Історія етичної думки в Україні.

 

1.

Етика — наука про суть і роль моралі. Мораль або моральність, є одне з численних суспільних явищ. Це одна з форм суспільної свідомості, мораль покликана регулювати поведінку людей майже у всіх сферах їх діяльності. У визначенні моралі може бути і дійсно є певна відмінність.

успільствознавча наука, покликана дослідити причини існування і зміни етичної свідомості, поведінки і вчинків людей, соціальну суть і роль моралі, її норми, принципи і поняття, історичний розвиток етичних теорій і їх роль, і функціональне значення моралі в житті людей. Як наука, етика органічно пов'язана з іншими соціально-гуманітарними галузями знань. Існування і розвиток етики нерозривно пов'язані зі світоглядом. Філософія виступає певною методологічною основою етики. Єдність етики і філософії виражається ще і в тому, що для вирішення основних етичних проблем необхідна теоретична допомога філософії. Етичні проблеми пов'язані, наприклад, з питанням про те, як людина розуміє своє місце в світі і в чому вбачає значення свого життя. А це означає: від того, як відповідаємо на основне питання тієї або іншої школи філософії, залежить правильна реалізація етичних проблем.

Етичні проблеми органічно пов'язані з проблемами соціології. Досить лише згадати, що мораль як суспільне явище не може існувати поза суспільною системою. Розкриття структури і структурної закономірності суспільства — передумова для правильного розуміння етичних явищ. А це є завданням і предметом соціології. Єдність етика має і з політологією. Розкриваючи закони виникнення і розвитку політичних систем, політологія озброює етику точним критерієм для визначення етичного прогресу, допомагає правильно сформулювати завдання етичного виховання. Етика постійно розвивається, використовує досягнення і багатьох інших наук: психології, педагогіки, історії, кібернетики, екології, естетики, етнографії тощо. Зв'язок етики з психологією є надто істотним і багатоманітним. Досить сказати, що предмет етики — моральність — можливий завдяки існуванню свідомості, вольової поведінки, чиї закономірності вивчаються психологією. А воля людини не відчужена від інших сторін свідомості, від розуму і почуттів. Етичні риси вдачі особи: доброчесність і порок, існують не тільки у формі норм і ідей, але й як почуття, схильності, звички людини. Усе це предмет психології. Якщо в моральній оцінці поведінки основним і істотним є мотив, то етика займається, насамперед, оцінкою мотиву. Причини виникнення мотивів, закономірності їх зміни, такі необхідні для етичних узагальнень, вивчаються психологією. Якщо певна система мотивів оцінюється етикою позитивно або негативно, то психологія має пояснити причини виникнення таких мотивів і вказати на можливості їх свідомої і спрямованої зміни.

 

2.

Для розуміння сутності моралі не останню роль відіграють ті функції, які вона виконує. У процесі становлення моралі, її відокремлення у відносно самостійну сферу культури встановився певний ряд функцій, притаманний для неї в наш час.

• Пізнавальна функція. Вона не має такого значення, як оцінювальна, але тісно з нею переплітається.
• Світоглядна функція. Як ми вже зазначали, мораль не може бути зведена до простих норм.
• Виховна функція — одна з найважливіших функцій моралі.Без процессу виховання — безперервного, інтенсивного і цілеспрямованого — неможливе існування суспільства, неможливе й становлення окремої особистості.
• Функція гармонізації людських і суспільних відносин.
• Регулятивна функція є своєрідним синтезом усіх інших, бо завдання моралі в першу чергу полягає у спрямуванні помислів і дій окремої людини.

 

 

3.

Початок першого періоду історії української етичної думки припадає на час існування Київської Русі, коли складається притаманний українській духовній традиції тип мислення (тобто відсутність абстрактного, відірваного від життя теоретизування). Хронологічні рамки цього періоду можна визначити таким чином: XІ ст. (розквіт Київської Русі) — поч. XV ст. — на тій підставі, що Велике князівство Литовське було органічним продовженням і розвитком форм духовності Київської Русі.

 

Наступний період — XVI—XVIII ст. — час козаччини, коли починають активну діяльність братства, розвивається масове книгодрукування, діє Острозька школа (сучасна Волинь). Братства (виникають в Україні у останній чверті XVI — на початку XVII ст.) стають осередками захисту духовних цінностей українського народу, поширення освіти. У школах братських громад філософія (та етика) як окремий предмет не викладалася. Але в них був закладений грунт до становлення професійної філософської науки в Україні. Найзначніший внесок у цей процес було зроблено Львівською, Київською, Луцькою братськими школами. Щодо знань з етики, братства здійснюють велику роботу, поширюючи твори Іоанна Златоуста, інших авторів, у яких розроблялась етична проблематика.

 

Значний внесок в історію етичної думки в Україні зробив Феофан Прокопович (1681—1736 pp.), викладач курсу етики з 1705 p., ректор академії (1712—1715 pp.). Він був енциклопедичне освіченим ученим і у своїх дослідженнях багато уваги приділив проблемі людини. У своїй «Етиці» він розкриває механізм та сенс людської діяльності, тобто кожна людина діє, бо «вона бажає чогось, заради чого це робить», ф. Прокопович вважав, що головне завдання етики, яка керує людською поведінкою, «... досліджувати й навчати, у чому полягає найвище добро або найвище щастя й блаженство».

 

Філософсько-етична концепція, розроблена професорами Києво-Могилянської академії, є теоретичним виразом культури українського бароко, у межах якої зростає найзначніша філософська система. Автором цієї системи був видатний український мислитель, вихованець Києво-Могилянської академії Григорій Сковорода.

 

Традиційно для української етичної думки є «філософія серця» П. Юркевича: серце — скарбник і носій фізичних сил людини, центр її душевного і духовного життя. Воно є основою морального життя людини, де зосереджуються усі моральні почуття. П. Юркевич, С. Гогоцький, а пізніше П. Ліницький, О. Гіляров, Д. Богдашевський та ін. у своїх філософських пошуках виходили з того, що існує потреба в осмисленні місця людського духу в цілісній системі світу, що виходить із визнання гармонії розуму і почуттів.

 

Середньовічна етика (V—XV ст.) узяла на озброєння догмат християнської віри в Бога і доброчинності, притаманні цій вірі. Цими доброчинностями були віра, надія і любов до Бога. Раннєсередньовічні моралісти підійшли у багатьох аспектах до геоцентризму, вбачаючи у самій можливості свободної волі людини відхід від закладених Богом універсальних моральних законів, в яких вміщується всесвітнє добро. Тому людина, коли не звертається до Бога в своїх діях, завжди робить зло (звідси ідея загальної гріховності і необхідності масового каяття). Але християнська етика все ж мала і такий позитивний момент, як посилення особистісного начала в моральному вченні християнства, незважаючи на соціальний статус людини, до якої звертаються моральні вказівки (це свідчить про рівність усіх перед Богом).

 

Українська етична думка у своєму розвиткові пройшла складний і дуже цікавий шлях, який можна поділити на три головні доби. Перша — у межах XI—XV ст., — питання, пов'язані із розвитком духовності людини розглядалися на фоні розвитку державного інституту, який домінував над усіма сферами життя тогочасного суспільства, а також і над питаннями вирішення загальнолюдських моральних норм. У силі була концепція «держава—Бог—людина», з якою було щільно пов'язане людське існування. Державно-релігійні настанови вимагали від людини бути смиренною, слухняною і терплячою.

 

Етика XX ст. остаточно розвинулася як окрема наука і оперувала здебільшого концепціями «людина—Бог» і «людина—суспільство» у їх протиставленні чи взаємовпливі. Здебільшого увага зверталася на такі проблеми, як загальна моральна відповідальність людини, антагонізм розвитку внутрішнього світу особистості й суспільства, криза взаємостосунків між людьми різних культур, вирішення проблем морального самовдосконалення тощо. Науковий атеїзм виявився великою перешкодою на шляху розвитку ідеї споріднення Божих моральних настанов і вказівок з людськими моральними принципами.