Семенюк Г, Ткачук М. Українська література 11 клас. – К.: Освіта, 2011.

2. Борзенко О.І., Сподарець М.П. Українська література. Хрестоматія 11 клас.- Видавництво «Ранок», Веста, 2005. Методичні рекомендації до позааудиторної самостійної роботи студентів.

Методичні рекомендації до позааудиторної самостійної роботи студентів.

ТЕМА №2

ТВІР-РОЗДУМ НА ТЕМУ:«МОРАЛЬНА КРАСА І ДУХОВНА ВЕЛИЧ ЛЮДИНИ В КІНОПОВІСТІ О. ДОВЖЕНКА "ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА"

Семестр-2

Мета: розвивати мовлення - самостійно викладати думки, робити узагальнення й висновки

ЗМІСТ ТЕМИ

I. Обираємо епіграф до твору.

• Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах...

(О. Довженко).

• Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну

(О. Довженко).

• …Дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити... зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах

(О. Довженко).

• Людина є таїна. Її треба розгадати, і якщо будеш її розгадувати все життя,не

Кажи, що згаяв час; я займаюся цією таїною, бо ж хочу бути людиною

(Ф. Достоєвський).

• Людині потрібні не три аршини землі, не садиба, а вся земна куля, вся природа, де на просторі вона могла б проявити всі свої властивості свого вільного духу

(А Чехов).

• Світ наш — тільки школа, де ми вчимося пізнавати

(М. Монтень).

II. Пам’ятка «Як працювати над твором – роздумом»

 Епіграф мас висловлювати ідею твору.

 Композиція твору повинна мати складові: теза, аргумент, доказ, висновок.

 Початок висловлювання повинен бути оригінальним, нетрадиційним: цитата з твору, пояснення, коментарі чи роздуми автора з питання, яке розглядається, критична оцінка аналізованого твору чи проблема, художня замальовка чи етюд.

 У головній частині теза підтверджується вагомими аргументами, наводяться приклади з літератури, історії, висловлюються власні судження, оцінки тих чи інших літературних явищ, фактів.

 Висновок висвітлює остаточну думку, підсумовує сказане, ставить певні завдання, закликає до дій. Він повинен бути підпорядкований основній ідеї твору.

 Уникайте безсистемності викладу, дублювання змісту попередніх частин поєднання речень, що стосуються різних питань теми.

 Уживайте вставні слова тину: по-перше, по-друге, на мою думку. по-моєму, наприклад: скажемо, отже, таким чином, мені здається..., на мою думку…, я вважаю...

III. Словникова робота

Доберіть синоніми до поданих слів:

 велич (значення, суспільна вага);

 персонаж (герой твору, образ людини, дійова особа, ліричний герой);

 письменник (митець, майстер художнього слова, автор, художник, прозаїк);

 виразний (чіткий, яскравий);

 добродушний (лагідний, ласкавий, щирий, привітний);

 щирий (відвертий, правдивий, приязний, гостинний, щиросердний, сердечний, задушевний, чулий);

 показувати (змальовувати, відображати, констатувати, заявляти, декларувати, висвітлювати, стверджувати, виводити, відтворювати);

 надихати (наснажувати, окрилювати, захоплювати);

IV. Зразок твору

«Я народився і жив для добра і любові»,- так визначив своє життєве кредо Олександр Довженко. Письменник, кінорежисер, великий патріот свого народу й син свого часу. Його кіноповісті не залишають байдужим й сучасне покоління читачів.

Приваблює й зацікавлює у творчості О. Довженка процес творення образу людини.

Моральна краса й духовна велич - це найвагоміші якості, які хоче бачити в людині кіноповістяр. Саме такими змальовує митець своїх рідних, односельців.

Спогади дитинства, що лягли в основу кіноповісті, створюють дивовижні світ людей, народжених для добра, праці й любові. Згадаймо діда, схожого на білобородого Бога, чи прабабу з її прокльонами, батька, найкращу людину у світі, чи матір, умілі та роботящі руки якої плекали розкішний город біля хати, чи свого вірного Пірата, що ділив з ним усі переживання дитинства. У цих образах відчувається й теплота, і гордість, і любов людини до свого неспокійного роду, що дав йому життя. Так глибоко могли розуміти світ навколо себе тільки дуже талановиті люди, які жили в повній гармонії з природою.

