Основні педагогічні категорії

Педагогіка як наука

Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості. Предмет педагогіки — особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання. Педагогіка вивчає процеси виховання, освіти і навчання лише у властивих їй межах, розглядає у цих процесах тільки педагогічний аспект. Вона досліджує те, на яких загальнопедагогічних засадах, завдяки яким засобам виховної роботи потрібно будувати виховний процес, освіту і навчання людей різних вікових груп в освітніх закладах, в усіх типах установ, організацій і трудових колективів. Основні етапи розвитку педагогіки 1.Народна педагогіка.2. Духовна педагогіка –.3. світська педагогіка

Предмет і основні категорії дидактики.

Предмет дидактики – це:

• навчання як засіб освіти та виховання;

• закономірності та принципи навчання, його цілі, наукові підвалини його змісту;

• взаємодія викладання й учіння в їх єдності;

• не тільки власне процес викладання й учіння, але й умови, необхідні для його здійснення (зміст, організація, засоби тощо), а також різні порівняно стійкі результати виконання цих умов.

Основні категорії

1. Навчання – це вид людської діяльності. Це процес засвоєння учнями інформації у вигляді знань, умінь та навичок під керівництвом (чи за допомогою) вчителя як організатора цього процесу. Навчання це важливий фактор, що стимулює розвиток особистості.

Навчання - це єдність процесів викладання й учіння.

2.Викладання – діяльність педагога, спрямована на організацію та управління пізнавальною діяльністю учнів.

3.Учіння – процес навчальної діяльності учня, завдяки якій учень оволодіває системою знань, здобуває індивідуальний досвід пізнання. Акцентована увага сьогодні. Навчити дитину вчитися. Вимога до сучасного підручника: наявність блоку організації засвоєння матеріалу- контрольні питання, вправи, завдання та ін.

4. Освіта – це результат навчання. Це система наукових знань, пізнавальних умінь і навичок, ціннісні орієнтації і світогляд людини.

5. Самоосвіта – освіта, яка набувається у процесі самостійноїроботи. Вона сприяє поглибленню, рощиренню, більш міцному засвоєнню знань. 

Знання – провідний елемент освіти.

Це результат процесу пізнання дійсності

 

Це адекватне відображення реальної дійсності у свідомості людини у вигляді, уявлень, суджень, понять тощо

 

Це сукупність ідей людини, в яких виражено теоретичне оволодіння предметом

 

Це засвоєна інформація на рівні творчого її застосування.

Поняття про закономірності навчання

Закономірності навчання — об'єктивні, стійкі й Істотні зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність.

Специфіка дидактичних закономірностей полягає в тому, що вони відображають стійкі залежності між усіма елементами навчання — діяльністю вчителя, діяльністю учня та об'єктом засвоєння, тобто змістом навчання. Закономірності навчання є об'єктивними, властивими процесу навчання за його суттю, та суб'єктивними, залежними від учителя, його діяльності.

Суть і шляхи реалізації принципу науковості навчання (на прикладі фахової дисципліни).

Принцип науковості. Суть: навчальний матеріал, що складає зміст шкільного навчання повинен відповідати рівню сучасної науки, подаватися в певній дидактичній системі і в певній послідовності.

Шляхи реалізації:

Вчитель повинен науково обґрунтовувати факти, події, явища що вивчаються

 

Давати наукові визначення, застосовувати найновішу наукову термінологію, бути в курсі останніх наукових досягнень (як психолого-педагогічної та і предметної науки)

 

Не обминати (особливо у старших класах) увагою суперечливих наукових проблем, організовувати дискусії

 

Заохочувати пошукову, дослідницьку діяльність учнів.

Сутність

Суть інтерактивного навчання: навчальний процес організований так, що всіх учасників залучено до процесу пізнання, формування висновків, створення певного результату, де кожен робить індивідуальний внесок, обмінюється знаннями, ідеями, способами діяльності. Відбувається цей процес в атмосфері доброзичливості та взаємопідтримки. Це дозволяє не тільки отримати нові знання, а й розвиває пізнавальну діяльність, переводить її в більш високі форми кооперації та співробітництва.

