Наука. Важливим чинником і передумовою розвитку освіти, культури, піднесення якості робочої сили завжди була наука. Без потужної наукової бази ефективна ринкова економіка просто не може розвиватись.

До здобуття Україною незалежності українська наука була надто зорієнтована на потреби військово-промислового комплексу. Це заважало розвиватися всім її галузям. У перші роки незалежності стало очевидним, що в Україні дуже слабка система інформації, без чого вона як держава не може розбудовуватися і, найголовніше, приєднатися до світової співдружності країн, які мають інформаційне суспільство.

Після розпаду СРСР Україна мала добрі стартові можливості для інформатизації і створення постіндустріального суспільства. Однак за 1991 — 1995 pp. майже ніяких зрушень у напрямі інформатизації не було зроблено. Більше того, за цей період намітилось значне відставання в цій галузі від багатьох розвинених країн.

В Україні довгі роки система забезпечення інформацією та документальними джерелами була надзвичайно відсталою і не давала змоги організувати ефективне забезпечення вчених та спеціалістів часописами, книжковою продукцією, компактними оптичними дисками, доступом до зарубіжних баз даних, системи Інтернет. В Україні не було реферативних журналів (крім медичного), не було “Експрес-інформації”, не видавались аналітичні огляди з різних галузей науки і техніки, різко скоротилась кількість наукових журналів. Не було електронних каталогів бібліографічної інформації. Всі органи наукової, технічної, патентної та іншої інформації, створені в СРСР, залишились в Росії. Літописи журнальних і газетних статей ставали дедалі тоншими. Не було централізованої каталогізації всіх друкованих в Україні видань.

Повільними темпами переходили на національні рейки філософська, історична, культурологічна науки. Дещо в кращому стані перебувала політологія — нова для нас наука, яка на хвилі революційних потрясінь у суспільстві випередила своїми прикладними результатами інші гуманітарні. І це незважаючи на те, що політологів наші вищі заклади освіти раніше не готували. В політологію прийшли науковці суміжних наук.

Проте українськими вченими вже розроблено й стверджено програму “Термінологія”, якою передбачено розробку концепції та функціонування української науково-технічної термінології, її унормування та комп'ютеризацію процесу стандартизації, формування банку даних з науково-технічної термінології і його аналізу. Було проведено міжнародні конференції з української термінології, виконано експертизу більш як 300 стандартів з науково-технічної термінології, підготовлено до видання 200 словників різних видів.

Міністерство закордонних справ України видало розпорядження “Про відтворення українських власних назв латинським алфавітом” (1996 p.) (прізвищ, імен, географічних назв, неперекладних назв юридичних осіб тощо). У розпорядженні зазначається, що відтворення українських власних назв латиницею при заповненні закордонних паспортів (чого, на жаль, не скажеш про паспорт внутрішній), укладанні автентичних текстів договорів іноземними мовами, виготовленні різних консульських документів, заповненні громадянами України анкет на оформлення віз іноземних держав, у нотній переписці, при перекладі текстів на інші мови тощо відбувається шляхом транслітерації (політерного запису за допомогою латинського алфавіту) з української мови. Відповідну ноту надіслано посольствам іноземних держав і представництвам міжнародних організацій, у якій повідомляється про розроблену “Нормативну таблицю...” та правила відтворення українських власних назв. Отож, зроблено ще один важливий крок на шляху утвердження української державної мови.

Вчені вищих закладів освіти одержали ряд результатів світового рівня з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, які свідчать про наявність в Україні потужного інтелектуального потенціалу. Державні премії України в галузі науки і техніки були присуджені великій групі науковців, серед яких провідні вчені Дніпропетровського, Харківського, Львівського університетів, Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, Національного технічного університету (Київський політехнічний інститут).

Допомагають світовому співтовариству заявити, донести знання про Україну контакти наших вчених з колегами європейських та американських університетів. За останні роки організовані наукові конференції в Празі, Мюнхені, Штутгарті, Парижі, Відні, Любліні, Римі, Нью-Йорку. Фундація Українського Вільного Університету в США дбає про стипендії для студентів, керуючись благородною метою сприяти розвиткові незалежної наукової думки, зближенню українців, розсіяних по світу, підготовці наукових кадрів для України.

Однак низький рівень оплати праці науковців і викладачів, їх соціальна незахищеність знизили в суспільстві престижність їхньої праці, що позбавило багатьох талановитих молодих людей стимулів до занять науковою діяльністю. В багатьох вищих закладах освіти практично відсутнім конкурси до аспірантури. Існує небезпека безповоротного занепаду відомих донедавна наукових шкіл з пріоритетних напрямів розвитку і технологій.

