Так починалась перша глава українського модерного театру.

Довкола — розруха, розпад усіх систем життєзабезпечення, війна, революція, фінансовий крах. Курбас продовжує будувати авангардні моделі театру майбутнього.У 1918 році у передмові до книги В. Обюртена "Мистецтво вмирає", яку режисер переклав з німецької, він полемізує з "цією книжкою бездонного, безнадійного суму і глибокої любові до мистецтва": "Я вважаю, що поява.. Бергсона у філософії, з його обороною метафізики і зворотом до інтуїції відноситься саме до перелому двох великих епохових стилів... І думаю, що чистому розумові цим ще раз сказано: не по силах тобі амому". Тільки у синтезі раціо та інтуїції — майбутнє театру, вірить режисер.

Курбас продовжує театральну антологію стилів."Горе брехунові" Ф. Грільпарцера стає своєрідною лабораторією dell’arte, яку я б ще назвала — "у передчутті Гейзінги". Режисер надав художнику — Ан. Петрицькому — право на вкрай широку імпровізацію. Той дав оригінально спрощений, стилізований малюнок кельтської старовини у дусі модних тоді "мирискусников". Пропонувалася весела пародія на книжкову графіку Бакста і Добужинського. Курбас провокував його на суперодверту ігрову стихію. Петрицький написав ворота, і рів з брудною водою, де росли величезні, розміром з людську голову, водяні лілеї, схожі на традиційні українські соняхи з побутових вистав, і товсті мури з потаємними ходами. Над усім тим стирчав шмат мальованого синього неба: воно висіло на довгій палиці, встромленій у кулісу. Живопис Петрицького давав змогу оригінально вирішувати взаємовідносини людини і речі, актора і декорації: персонаж міг, приміром, "присісти" на пласке, написане на полотні, дерево, "підпиляти" мальовану опору мосту. Після архітектурних форм "Едіпа" і масштабів космосу пропонувались "безконечні" форми Гри як головного персонажа. "Дерева фантастичного рисунку і кольору, великанські ключі, хати, розміру меншого від ноги людини, риби в річці, загадковий ліс — все це було цілком влучне й найбільш символізувало ту ірреальність, якої так багацько в самій п’єсі", — писав рецензент. Ексцентрика й буфонада, фарс і розкута імпровізація знімали з історичної комедії псевдогероїчні шати й перетворювали її на народну притчу. Головною реальністю була, як я щойно зазначила, Гра. Словесна, ситуаційно-пластична, пантомімічна. Фізичні дії "на задану тему", підслуховування, переслідування, погоні, миготіння тіл, рук, ніг, веселі ритми свята, танцю, забави, актуальні вставки з сучасності, розрахунок на найдемократичнішого глядача, — ось складові карнавальної естетики Курбаса і Петрицького. Режисер продовжував пошук особливої естетичної свободи.

Чергову в історії культури появу "ігрових" культурологічних теорій було спровоковано передусім новим жестом самої культури, її могутніми модерністськими розрядами. Ними пронизано поезію і живопис, музику і театр 1910-20-х років. Гру як самоцінність засвідчив театральний авангард уроками Леся Курбаса і Євреїнова, Петрицького і Стравинського.

...Постмодернізм кінця ХХ ст. монополізував Гру. (Або Гра узурпувала постмодернізм)... Умберто Еко і Дарріда намагалися розгадати цей "хід". Курбас відчував цю стихію як екзистенційну вітальність і аналог повноти життя. У стосунках із суспільством і державою театр мислився як механізм сильного духовного "впливу". Його "теорія перетворення" фундаментально спиратиметься саме на таку формулу гри.Театр для Курбаса поки що дорівнює семантичній повноті храму. В такому сенсі храмом може бути місто, людина, будь-який інший феномен. Навіть у компромісній "Чорній Пантері..." — звук літургії, "В пущі" — бунт одкровення, в "Йолі" — прихована молитва про гріх. Кажучи про театр, який він будує, Курбас люто таврує імітацію — як відсутність життя (адже життя для нього — явище художнє). Як і Мейєрхольд, і Крег, і Рейнгардт. Про це наприкінці ХХ ст. напише Ж. Бодріяр і назве ці явища "симулякрами". Курбас мріяв синтезувати всі стихії в акторський мікрокосмос, подолати діонісійство, перетворивши його на ідеальну сутність, на аполонічне "Я".

...Курбас все ще вірить, що можна "використати" революцію для зміни в суспільстві пріоритетів — для переваги в ньому театру, мистецтва, культури як структуротворчих його елементів. Пам’ятаєте про подібні Утопії? Але ж у деяких суспільствах — і то не так уже й рідко в історії — саме за рахунок таких пріоритетів здобувалась духовна перевага на століття і тисячоліття. Сьогодні Японія, Швеція, Франція, що спираються на подібні духовні засади, виграють у стабільності і моралі, а значить у гармонійнішому русі до майбутнього....

На якийсь період Курбасу вдалося втілити мрію Гордона Крега про своєрідну Театральну Академію. Нею став театр "Березіль" (1922—1933), який спочатку був МОБом — Мистецьким Об’єднанням "Березіль" (налічував 250 осіб). Він заклав основи всіх напрямів українського театру і науки про нього: театру драматичного, дитячого, опери, експериментального, оперети, кабаре, ревю, цирку, кінематографа; закладено основи соціології театру та театрознавства, створено Театральний музей.

Курбас розбудовує театром європейську Україну, повертає її до Європи, звідки Україна родом. Тим часом Радянський Союз, складовою якого після невдалого антиімперського руху стала Україна, починає під демократичну риторику набувати рис нової імперії.

Режисер вперто зосереджений на глибинних засадах духу, на емоційному забезпеченні найскладніших рухів думки, на чуттєвих моментах емоції, на підсвідомому. Його актори вивчають медицину і психологію — від Х.Інхеньєроса до Л. Виготського, Фройда і Бергсона/ А ще вивчають Платона, Мора, Кампанеллу. Довкола його театру гуртуються найкращі сили молодого українського авангарду: композитори К. Стеценко, Л. Ревуцький, Я. Степовий, поряд — художні студії Мордкіна та Ніжинської, тут — Верховинець, Леонтович, Кошиць. Поруч — молоді учні Ф. Кричевського і Г. Нарбута. Письменники, поети, науковці. Згодом — відомі світові імена. Цю добу буде названо Відродженням, з подальшим коментарем — Розстріляне.

Висновки

Отже, курбасівський знаменитий театр "Березіль" (1992-1933) став розвідником у світі нової театральної мови, нової семіотики. Художній шлях Курбаса - це шлях від антропософії Рудольфа Штайнера до космізму філософа Григорія Сковороди, від експериментального політичного театру до театру філософського (і це в країні тоталітаризму і етичної стерилізації). Лесь Курбас синтезує містерію з театром новітніх інтелектуальних технологій і чуттєво-психологічних осяянь. Його кращі вистави: "Макбет" Шекспіра, "Гайдамаки" за Шевченком, "Газ" Кайзера, "Джіммі Гіґґінс" за Сінклером; вистави за п'єсами видатного українського драматурга Миколи Куліша та ін., - футуро-тексти Культури, які ніби "передбачили" пошуки Єжи Гротовського, Пітера Брука, Інгмара Бергмана, зайвий раз наголосивши на єдиних фундаментальних законах художньої самоорганізації.Гуманістична етика його театру, його альтернативні духовні смисли, акценти на національних культурних пріоритетах і відкритість естетикам Заходу і Сходу стали звинуваченням митцю. В 1933 році Курбаса заарештували і відправили в один з концтаборів радянського ГУЛАГу - на Соловки. 1937 року його, разом з 1100 інших українських інтелігентів і інтелектуалів, "на честь ювілею Великої Жовтневої революції" було розстріляно.

Лесь Курбас - фігура світового контексту, він - один з лідерів українського Розстріляного Відродження.

Завдання для самоконтролю.

Скласти конспект за планом:

Драматурги 20-30 рр ХХст.

Професійні театри Галичини і Буковини.

Репертуар театру Леся Курбаса.

Значення постаті Леся Курбаса

Література:

Основна

Мовчан Р.В., Авраменко О.М., Пахаренко В.І. Українська література 11 клас. - К.: Грамота, 2011

Рекомендована