Міжнародна організація зі стандартизації

 

Початком міжнародної стандартизації є підписання в 1875 р. в  Парижі  Міжна-родної метричної Конвенції з організації Міжнародної комісії з мір і  ваги. Безпо-середнє співробітництво різних країн у галузі стандартизації розпочалось  у  1921 р., коли була проведена перша конференція  секретарів  семи  національних  ком-ітетів зі стандартизації. На цій конференції було вироблено  організаційні  принц-ипи, на  основі  яких  у  1926 р.  створено  Міжнародну  федерацію  національних асоціацій  зі  стандартизації,  до  складу  якої  увійшли близько  20  національних організацій зі стандартизації, розроблено близько 180 міжнародних рекомендацій зі стандартизації, але з початком Другої світової війни її  діяльність  була  припи-нена.  У 1943 р.  при  Організації  Об'єднаних  Націй  (ООН) створено  Комітет  з координації стандартів (ККС), до якого увійшли 18 країн антигітлерівської коалі-ції. Основним завданням цього Комітету було  збереження  досвіду  міжнародної стандартизації та координація діяльності країн у галузі стандартизації у післяво-єнний час.

У Лондоні в 1946 р. відбулося спільне  засідання  ККС  і  делегатів 25 країн,  на якому було прийнято рішення про створення Міжнародної організації зі стандар-тизації (ISO) і затверджено її статут, який визначив неурядовий  статус  цієї  орга-нізації, структуру, функції керівних і робочих органів, методи роботи.

Основною метою ISO є  забезпечення  розвитку  стандартизації  та  суміжних  з нею галузей для сприяння міжнародному обміну товарами і  послугами,  а  також розвитку співробітництва в інтелектуальній, науковій,  технічній  та  економічній діяльності.

ISO як неурядова організація має консультативний статус ООН  і  є  найбільшою міжнародною організацією в  галузі  стандартизації  з  широкого  кола  питань,  її членами є 160 країн світу.

Сьогодні органи цієї організації  знаходяться  у  Женеві  (Швейцарія).  Офіційні мови  ISO  —  англійська,  французька,  російська.  На  цих  мовах  видаються  усі матеріали та документи.

ISO складається із керівних і робочих технічних органів (рис 1.1.).

Вищим  органом ISO є Генеральна асамблея, яка скликається  один  раз  на  три роки. До керівних органів належать Рада, Технічне бюро  та  Центральний  секре-таріат. Вищими керівними особами є президент, який  обирається на  три  роки,  і Центральний секретаріат. Рада керує роботою ISO в перервах  між  сесіями  Гене-ральної асамблеї.  До  складу  Ради  входять  18  комітетів-членів.  На  засіданнях Ради рішення приймаються більшістю голосів присутніх  на  засіданні  комітетів-членів Ради.  Поточну  адміністративно-технічну  роботу  здійснює  Центральний секретаріат. Технічне бюро з питань управління готує пропозиції щодо плануван-ня, організації та координації роботи комітетів.

Технічними органами Ради ISO є комітети, що розробляють питання міжнарод-ної стандартизації, сфери діяльності яких розмежовані.

Результатом діяльності САРОLСО є періодичне видання переліку національних і міжнародних стандартів, які становлять інтерес для організацій споживачів.

Сфера діяльності ISO розподілена між 214 технічними комітетами (ТК). Кожний  ТК  має  затверджену  Радою  180  сферу  діяльності.  Основним  видом роботи ТК  є  розробка,  погодження  та  подання на затвердження Ради проектів міжнародних стандартів.

Для безпосередньої  розробки  проектів  міжнародних стандартів у межах  ТК створюються підкомітети (ПК) і робочі групи (РГ). Сьогодні налічується близько 650 підкомітетів, до 1700 робочих груп.

Україна є повноправним членом ISO з 1993 р. і входить до складу комітетів: САСО,ТАСО, ШЕСО. Як національний комітет-член входить до складу Комітетів БЕУСО, КЕМСО, СОРОLСО. 25 ТК Держстандарту України співпрацюють з 96 ТК та ПК 180.

 

 

 

 

                                                              

 

                                  

        

                                Технічні органи

 

 

                         

                      Робочі технічні органи

 

                             

Табл.1.1. Структура основних органів ISO:

адміністративно-технічні звязки;координаційні розпорядження.
Глава 2