Малий Сашко — головний герой кіноповісті — то дитя природи. Картини_ його дитинства - то сама природа, то світ малої, дитини, яка йде шляхом пізнання. Допитливий малюк, мрійливий, з неабиякою уявою, пізнаючи світ, поринав у нього з головою. У всьому, що поставало перед дитиною, бачилася гармонія. Трави, дерева, зорі, Десна — усе було олюднене, мало свої втіхи і смутки.

Усі рідні, з якими нас знайомить головний герой, — то єдиний образ народу, складовою якого є й сам Довженко.

У «Зачарованій Десні» автор застерігає нас від втрати духовності, закликає повертатися до своїх коренів, не забувати про своїх рідних, не хапати зірок з неба, а нахилитися й побачити зірку в калюжі.

V. Запитання для роздуму

 На яких моральних засадах формувалася особистість О. Довженка?

 З яких людей він брав приклад?

 На яких принципах будувалися міжособистісні стосунки в родині, селі митця?

 Як у творі маленький герой намагався спокутувати «гріх»?

 Як людина ставилася до природи?У чому це проявлялося?

 Яких героїв твору ви б назвали морально красивими?

VI. Складіть твір-роздум

Рекомендована література:

Основна:

Р.В. Мовчан. Українська література 11 клас. –К.: «Грамота» 2011

Додаткова:

Жулинський М. –О. Довженко//Слово і доля//:Навчальний посібник.-К.2002

Семенюк Г.Українська література.-К.: «Освіта» 2011

Заняття 3.

Тема.: Наталена Королева. «Легенди старокиївські».

Семестр-2

Мета:: ознайомити із життєвим і творчим шляхом Наталени Королевої, розвивати вміння аналізувати та систематизувати матеріал; виховувати патріотичні почуття на основі емоційного сприймання старовинних легенд

План

1.Цикл творів “Легенди старокиївські”

Життєвий і творчий шлях письменниці

Тести

Уривок із твору Перунове прокляття

Зміст теми

Література кожного народу - це найкраще дзеркало його життя «Легенди старокиївські».

Цикл «Легенди старокиївські» - це 25 легенд-оповідань, написання яких було завершено на початку 40-х років минулого століття. А вже перша частина циклу з життя стародавнього Києва і Київської Русі була надрукована ще на початку 30-х років ХХ ст. у празькому українському журналі «Пробоєм». 1942 року вони вийшли окремою книжкою у двох частинах з присвятою у першій частині: «Мойому дружині В.Короліву-Старому, що вивів мене з інших далеких шляхів на шлях українського письменства, присвячую ці легенди. Авторка»

Кожен твір циклу містить цілий комплекс ідей, думок, фактів,спостережень, художніх перевтілень. Тематично вони поділені на: легенди скіфські, легенди княжої Русі і легенди, пов’язані з Києво-Печерським монастирем.

Легенда «Перунове прокляття» тематично належить до легенд княжої Русі. Наталена Королева використала у цьому творі історичні факти із «Повісті минулих літ». Під датою 988 року читаємо такий запис: «Коли ж він (Володимир) прийшов у Київ, то звелів повалити ідолів – одних порубати, а інших спалити. Перуна ж наказав прив’язати коневі до хвоста і волочити його з гори крутим Боричевим узвозом до річки Почайни. І поставив дванадцять дружинників, щоб вони били Перуна палицями. Робилося це не тому, що дерево що-небудь почуває, а для наруги над бісом, який облещував людей у подобі цій, щоб він тепер дістав покару від людей.

Великий ти, Господи, і чудні діла твої!

Вчора ще був шанований людьми, а сьогодні зганьблений!

Коли тягли Перуна до Почайни, оплакували його невірні люди, всі ті, хто не був ще охрещений. І, притягнувши до берега, кинули його в Дніпро.

Володимир же послав людей і сказав їм:

- Якщо пристане десь до берега, то відпихайте його. А коли промине пороги, тоді тільки облиште його.

Вони ж виконали все, що було їм звелено. І коли пустили Перуна і проминув вінпороги, викинуло його вітром на рінь, і від того прозвалось те місце Перунова рінь, і назва ця й досі живе в народ. У легенді ці факти відтворені майже повністю. У цій частині твору письменниця використала такі малозрозумілі слова – гзмиз (різьблений стовп), Понт Евксін (Чорне море), Мокош (у давньоруській язичницькій міфології – жіноче божество родючості й домашнього господарства), притик (стовп, до якого прив’язували корабель), що відображає авторську манеру літературного письма.