Інтерактивне навчання дозволяє розв'язати одразу кілька завдань: розвиває комунікативні вміння й навички, допомагає встановленню емоційних контактів між учасниками процесу, забезпечує виховне завдання, оскільки змушує працювати в команді, прислухатися до думки кожного.

Використання інтерактиву знімає нервове напруження, дає можливість змінювати форми діяльності, переключати увагу на основні питання.

Найбільш відомі форми інтерактивних методів - «велике коло», «вертушка», «акваріум», «дебати», «мозковий штурм», «Джиг-соу».

Інтерактивні технології (ІТ)можна представити як різновид активних методів навчання. Але ми виділяємо їх в окремий розділ, щоб підкреслити важливу роль цих технологій у сучасній освіті.

Суть інтерактивних технологій полягає в тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається. Це співнавчання (колективне, кооперативне навчання, навчання у співпраці), в якому і вчитель, і учні є суб'єктами. Учитель виступає лише в ролі організатора процесу навчання, лідера групи учнів.

ІТ найбільше відповідають особистісно зорієнтованому підходу до навчання. В процесі застосування інтерактивних технологій, як правило, моделюються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спільного вирішення, застосовуються рольові ігри.Тому ІТ найбільше сприяють формуванню в учнів умінь і навичок, виробленню особистих цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в навчанні.

Географічні диктанти.

Ігрові методи навчання

  МЕТОДИ НАВЧАННЯ у ГРІ (Мова йде про ігрове моделювання явищ, що вивчаються).

-наближення до практики

-розвиток творчої уяви

-навички співпраці у соціальному аспекті

 

1. Симулятивні ігри (від лат. Удавання). Називають процедури з виконанням певних дій, які відтворюють, імітують будь-які явища дійсності. (Процедура ухвалення рішення в органах влади...).

Мініатюрна версія реальності. Це ілюстування певних явищ і механізмів.

2. Рольові ігри (драматизація). Імітація реальності призначенням певних ролей учасникам і надання їм можливостей діяти „наче насправді”.

3. Ділові ігри – програвання тієї чи іншої ситуації спеціалістами, внаслідок чого визначається процес або його результат.

57 Класно-урочиста система  її основні особливості переваги і недоліки Особливості класно-урочної системи:

Учні приблизно одного віку і рівня підготовки складають клас (від лат classis – розряд, група), який зберігає в основному постійний склад на весь період навчання;

 

Клас працює за єдиним навчальним планом і програмою згідно постійного розкладу;

 

Основною одиницею навчання є урок;

 

Урок, як правило, присвячений одній навчальній дисципліні і темі;

 

Роботою учнів на уроці керує учитель.

Крім того, характеристиками класно-урочної системи є

навчальний рік: 1 вересня і не пізніше 1 липня наступного року, не може бути меншою 175 робочих днів у школі І ступеня та 190 днів – у школі ІІ-ІІІ ступенів

навчальний рік поділяється на чверті, півріччя, семестри, триместри, між яким є канікули різної тривалості. Не менше 30 календарних днів…

навчальний день

розклад уроків

відвідування уроків є обов»язковим…

щоденник… електронний варіант…

  Які переваги класно-урочної системи?

 

Чітка організаційна структура, яка забезпечує впорядкованість всього навчально-виховного процесу, послідовне, систематичне вивчення матеріалу;

 

Можливість взаємодії дітей між собою у процесі колективного обговорення питань;

 

Постійний емоційний вплив особистості учителя на учнів, їх виховання у процесі навчання;

 

Економність навчання, раціональне використання навчального часу.

Недоліки:

 

Важко здійснювати індивідуальний підхід до учнів;

 

Орієнтована в основному на середнього учня: створює труднощі для слабших учнів і затримує розвиток здібностей у більш сильніших;

 

Часта зміна предметів на протязі короткого відрізку часу – учні не можуть довести розпочаті справи до кінця, продумати їх…

 

58 Урок як основна форма організації навчання в сучасній школі елементи урок До 90 % навчального часу витрачається на урок.

Урок – це така форма організації навчання, при якій навчальне заняття проводиться вчителем з групою учнів постійного складу, одного віку і рівня підготовки протягом певного часу і відповідно до розкладу.

 

Моральне виховання

Моральне виховання — виховна діяльність школи, сім із форму­вання в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки.

Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продов­жуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, мо­ральні норми, які е регуляторами взаємовідносин у су­спільстві. Серед таких норм — гуманізм І демократизм, що відображаються в ідеалі вільної людини з високороз- виненим почуттям власної гідності, поваги до гідності ін­шої людини. Моральне виховання передбачає' формуван­ня в дітей почуття любові до батьків, вітчизни, правди­вості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот. Основу морального виховання становить етика (від грец. ethika — звичка, звичай) — філософська наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людь­ми. Вона досліджує моральні категорії, в яких втілені мо­ральні принципи, норми, оцінки, правила поведінки. Су­купність етичних проблем охоплюють питання про те, як має чинити людина (нормативна етика), а також теоре­тичні питання про походження і сутність моралі. Характерною особливістю морального становлення осо­бистості е врахування її менталітету (ментальності) — специфічного світосприймання, світовідчуття, світогляду, бачення світу і себе у світі, національного характеру, вда­чі, які виробляються під впливом багатовікових культур­но-історичних, гсополітичних, природно-кліматичних чин» ників.Дисциплінованість, організованість — суттєві ознаки моральної вихованості та культури людини. Основою дисципліни є поєднання методів переконання з метою фор­мування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова для опанування вміннями і звичками мораль­ної поведінки.

Розумове виховання

Розумове виховання— діяльність вихователя, спрямована на роз­виток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумовоГ праці

Розумове виховання відбувається у процесі засвоєная знань і не зводиться до нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісна їх поглиблення є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання стають осо­бистими переконаннями, духовним багатством людини.

У процесі навчання та виховання реалізується головна мета розумового формування особистості учня — розумо­вий розвиток.

Розумовий розвиток — процес розвитку інтелектуальних сил. пі­знавальних здібностей мислення учнів.

Під час розумового виховання відбувається накопичен­ня певного фонду знань: термінології, символів, імен, назв, дат, понять, існуючих між ними зв'язків і залежностей, відображених у правилах, законах, закономірностях, фор­мулах.

Основним завданням розумового виховання є розви­ток мислення взагалі та різних його видів. Воно також передбачає оволодіння основними розумовими операція­ми (аналізом, синтезом, порівнянням, систематизацією). Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці, до якої належать на­вчальні вміння. їх поділяють на загальні, які викорис­товуються під час вивчення будь-яких навчальних пред­метів (вміння читати, слухати, усно висловлювати свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати се­бе), і спеціальні — необхідні для оволодіння знаннями в певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музичні твори, записувати числа, форму­ли, нотні знаки, користуватися словниками, довідника­ми тощо).

Культура розумової праці означає вміння раціональ­но використовувати режим розумової роботи, точно і аку­ратно виконувати всі операції, підтримувати порядок на робочому місці і т. ін. Вона передбачає і вироблення в учнів особливих якостей, необхідних для засвоєння знань у будь-якій галузі: вміння зосереджено й уважно працю­вати, долати труднощі; розвиток пам'яті та використання різних її видів — логічної, моторної, зорової; вести спо­стереження і нотатки; контролювати себе, застосовувати знання в інших умовах.

Формуванню інтелектуальних умінь сприяють певні типи завдань:

— дослідницькі

— порівняльні,

— спрямовані на впорядкування мислительних дій,

— аналіз і узагальнення ознак

Особливе значення для розумового виховання має фор­мування наукового світогляду учнів.

Науковий світогляд — цілісна система понять, поглядів, переко­нань і почуттів, які визначають ставлення людини до дійсності й са­мої себе.

Світогляд складається з таких підсистем:

— загальних знань (основи формування поглядів і пе­реконань);

— світоглядних умінь (розумові операції, здатність ро­бити висновки та ін.);

— сукупності почуттів, в яких виражається позиція особистості;

— можливостей вирішення світоглядних проблем на основі вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, самовладання, принциповість).

Науковому світогляду властиві: правильне бачення минулого і сучасного (наукової картини світу), здатність передбачати розвиток подій і явищ суспільства та при­роди, гуманістичний характер. Формування його від­бувається у процесі вивчення навчальних дисциплін завдяки теоретичній спрямованості навчально-ввхов- ного процесу, міжпредметним зв'язкам. Важливим при цьому с забезпечення діалектичного мислення учнів, зба­гачення світоглядних знань, формування поглядів і переконань, залучення до різноманітних видів діяль- ності.

Оскільки світогляд є системою наукових, політичних, філософських, правових, естетичних, моральних понять, поглядів і переконань, які визначають ставлення людини до навколишнього світу і до себе, тому кожен шкільний навчальний предмет е складовим елементом єдиного ціло­го. Вчитель математики, фізики, хімії, біології, історії, літератури зможе успішно формувати світогляд учнів, якщо він не тільки добре знатиме свій предмет, а й сумі­жні навчальні дисципліни, здійснюючи в процесі навчан­ня міжпредметні зв'язки. Де сприятиме розкриттю нау­кової картини світу, його єдності, чого не може зробити жоден навчальний предмет сам по собі.

78Трудове виховання — виховання свідомого ставлення до праці че­рез формування звички та навиків активної трудової діяльності.

Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, самоутвердження 1 взаємодії людини в сус­пільстві та природному середовищі. Воно покликане за­безпечити:

— психологічну готовність особистості до праці

— підготовка до праці

зміст трудового виховання визначається навчальною програмою для кожного класу:

Трудова свідомість особистості містить уявлення про ставлення до праці, участі у суспільно корисній праці, усвідомлення необхідності трудового самовдосконалення, систему знань, трудових уміиь і навичок, з'ясування ролі праці у виборі майбутньої професії.

Досвід трудової діяльності означає систему загальних умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті, пра­ці, об'єктивного оцінювання результатів своєї праці та са- мооцінювання, вмінь і навичок систематичної, організо­ваної, посильної суспільно корисної праці, узагальнення набутого досвіду.

Активна трудова позиція зумовлюється системою тру­дових потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, уподобань, прагненням до обдуманого вибору професії, про­довження освіти у відповідному навчальному закладі.

Формування готовності до праці поділяють на етапи — своєрідні ступені трудового становлення особистості.

Дошкільний період. На цьому етапі відбувається залу- чення дітей до побутової праці, догляду за тваринами і рослинами, виготовлення іграшок, ознайомлення з пра­цею дорослих,

Початкова школа. Головне для неї — вироблення еле­ментарних прийомів, умінь і навичок ручної обробки різ­них матеріалів, вирощування сільськогосподарських куль­тур, ремонту навчально*наочного приладдя, виготовлен­ня іграшок, різних предметів для школи.

Основна школа. Навчання і виховання у ній зосереджу­ється на оволодінні знаннями і практичними вміннями обробки металу та дерева, основами електроніки, метало­знавства, графічної грамоти. Починаючи з 8-го класу, учні працюють у навчально-виробничих бригадах, між­шкільних навчально-виробничих комбінатах, навчальних цехах.

Старша школа. Вона ставить за мету оволодіння умін­нями і навичками з наймасовіших професій, які здобува­ють безпосередньо на виробництві, з урахуванням потреб регіону

На всіх етапах трудового виховання учнів необхідно формувати потребу а праці, творче ставлення до неї, залу­чати до реальних виробничих відносин і формувати роз­винуте, розвивати загальні і спеціальні здібності, відроджу­вати національні традиції, народні промисли та ремесла, виховувати культуру особистості в усіх II проявах.

Вибір професії — один з головних у житті людини. Це, по суті, вибір життєвого шляху, вибір долі. Від нього багато залежить, наскільки людина зможе реалізувати себе в різних сферах життєдіяльності, якими будуть її власні набутки та віддача від неї суспільству. Тому вибір профе­сії — точка, в якій схрещуються інтереси особистості та суспільства.

Зважаючи на це» профорієнтаційна робота в школі має враховувати, з одного боку, схильності людини, з іншого — тенденції розвитку суспільства, господарсько економічної сис­теми, які потребують професійно мобільних кадрів, здатних організувати і розвивати свою справу, до конкурентної бо­ротьби за робоче місце, до розвитку своєї кваліфікації, а за потреби і до перекваліфікації.

Профорієнтаційна робота в школі е тривалим, з кож­ним роком все складнішим процесом, що передбачав такі головні аспекти (етапи):

1. Професійне інформування

2. Професійна діагностика

3. Професійна консультація

4. Професійний відбір

5. Професійна адаптація

Профорієнтаційна робота потребує творчого підходу, врахування індивідуальних особливостей, потреб учнів, які свій професійний вибір здійснюють самостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямо­ваній роботі школи, спеціалізованих закладів, установ та організацій, зацікавлених у нових працівниках.

79Естетичне виховання— педагогічна діяльність, слрямовзнз на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за за- нонами краси.

Метою естетичного виховання е високий рівень есте­тичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності.

Естетична культура — сформованість у людини естетичних знань, смаків, Ідеалів, здібностей до естетичного сприйманий явищ дійс­ності. творів мистецтва, потреба вносити прекрасне а оточуючий світ, оберігати природну красу.

Її рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, сма­ків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, по­буті, людських взаєминах.

Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, яка є худож- НЬОСМОЦІЙНИМ освоєнням ДІЙСНОСТІ через естетичні сприйняття, по­чуття. судження, смаки. Ідеали і виражається а естетичних погля­дах та мистецькій творчості

Структуру естетичної свідомості складають:

1. Естетичні сприйняття.

2. Естетичні почуття.

3. Естетичні судження.

4. Естетичні смаки.

5. Естетичний ідеал.

Найважливішим завданням естетичного виховання є формування і розвиток естетичного сприйняття, яке скла­дає основу естетичного почуття.

Зміст естетичного виховання конкретизується у про­грамах з літератури, музики, образотворчого мистецтва, основ наук, у різних самодіяльних об'єднаннях учнів (хо­ри, оркестри, ансамблі, літературні, драматичні, хорео­графічні гуртки, кіно- і фотогуртки), у роботі студій (ху­дожніх, спортивних тощо), під час факультативних за­нять з етики, естетики, різних видів художньої творчості, історії мистецтва тощо.

Джерелами естетичного виховання є художня літера­тура, музика, образотворче, театральне мистецтво, кіно, природа, естетика шкільних приміщень, зовнішній ви­гляд учителів та учнів, взаємини між учнями івчителя­ми та ін.

Естетичне виховання є багатогранним процесом, осно­ву якого складають такі напрями:

1. Життя і діяльність дитини в сім'ї.

2. Виховна діяльність дошкільних закладів.

3. Навчально виховна діяльність загальноосвітніх за­кладів.

4. Навчально-виховна робота позашкільних дитячих виховних закладів

5. Діяльність професійних навчально-виховних закла­дів.

б. Вплив засобів масової Інформації.

 

80 Фізичне виховання — системазаходів, спрямованих на змщнен-

нйздоров'я людини,загартування їїорганізму, розвитокфізичнихможливостей, рухових навичок і амінь.

Його завданням е створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистос­ті, збереження її здоров'я, отримання знань про особли­вості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття са- нітарно-гігіеяічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних мож­ливостей.

До основних засобів фізичного виховання в школі на­лежать:

— теоретичні відомості

— заняття гімнастикою

— заняття з легкоїатлетики

— рухливі ігри

— спортивні ігри

— лижна, кросова, ковзанярська підготовка, плавання.

У школі існують різноманітні форми фізичного вихо­вання: уроки з фізичної культури, фізкультурно-оадоровчі заходи в режимі шкільного дня позакласна спортивно-масова робота Позашкільні виховні заклади здійснюють спортивно-масову роботу за місцем проживання уч­нів, в дитячо-юнацьких спортивних школах, дитячих клу­бах, туристських станціях, спортивних товариствах. Са­мостійно учні займаються фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах, у пар­ках тощо.

Найчастіше використовують такі способи організації учнів на уроці фізкультури: фронтальний (одночасне ви­конання учнями вправ); потоковий (виконання учнями вправи по черзі один за одним); змінний (учнів поділяють на зміни, які по черзі виконують вправи); груповий (пе

редбачас розподіл учнів класу на групи, кожна з яких займається окремою вправою); Індивідуальний (виконанні учнями вправ на оцінку, при скла­данні навчальних нормативів); колове тренування (учні невеликими групами викону­ють певну кількість різних вправ послідовно, переходячи «по колу» від одного спеціально підготовленого місця до іншого).

 

Українська скаутська організація «Пласт». Заснована 1911 р. Петром Франком, Іваном Чмолою та Олександром Тисовським, маючи своїм завданням всебічне патріотич­не і національне виховання, розвиток моральних, духов­них і фізичних рис юнаків та дівчат. У 1924 р. організа­ція «Пласт» в колишній УРСР була заборонена Лише в 1989—1990 pp. «Пласт» відновив роботу в Львів­ській, Тернопільській та Івано-Франківській областях, де поступово посів провідні позиції серед дитячих організа­цій. Офіційне відродження «Пласту» в Україні відбулося 13 квітня 1991 р. на установочному з'їзді.

В основі пластового виховання — заборона політиза- ції дитини. Його метою е сприяння розвитку молодих людей для реалізації їх інтелектуального, громадського та духовного потенціалу, відповідальних громадян, учас­ників місцевих, національних та міжнародних співто­вариств. Скаутський рух заснований на таких принци­пах:

— обов'язок перед Богом;

— обов'язок перед іншими;

— обов'язок щодо себе.

Хлопці і дівчата виховуються окремо до 17 років. З 17 до ЗО років (старшим пластунам дозволяється працювати з дітьми, якщо вони не належать до політичних організа­цій). Пласт має чітку структуру, атрибутику (гімн, герб, розпізнавальні знаки та форму), присягу,

Наприкінці XX ст. скаутські організації почали діяти майже у всіх регіонах України. Вони опираються на за­гальнолюдські цінності, норми християнської моралі.

Залежно від віку, скаути належать до певних категорій:

— хлопчики 7—10 років: кабскаути (дитинка, щеня), дівчатка — браунскаути (пташенята);

— хлопчики 11—14 років: бойскаути (розвідники), дів­чатка — герлскаути;

— юнаки та дівчата 15—21 року: «гідні», «пошука- чі», «дослідники».

Спілка Української молоді (СУМ). Утворена 1925 р. в Києві. Своє головне завдання вбачала у звільненні Украї­ни, створенні української самостійної соборної держави. У 1929—1930 pp. почалося переслідування СУМу. У 1945 p.. після закінчення Другої світової війни, СУМ знову відно­вила свою діяльність (в Німеччині). 1989—1991 pp. — від­родження діяльності СУМу на території України.

Спілка поділяється на три основні організаційні лан­ки: молодше юнацтво юнацтво старше юнацтво Старші члени організа­ції — дружинники.Прагне виховувати мо­лодь в українському патріотичному дусі, чесними і пра­цьовитими людьми, свідомими громадянами, спираючись на традиції та морально-етичні засади християнства, дер­жавні цілі та ідеали. Гасло СУМу — «Бог і Україна».

Українське днтячо-юнацьке товариство «СІЧ». Запо­чатковане в лютому 1993 р. Мета його полягає у відродженні національної свідомості, утвердженні «державницької ідеї», формуванні нового ти­пу українського характеру, основними рисами якого були фізична досконалість, витривалість, свідомий патріотизм.

