова позиція громадянина, котрий подає скаргу, має вважатися правомірною доти, доки інше не буде встановлено рішенням органу (посадової особи), компетентного розглядати скаргу по суті. Інакше кажучи, презюмується, що наявні підстави для подання скарги, конкретне право громадянина порушено конкретними діями або бездіяльністю певного органу або посадової особи, має місце порушення ними вимог правових норм.

По-друге, права й обов'язки щодо доведення правомірності правової позиції громадянина мають бути відповідно розподілені між ним і органом (посадовою особою), який розглядає скаргу, а також органом (посадовою особою), дії чи бездіяльність якого оскаржуються.

Обов'язок доведення фактів і обставин, які стали підставою для подання скарги, мають покладатися на орган (посадову особу), дії якого оскаржуються. Крім того, інтереси законності й об'єктивності ухвалення рішення щодо скарги вимагають певної ініціативи від органу (посадової особи), який розглядає і розв'язує скаргу.

По-третє, рішення по скарзі не повинно грунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо правомірності правової позиції громадянина мають тлумачитися на його користь.

Розглядувана презумпція зможе дисциплінувати діяльність чиновників усіх рівнів і сприяти попередженню порушень прав і свобод громадян з боку державних органів. Вона об'єктивно зумовлена і є необхідною вимогою, з урахуванням якої мають будуватися стосунки між громадянином та державою в особі її органів.

При здійсненні будь-яких інших адміністративних проваджень не-юрисдикційного характеру також: необхідно виходити з презумпції правомірності правової позиції громадянина. Але в них розглядувана презумпція дещо втрачає своє значення, оскільки тут відсутній правовий спір (конфлікт).

Проте не можна зовсім заперечувати значущість такої презумпції в більшості неюрисдикційних адміністративних проваджень. її значення зумовлено щонайменше двома факторами.

По-перше, суб'єктивне ставлення представника державного органу до громадянина має, безумовно, містити припущення про законність тих чи інших домагань останнього (наприклад, при розгляді заяв громадян).

По-друге, щодо «тягаря доведення» правомочності своєї позиції громадянином, представники державних органів мають бути орієнтовані на мінімізацію зусиль громадян щодо одержання різної інформації, документів, необхідних для досягнення цілей того чи того провадження. Йдеться про те, що службовці не повинні обмежуватися формальною вимогою щодо представлення громадянином тих чи тих документів, а, виходячи із ситуації, самостійно від імені відповідного органу витребувати їх. Цим вони можуть реально допомогти громадянину уникнути фізичних і моральних збитків, які практично завжди супроводжують «боротьбу за довідку».

Втілення в життя розглянутих презумпцій адміністративного процесу сприятиме істотному поліпшенню правового регулювання адміністративно-процесуальних відносин.

 

Глава 28 Адміністративні провадження та адміністративно-процесуальний статус громадянина

§ 1. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії

Однією з найважливіших особливостей адміністративного процесу є значно ширше порівняно з кримінальним та цивільним процесом коло охоплюваних суспільних відносин. Це зумовлює структуру адміністративного процесу як сукупність окремих проваджень, кожне з яких становить певну єдність послідовно здійснюваних дій і процедур, спрямованих на розгляд і вирішення індивідуально-конкретних (адміністративних) справ. Вони мають назву адміністративних проваджень.

Поділ адміністративного процесу на окремі адміністративні провадження (далі в цій главі — провадження) відображає об'єктивну потребу суспільного поділу праці й спеціалізації діяльності суб'єктів, уповноважених здійснювати таку діяльність. При цьому виділення конкретних проваджень у рамках адміністративного процесу пов'язане з необхідністю регулювання певних, якісно однорідних адміністративно-процесуальних правовідносин.

Класифікація проваджень можлива за різними критеріями (підставами). Залежно від характеру індивідуально-конкретної (адміністративної) справи можна виділити:

0 неюрисдикційні адміністративні провадження;

0 юрисдикційні адміністративні провадження.

Кожен з цих видів проваджень окремо розглядається нижче. Залежно від ступеня врегульованості процесуальної форми можна виділити звичайне и спрощене (прискорене) провадження. Прискорене (провадження, наприклад, у справі про адміністративне правопорушення у випадках, коли штраф стягується на місці здійснення правопорушення) характеризується спрощеною процесуальною регламентацією, мінімальною кількістю процесуальних актів, певною «спресованістю» стадій.

Можлива класифікація проваджень і з точки зору інстанційності розгляду справ.

У структурі кожного окремого провадження можна виділити стадії провадження відносно відмежовані, виділені в часі й логічно пов'язані сукупності процесуальних дій (процедур), які відрізняються колом суб'єктів і закріплюються відповідними процесуальними актами.

До основних стадій провадження, котрі властиві в цілому адміністративно-процесуальній діяльності, належать:

0 стадія аналізу ситуації, в ході якої збирається і фіксується інформація про фактичний стан справ, реальні факти, оцінюється перспектива подальшого руху справи, ухвалюється рішення про необхідність такого руху. Цю стадію можна також назвати стадією порушення адміністративної справи;

0 стадія прийняття (ухвалення) рішення в справі, в ході якої: а) дається юридична оцінка зібраної інформації; б) повно й всебічно досліджуються Матеріали справи з метою встановлення об'єктивної істини, ухвалюється конкретне рішення;

0 стадія виконання (або звернення до виконання) ухваленого рішення, в ході якої дістає логічне завершення вся діяльність щодо адміністративної справи (підкреслимо важливість цієї стадії, оскільки без неї все провадження в справі практично втрачає сенс, стає пустою формальністю);

0 стадія оскарження, або опротестування, рішення в справі (ця стадія має факультативний характер).

У стадіях адміністративно-процесуальної діяльності можна виокремити ще простіші складові — етапи процесуальної діяльності і процесуальні дії. Наприклад, у стадії порушення провадження в справі про адміністративне правопорушення можна виділити етапи припинення правопорушення і застосування заходів, які забезпечують провадження в справі (наприклад, адміністративне затримання), складання протоколу про правопорушення і т. ін.

Етапи процесуальної діяльності характеризуються визначеними безпосередніми цілями і завданнями, а також колом суб'єктів їх здійснення. Результати етапів процесуальної діяльності дістають своє відображення в окремому процесуальному оформленні. Так, застосування забезпечувальних заходів у провадженні в справах про адміністративні правопорушення може фіксуватися в окремих протоколах поряд із фіксацією в протоколі адміністративного правопорушення.

Серед видів процесуальних дій доцільно виділити попередні, проміжні й завершальні процесуальні дії. Наприклад, до попередніх процесуальних дій можна віднести медичний огляд з метою встановлення наявності та ступеня алкогольного сп'яніння громадянина при розв'язанні питання про можливість притягнення його до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Проміжною процесуальною дією може бути призначення необхідної експертизи в ході розгляду адміністративної справи. Завершальною є, наприклад, процесуальна дія, спрямована на виконання винесеної в справі постанови.

Отже, структуру адміністративних проваджень, як і в цілому адміністративно-процесуальної діяльності, утворюють процесуальні стадії, їх етапи, а також процесуальні дії, що в сукупності виступають первинними складовими адміністративного процесу.

 

§ 2. Неюрисдикційні адміністративні провадження

Велика частина проваджень, які становлять структуру адміністративного процесу, спрямована на вирішення справ щодо відносин так званого позитивного, тобто неюрисдикційного, характеру, що виникають у ході виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів. Ко-

ло цих проваджень значно ширше порівняно з юрисдикційними провадженнями. Це зумовлено специфікою управлінської діяльності в різних сферах життя суспільства, розмаїттям і спеціалізацією органів управління, їх повноважень.

До неюрисдикційних проваджень слід віднести такі види проваджень:

0 з підготовки й ухвалення нормативних правових актів;

0 з підготовки й ухвалення індивідуальних правових актів;

0 з укладання адміністративних договорів;

0 з розгляду пропозицій і заяв громадян;

0 реєстраційне і дозвільне;

0 установче;

0 з реалізації контрольно-наглядових повноважень;

0 виконавче;

0 з діловодства;

0 з приватизації державного і громадського майна;

0 у земельних, екологічних, фінансово-бюджетних, податкових і деяких інших справах.

У провадженнях з підготовки й ухвалення нормативних та індивідуальних правових актів управління відбувається порядок підготовки й ухвалення підзаконних актів різного рівня. Упорядкування такої адміністративно-процесуальної діяльності, введення її в чіткі процесуальні рамки є важливою гарантією законності підзаконних актів, що ухвалюються в ході виконавчо-розпорядчої діяльності.

Останнім часом дедалі частіше починають використовуватись адміністративні договори, і тому впорядкування провадження з їх укладання заслуговують на більшу увагу в ході правового регулювання адміністративно-процесуальної діяльності.

Провадження з розгляду пропозицій і заяв по суті є процесуальним забезпеченням з боку держави реальної можливості для громадянина активно декларувати свою громадянську позицію, формулювати свою думку щодо тих чи інших питань державного і громадського життя, критикувати недоліки і пропонувати шляхи їх усунення, а також ініціювати розв'язання різних питань, пов'язаних з реалізацією прав громадян і виконанням їхніх обов'язків.

