Міністерство освіти і науки України

Міністерство освіти і науки України

Національний аерокосмічний університет

Ім.М.Є.Жуковського

“ Харківський авіаційний інститут ”

Кафедра прийому,передачі та оброблення сигналів

№504

Метрологія,стандартизація,сертифікація

Та акредитація.

 

Конспект лекцій для заочного факультету.

                                                     За матеріалами підручників:

                                                                           Г.А.Саранча ” Метрологія,стандартизація,

                                                                          відповідність,акредетація та управління

                                         якістю”-К.:ЦНЛ,2006.

                                                                         В.Д.Цюцюра,Д.В.Цюцюра”Метрологія,

                                                                         основи вимірювання,стандартизація та

                                                         сертифікація ” -К.:знання,2005.

                                                  Харків 2008

Глава 1

                              1.1. Історія розвитку стандартизації

 

З розвитком суспільства удосконалювалась трудова  діяльність  людства, з'яви-лася потреба у збільшенні випуску  продукції  та  товарообміні,  розробці  нових знарядь праці, обладнання, устаткувань і технологій для випуску продукції. Про-ходить постійний відбір найбільш досконалих результатів трудової діяльно-сті з метою їх використання в подальшій роботі, виробництві. Так, у III ст. до н. е. під час будівництва пірамід у Єгипті використовували тесані камені точних розмірів.

Відомі архітектурні споруди Греції складені з невеликої кількості стандартних деталей: колон, портиків, перемичок та ін. У стародавньому Римі для будівницт-ва  водогону  використовували  труби  стандартних  розмірів. Найпоширенішою була труба діаметром п'ять пальців. У XV ст. у Венеції будували судна із заздале-гідь виготовлених стандартних деталей та вузлів (носова частина, корма, вітрила, щогли тощо), завдяки  чому  вони  мали однакову швидкість і під час морського бою могли триматися разом.

Початок  стандартизації  в  Росії  було  покладено  в  середині XVI ст. У 1553 р. указом Івана Грозного було запроваджено стандартні нормальні калібри-кружала для вимірювання ядер  до  гармат. У 1550—1560 рр. для будівництва храму Васи-лія Блаженного російські  будівничі  використовували  цеглу стандартних форм і розмірів. В Німеччині у 1870 р. вперше було встановлено єдиний  розмір  цегли для всієї країни.

Для будівництва міста-фортеці Свіяга  в 1551 р. на  річці  Свіяга (під Казанню) використали стандартні дерев'яні деталі, які виготовлялися під Угличем за крес-леннями російського інженера-будівельника І.Г. Вигодкова. Це дало змогу побу-дувати фортецю за літо 1551 р.

Москву відбудовували після пожежі 1812 р. лише  за 5 років  завдяки тому, що заздалегідь були заготовлені деталі й частини будівель  для  збирання їх на місці забудови столиці.

Широкого розвитку стандартизація набуває в період розвитку машинного виро-бництва. Взаємозамінність стала поштовхом  до  масового виробництва  деталей, вузлів і складних виробів. Значною подією  стало  введення в 1841 р. в Англії дю-ймової різьби Вітворта. Згодом від дюймової різьби в Європі перейшли до метри-чної різьби.

Значною подією в розвитку науки і техніки стало створення метричної система мір, яка 7 квітня 1795 р. законодавчо була прийнята Національними зборами Фр-анції. 20 травня 1875 р. представники 19 країн Європи, Азії  та Америки підписа-ли Міжнародну метричну конвенцію і заснували Міжнародне бюро мір і ваги, що відіграло значну роль в міжнародному прогресі. Сьогодні метрична система при-йнята більшістю держав світу.

Під час Першої світової війни були засновані перші національні організації зі стандартизації у Голландії (1916), Німеччині, Франції, Швейцарії і США (1918), Канаді (1919) та ін.

Постійне поширення міжнародного товарообміну та співробітництво в науці й техніці сприяло утворенню  в  1926 р.  Міжнародної  асоціації  зі  стандартизації (ІСА), робота якої була перервана Другою світовою війною.

