Лінійка присвячена пям'яті жертв Голодомору:

 Лінійка присвячена пям'яті жертв Голодомору:

 

“На колінах стою перед Вами - сповідаю жалобу свою”

 

У той рік заніміли зозулі.

 

У той рік заніміли зозулі,

 

Накувавши знедолений вік,

 

Наші ноги розпухлі узули

 

В кирзяки – різаки у той рік.

 

У той рік мати рідну дитину

 

Клала в яму, копнувши під бік.

 

Без труни, загорнувши в ряднину…

 

А на ранок помер чоловік.

 

І невтому, трудягу старого,

 

Без хреста повели у той бік…

 

І кістьми забіліли дороги

 

В той страшенний, знедолений рік.

 

Д.Головко

 

Ведучий 1

 

1932 рік… Того року урожай хліба був гарний, але прийшло розпорядження, що хліб роздали незаконно і почали забирати з домівок усе, що знаходили.

 

Ведучий 2

 

Шукали хліб усюди – розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи. Поступово насувався голод.

 

Ти кажеш, не було голодомору?

 

Ти кажеш, не було голодомору?

 

І не було голодного села?

 

А бачив ти в селі пусту комору,

 

З якої зерно вимили до тла?

 

Як навіть варево виймали з печі,

 

І забирали прямо із горшків,

 

Окрайці виривали з рук малечі

 

І з торбинок нужденних стариків?

 

Ти кажеш, не було голодомору?

 

Чому ж тоді, як був і урожай,

 

Усе суціль викачували з двору, -

 

Греби, нічого людям не лишай!

 

Хто ж села вимерлі на Україні,

 

Російським людом поспіль заселяв?

 

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

 

Імперський молох світ нам затуляв!

 

Я бачив сам у ту зловісну пору

 

І пухлих, і померлих на шляхах.

 

І досі ще стоять мені в очах…

 

А кажеш – не було голодомору!

 

Д.Білоус

 

Ведучий 1

 

Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоча б жменьку зерна, це було велике щастя. Найстрашніше почалося весною 1933 року. Закінчилися всі крихти зерна, з’явилися перші померлі від голоду.

 

Пішла біда з торбиною

 

По всій Україні,

 

Несла вона заплакана очі свої сині.

 

Біда ішла понад Дніпром,

 

Понад синім морем.

 

З сусідами поділилась

 

Голодом та горем.

 

І в ту весну голодную,

 

В гірку страшну днину

 

Мала доля поминала всю свою родину.

 

Ведучий2

 

Маленькі рученьки, простягнуті до Бога…

 

Маленький хлопчик умираючи просив Бозю:

 

- «Дай хоч одненьку картопельку».

 

Бозю! Що там у тебе в руці!?

 

Дай мені, Бозю, хоч соломинку…

 

Щоб не втонути в Голодній Ріці.

 

Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.

 

Таж підрости хоч ще трохи бодай.

 

Світу не бачив ще білого, Бозю.

 

Я – пташенятко, прибите в дорозі.

 

Хоч би одненьку пір’їночку дай.

 

Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось!

 

Холодно, Бозю.

 

Сніг дуже білий.

 

Бозю, що там у тебе в руці?

 

Ведучий 1

 

А одне дівча підповзло до вікна і жалібно просить:

 

- «Тітонько, відріжте мені пальчик, я його зїм, а то він не перекусується»

 

Страшно читати такі рядки, але ж вони є гіркою правдою.

 

А люди біднії в селі,

 

Неначе злякані ягнята,

 

Позамикалися у хатах

 

Та й мруть…

 

Сумують комини без диму,

 

А за городами, за тином

 

Могили чорнії ростуть.

 

Минають місяці. Село

 

Навік замовкло, оніміло,

 

І кропивою поросло.

 

Ведуча 2

 

Весни того страшного 1933року не було, принаймні її не пам’ятають, проте добре запам’яталося інше. На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, голова велика, похилена до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху.

 

Ведучий1

 

Сидить дитина і гойдається всім тілом, і безкінечна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти…Ні від кого не вимагає, ні від батька. Ні від матері, а так у світ, у простір – їсти, їсти…

 

Відкрийтесь, небеса!

 

Зійдіть на землю.

 

Всі українські села, присілки, хутори,

 

Повстаньте всі, кому сказали: вмри!

 

Засяйте над планетою, невинні душі!

 

Зійдіть на води й суші,

 

Збудуйте пам’яті невигасний собор!

 

Ведучий2

 

На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932 -1933 років оголошується хвилина скорботи.

 

Ведучий1

 

Голод поклав у сиру землю від 3,5 млн. до 9 млн. чоловік. Третина померлих – діти, які не дали нащадків. Наслідки голодомору - це і великі духовні втрати, які цифрами не зміряти.

 

Ведучий2

 

Щоб не повторилися такі страшні події, ми повинні знати і пам’ятати про них, та зробити все для того, щоб бітьше не допустити такої трагедії у своєму житті і в житті майбутніх поколінь. Друзі пам’ятайте історію рідного краю!

 

Ведучий1.

 

На цьому лінійка завершується, запрошуємо всіх до актової зали для перегляду документального фільму про Голодомор.