Такі види адміністративних проваджень, як реєстраційне і дозвільне, спрямовані на упорядкування відносин, пов'язаних як з офіційним підтвердженням певних прав, так і з обігом об'єктів, використання яких потребує спеціального дозволу компетентних органів. Зокрема, це стосується придбання, зберігання й перевезення вогнепальної зброї, різноманітних вибухових речовин.

Водночас такі провадження можуть бути прикладом реалізації контрольно-наглядових повноважень (реєстрація транспортних засобів у Державній автомобільній інспекції (ДАІ) і перевірка їх технічного стану). В цьому випадку спостерігаємо тісний зв'язок елементів різних адміністративних проваджень, їх взаємодоповнюючий і кореспондуючий характер.

На практиці широко реалізується такий вид адміністративного провадження, як установче. Воно являє собою процесуальну регламентацію специфічної діяльності, пов'язаної з формуванням, ліквідацією, реорганізацією або перетворенням органів державного управління та інших суб'єктів. Прикладом такого провадження може бути створення різних суб'єктів підприємницької діяльності. Тут також спостерігається тісний зв'язок адміністративних проваджень. Це виявляється в тому, що окремі адміністративні провадження охоплюють своїм змістом частину інших проваджень. Так, хід установчого провадження зі створення нової державної установи передбачає як окрему ланку її реєстрацію (внесення до державного реєстру).

Результат будь-якої суспільної діяльності, в тому числі втіленої у відповідні правові форми, залежить від наявності й обсягу конкретної інформації, що забезпечує доцільність і оптимальність визначених дій і рішень. Одним із способів одержання необхідної інформації, виявлення відповідності визначеної діяльності інтересам держави, недоліків у змісті ухвалених рішень, організації і методах роботи органів, їх посадових осіб, інших підконтрольних об'єктів, слід визнати контроль. На забезпечення реальності й ефективності регулювання суспільних відносин, утвердження належного стану справ у сфері державного управління і спрямовано контрольно-наглядові провадження.

Навести вичерпний перелік неюрисдикційних (позитивних) проваджень неможливо. Адже цей перелік настільки ж динамічний, наскільки рухлива і непередбачувана сама практика управління в різних сферах суспільного розвитку.

Серед великої кількості зазначених проваджень в наступній главі підручника окремо висвітлюються набільш поширені в діяльності органів виконавчої влади види реєстраційних, дозвільних і контрольних проваджень

 

§ 3. Юрисдикційні адміністративні провадження

Хоча більша частина проваджень, що становлять структуру адміністративного процесу, спрямована, як вже відзначалося, на вирішення справ «позитивного» характеру, що виникають у ході виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів, проте значне місце в цій діяльності займає також розгляд справ про правопорушення, інші правові спори по суті та прийняття по них відповідних рішень.

У процесі такої діяльності вирішується юридична справа, здійснюється правовий захист порушених або оспорюваних інтересів, виноситься юридично-владне рішення щодо застосування відповідної правової санкції, відновлення порушеного права. Ця діяльність має назву «адміністративна юрисдикція», яка характерна для адміністративного процесу.

Тому частина проваджень у структурі адміністративного процесу характеризується як юрисдикційні адміністративні (адміністративно-юрисдикційні) провадження. До них належать:

0 провадження у справах про адміністративні правопорушення;

0 провадження з розгляду скарг громадян;

0 дисциплінарні провадження щодо державних службовців.

Певне проміжне місце між неюрисдикційними та юрисдикційними видами проваджень посідають провадження у зв'язку із застосуванням заходів адміністративного примусу, зокрема адміністративного попередження і адміністративного припинення.

Для адміністративно-юрисдикційної діяльності характерні такі риси.

1. Наявність правового спору (або правопорушення). Розгляд і розв'язання юридичних справ, зумовлених позитивними обставинами, не охоплюються юрисдикційною діяльністю. Юрисдикція виникає тільки тоді, коли необхідно розв'язати спір про право або у зв'язку з порушенням діючих правових норм. Щодо адміністративної юрисдикції такі спори виникають між сторонами суспільних відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами, набуваючи характеру адміністративно-правових спорів.

2. Адміністративно-юрисдикційна діяльність в силу своєї суспільної значущості вимагає належного процесуально-правового регулювання. Встановлення і доведення подій і фактів, їх юридична оцінка здійснюються в рамках особливої процесуальної форми, що є важливою й обов'язковою для юрисдикції. Адміністративна юрисдикція значно відрізняється від інших видів юрисдикційної діяльності, що існують у рамках кримінального й цивільного процесів. Вона є менш деталізованою процесуальною діяльністю.

