Культурологія як навчальна дисципліна.

Тема 1.

Культурологія як навчальна дисципліна.

Психологічний підхід до проблеми культури.

Структуалістичний підхід до культури.

Тема 2.

Історична типологізація культури та характеристика її основних типів.

Природа спілкування і комунікації.

Тлумачення символів.

Тема 3.

Інформаційно-знакове (семіотичне) розуміння культури.

Виникнення та основні положення інформаційно-семіотичного розуміння культури.

Види знаків та символів у культурі.

Тема 4.

Динаміка культури.

Генезис терміна і поняття «цивілізація». Співвідношення понять «культура» і «цивілізація» в історії соціально-гуманітарної думки.

Різноманітність підходів до визначення сутності цивілізації.та багатоваріантність інтерпретації поняття «цивілізація».

Цивілізація як одиниця історичного процесу та розвитку культури.

Соціокультурна динаміка: поняття, сутність та основні моделі.

Тема 5.

Сучасний етап і тенденції розвитку української культури.

Умови розвитку української культури.

Головні проблеми модернізації українського суспільства та розвитку культури в умовах глобалізації.

Тема 6.

Особливості в світі культури.

Зміст поняття «соціалізація особистості».

Сутність соціалізації особистості.

Тема 7.

Естетика як наука та її основні категорії.

Походження та зміст терміну та поняття «естетика».

Діалектичний зв’язок потворного та прекрасного.

П іднесене та низьке.

1.

Есте́тика (грец. αισθητικός — чуттєво пізнавальний, від aisth ēta — відчутні речі та aisthanesthai — пізнавати) — філософська наука, що вивчає природу (функції, загальні закони і закономірності) естетичної свідомості (діяльності людини і суспільства, буття), наука про прекрасне.

Естетика - наука про чуттєве пізнання світу; наука про неутилітарне, споглядальне або творче відношення людини до дійсності, наука, що вивчає специфічний досвід освоєння оточуючої дійсності, у процесі чого суб'єкт відчуває, переживає стан духовно-чуттєвої ейфорії, піднесення, радості, катарсиса, духовної насолоди і т.д, відчуває свою органічну причетність до Універсуму, свою сутність неподільно з Першопричиною, Богом.^[1]

Метою естетики є філософське вивчення мистецтва і формування критичних суджень про мистецтво. Естетика охоплює крім питань стосовно природи краси, також загальні питання щодо оцінки мистецьких предметів — що ми маємо на увазі коли говоримо, що якийсь мистецький виріб є добрим і як ми визначаємо стандарти такого судження. Об'єктивні підходи твердять, що краса чи цінність є в самому об'єкті і що самі естетичні судження є або вірними або помилковими.

 

2.

Потворне в естетичних теоріях визначається як антиномія прекрасного. В естетиці античних часів потворне осмислювалась у двох аспектах – потворне в дійсності і потворне в мистецтві. Потворне в природі (смерть, хвороби, жахливі тварини або рослини), в моралі і політиці (омана, корупція, несправедливість) - оцінювалось негативно, як те, що суперечило ідеалу античного полісу - упорядкованому космосу. Але, на думку Аристотеля, потворні явища зображені в художньому творі, можуть доставляти естетичне задоволення, в основі якого лежить радість впізнавання дійсності, яку майстерно передав художник. В християнській традиції потворне в природі і людині розглядалося як наслідок гріхопадіння і псування початкового досконалого стану буття, як наявність дефіциту краси. Виходячи із протиставлення духовного і тілесного в епоху середньовіччя вважалось, що непривабливий і навіть потворний зовнішній вигляд може поєднуватися із внутрішньою (душевною або духовною) красою. В системі патристичного символізму ганебний, "гідний наруги" вигляд розіпнутого Христа стає символом його невимовної божественної краси. Потворне з часів патристики наділяється символічною функцією. Діонісій Ареопагит стверджував, що Бога можуть символізувати навіть найнепривабливіші речей, наприклад, камінь, хробак, тощо. "Неподібною подібністю" символічний образ повинен активізувати психіку того, хто його сприймає, на осмислення його змісту в вимірах, далеких від зовнішнього вигляду. На цій основі розвинулася "естетика аскетизму" християнського чернецтва, в якій, зокрема, естетизуються такі "потворні" для буденної свідомості речі, як змарнілий вигляд аскета, його гниюча плоть, рани, в якій копошаться черв´яки. Тут феномени плотського потворного виступають символами аскетичного духовного подвигу, християнської мужності та стійкості. Ця традиція була активно розвинена західним християнським мистецтвом, де стали популярними експресивно-натуралістичні зображення страждаючого, вмираючого або мертвого Христа, тортур мучеників (варто нагадати натуралістичне зображення "Мертвого Христа" Г.Гольбейна, а також знамените Ізенгеймське "Розп´яття" Грюневальда, що так уразило в свій час Ф.М. Достоєвського). Християнство, пов´язуючи потворне із злом, не визнає за ним онтологічного статусу: так само як зло осмислювалось в цей час як брак, відсутність добра, абсолютно потворне розуміється як небуття, тобто відсутність визначеної форми. Живопис Відродження і класицизму, реабілітуючи красу природних форм (в тому числі і переважно – красу людського тіла) практично виключив потворне із свого образотворчого арсеналу; лише естетика маньєризму (пізнього Відродження), деформуючи природні пропорції, балансує на межі прекрасного і потворного.

 

3.

Піднесене — категорія естетики, яка відбиває сукупність природних, соціальних та художніх явищ, які є винятковими за своїми кількісно-якісними характеристиками, завдяки чому вони виступають як джерело глибокого естетичного переживання.

Щоб з’ясувати специфіку піднесеного, доцільно порівняти цю естетичну категорію з прекрасним:

якщо прекрасне завжди несе у собі людську міру, то підне­сене — це перевищення міри, тобто піднесене — це те, що вражає людське уявлення силою або масштабом свого прояву;

прекрасне — це те, що, як правило, освоєно людиною, інакше кажучи, це область людської свободи. Піднесене — зав­жди щось незрозуміле, це область свободи у перспективі, об­ласть несвободи у сьогоднішньому розумінні. Піднесене — ко­лосальне, могутнє, що перевершує можливості сучасного люд­ства.

 

 

Тема 8.

Художня культура.

Тема 9.

Етичний вимір культури.

Соціальні функції моралі.

Тема 1.

Культурологія як навчальна дисципліна.