У 1946 р. у Лондоні на базі існуючого бюро зі  стандартизації  було  засновано Міжнародну організацію зі стандартизації (180), до  складу якої увійшли 33 краї-ни. Нині 180 — одна з найбільших міжнародних  технічних  організацій, до якої входять більше 160 країн. Стандартизація впроваджується  багатьма міжнародн-ими і регіональними організаціями.

1953   р. — створено Координаційну комісію зі сталі, уповноважену розроб-ляти Європейські стандарти для шести країн: Франції, Бельгії, Нідерландів, ФРН, Італії, Люксембурга.

1961 р. — на нараді в Парижі утворено Комітет європейської координації стан-дартів, нині — Європейський комітет стандартів (у рамках Європейського еконо-мічного співтовариства, Європейської асоціації вільної торгівлі, Комітету із зага-льного ринку) з великою кількістю робочих (галузевих) груп. Основна задача Ко-мітету — розробка загальних стандартів для країн, які входять до складу Європе-йського економічного співтовариства і Європейської асоціації вільної торгівлі. 15 вересня 1925 р. було створено Комітет зі  стандартизації  при  Раді праці й оборо-ни, це офіційна дата  запо-чаткування  стандартизації в колишньому СРСР. Комі-тетом запроваджено перші обов'язкові стандарти, які одержали силу державного закону.

1954р. — створено Комітет стандартів, мір та вимірювальних приладів  для  ко-ординації роботи зі стандартизацїі в галузях народного господарства країни. Впр-оваджується державна система стандартизації  (ДСС), що  ґрунтується  на  єдиній системі нормативно-технічної, проектно-конструкторської  і  технологічної доку-ментації, міжгалузевих системах.

У 1970 р. Комітет стандартів, мір і вимірювальних приладів перетворено у Дер-жавний комітет зі стандартизації (Держстандарт). Вперше застосовуються еконо-мічні санкції за випуск продукції, яка не відповідає вимогам стандартів і технічн-им умовам. Опрацьовується набутий досвід у галузі стандартизації, удосконалю-ється Державна система стандартизації, яка визначає правила проведення робіт зі стандартизації в країні та прогресивні вимоги до якості продукції.

В 1992 р. в Україні створено Державний комітет  стандартизації,  метрологи  та сертифікації (Держстандарт України), який є національним  органом  державного управління в галузі стандартизації, єдності вимірювань, сертифікації, державного нагляду за виконанням стандартів і представляє інтереси держави в міжнародних організаціях. Україна з 1993 р. є членом Міжнародної організації зі  стандартиза-ції.

 

 

 

Табл.1.1. Структура основних органів ISO:

адміністративно-технічні звязки;координаційні розпорядження.
Глава 2

Види фізичних одиниць

Поняття фізичної величини — це найзагальніше понят­тя у фізиці та метрології. Під фізичною величиною слід розуміти властивість, спільну в якісному відношенні для багатьох матеріальних об'єктів та індивідуальну в кіль­кісному відношенні для кожного з них. Так, усі об'єкти мають масу і температуру, проте для кожного окремого об'єкта як маса, так і температура різні та конкретні за певних обставин. Розглядаючи електричну схему, можна сказати, що по всіх гілках проходить струм, але у кожній гілці він різний за величиною.

Для встановлення різниці за кількісним вмістом влас­тивостей у кожному об'єкті вводиться поняття "розмір фізичної величини".

Між розмірами кожної фізичної величини існує відно­шення, яке має ту саму логічну структуру, що й між число­вими формами (цілими, раціональними чи дійсними чис­лами, векторами). Тому множина числових форм з визна­ченими співвідношеннями між ними може слугувати мо­деллю фізичної величини, тобто множини її розмірів та співвідношення між ними.

Правила, відповідно до яких числові форми приписують­ся розмірам величин, обумовлюються присутністю тих чи інших відношень та множини їх розмірів. Виходячи з цього, можна виділити три групи фізичних величин, вимірюван­ня яких здійснюється за принципово різними правилами.

До першої групи відносяться величини, множина розмірів яких визначається лише за відношеннями типу "тверде —м'яке", "тепле — холодне", "кисле — солодке" та ін. У ма­тематиці такі відношення дістали назву відношення по­рядку й еквівалентності. Наявність подібних відношень встановлюється теоретично, виходячи із загально-фізичних міркувань, або ж експериментально, за допомогою засобів вимірювання та експериментатора. Так, без особливих зу­силь можна визначити, що мідь твердіша за гуму, але ви­значити відмінність сплавів міді з іншими металами (свин­цем, оловом) за твердістю без засобів вимірювання просто неможливо, тому що за твердістю ці метали різняться незначно.

