Ігрова концепція культури Й.Хайзінга.

 

1.

Як відомо, останніми десятиріччями ставлення до культури дещо змінилось. Вона розглядається деякими філософами уже не як цінність, а як щось штучне й навіть вороже людині. Головною причиною цього є відсутність ідеї, яка 6 могла об'єднати суспільство (людство). Цьому сприяло й незадоволення механіцизмом як методом пояснення, який зазнав кризи в період "новітньої революції в природознавстві". Тоді Г.Зіммель вважав, що новою парадигмою, здатною об'єднати світ духовної культури, зможе стати лише поняття "життя", яке начебто виступало своєрідним центром світобудови і вказувало на те, звідки йде шлях до душі, а звідки - до ідеї, Космосу, Абсолюту,

На думку В.Дільтея, ідея життя в системі культури має протистояти раціоналізму, а тому бути спрямованою у минуле. На місце гегелівського "розуму" мало прийти "життя" у його цілісності, переживанні й ірраціональності.

Завдяки філософським зусиллям А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, 3.Фрейда та ін. "філософія життя" стала основою культур філософських ідей епохи антираціонального. Інші провідні філософи Заходу теж зробили вибір на користь позиції, яка апелювала не до розуму, а до емоцій, надаючи міркуванням іншого забарвлення. Не дивлячись на все це, вони все ж не змогли вирішити нагальних проблем.

2.

Структуралізм - методологія гуманітарних наук, яка намагається аналізувати певну специфічну галузь, наприклад, міфологію, як складну систему взаємопов'язаних частин. Цей підхід виник в лінгвістиці завдяки роботам Фердинанда де Сосюра. Французькі інтелектуали знайшли для цього методу ширшу область застосувань, пристосувавши його до антропології, психоаналізу, літературознавства й архітектури. Таким чином структуралізм став не просто методом, а інтелектуальним рухом, який в 60-х роках XX-го століття прийшов на заміну екзистенціалізму.

В 1970-х роках структуралізм потрапив під вогонь критики. Його звинувачували в жорсткості й антиісторичності. Проте чимало теоретиків структуралізму, таких як Мішель Фуко й Жак Лакан, продовжують впливати на європейську філософію.

Окрім літературознавства існують структуралістські теорії у філософії науки, антропології та соціології. На думку Алісон Ассістер для структуралізму характерні чотири фундаментальні ідеї, з яких сформований «інтелектуальний тренд». По-перше, структура - це те, що визначає позицію кожного елемента в цілому, по-друге, кожна система на думку структуралістів має структуру. По-третє, структуралісти цікавляться структурними законами, які мають відношення радше до існування, ніж до змін. І, нарешті, структура - це та реальна річ, яка лежить під поверхнею чи видимістю значення.

 

3.

Проте найяскравішого звучання "ідея гри" отримала у голландського філософа Й. Хейзінги. Саме йому належить класична концепція ігрової ґенези культури, яка викладена в роботі "Homo ludens" ("Людина граюча"). В основу цієї концепції покладено ідею про сутність та значення гри як джерела культури. Й. Хей-зінга спробував проаналізувати поняття культури, виходячи із наявності в ній ігрового елементу. На його думку, саме гра, а не праця була формоутворюючим фактором людської культури.

За Й. Хейзінгою, гра - це найбільш глибинна форма вираження життя. Сутність гри неможливо визначити за допомогою фізичних чи біологічних досліджень, також її неможливо звести до процесу звільнення надлишкової енергії чи до інстинкту "наслідування". Гра відноситься до сфери ірраціонального тому, що вона охоплює і тваринний, і людський світи. Завдяки цьому факту гра не може бути обґрунтованою раціональним шляхом, вона носить надлогічний характер. Існування гри не можна пов'язати з жодним із ступенів людської культури чи з будь-якою формою світогляду. Й. Хейзінга трактує гру як сталу величину, що передує культурі, а потім супроводжує та визначає її.

Він виділяє ряд ознак гри, найсуттєвішою з яких є свобода. Гра не може мати примусовий характер, інакше втрачається її сутність. Не менш важливими рисами гри можна назвати: обмеженість - гра здійснюється в конкретному місці та часі, її сенс полягає в ній самій; напруженість - намагання виграти та інші риси.

Отже, гра, з точки зору Й. Хейзінги, - це своєрідна вільна діяльність, що усвідомлюється як феномен, здатний повністю оволодіти гравцем та обмежити його життя правилами. Гра - це всеохоплюючий спосіб людської діяльності, універсальна категорія людського існування. За своєю сутністю вона є структурною основою для формування людської діяльності. Культура виникає та розгортається в грі, носить ігровий характер.

 

Тема 2.