Розгляд адміністративно-правових спорів здійснюється на основі відповідних нормативно-правових актів, що закріплюють порядок розгляду скарг на неправомірні дії або бездіяльність органів і посадових осіб, якими порушуються права і законні інтереси громадян. Що ж стосується адміністративних деліктів, то процесуальний порядок розгляду таких справ закріплено у процесуальній частині КлАП.

3. Адміністративно-юрисдикційна, як і інші види юрисдикційної діяльності, передбачає змагальність при розгляді справи. Це означає, що сторони адміністративно-правового спору, які винні у вчиненні адміністративного правопорушення, не є пасивними спостерігачами розв'язання справи юрисдикційними органами. Вони наділені досить широкими процесуальними правами, що дає їм змогу активно захищати свої інтереси, представляти докази, заявляти клопотання, заперечувати пред'явлені докази у здійсненні адміністративного правопорушення. При цьому адміністративно-юрисдикційні органи, їх посадові особи зобов'язані сприяти здійсненню цих процесуальних прав.

4. Обов'язковість ухвалення рішення у вигляді правового акту — важлива ознака юрисдикційної діяльності. Як спосіб розв'язання правових конфліктів юрисдикція передбачає необхідність ухвалення остаточного рішення — акту застосування норм права до конкретного випадку. Юрисдикційний акт щодо конкретної адміністративної справи означає, по суті, розв'язання правового спору.

Якщо ж йдеться про правопорушення, то в такому акті можуть бути передбачені правові санкції. їх застосування є лише одним із варіантів рішення, що ухвалюється адміністративно-юрисдикційни-ми органами. Іншими варіантами можуть бути, наприклад, рішення про припинення провадження в справі або про застосування заходів впливу до неповнолітнього.

Як відомо, провадження в адміністративній справі вважається завершеним, коли ухвалене щодо нього рішення виконане в повному обсязі. У цьому випадку законодавець передбачає відповідну гарантію реальності рішень, ухвалених адміністративно-юрисдикційним органом. Зокрема, постанова в справі про адміністративне правопорушення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами (ст. 298 КпАП).

5. Різноманітність суб'єктів адміністративної юрисдикції. Це зумовлено насамперед наданням можливості інстанційного оскарження дій та рішень органів і посадових осіб, якими порушуються права громадян. Тобто будь-який вищий щодо них орган зобов'язаний розглянути таке звернення й ухвалити щодо нього відповідне рішення.

Водночас особливості правопорушень в різних галузях управління зумовлюють наявність значної кількості органів (посадових осіб), уповноважених розглядати їх і розв'язувати по суті. У переважній більшості випадків розгляд справ про адміністративні правопорушення покладено на органи, головним завданням яких, поряд із виконанням юрисдикційних функцій, є здійснення виконавчо-розпорядчих повноважень у різних галузях державного управління.

Адміністративно-юрисдикційні функції здійснюються також органами, спеціально створеними для розгляду справ про адміністративні правопорушення. Це адміністративні комісії при виконкомах районних, міських, районних у містах рад.

6. Особливе місце в системі адміністративно-юрисдикційних органів посідають суди. При цьому слід мати на увазі, що розгляд судами справ про адміністративні правопорушення не можна визнати окремим, самостійним видом правосуддя, оскільки суд застосовує заходи адміністративної відповідальності за тими ж правилами, що й органи виконавчої влади, і на підставі одного закону — КпАП. У даному випадку суд здійснює адміністративну юрисдикцію «за аналогією» з адміністративним порядком притягнення до відповідальності за адміністративні правопорушення. Виходячи з цього, суд, вирішуючи справи про адміністративні правопорушення, діє як орган адміністративної юрисдикції, а не як орган адміністративної юстиції.

Отже, адміністративно-юрисдикційні провадження полягають у розгляді адміністративно-правових спорів, справ про адміністративні правопорушення (а щодо державних службовців — і про дисциплінарні проступки) у встановленій законом адміністративно-процесуальній формі спеціально уповноваженими органами (посадовими особами), які наділені правом розглядати такі спори та накладати адміністративні стягнення.

Водночас для загальної характеристики адміністративних проваджень будь-якого виду важливе значення має розуміння місця і ролі громадянина як учасника цих проваджень. Можливості громадянина брати участь в адміністративних провадженнях як учасник і виступати відтак суб'єктом адміністративного процесу визначаються змістом його адміністративно-процесуального статусу.

 

§ 4. Адміністративно-процесуальний статус громадянина