Друга група величин характеризується тим, що відно­шення порядку й еквівалентності стосується не тільки роз­мірів величин, а й відмінностей у парах цих розмірів. До другої групи відносяться такі величини, як потенціал, енер­гія, температура та інші. Можливість порівняння інтервалів їх розмірів зумовлена самими визначеннями цих величин. Так, інтервали температур будуть однаковими, якщо будуть однакові відстані між відповідними поділками на шкалі ртутного термометра. Йдеться не про температуру як сту­пінь нагрітості тіла, а лише про рівність інтервалів темпе­ратур.

Для третьої групи величин крім згаданих раніше ви­значень характерні відношення, названі операціями, що подібні до арифметичного додавання та віднімання. Операція приймається визначеною, якщо її результати (сума чи різниця) за розмірами подібні до фізичної величини і вона може бути технічно реалізованою. За допомогою операції додавання можна реалізовувати операцію множення на число п. Ре­зультат такого множення відповідає сумі п розмірів певної вимірюваної величини. До таких величин відносяться: дов­жина, тиск, маса, термодинамічна температура тощо. Сума двох мас є масою такого тіла, яка врівноважує маси двох тіл. За наявності різниці двох тіл врівноваження терез прово­диться масою тіла, поміщеного на легшу чашу (гирею).

До величин третьої групи можна віднести і множину інтервалів розмірів величин другої групи, тому що для них можливо встановити операцію, подібну до додавання. Оск­ільки всі арифметичні операції зводяться до додавання, то ці величини виявляються найпридатнішими для викорис­тання у фізиці. Тому їх найчастіше називають фізичними. З розвитком науки і техніки визначення фізичних ве­личин постійно уточнюється.

Уточнення визначень в напрямку, що дозволяє відкрити більше число відношень у множині їх розмірів і ввести їх до третьої або ж хоча б до другої групи величин, дає мож­ливість спрощувати аналітичний вираз фізичних законів.

Властивості об'єкта, який характеризується певною ос­новною для нього величиною, описуються за допомогою інших, раніше визначених величин. Це обумовлено наяв­ністю об'єктивних взаємозв'язків між властивостями об'єк­тів, які можна записати за допомогою величин і подати у вигляді моделі об'єкта. Модель об'єкта описується сукуп­ністю рівнянь, які й називаються рівняннями між вели­чинами. За їх допомогою формулюється визначення пев­них величин та вказуються способи вимірювання останніх.

У будь-якому розділі науки кількість рівнянь завжди менша, ніж кількість вхідних величин, тому прийнято ви­діляти в окрему групу величини, кількість яких дорівнює різниці між кількістю величин і кількістю незалежних рівнянь.

Ці величини і відповідні їм одиниці вимірювання на­зиваються основними величинами і основними одиниця­ми. Решта величин і одиниць, які однозначно визначають­ся через основні, називаються похідними.

Сукупність вибраних основних і похідних величин на­зивається системою величин. Так само визначається і си­стема одиниць.

  

Міжнародна система одиниць

Наявність численних систем одиниць фізичних вели­чин, а також значної кількості позасистемних одиниць спричинило багато незручностей при переході від однієї системи одиниць в іншу, а отже, потрібно було якнайшвид­ше уніфікувати одиниці вимірювання. Необхідна була єди­на система одиниць фізичних величин, яка була б зручною для практичних вимірювань у різних галузях вимірювань та зберігала б принцип когерентності.

Так, система МКГСС успішно використовувалася у ме­ханіці та прикладних науках, але не узгоджувалась з прак­тичними електричними одиницями. Розміри одиниць сис­теми СГС широко використовувалися у фізиці, але були занадто незручні для використання у техніці.

У 1954 році X Генеральна конференція з мір і ваги вста­новила шість основних одиниць (метр, кілограм, секунда, ампер, градус Кельвіна, свічка) практичної системи одиниць для міжнародних відносин. На цей час членами Метрич­ної конференції стали близько 40 найрозвинутіших дер­жав. Одночасно Міжнародний комітет з мір і ваги створив комісію щодо розробки єдиної Міжнародної системи оди­ниць. Система одержала назву Міжнародної системи оди­ниць, скорочено СІ (81 — початкові букви французької назви буваєте Іпіетаііопаї).

Ухвалення Міжнародної системи у 1960 році IX Гене­ральною конференцією з мір і ваги було важливим про­гресивним актом, який закріпив велику багаторічну робо­ту з цього питання і узагальнив досвід роботи наукових організацій з метрології, стандартизації, фізики й електро­техніки.

Міжнародна система одиниць прийнята Міжнародним союзом фізиків, Міжнародною електротехнічною комісією та іншими міжнародними організаціями. Організація об'єд­наних націй з освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) закли­кала усі країни ухвалити Міжнародну систему одиниць. Сьогодні 115 держав приєдналися до Метричної конвенції, і в більшості країн система СІ визнана чинною законодавчо.

У 1981 році в СРСР уведено в дію стандарт ГОСТ 8.417—81 "Одиниці фізичних величин", у якому за основу взято Міжнародну систему одиниць, і затверджено до обов'язко­вого виконання.

У 1997 році Держстандарт України ухвалив постанову про введення у державі Міжнародної системи одиниць ДСТУ 3651.097 "Метрологія. Одиниці фізичних величин. Основні одиниці фізичних величин Міжнародної системи одиниць. Основні назви, положення та позначення".

Перевагами Міжнародної системи одиниць СІ слід ви­значити такі:

• універсальність, що забезпечує її використання в на-„ уці, техніці і господарстві;

• уніфікованість одиниць для всіх видів вимірювання. Так, замість кількох одиниць тиску (атм., мм. рт. ст., мм. вод. ст,, бар та інші) у СІ визнана єдина одиниця тиску — паскаль (Па); замість кількох одиниць роботи й енергії ухвалена одиниця — джоуль (Дж);

• когерентність (узгодженість) системи: коефіцієнти про­порційності у фізичних рівняннях для визначення похідних величин дорівнюють одиниці;

• використання зручних для практичних вимірювань ос­новних та похідних одиниць;

• чітке розмежування одиниць маси (кілограм) і сили (ньютон);

• спрощений запис рівнянь і формул завдяки відсутнос­ті перехідних коефіцієнтів переведення з однієї системи в іншу;

• позбавлення необхідності визначати всі системи одиниць;

• сприяння розвитку міждержавних науково-технічних та економічних зв'язків.

 

Основні одиниці системи СІ

У 1954 році X Генеральна конференція з мір і ваги за­твердила основні одиниці Міжнародної системи одиниць, які мають охоплювати всі галузі науки і техніки, бути основою для утворення похідних одиниць, забезпечувати зручність для практичних вимірювань і відтворюватися за допомогою установок і еталонів з найбільшою точністю.

У 1971 році XIV Генеральна конференція з мір і ваги за­твердила сьому основну одиницю кількості речовини — моль.

Основні одиниці системи СІ зі скороченими позначен­нями українськими та латинськими буквами наведені у табл. 2.1.

  Таблиця 2.1. Основні одиниці системи СІ

Величина	Одиниця вимірювання	Скорочені позначення одиниць
		Українські	Латинські
Довжина	метр	м	m
Маса	кілограм	кг	к g
Час	секунда	с	s
Сила електричного струму	ампер	А	А
Термодинамічна температура	кельвін	К	К
Сила світла	кандела	кд	к d
Кількість речовини	моль	моль	mol

 

Визначення основних одиниць відповідно до рішення Генеральної конференції з мір і ваги:

метр — довжина шляху, який проходить світло у ва­куумі за 1/29979245 частину секунди;

кілограм — одиниця маси, що дорівнює масі Міжнарод­ного прототипу кілограма;

секунда — 9 192 631 770 періодів випромінювання пе­реходу між двома надтонкими рівнями основного стану лтома цезію-133;

ампер — сила незмінного струму, який, проходячи через лип паралельних прямолінійних провідники нескінченної доижини і занадто малого круглого перерізу, що розміщені ні і підстані метра один від одного у вакуумі, утворив би між провідниками силу в 2-10~⁷Н на кожний метр довжини;

кельвін — одиниця термодинамічної температури — І /273,16 частини термодинамічної температури потрійної точки води;

кандела — сила світла, що випромінюється з площі у І /і»00 000 м² перерізу повного випромінювача у перпенди­кулярному до цього перерізу напрямку при температурі иітнердіння платини та тиску 101 325 Па;

моль — кількість речовини, яка вміщує стільки ж мо-н і Vл (атомів, частинок), скільки вміщується атомів у ну-Ц щді вуглецю-12 масою в 0,012 кг.

 

Похідні одиниці системи СІ

Крім основних одиниць СІ є велика група похідних оди­ниць, які визначаються за законами взаємозв'язків між фізичними величинами або ж на основі визначення фізич­них величин. Відповідні похідні одиниці СІ виводяться із рівнянь зв'язку між величинами. Залежно від наукового напрямку утворені похідні одиниці для простору, часу, ме­ханічних, теплових, електричних, магнітних, акустичних, світлових величин та величин іонізуючого випромінюван­ня (додаток 1).

Поряд з основними та похідними одиницями Міжнарод­ної системи СІ є ще позасистемні одиниці (додаток 2). Вони широко застосовуються у повсякденному житті. Крім на­званих, є ще позасистемні одиниці тимчасового викорис­тання (морська миля, яка дорівнює — 1852 м, гектар — 10 000 м², ар — 100 м², бар — 10⁵ Па та ін.), а також відносні та логарифмічні величини.

 

Кратні та частинні одиниці

Найпрогресивнішим способом утворення кратних та частинних одиниць є прийнята у метричній системі мір десяткова кратність між великими і малими одиницями. Десяткові кратні та частинні одиниці від одиниць СІ утво­рюються шляхом використання множників та приставок від 10⁺³⁸ до 10-²⁴

 

Класифікація вимірювань

На результати вимірювань впливає досить багато чин­ників: зовнішні умови, методи, технічні засоби вимірюван­ня, стан експериментатора та ін. Зважаючи на численність

різних чинників та умов проведення експерименту, вимі­рювання можна класифікувати за характером зміни ви­мірюваної величини в часі, за способом одержання число­вого значення, точністю та ін.

За характером зміни вимірюваної величини в часі ви­мірювання можна розділити на статичні та динамічні.

Статичні вимірювання — це вимірювання, при яких протягом певного проміжку часу вимірювана величина майже не змінюється або ж її значення змінюється посту­пово відповідно до процесу виробництва. Статичні вимірю­вання (рис. 3.1) використовуються, як правило, для вста­новлення взаємозв'язку між фізичними величинами одно­го і того самого об'єкта дослідження. Вони застосовують­ся у пасивних експериментах і забезпечують задовільний рівень наочності при зміні вимірюваних величин за пев­ний проміжок часу (годину, зміну, добу). Таким, наприклад, є проведення пасивного експерименту на випарній уста­новці для вимірювання основних її параметрів: темпера­тури, рівня, тиску, витрати пари тощо.

 

 

Рис. 3.1. Статичні характеристики вимірюваних величин тиску, температури та рівня за проміжок часу т

 

 

Динамічні вимірювання — вимірювання, які показу­ють зміну вимірюваної величини в часі при різних збу­реннях, що впливають на об'єкт дослідження або ж на за­сіб вимірювання. Динамічні вимірювання дають можливість вивчати динамічні властивості об'єкта і засобів ви­мірювальної техніки, особливо первинних перетворювачів (датчиків).

На рис. 3.2 показано перехідний процес вимірюваної величини Х_д у часі г при  різкій зміні вимірюваної величи­ни на вході приладу. Як видно з графіка, показання при­ладу У_д досягають сталого значення У лише через певний час і наближаються до нього поступово відповідно до екс­поненціального закону. Різниця між показаннями прила­ду У_д і дійсним значенням вимірюваної величини У" нази­вається динамічною похибкою: Д_Д=У-У_Д. На графіку     (рис. 3.2) показані параметри, які характеризують динаміку процесу вимірювання.

 

 

Рис. 3.2. Динамічна характеристика вимірюваної величини

 

Час початку реагування т„ — час від початку зміни вимірюваної величини на вході приладу до початку зміни показів приладу (значення вихідного сигналу).

Час перехідного процесу Т_ПП — час, протягом якого по­казання приладу після початку зміни вхідної вимірюваноївеличини досягнуть значення з 5-процентним відхиленням (Х_д=0,95).

Повний час встановлення значення вимірюваної ве­личини Т_т — час, протягом якого значення вимірюваної величини досягає свого сталого значення від початку зміни вхідної величини на вході приладу.

Постійна часу Т — час, протягом якого вихідна вимі­рювана величина досягає 0,632 свого сталого значення на виході приладу, тобто це час перехідного процесу, який описується рівнянням експоненти.

У загальному випадку для опису лінійних вимірюваль­них засобів використовуються лінійні диференціальні рів­няння. Якщо ж вимірювальний засіб має нелінійні еле­менти, то їх характеристики можна лінеаризувати, тобто звести до лінійних диференціальних рівнянь з припусти­мою і достатньою точністю. Це дає змогу використати лінійні диференціальні рівняння виду

 

а_п(d ^п у/ dt ^п) + а_п__{1( d} ^п -¹у/ dt '¹-¹) +...... + а₁(d у/ dt) + а₀у = b _{т ( d} ^т х/< dt ^т) +

+ ь_т_₁(d ^т ~¹х/ dt ^т -¹) +... + ь_х(d х/ dt) + ь₀х.        (3.4)

 

Поряд з диференціальними рівняннями для опису ди­наміки перехідних процесів вимірювальних систем доціль­но використовувати передаточні функції. Динамічні харак­теристики засобів вимірювання, які характеризують їх ре­акцію на гармонійні коливання у широкому діапазоні ча­стот, називають частотними характеристиками, які містять в собі амплітудно-частотні та фазо-частотні характеристи­ки. Частотні характеристики можна одержати як експе­риментально, так і розрахунковим шляхом.

За способом одержання числового значення вимірю­ваної величини вимірювання поділяються на прямі, посе­редні, сукупні та сумісні.

Прямими називаються такі вимірювання, за яких зна­чення вимірюваної величини визначається безпосередньо за експериментальними даними (вимірювання довжини метром, вимірювання температури термометром, тиску ма­нометром та ін.). Прямі вимірювання найпростіші і най­поширеніші у промисловості.

Посередніми називаються такі вимірювання, за яких значення вимірюваної величини визначається за допомо­гою відомих математичних залежностей між цією величи­ною і величиною, яка визначається прямими вимірюван­нями. Наприклад: визначення об'єму рідини у цилінд­ричній посудині за висотою рідини в ній та площею дна S - V =S Н; густини рідини за масою і її об'ємом — р=-т/ V та ін.

У загальному вигляді вимірювана величина визначається за формулою

 

Х=Г(У ₁,У ₂,….),                               (3.5)

 

де у_х, у₂, у₃ — значення величин, виміряних прямим способом;

І — функціональна залежність.

При сукупних вимірюваннях числове значення вимірю­ваної величини визначається розв'язком системи рівнянь, одержаних шляхом сукупних прямих вимірювань однієї або декількох однойменних величин (наприклад, визначен­ня температурного коефіцієнта лінійного розширення).

При сумісних вимірюваннях одночасно вимірюють дві або декілька різнойменних величин для виявлення залеж­ностей між ними. Як правило, результати таких вимірю­вань використовуються у наукових дослідженнях.

За точністю вимірювання числових значень вимірюва­ної величини вимірювання поділяються на три групи.

1. Вимірювання з максимально можливою точністю відповідно до наявного технічного рівня. Це вимірювання за допомогою еталонів, спрямовані насамперед на відтво­рення встановлених одиниць фізичних величин або ж фі­зичних констант. Крім того, такі вимірювання необхідні при наукових дослідженнях високого рівня та розробках сучасних технологій в електроніці, атомній енергетиці тощо.

2. Контрольно-повірочні вимірювання, похибки яких не перевищують деяких наперед заданих значень. До них відносять лабораторні вимірювання фізичних величин за допомогою зразкових і технічних засобів високих класів точності. Такі вимірювання проводяться у метрологічних лабораторіях Держстандарту України та науково-дослідних інститутах.

3. Технічні вимірювання — вимірювання, які прово­дяться у промисловості і визначаються невисоким класом точності засобів вимірювання.

Залежно від одиниць вимірювання значення вимірюва­них величин можна розділити на абсолютні, відносні та приведені. Абсолютними називаються вимірювання, значення яких подані у абсолютних одиницях фізичних величин (наприклад, тиск у паскалях, довжина в метрах, час у секундах та ін.).

Відносними називаються вимірювання, значення яких подані як відношення вимірюваної величини до одноймен­ної, умовно прийнятої за одиницю, або ж у відсотках (на­приклад, вологість повітря).

Глава 3

Національна стандартизація

Нормативні посилання

У цьому стандарті є посилання на такі нормативні документи: ДСТУ 1.1:2001. Національна стандартизація. Стандартизація та суміжні види діяльності. Терміни та визначення основних понять.

ДСТУ 1.2:2003. Національна стандартизація. Правила розроблен­ня національних нормативних доку ментів.

ДСТУ 1.3:2003. Національна стандартизація. Правила розроблен­ії и, побудови, викладання, оформлення, погодження, прийняття та ншначення технічних умов.

ДСТУ 1.5.2003. Національна стандартизація. Правила побудови, микладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів.

ДСТУ 1.6:2003. Національна стандартизація. Правила реєстрації нормативних документів.

ДСТУ 1.7:2001. Національна стандартизація. Правила і методи прийняття та застосування міжнародних і регіональних стандартів.

ДСТУ 1.8*. Національна стандартизація. Правила розроблення програми робіт зі стандартизації

ДСТУ 1.9*. Національна стандартизація. Правила розроблення та шіровадження міждержавних стандартів

ДСТУ 1.10*. Національна стандартизація. Державні класифікато­ри соціально-економічної інформації. Основні положення, правила розроблення, ведення та скасування.

ДСТУ 1.13:2001. Національна стандартизація. Правила надаван­ня повідомлень торговим партнерам України.

ДСТУ ІSО/ІЕС Guide 59: 2000. Кодекс усталених правил стан­дартизації.

ДК 003-96. Класифікація видів економічної діяльності.

 

 

Суб'єкти стандартизації

Законодавством України встановлено такі суб'єкти стандартизації:

— центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації;

— рада стандартизації;

— технічні комітети стандартизації;

— інші суб'єкти, що займаються стандартизацією.

За поданням центрального органу виконавчої впади у сфері стан­дартизації Кабінет Міністрів України уповноважує центральний орган виконавчої влади у сфері будівництва та промисловості буді­вельних матеріалів (далі — Держбуд України) стосовно організації, розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та визнання такими, що втратили чинність, національних стандартів у галузі бу­дівництва та промисловості будівельних матеріалів.

Повноваження та функції суб'єктів стандартизації встановлюють законодавством, положеннями та статутними документами цих суб'єктів.

 

Об'єкти стандартизації

Об'єкти стандартизації це — продукція, процеси та послуги, зок­рема матеріали, їхні складники, устаткування, системи, їхня сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність.

Найважливіші об'єкти стандартизації такі:

а) організаційно-методичні та загальнотехнічні об'єкти, зокрема:

· організація провадження робіт зі стандартизації;

· термінологічні системи різних галузей знань та діяльності;

· класифікація та кодування інформації;

· методи випробовування (аналізування), системи та методи за­безпечування якості, контролювання якості та керування якістю;

· метрологічне забезпечення (захист громадян і національної економіки від наслідків недостовірних результатів вимірювання);

· системи фізичних величин та одиниць вимірювання;

· стандартні довідкові дані про фізичні сталі та властивості речовин і матеріалів;

· системи технічної та іншої документації загального застосову­вання;

· типорозмірні ряди і типові конструкції виробів загальномашинобудівного використання;

 

· умовні позначки, зокрема, графічні та їхні системи, розмірні
геометричні системи (допуски, посадки, геометрія поверхні
тощо) та їх контролювання;

· інформаційні технології, зокрема, програмні та технічні засо­
би інформаційних систем загальної призначеності;

б) продукція, призначена для використання в різник видах еко­
номічної діяльності, продукція для державних закупівель та широкого вжитку;

в) системи та господарські об'єкти, які мають важливе значення та їхні складники, зокрема транспорт, зв'язок, енергосистема, вико­ристання природних ресурсів тощо;

г)  вимоги щодо захисту прав споживачів, охорони праці, ергономіки, технічної естетики, охорони природного довкілля:

д) будівельні матеріали, процеси, типові деталі та будинки, системи функційного забезпечення будинків, складні будівельні спору­ди та методи контролювання у будівництві;

є) потреби оборони, мобілізаційної готовності та державної безпеки.

