Тема 3. Програмне забезпечення

 

Лекція 5

 

 

Комп’ютерна програма – це алгоритм вирішення певної задачі на мові, зрозумілій комп’ютеру. Програмне забезпечення складається з операційної системи, мов програмування та застосовних програм.

Операційна система (ОС) – це комплекс спеціальних програмних засобів, призначених для управління завантаженням, запуском і виконанням прикладних програм, вводом-виводом даних, а також для планування та управління обчислювальними ресурсами комп’ютера.

Та частина ОС, що взаємодіє з апаратними засобами безпосередньо і тому постійно зберігається в комп’ютері, називається ядром ОС. Програмне забезпечення, що входить до складу ядра ОС, відповідає за перевірку працездатності компонент комп’ютера і виконання елементарних операцій, пов’язаних з роботою дисплея, клавіатури, магнітних накопичувачів і т.п. При вмиканні комп’ютера ОС автоматично завантажується в оперативну пам’ять.

Крім ядра, ОС містить сервісні програми: для тестування обладнання, зміни параметрів його функціонування, форматування магнітних дисків тощо.

Кожна прикладна програма пов’язана з якою-небудь ОС і може експлуатуватися тільки на тих комп’ютерах, де є відповідна ОС. За кількістю задач, що можуть виконуватися одночасно, ОС поділяють на ті, що виконують одну задачу (MS DOS, MSX) та ті, що здатні виконувати одночасно багато задач (OS/2, UNIX, Windows 95), а за кількістю користувачів, що працюють одночасно, – на ОС, що взаємодіють з одним користувачем (MS DOS, Windows 3.x) та ті, що взаємодіють з багатьма (UNIX, Windows NT).

Файлова система забезпечує взаємодію програм і фізичних пристроїв вводу-виводу. Її основні функції можна поділити на дві групи: для роботи з файлами (створення, видалення, зміна атрибутів), для роботи з даними, що зберігаються у файлах (читання, запис, пошук тощо). Основний атрибут файлу – його ім’я.

Мови програмування – це інструментальні засоби, призначені для створення програмного забезпечення. Програма розробляється на зрозумілій людині формалізованій мові, а потім за допомогою транслятора перетворюється в машинні коди.

Існує два типи трансляторів: інтерпретатори, що обробляють команди безпосередньо в процесі виконання програми, та компілятори, що переробляють програму в машинні коди до її виконання. Програми, що інтерпретуються, працюють повільніше за програми, що компілюються. Компілятори зберігають результати обробки в окремих файлах, які можна використовувати на інших комп’ютерах.

Прикладне програмне забезпечення – це програми, призначені для розв’язання конкретних задач або класів задач у певній ПрО.

Прикладні програми призначені для вирішення конкретних задач, що стоять перед користувачами, як спеціалізованих, так і загальновживаних. Найпоширеніші типи прикладних програм:

· Текстові процесори: ввід (набір із клавіатури, сканування і розпізнавання, голосовий ввід), редагування, збереження документа, публікація (друк, електронна публікація, пошук і відкриття збереженого документа), переклад.

· Процесори електронних таблиць: обробка таблиць, що містять інформацію, проведення розрахунків на їх основі, забезпечення візуалізації цієї інформації і результатів її обробки. Інформація структурується безпосередньо при введенні даних.

· Графічні редактори: програми, призначені для обробки зображень, поданих в електронній формі.

· Системи управління базами даних.

· Архіватори: програми, призначені для зменшення обсягу пам’яті, що потрібна для збереження інформації.

· Антивірусні програми: програмні засоби, здатні знаходити та знешкоджувати комп’ютерні віруси.

Виникнення самого терміну "інтелектуальна власність" припадає на кінець XVIII ст. Він уперше з’явився у французькому законодавстві. Авторське та патентне права виникли у Франції на ґрунті теорії природного права, яке одержало свій найбільш послідовний розвиток саме в працях французьких філософів-просвітителів (Вольтер, Дідро, Руссо).

Право власності на інформацію – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією. Інформація є об’єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об’єктом права власності як у повному обсязі, так і об’єктом лише володіння, користування чи розпорядження. Власник інформації щодо об’єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії. Право інтелектуальної власності – це право володіння, користування і розпорядження результатами інтелектуальної діяльності.

Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян та юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть бути об’єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством. Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених законом.

Діяльність програмістів та інших фахівців, що працюють у сфері ІСТ, усе частіше виступає як об’єкт правового регулювання. Деякі дії при цьому можуть бути кваліфіковані як правопорушення (злочини). Правова свідомість у цілому, а в ІТ особливо, у нашому суспільстві перебуває на досить низькому рівні.

Головне призначення правового регулювання в галузі ІТ – юридичне визначення понять, пов’язаних з авторством і поширенням комп’ютерних програм і БД, а також установлення прав, що виникають при створенні програм і БД – авторських, майнових, на передачу, захист, реєстрацію, недоторканність.

Правове забезпечення ІС – це сукупність правових норм, що реалізують створення та функціонування ІС. Правове забезпеченняфункціонування ІС містить умови надання юридичної сили документам, що отримані з використанням обчислювальної техніки, права, обов’язки персоналу, правила користування інформацією, порядок вирішення конфліктів з приводу її достовірності.

Для сучасного стану правового регулювання сфери, що пов’язана з інформатикою, в Україні на сьогодні найбільш актуальними є питання, пов’язані з порушенням авторських прав та використанням не ліцензованої продукції ІТ. Велика частина ПЗ, що використовується окремими програмістами, користувачами і цілими організаціями, придбана в результаті незаконного копіювання, розкрадання. Зараз назріла потреба узаконити способи боротьби з цією практикою, оскільки вона заважає, насамперед, розвитку індустрії ІТ. Правове регулювання в галузі ІТ базується на Конституції України, законах України "Про інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах" тощо. Порушення цих законів призводить до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно із чинним законодавством України.

Національне законодавство про охорону права інтелектуальної власності має чинність тільки в межах тієї держави, яка його прийняла. За межами держави правова охорона результатам інтелектуальної діяльності не надасться. Це призводить до можливості використання інформації без дозволу її власника чи володільця. Для вирішення цієї проблеми вже з кінця минулого століття починають укладатися різноманітні міжнародні угоди, якими передбачається охорона прав на результати творчої діяльності. Хоч такі угоди не завжди досягали поставленої мети, проте дозволили визначити напрямки, в яких слід їх розвивати та удосконалювати. Так склалася міжнародна система охорони інтелектуальної власності.

На сьогодні найбільш авторитетною організацією є Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), яка фактично була заснована ще в 1883-1886 рр. внаслідок прийняття Паризької конвенції про охорону промислової власності і Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.

У липні 1967 р. в Стокгольмі була підписана конвенція щодо утворення Всесвітньої організації інтелектуальної власності, яка набула чинності в 1970 р. У грудні 1974 р. ВОІВ набула статусу спеціалізованої установи Організації Об’єднаних Націй.

Згідно з конвенцією, ВОІВ має вирішувати такі завдання:

· сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами і, у конкретних випадках, у взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією;

· забезпечувати адміністративне співробітництво між створеними союзами в галузі охорони інтелектуальної власності.

Сприяючи охороні інтелектуальної власності в усьому світі, ВОІВ заохочує укладання нових міжнародних договорів і сприяє удосконаленню національних законодавств. У сфері адміністративного співробітництва ВОІВ централізує адміністративне управління союзами в Міжнародному бюро в Женеві, яке є секретаріатом ВОІВ, а також здійснює контроль за таким управлінням через свої органи.

ВОІВ несе відповідальність за розвиток інтелектуальної діяльності і сприяє передачі технологій, які стосуються промислової власності, країнам, що розвиваються, з метою прискорення їх економічного, соціального і культурного розвитку.

При виконанні своїх функцій ВОІВ керується завданнями міжнародного співробітництва з метою розвитку; повною мірою використовуючи досягнення інтелектуальної діяльності, сприяє більш широкому використанню інтелектуальної власності для заохочення національної творчої діяльності.