А от наступні факти про те, що Всеволод Ярославович приходить до «ясновидки Богдарки» - «щоб був я батькові за братів миліший. Мені щоб спадщину отчу дістати і над братами сісти», є певною мірою вигадкою. Вони ще й порушують хронологічну послідовність. Адже далі у творі йдеться про князя Ярослава Мудрого. Виходить, що ще ненароджений син, дбає про своє майбутнє. Зазначимо, що у «Повісті минулих літ» сказано, що «Всеволод Ярославович сів у Києві на столі батька свого» 1078 року.

Але ж це пояснюється жанром твору. Нагадаємо, що легенда – це епічний твір, у якому про певні події, явища, особи розповідається у фантастичному, казковому плані. Саме такою є розповідь про візит Всеволода Ярославовича до баби Богдарки.

Звертаємося знову до літописа:

• «Літо 1030. Народився четвертий син Ярослава, і нарекли його іменем Всеволод»,

• «Літо 1054… всеволод був тоді при батькові, бо любив його батько більше за всіх синів і завжди тримав при собі»,

• «Літо 1073. І звів диявол чвари поміж братами Ярославовичами»,

• «Всеволод сів у Києві, на столі батька свого, взявши владу над усією Руською землею»..

• «В літо 1037. Заклав Ярослав місто велике, біля того міста Золоті ворота. Заклав і церкву Святої Софії».

• «Літо 1054. Помер великий князь руський Ярослав».

(Охрещенню киян передувало яскраво змальоване нашим літописцем знищення загальнодержавного пантеону язичницьких божеств. Глумлива розправа над Перуном була вчинена для «знеславлення біса». Однак в системі морально-етичних цінностей язичницького суспільства ця акція насправді була обрядовим дійством, яке символізувало урочисте «вигнання» чи «поховання» кумира найповажнішого язичницького божества. Його не випадково перенесли до води, адже вона у стародавніх слов'ян віддавна пов'язувалася зі смертю, «потойбічним», «тим» світом. Окрім того, вода відіграє тут очисну магічну роль. Побиття Перуна палицями теж було символічним: ідола необхідно було фізично знищити. Перуна проводжали аж до дніпровських порогів, за якими відкривався чужий простір — світ кочового «Поля». Тобто кияни відпровадили його до крайньої межі своєї землі. Це означало, що за межі їхньої держави випроваджувалося язичництво. Як бачимо, народжуване християнське царство ніби «розгортається» із новоосвяченого центру, утворюючи довкола нього такий же освячений простір.

Християнізація Русі означала входження її до світової християнської спільноти, віднайдення нею свого, чітко визначеного, місця серед християнських держав. З прийняттям християнства Київська Русь ніби очистилась від скверни, знайшла духовне прозріння (просвітлення) й відтак із недержави, якою вона була в очах християнських правителів, стала державою.

У центрі нового міста, на полі, де Ярослав розбив печенігів, було збудовано Софійський собор. Він повторював назву знаменитого храму святої Софії в Царгороді. Уславлюючи діяння Ярослава, перший руський за походженням митрополит Іларіон порівнює князя з біблійним царем Соломоном: «Не говорячи, а діючи, він докінчив те, що не було докінчене, як Соломон діла Давидові. Він збудував великий дім Божий Святої Премудрості Його — на святість і освячення... города, прикрасивши його всякою красою: золотом, і сріблом, та дорогим камінням, і священним начинням, — таку подиву гідну й славну церкву серед усіх навколишніх країн, що іншої такої не найти в цій північній половині землі від сходу й до заходу».

Цим будівництвом київський князь прагнув утвердити велич своєї держави і її столиці, рівноправної, радше рівночесної, Царгороду. Ці прагнення володаря київського трону не залишилися поза увагою сучасників, яких це найбільше місто тогочасної Русі вражало могутністю оборонних укріплень, пишністю монументальних споруд, сяйвом золотих церковних бань, зокрема храму св. Софії. Старокиївські книжники називали Київ оздобою або принадою світу — Другим Єрусалимом, а західні хроністи — суперником константинопольського скіпетра.

Між старшими братами Ярославичами не було повної злагоди й раніше. Катастрофа 1068 р. поклала початок такому розбрату, виявивши неприязнь молодших Ярославичів до старшого брата. Після трагічної й загадкової загибелі Ізяслава в міжусобицях 1078 р. київський стіл посів, цілком у відповідності до Ярославового заповіту, третій за старшинством княжич — Всеволод. Йому доводилося докладати чималих зусиль, аби стримати владні амбіції та претензії молодших родичів. Його смерть і поклала кінець, сказати б, чинності заповіту Ярослава.)

Висновок. Очевидно, усі ці розрізнені факти мають на меті показати читачеві: