Ті рр. - третя хвиля. Розпочалася жорстока боротьба комуністичного режиму з інтелігентами - гуманістами, яких зазвичай проголошували «буржуазними націоналістами».

2.Головних варіантів виходу з цієї кризової ситуації було всього три:

• дисидентство (від лат. dissidens незгодний) — активне інакодумство, відкрите протистояння тоталітарному режимові, цілковите неприйняття його псевдоідеалів і псевдоцінностей, опозиційна громадська діяльність — геройська відданість приречених на страту, свідомих своєї приреченості (В. Стус,. І.Світличннй, А. Горська...);

• «внутрішня еміграція» — самоізоляція у власному внутрішньому світі, втеча в мовчання (Л. Костенко, В. Шевчук, М. Коцюбинська...);

• конформізм (від лат. сопfоrmism — подібний, відповідний) — намагання ціною моральних та ідейних вчинків урятувати власне життя й кар'єру; пасивне сприйняття нав'язуваної ідеології, підпорядкування «правилам гри» тоталітаризму заради фізичного виживання (Д. Павличко, І. Драч, В. Коротич...)

Перші гнили по тюрмах і висловлювали свою незгоду з політикою тоталітаризму через виснажливі голодування й відкриті листи протесту; другі намагалися хоч якось підтримати своїх братів по той бік колючого дроту (хто плиткою шоколаду, хто книжкою чи випискою з важливої статті в періодиці, хто — просто добрим словом у листі, якимось дивом пропущеному в «зону») і писали в «шухляду» (часом навіть без щонайменшої надії на друк); треті в цей час друкували сотні віршів і статей в періодиці, видавали десятки книжок обов'язковими «паровозами» (програмовими поезіями про партію й Леніна, які «витягували на собі цілу збірку», уможливлюючи її вихід у світ), обіймали високі посади у видавництвах, редакціях, творчих спілках, органах державної влади, отже, не тільки прямо не виступали проти системи але й оспівували її. Проте навряд чи ми маємо моральне право засуджувати других чи третіх, тому що ніхто з нас не може бути впевненим, що на їх місці неодмінно залишився б героєм. Однак до це не заважає нам схилити голову перед тими, хто навіть у жахливих умовах «виправно-трудових», а насправді — концентраційних таборів і поселень продовжував писати твори неперевершеної художньої вартості.

3.Серед світоглядних засад шістдесятників слід виділити:

• лібералізм (культ свободи в усіх її виявах: свободи особистості, нації, свободи духу);

• гуманізм та антропоцентризм {культ людської особистості - центру Всесвіту);

• духовний демократизм (культ простої, звичайної людини – трудівника);

• духовний аристократизм (культ, видатної творчої особистості);

• моралізм та етичний максималізм {культ моральності як абсолютного. мірила людських вчинків);

• космізм (усвідомлення «планетарної причетності» людини як частинки Всесвіту до космічних процесів);

• активний патріотизм {любов до Батьківщини й рідного народу) і національна самосвідомість, сакральне сприйняття рідної мови та історичної пам'яті як оберегів нації;

• культурництво {відстоювання справжньої, високомайстерної культуротворчості).

Досить розмаїто постає жанрова система «шістдесятників» (лірична поезія, балади, притчі, етюди, поеми, сонети, рубаї, ліричні новели, історичні романи, роман у віршах, химерна проза) і проблемно-тематичні обшири: традиційні (природа, Вітчизна, народ, історична пам'ять, людина у всьому багатстві її проявів — суспільне життя, моральність, кохання, творчість) та нові теми (підкорення космосу, етична правомірність НТР, стандартизація особистості в умовах новітнього міщанства).

Отже, явище «шістдесятництва» було неоднозначним як за творчими постатями, так і за стильовими течіями та ідейно-естетичними вподобаннями. Тут є й модерністи (І. Драч, В. Голобородько, М. Воробйов), і неоромантики (М. Вінграновський, Р. Лубківський), і неонародники (В.Симоненко, В. Олійник), і постмодерністи (В. Стус). Таке розмаїття свідчило про багатство відновлюваної української літератури. Воно не вкладалося в жорсткі рамки «соціалістичного реалізму», загрожувало його існуванню, і тому радянська влада та слухняна критика (М. Шамота й ін.) намагалися його дискредитувати, звинувачуючи в «естетизмі», «абстракціонізмі», відірваності від життя.

Складіть словник літературних понять до теми «Шістдесятництво як культорологічне й соціальне явище»

Література:

Основна:

Р.В. Мовчан. Українська література 11 клас. –К.: «Грамота» 2011

Додаткова:

Семенюк Г.Українська література.-К.: «Освіта» 2011

ТЕМА №5

ПОСТШІСТДЕСЯТНИЦТВО (ОКРЕМІ ЗАУВАЖЕННЯ ДО ОЗНАЧЕННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ЯВИЩА)

Семестр-2

Мета: ознайомлення з постшістдесятниками, проаналізувати світогляд “витісненого покоління”

Зміст теми

Витіснене покоління, також Постшістдесятники — ґенерація поетів в українській літературі, найбільша активність яких припадає на сімдесяті роки XX століття. Термін було запропоновано українським письменником Іваном Андрусяком, який, зокрема, спирався на оцінки критика Володимира Моренця.

На думку критика Володимира Моренця, поети «витісненого покоління», на відміну від шістдесятників, не вдосконалювали соцреалізм, а творили нову для української літератури поетику.

Такі естетичні настанови офіційна радянська критика зустріла відверто вороже, тож більшість поетів «витісненого покоління» десятиліттями не мали змоги надрукувати свої твори навіть у районних газетах.

Яскраві дебюти цих поетів не вийшли за межі поодиноких журнальних і газетних публікацій. Лише Тарас Мельничук устиг видати першу книжку. Наклад першої книжки Василя Голобородька, унаслідок втручання радянської цензури, було знищено. Фактично творчість цього покоління відбувалася підпільно, в умовах «внутрішньої еміграції».

Термін «витіснене покоління», на думку Івана Андрусяка, є значно переконливіший за термін «постшістдесятники», який досі іноді вживається. Некоректність терміну «постшістдесятники», на його думку, полягає в тому, що поети «витісненого покоління» не були продовжувачами шістдесятників, а створили новий формально-есетичний напрям в українській поезії.

Недоречно зараховувати цих письменників і до вісімдесятників. Адже хоча їхні поетичні збірки справді з'явилися у 80-х роках минулого століття, писалися вони в сімдесятих, і лише через заборону друкуватися в той час з'явилися на десятиліття пізніше.

Основні представники «витісненого покоління»: Тарас Мельничук, Василь Голобородько, Микола Воробйов, Віктор Кордун, Михайло Григорів, Станіслав Вишенський, Василь Рубан, Григорій Чубай, Олег Лишега.

Завдання: Перечитайте, складіть план статті, ознайомтеся з окремими загальними зауваженнями до означення даного культурологічного явища «постшістдесятництва».

Рекомендована література:

Основна:Р.В. Мовчан. Українська література 11 клас. –К.: «Грамота» 2011

Додаткова: Семенюк Г.Українська література.-К.: «Освіта» 2011

ТЕМА №6

ГРИГІР ТЮТЮННИК «ОДДАВАЛИ КАТРЮ». ПРОЧИТАТИ, ВМІТИ ПОЯСНИТИ ЕПІГРАФ ДО ТЕМИ «НОВЕЛИ НАГАДУЮТЬ МОВБИ ГРАВЮРИ НА СТОЛІ»

Семестр-2

Мета: дослідження малої прози Григора Тютюнника, виробляти вміння аналізувати літературний образ

ПЛАН

Живопицець правди

Завдання

Зміст теми

«Тепло й достовірність — ось мої літературні критерії», «Не святі горшки ліплять майстри, а майстрами стають люди. Я — людина. Я буду майстром!»,— читаємо в щоденнику письменника-новеліста Григора Тютюнника. Така самооцінка й вимогливість до себе заслуговують на повагу. І він дійсно став майстром художнього слова, точного, лаконічного, яскравого, теплого, талановитого. Безперечно, Тютюнник творив своєрідно. Саме творив, а не писав. Кожну новелу він спершу виношував, як мати дитя під серцем. Не раз він говорив своїм друзям: «Мені здається, що спочатку йде робота душі. Часом напружена, інколи прихована. Але постійна робота душі. І колись настає мить, що вигострилась думка до краю, біль серця такий, що воно обкипає кров'ю, а напруга така, ніби кожен нерв, як напнута струна на скрипці, ледь-ледь торкни, і він застогне словом. Цей процес схожий, як ото лінза збирає сонячні промені в один пучок. Так і тут: думка, серце й нерви повинні сконцентруватися в слові». Знаходив таке слово, яке іншим не заміниш. Довгий шлях пошуку потрібного слова не зупиняв його, бо знав, що «у художнього слова одна-єдина функція. Ця функція зветься необхідністю». Його слова то ніжністю, то любов'ю, то ненавистю, то ганебністю влучали прямо в серце. Дивовижно правдиво змальовував життєві ситуації, умів повно, об'ємно розкрити внутрішній світ героя, бо вважав, що «письменник повинен не просто стежити за вчинками героїв, а думати над ними».

Завдання