Стандарт може стосуватися об'єкта в цілому або лише окремих його частин чи певних аспектів.

Нормативні документи

Залежно від об'єкта стандартизації, положень, які містить доку­мент, та процедур надання йому чинності, розрізняють такі норма­тивні документи:

· стандарти;

· кодекси усталеної практики (настанови, правила, зводи пра­вил);

· технічні умови.

Стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови мають чинність відповідно до рівнів суб'єктів стандартизації, установлених законодавством.

Національні стандарти, кодекси усталеної практики та державні класифікатори застосовують на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством.

Порядок застосування стандартів для забезпечення потреб обо­рони України визначає Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього функцій, враховуючи особливості сфери оборони.

Порядок щодо застосування і розроблення стандартів для за­безпечення потреб державної безпеки та мобілізаційної готовностівизначають центральні органи виконавчої влади відповідно до по­кладених на них функцій.

Залежно від специфіки об'єкта стандартизації встановлено такі види стандартів:

· основоположні (організаційно-методичні, загальнотехнічні та
термінологічні);

· на методи (методики) випробовування (вимірювання, аналі­
зування, контролювання);

· на продукцію;

· на процеси;

· на послуги;

· на сумісність продукції, послуг чи систем у їхньому спільному
використанні;

· загальних технічних вимог.

Згідно з рівнями суб'єктів стандартизації в Україні розрізняють такі НД:

· національні;

· організацій.

НД національного рівня розробляють на об'єкти стандартизації державного значення та приймають на засадах консенсусу.

Міжнародні та регіональні документи у сфері стандартизації прий­мають на засадах пріоритетності та переважно через НД національ­ного рівня. Прийняті установленим порядком міжнародні та регіо­нальні документи це — складники чинного Національного фонду нормативних документів.

У сферах, де об'єкти стандартизації швидко змінюються або за потреби накопичити досвід використання виробітки стандарту з ме­тою спробувати положення стандарту чи обґрунтувати вибір із мож­ливих запропонованих альтернатив певних положень, розробляють пробні стандарти.

Пробні стандарти розробляють, у разі потреби, також на основі проектів міжнародних та регіональних стандартів, які перебувають на завершальних етапах розроблення.

Пробні стандарти можуть мати менший рівень консенсусу, зок­рема його можна досягнути на рівні технічного комітету стандарти­зації чи навіть на рівні його робочої групи.

Як пробні стандарти можна застосовувати нові документи міжна­родної організації стандартизації:

· РАS, ТS та ІТА;

Примітка. РАS — загальнодоступні технічні умови.

· ТS — технічні умови;

· ІТА — галузеві технічні угоди.

У разі, коли розроблення проекту стандарту неможливо завер­шити як стандарт за умов установлених ДСТУ 1.2, його оформля-н 11 ь як технічний звіт. Звіт не є нормативний документ.

НД національного рівня на продукцію, процеси та послуги, для яких встановлено вимоги технічними регламентами та законодав­ством, потрібно будувати та викладати таким чином, щоб їх можна і іуло використовувати для підтверджування відповідності зазначених продукції, процесів та послуг.

НД інших суб'єктів стандартизації, крім зазначених у 7.9 і 7.10, розробляють на продукцію, процеси чи послуги, якщо національних і і андартів немає чи якщо є потреба встановити вимоги, які переви­щують чи доповнюють вимоги національних стандартів.

НД громадських організацій (наукових, науково-технічних та 11 іженерних товариств і спілок) розробляють, якщо є потреба поши­рити результати фундаментального та прикладного дослідження чи практичного досвіду, одержаних у певних галузях науки чи сферах професійних інтересів.