вихованість, культурність, освіченість, висока моральність. Головні напрями роботи — вивчення історії козацтва, військово-партіотичне вихован­ня на засадах козацької педагогіки, фізичне загартуван­ня, створення недільних козацьких шкіл, спортивних та інших гуртків, організація оздоровчих таборів.

Українське днтячо-козацьке товариство «Сокіл». Виник­ло у 1894 р. у Львові. Основна мета — виховання в похо­дах по рідному краю та в табірних умовах духовно і фізич­но розвиненої особистості з високою національною свідо­містю і гідністю. У даний час організація відроджується.

Установи освіти намагаються розширити свою співпра­цю з дитячими та молодіжними організаціями у справі виховання учнівської молоді. Ця робота охоплює спільні семінари працівників освіти і дитячих та молодіжних ор­ганізацій, співучасть в організації спортивних, оздоров­чих таборів, надання пснхолого-педагогічкої допомоги ке­рівництву дитячих та молодіжних організацій.Ще були такі організації як:Спілка піонерських організацій України (СПОУ),Асоціація гайдів України та ін.

 

81 Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвитку людини культури, взаємодії з природою.

Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:

— національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;

— гуманістичну спрямованість і зростаючу роль еколо­гічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпе­чення населення екологічно чистими продуктами харчу­вання, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);

— збереження фізичного і духовного здоров'я людини;

— об'єктивності у розкритті основних екологічних за­конів та понять, що дають підстави вважати екологію на­укою, яка розвивається, намагаючись вирішувати пробле­ми довкілля;

— зв'язку між набутими екологічними знаннями і жит­тям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.

Практична реалізація завдань і мети екологічної освіти в сучасній школі будується на засадах: комплексного роз­криття проблем охорони природи; взаємозв'язку теоретич­них знань з практичною діяльністю учнів у цій сфері; вклю­чення екологічних аспектів у структуру предметних, спе­ціальних узагальнюючих тем та інтегрованих курсів, які розкривають взаємодію суспільства і природи; поєднання аудиторних занять а безпосереднім спілкуванням з приро­дою (екскурсії, трудові екологічні практикуми, польові та­бори тощо); використання проблемних методів навчання (рольові ігри, екологічні клуби та ін.); поєднання класної, позакласної і позашкільної природоохоронної роботи.

 

83 Основні виховні завдання сім'ї та родини:

-формування національної свідомості, забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги і любові до батьків, рідної землі, історії свого народу, оволодіння абеткою громадянства;

-піклування про здоров'я дитини, забезпечення умов для повноцінного розвитку дитини (генотипу);

-створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань дитини;

- засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, норм взаємин між людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності проявляти турботу про молодших, милосердя до слабких і людей похилого віку;

-залучення дитини до діяльності, розвиток працелюбства, турбота про навколишнє середовище. Виховання дітей як цивілізованих господарів, підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

-формування естетичних навичок, уміння відрізняти красиве і гарне в побуті, прекрасне у вчинках людей; прищеплення любові до краси рідної природи, до творів мистецтва, живопису, літератури і музики; розвиток індивідуальних здібностей і талантів дітей, забезпечення умов для їх творчої практичної діяльності; виховання бажання у дітей творити красу; збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення коренів родоводу.

У сім'ї мають домінувати українська мова і культура, звичаї, участь батьків у національно-політичному житті, прихильність до української книжки і газети, українського телебачення і радіо, українського театру, до національного оформлення квартири тощо.

Тісний взаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до виховної робо Рівень педагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сім'ях, в яких виросли вони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку. Майже завжди, на сучасному етапі особливо, у зв'язку з переходом до нового типу суспільства, утвердження нових суспільних, етичних цінностей, а також із процесами глобалізації, одним із свідчень якого є Інтернет, педагогічна освіченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації, суспільних потреб, очікувань дитини. Тому школа має дбати про постійний розвиток їх педагогічних знань, вдаючись до різних методів роботи, найпоширенішими серед яких є:
Педагогічний лекторій. Позакласний педагогічний всеобучПідсумкова річна науково-практична конференція батьків з проблем виховання. День відчинених дверей. Класні батьківські збори Відвідування батьків вдома Листування. Консультації батькам Запрошення батьків до школиТематичні вечори запитань і відповідей Ознайомлення батьків з психолого-педагогічною літературою

У виховному процесі школи, крім педагогів, беруть участь батьки, працюючи в класних та загальношкільних батьківських комітетах, виконуючи рекомендації, прохання вчителів.
Батьківський комітет класу. Загальношкільний батьківський комітет.

84 Самовиховання — систематична і цілеспрямована діяльність осо­бистості. орієнтована на формування і вдосконалення її позитив­них якостей та подолання негативних.

Самовиховання починається з самоусвідомлення — ус­відомлення людиною себе як особистості, свого місця ■ суспільній діяльності. Структурно воно постає як єдність пізнавальної (самопізнання), емоційно-оцінної (самостав- лення) і дієво-вольової, регулятивної (саморегуляція) вну­трішньої діяльності людини. Головною при цьому е во­льова сфера, яка забезпечує саморегуляцію її внутрішнього світу, активізує діяльність залежно від мети, установок, мотивів поведінки, практичних завдань.

Самопізнання

Самопізнання — процес відкриття себе, пізнання свого внутріш­нього cahy, сильних і слабних сторін соосі особистості.

Девіз «пізнай самого себе* був вккарбуваннй на арці Дельфійського храму в V ст. до н. е. в Греції. Вія означав: пізнай волю богів у своїй долі, підкорись їй. Давньогрець­кі мислителі часів Платона трактували його як необхід­ність пізнати своє призначення, розкрити свої можливос­ті, передбачити свою поведінку.

Важливим етапом у процесі самопізнання е самовизна­чення учнем своєї спрямованості, темпераменту, характе­ру. здібностей.

Самоставления

Самостаалеиня — ставлення людини до самої себе.

Ставлення до себе може бути глобальним (самоповага) і частковим (аутосимпатія, самосимпатія).

Самоповага — особисте оцінив судження, виражене в позитивно­му ставленні індивіда до самого себе.

Будучи наслідком розумових операцій (аналізу, син­тезу, порівняння), вона формується на основі усвідомлен­ня особистістю своїх чеснот, результатів діяльності, став- лення оточуючих, виявляється в самооцінці*

Самооцінка — оцінювання особистістю самої себе, своїх можли­востей. якостей та місця серед інших людей.

Вона е важливим регулятором поведінки. Від само­оцінки залежать взаємини людини з її оточенням, її само­критичність, самовимогливість, ставлення до своїх успі­хів і невдач. Впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її особистості.

Саморегуляція

Саморегуляція (лат. regular* — налагоджувати)—здатність люди ■ ни керувати собою не основ/сприймання ^усвідомлення актів своє? поведінки та психічних процесів.

Контроль педагога за психічними станами дітей має переростати в самоконтроль вихованця. Педагогічний вплив досягає мети, якщо перетворюється на самовплив, саморегуляцію дитиною емоційної сфери та фізичного ста­ну організму.

 

85 Система роботи класного керівника і його основні напрями
Успіх у роботі класного керівника багато в чому залежить від її плановості та систематичності. Діяльність класного керівника являє собою частину загального процесу виховання. Тому важливо погоджувати її з усіма іншими ланками шкільної роботи, орієнтуючись на загальношкільних річний план.
Організаційно-педагогічна робота класного керівника включає в себе постійне вивчення учнів, заходи з організації та форматування колективу учнів, а також спільну роботу з піонерським загоном або комсомольської групою та батьками учнів.
Ця робота відповідно до рекомендацій «Примірного змісту виховання школярів» передбачає формування комуністичного світогляду і моральності, трудової виховання і профорієнтацію, вихован