ТОП 10:

Людство як єдиний суб’єкт світової історії – порожня абстракція.



 
О. Шпенґлер виділяє вісім типів культурних організмів:

o єгипетська,

o вавилонська,

o індійська,

o китайська,

o антична,

o арабська,

o західна,

o культура народу майя.

Ці культури утворюють вісім самостійних циклів розвитку. Кожне коло містить у собі спільний для всіх порядок, який неминучо несе в собі й кінцевий пункт їх існування – кожна культура неминучо має загинути.

Завершальний етап існування кожного суспільства – цивілізація. Це епоха занепаду, що відрізняється від доби піднесення культури так, як мертвий механізм відрізняється від живого організму. “Переоцінка всіх цінностей”, про яку говорив Ф. Ніцше – обов’язковий для кожної культури вияв її переходу в стан цивілізації.

 
Ознаки переходу культури в цивілізацію:

o Покладаючись на ілюзорну могутність розуму, людина намагається здолати свою долю, утвердити свою зверхність над природою. Усі повинні дотримуватися її політичного, соціального, економічного ідеалу або загинути – західна мораль завжди є “наказ і вимога покори”.

o Органічне, “душевне” ставлення до світу замінюється в суспільстві на розсудкове, раціональне. Згасання свободи творчості, опора на раціональне дослідження дійсності, замість легкого і радісного художнього сприйняття, інтелектуальна рефлексія замість безпосереднього переживання.

Усе це – ознаки стомленої душі, яка втратила здатність сприймати життя як наочну достеменність, як накреслену Богом невідворотну долю.

 
О.Шпенглер. “Присмерк Європи” (1918– 1922 р.):

В основу “філософії майбутнього”, яка має створити образ світу як історії, О. Шпенґлер покладає протиставлення світу історії та світу природи. Центром його філософії є ідея долі. Це поняття означає у філософії життя не лише песимістично–романтичну покірливість фатумові, але, завдяки Ніцше, волю до майбутнього, приреченість до виконання місії, призначеної країні, народові, расі чи окремій людині. Доля – це неминучість, її не можна пізнати розумом. Але її можна любити, з гордим усвідомленням власного призначення йти їй назустріч. Коментуючи ніцшівське “amor fati” – любов до приреченості, Шпенґлер підкреслює, що життя можна знищити, але в ньому нічого не можна змінити.

Цей незмінний порядок життя виявляється у поділі на нижчу та вищу форми життя – “етику хижаків” та “етику травоїдних тварин”. Доля людей–“травоїдних” – бути приниженими, маленькими та боязкими, доля людей–“хижаків” – влада, перемога, гордість, ненависть. Це стосується не лише окремих індивідів, а й цілих народів. Для “сильних” доля – матінка, для “слабких” – недобра мачуха.

Кожна культура має свою ідею долі, власну “душу”. Оскільки “душі” культур не мають внутрішніх зв’язків, людина одної культури ніколи не зможе зрозуміти людину іншої культури.

Історія є “образ відомої душі”, “результат одноразового дійсного переживання”. Тому в ній нема законів, які поширюються на всі об’єкти, а є ідеї, які символічно розкриваються у явищах. У кожній “душі” – як окремої людини, так і народу – живе невситиме прагнення повністю себе реалізувати. Це прагнення спонукує до творчості, до творення специфічної реальності, яка в символічній формі утверджує незбагненний зміст цієї “душі”. Світ культури – це сукупність усіх форм самовираження “душі” народу. “Закінчений світ є випромінення, є перемога душі над чужими силами… Існує стільки ж світів, скільки людей та культур”.

Щось “остаточно розпалося” в житті європейської культури – про це свідчать пошуки “природної” релігії, повстання проти культу та догматів християнства, протиставлення “природного” права історичному, створення “стилів” у мистецтві замість свободи творчості, прагнення замінити державу “соціальним устроєм”. Життя фаустівської людини відривається від своїх природних коренів, переміщується у великі міста, перенасичується технікою. Почуття витіснюються інтелектом, інстинкт – розумом. Руйнується органічний порядок, настає час панування маси. Маса – це “кочовики світової історії”, “кінець, цілковите ніщо”. Небезпека стала такою неминучою та руйнівною, що необхідно з абсолютною ясністю усвідомити реальний стан справ, і не існує можливості мудрого відступу, нема альтернативи загибелі західної культури. “Оптимізм – боягузтво”. Фаустівська людина має хоробро пройти до кінця приречений їй шлях. “Терплячо чекати на безнадійному посту без надії, без спасіння – такий обов’язок”. Дата загибелі фаустівської душі, яку називає О. Шпенґлер, – 2000 рік.

 

Питання 2/в.

Ø На думку М. Гайдеґґера, вирішальним для всієї філософії є питання:







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.15.142 (0.003 с.)