Національне будівництво. За оцінкою міжнародних експертів молода Українська держава, прийнявши “Декларацію прав національностей України”, закони “Про національні меншини в Україні” та “Про громадянство”, надала меншинам набагато більше громадянських прав, ніж того вимагає відповідний Міжнародний пакет. Виникли десятки громадських об'єднань, що представляють інтереси різних національностей: відроджують їхні культуру, мову, звичаї, традиції.

За активного сприяння Українського центру народної творчості, культурно-просвітницького центру “Дружба” та Київського центру дозвілля було започатковано фестиваль народної творчості “Всі ми діти твої, Україно!”. У Криму, Закарпатській, Донецькій, Одеській областях розроблені програми задоволення духовних потреб національних меншин. У Закарпатті створено центри словацької, угорської, німецької культур. У Києві та в інших містах відкрито бібліотеки єврейської, польської культур, тюркськомовних народів та української діаспори. Добрий приклад дали традиційне свято народів Криму в Сімферополі, Міжнародний фестиваль народної творчості “Слов'янське коло” в Хмельницькій області за участю колективів слов'янських народів України, Росїї, Білорусі, Словаччини, Югославії, інтернаціональні свята народів в Державному культурно-просвітницькому центрі “Український дім”.

При Українському фонді культури розроблено національну програму, як частину міжнародної, під назвою “Нові імена України”, якою опікується ЮНЕСКО. Програма покликана виявляти і підтримувати молоді таланти. Допомогу у функціонуванні програми надали посольства Німечини, Австрії, фонд І.Зайделя, споживче товариство “Меркурій”, бюро міжнародного туризму “Супутник”, “Слов'янський центр”, “Український дім”. Завдяки їх зусиллям світові стали відомі справжні творчі обдарування, такі як А.Бєлов з Хмельниччини, О.Грицаєнко з Херсона— юні скрипалі, співак В.Богачов — студент Одеської консерваторії та багато інших.

Звичайно, наведені приклади — це ще не загальнодержавна система розвитку компонентів національної культури, а лише паростки нового, що дає змогу на певному рівні утримувати українську культуру, давати їй вихід у світовий культурний процес. На цьому фоні варто підкреслити великі зусилля в піднесенні української культури працівників “Українського дому” в Києві. Вся робота цього культурного центру спрямована на реалізацію впливу культурного чинника, на розв'язання державно-політичних, економічних, соціальних, міжнародних проблем.

Безперервний системний цикл заходів “Українського дому” включає виставки, наукові конференції, “круглі столи”, що висвітлюють, аналізують минулий і сьогоднішній державотворчий досвід. Так, мали великий позитивний резонанс виставка “Українська Центральна Рада”, “круглий стіл” з проблем конструктивної взаємодії сучасних політичних партій, зустрічі з відомими українськими та зарубіжними державними і громадськими діячами, патріархом Філаретом, 3.Бжезінським, І.Рабіним, презентації нових громадсько-політичних та наукових видань і зустрічі з їх авторами О.Морозом, П.Мовчаном, Т.Гунчаком, педагогічні читання з проблем українознавства тощо.

Неперевершений культурний потенціал несуть в собі конкретні творчі колективи, діячі мистецьких жанрів, які активно поширюють у світі українську культуру. Свідченнями входження України в світовий культурний простір є проведення, починаючи з 1990 p., українського міжнародного музичного фестивалю “Київ музик-фесту”. Вже на перший фестиваль до Києва прибули гості з США, Канади, Нідерландів, Франції, Німеччини та інших країн. З кожним роком “Київ музик-фест” надійніше входить у фестивальне європейське коло. Нині його знають у всьому світі, він став престижним. Фестиваль зав'язав творчі контакти. Капела “Думка” відвідала Францію. У Парижі з успіхом виступив оркестр Держтелерадіомовної компанії України під керуванням В.Сіренка. У рамках фестивалю плідно працює композитор І.Карабиць. Уже в 1994 p. його кантату на вірші М.Руденка виконували в одному з найпрестижніших концертних залів Гарнегі-хол. У концерті брали участь відомі виконавці з Метрополітен-опера, із Сігі-опера, а також три хорових колективи з Вашингтона та Філадельфії.

Дві артистичні групи Національної опери України влітку 1997 p. показали разом з Будапештською оперою під час щорічного фестивалю “Будафест” київську постановку “Ріголетто” і в рамках Зальцбурзького музичного фестивалю (Австрія) європейській музичній громадськості “Жизель” А.Адана, “Кармен-сюїту” Р.Щедріна та концертну програму. Солісти опери та балету Р.Майборода, В.Лупалов, С.Ярошенко, Т.Штонде, Т.Боровик, Д.Матвієнко справили на глядачів велике вражен ня своєю майстерністю.

Значна роль у піднесенні культури народу, у зміцненні взаємозв'язків належить такому компоненту культури, як естрада. На початку 90-х років українська естрада переживала часи становлення, вибору пріоритетів та орієнтацій, що почали визначати її місце в духовній сфері Євразійського континенту. Як зазначають фахівці, щодо національних особливостей, то українська естрада в більшості залишилась на своїх міцних позиціях подібно до французької, італійської, німецької тощо. Незмінними залишались такі риси української пісні, як музична традиційність, грамотність текстів, національна особливість. Почало з'являтися більше авторів і виконавців, які модернізувались, свідомо переорієнтувавшись з радянського на українське мистецтво. Це Ю.Рибчинський, П.Зібров, Т.Петриненко, Руслана, Ані Лорак, В.Білоношко, В.Зінкевич, Н.Яремчук, С.Гіга, Іво Бобул, О.Білозір, В.Шпортько, А.Кудлай, Н.Матвієнко, І.Білик, С.Ротару, М.Гнатюк та ін. Зразки нової національної музики, що впроваджувала традиції В.Івасюка, продемонстрував пісенний всеукраїнський фестиваль “Червона рута”. Національну музику успішно поширюють ансамблі “Гуцули”, “Чорні черешні”, “Брати блюзу”, “Рокнація”, “Жаба в дирижаблі”, «Пікардійська терція», «Океан ельзи» (С.Вакарчук), групи «Гринджоли», «ВВ» (О.Скрипка) та інші.

В Україні успішно проходять фестивалі та конкурси естрадної пісні, зокрема, «Червона рута», «Пісенний вернісаж», «Чумацький шлях», «Всі ми діти твої, Україно», «Мелодії для двох сердець» та багато інших.

Українську музику, пісню, танець пропагують у світі Державний заслужений академічний народний хор імені Г.Верьовки під керівництвом народного артиста України академіка А.Авдієвського, ансамбль танцю імені Вірського. З 1993 p. у Чернівцях відбуваються Міжнародні конкурси молодих виконавців української естрадної пісні імені В.Івасюка, їх метою став подальший розвиток і популяризація української пісні, виявлення та підтримка здібних виконавців. Конкурс служить стимулом для підготовки Всесвітнього фестивалю української народної пісні.

За часів тоталітарного режиму більшість українських музичних колективів та виконавців не виїздили за кордон. Це дозволялося лише одиницям та й то дуже рідко. Тож наше музичне мистецтво часто асоціювалося там тільки з гопаком, шароварами та сопілками. Нині на календарі — інший час, розірвано осоружну “залізну завісу”. Українські митці — бажані гості на всіх континентах, особливо часто їх бачать у Європі, де вони демонструють свою майстерність та й вчаться корисному. Прикладів безліч. Так, у 1997 p. у Німеччині, Швейцарії та Данії показувала оперні та балетні вистави Національна опера. 18 концертів дав у Англії Національний симфонічний оркестр, Італія аплодувала театру класичного балету, симфонічно-естрадному оркестру та хоровій капелі “Думка”. В Іспанії та Франції грав органіст В.Кошуба, а на Сицилії — відомий гітарист В.Петренко. Молодий, але вже дуже престижний камерний хор “Київ” нещодавно тішив французького глядача красивим співом.

Цікавою і самобутньою є творча палітра етнографічного хору “Гомін”, яким керує лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка Л.Яценко. Традиційні купала, веснянки, колядки і щедрівки, обжинки, які проводить “Гомін”, відтворюють збірний образ цих свят, оскільки використовується пісенна різноманітність усіх регіонів України. Хор “Гомін” став джерелом виникнення цілого ряду фольклорних ансамблів “Євшан”, “Просвіта”, “Молодіжний гурт”. Ці та інші колективи проводять активну концертну діяльність і за межами України.

Виконком Київради прийняв рішення про створення державного театрально-видавничого підприємства “Український музично-драматичний театр-студія класичної п'єси”. Це зроблено передусім задля відродження національної культури. Основна мета театру-студії — створення нових драматичних творів, ознайомлення глядачів із сучасною драматургією України, сприяння її професійному становленню, пропаганда нових та маловідомих українських авторів, апробація експериментальних творчих пошуків.

В Україні почала працювати науково-координаційна рада національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей. Не тільки нам повертатимуть твори мистецтва, а й ми віддаватимемо вивезене. У 1993 p. розпочато переговори з Німеччиною, що вже дали перші результати: у травні того ж року було передано Федеральному Президентові цієї держави добірку листів Гете, портрети поета та його матері. У грудні Інститут археології Української академії наук передав Бранденбурзькому музею Берліна археологічні знахідки німецького поселення першого і третього століть — так звані “Кабловські знахідки”. У свою чергу, фонд “Пруська культурна спадщина” (ФРН) передав колекцію бронзового віку краєзнавчому музею Херсона в Україні. Ведеться робота з розшуку і повернення культурних цінностей з Михайлівського монастиря, які потрапили за межі України. Визначна пам'ятка української архітектури з часів Київської Русі відіграватиме багатовікову роль в архітектурно-художньому ансамблі Києва. На черзі відновлення інших найбільших святинь українського народу — Густинського монастиря, Софронівської пустині біля Путивля, Петропавлівського монастиря у давній українській столиці Глухові тощо. У Києві відновлено пам'ятник княгині Ользі, споруджено пам'ятник Ярославу Мудрому. Зайняв належне місце на будинку Київради архистратиг Михаїл.

Чинниками взаємопроникаючих культурних зв'язків України з іншими державами виступають її посольства в більшості країн світу. Переборюючи матеріальні труднощі, працівники посольств, спираючись на громадськість, провадять неоціненну роботу, спрямовану на ознайомлення світового співтовариства з незалежною державою — Україною. Багато корисного зробив перший посол України в Канаді Л.Лук'яненко. Цікаві новини надходили з Праги від тодішнього посла України Р.Лубківського. Зокрема, фільм, присвячений Україні, розповів про першу чеську духовно-культурну місію в Україні, котра демонструвала в Житомирі, Львові, Вінниці та Києві картини С.Вайгеля. Місія стала можливою завдяки підтримці Міністерства культури Чехії, празького архієпископату та посольства України в Чехії. Фільм наблизив до чеського глядача справжній образ України. Помітним явищем у культурному житті України було проведення Днів культури та мистецтва України в Республіці Білорусь у січні 1995 p. Було організовано книжкову виставку “Землі квітучої краса” з фондів Національної парламентської бібліотеки, художню “П'ять століть українського живопису”, фестиваль українських фільмів. З успіхом виступили майстри мистецтв України. Такі акції викликають за рубежем значний громадський резонанс, сприяють взаємозбагаченню культур народів, сприяють зміцненню зв'язків між державами як політичних, так і економічних.

Активно пропагують у світі історію та культуру нашого народу діячі української діаспори. Великими тиражами вийшли дослідження з історії українського народу О.Субтельного, О.Пріцака, Т.Гунчака, А.Жуковського та ін. У цій справі гідне місце посідає відомий австралійський підприємець, власник мельбурнського видавництва “Фортуна” П.Кардаш, який народився на Тернопільщині. Він активно працює на терені рідної культури. Неодноразово приїжджав на батьківщину закуповувати кінофільми для показу по етнічному каналу австралійського телебачення, видає журнал “Український екран”. Крім того, П.Кардаш організовує випуск пам'ятних вітальних, різдвяних, великодніх поштівок, сумарний тираж яких вже сягнув кількох мільйонів примірників. Видав ряд фотоальбомів про історію та культуру України. “Україна: її історія та її культура” — таку назву дістав альбом, що побачив світ 1992 p. й одразу став подією світового культурного життя. Таких прикладів можна навести чимало, їх кількість невпинно зростає.

Однією з ознак поступового зближення культури західної української діаспори з українською материковою культурою є вручення українських урядових нагород та державних премій письменникам і митцям українського походження, котрі живуть за кордоном. Ця добра практика була започаткована 1992 р. в першу річницю здобуття Україною самостійності, коли відзнака Президента України була вручена всесвітньо відомому скульпторові із Канади Л.Молові (Молодожанину).

Незалежна Українська держава стала запорукою вільного розвитку літератури: прози, поезії, драматургії. Насамперед слід наголосити, що в Україну почали повертатися твори заборонених тоталітарним режимом письменників, поетів зі світовим ім'ям: Івана Багряного, Уласа Самчука, Євгена Плужника, Євгена Маланюка, Олега Ольжича (Кандиби), Олександра Олеся, Олени Теліги, Зеновія Красівського, Богдана-Ігоря Антонича та інших.

З'явились неупереджені твори молодих українських літераторів. Серед них виділяються П.Селецький, О.Орос, О.Виженко, П.Кралюк, С.Українець, В.Мастерова, Г.Римерук, В.Герасимюк, Ю.Андрухович, О.Забужко, М.Матіос, брати Капранови, І.Малкович, В.Шкляр та інші. Заклично звернувся до українського народу Д.Павличко, виразивши почуття багатьох: