Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Методи стимулювання діяльності й поведінки ⇐ ПредыдущаяСтр 9 из 9
В своїй сукупності ці методи покликані регулювати, коригувати і стимулювати діяльність та поведінку вихованців. Найефективніші серед них — гра, змагання, заохочення і покарання. Гра — один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні ді дорослих І стосунків МІЖ НИМИ. Види ігор визначають на основі різнопланової діяль ності дітей: ігри-дозвілля (ігри за власним бажанням) ігри педагогічні (організовані з метою вирішення навча льно'виховних завдань). Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними творчими, регламентованими е рольові дії, правила і зміст колективні розважальні ігри поділяють на групи: /. Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, дра метизації з вільним розвитком сюжету, ігри-жарти, ігри рознграші. 2. Ігри за визначеними правилами: рухові, хороводні спортивно-змагальні, настільні. Педагогічні ігри диференціюють відповідно до педаго гічної спрямованості: дидактичні (організовують у проце сі навчання), творчі педагогічні (розроблені педагогом і метою досягнення конкретних виховних завдань). Змагання Змагання — природна схильність дітей до здорового суперництва й самоутвердження в колективі. Забезпечує випробування людиною своїх здібностей, відчуття товариської взаємодопомоги, передбачає облік і порівняная результатів діяльності, заохочення її учасників, сприяє розвитку нахилів, духовних якостей дитини, спонукає до наслідування загальноприйнятих норм поведінки. Змагання супроводжують позитивні та негативні емоційні реакції: захоплення, радість з приводу успіхів, скептицизм, байдужість, заздрість тощо. Тому схід враховувати позитивні (спосіб згуртування колективу, розвиток моральної мотивації діяльності) і негативні впливи (відсутність боротьби за досягнення спільного успіху, взаємодопомоги та співробітництва, що зумовлює розлад у колективі). Важливими умовами проведення змагань є демократичний підхід до ідеї змагання, висвітлення його результатів, залучення учнів до обговорення й аналізу, їх матеріальне і моральне стимулювання. Змагання бувають індивідуальними і колективними. Заохочення Заохоченім — схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення.
Полягає в тому, що відчуття задоволення, радості, зумовлені громадським визнанням зусиль, старань, досягнень зміцнює впевненість у своїх силах, викликає приплив енергії, піднесений настрій, готовність до роботи, забезпечує хороше самопочуття. Серед основних видів заохочення виділяють: схвалення, виражене короткою реплікою-ствердженням, що дитина діє правильно, її вчинок позитивний («Так», «Молодець!», «Правильної»); похвала, що е розгорнутою оцінкою, яка супроводжується аналізом дій дитини («Ось бачиш, Сашко, ти постарався і вже вчишся краще»); нагорода, що є більш значним заохоченням, яке застосовують за необхідності відзначити особливі досягнення, вчинки (закінчення навчання з відзнакою, перемога у змаганнях); важливе доручення, яке свідчить про довіру вчителя і викликає особливе натхнення в учня, спонукає до діяльності; авансування особистості, яке застосовують стосовно тих, кого рідко або ніколи не заохочують, хто не переживав позитивних емоцій від похвали дорослих. Але заохоченням «авансом» не слід зловживати. Покарання Покарання — осуд недостойних дій та вчинків з метою їх припинення. запобігання у майбутньому. Покараная, як і заохочення, слід використовувати тільки як виховний засіб. Воно має викликати в учнів почуття сорому і провини, намір не повторювати подібного. Покарання, що принижує їх гідність, не дасть позитивного результату. Знаючи учня, розуміючи його духовний стан і мотиви, що спонукають до певних вчинків, вчитель може визначити необхідність і міру покарання. Покарання має бути гуманним, таким, що не ображає людську гідність, ґрунтуватися на добродушності педагога і повазі до особистості дитини. Воно повинне викликати в учня переживання, почуття провини, докори совісті, прагнення змінити поведінку, підвищувати його відлові- дальність за власну поведінку, зміцнювати дисциплінованість, розвивати несприйнлття негативного, здатність протистояти негідним бажанням. Моральне виховання Моральне виховання — виховна діяльність школи, сім із формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки.
Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які е регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Серед таких норм — гуманізм І демократизм, що відображаються в ідеалі вільної людини з високороз- виненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншої людини. Моральне виховання передбачає' формування в дітей почуття любові до батьків, вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот. Основу морального виховання становить етика (від грец. ethika — звичка, звичай) — філософська наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми. Вона досліджує моральні категорії, в яких втілені моральні принципи, норми, оцінки, правила поведінки. Сукупність етичних проблем охоплюють питання про те, як має чинити людина (нормативна етика), а також теоретичні питання про походження і сутність моралі. Характерною особливістю морального становлення особистості е врахування її менталітету (ментальності) — специфічного світосприймання, світовідчуття, світогляду, бачення світу і себе у світі, національного характеру, вдачі, які виробляються під впливом багатовікових культурно-історичних, гсополітичних, природно-кліматичних чин» ників.Дисциплінованість, організованість — суттєві ознаки моральної вихованості та культури людини. Основою дисципліни є поєднання методів переконання з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова для опанування вміннями і звичками моральної поведінки. Розумове виховання Розумове виховання— діяльність вихователя, спрямована на розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумовоГ праці Розумове виховання відбувається у процесі засвоєная знань і не зводиться до нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісна їх поглиблення є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання стають особистими переконаннями, духовним багатством людини. У процесі навчання та виховання реалізується головна мета розумового формування особистості учня — розумовий розвиток. Розумовий розвиток — процес розвитку інтелектуальних сил. пізнавальних здібностей мислення учнів. Під час розумового виховання відбувається накопичення певного фонду знань: термінології, символів, імен, назв, дат, понять, існуючих між ними зв'язків і залежностей, відображених у правилах, законах, закономірностях, формулах. Основним завданням розумового виховання є розвиток мислення взагалі та різних його видів. Воно також передбачає оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, систематизацією). Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці, до якої належать навчальні вміння. їх поділяють на загальні, які використовуються під час вивчення будь-яких навчальних предметів (вміння читати, слухати, усно висловлювати свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати себе), і спеціальні — необхідні для оволодіння знаннями в певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музичні твори, записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словниками, довідниками тощо).
Культура розумової праці означає вміння раціонально використовувати режим розумової роботи, точно і акуратно виконувати всі операції, підтримувати порядок на робочому місці і т. ін. Вона передбачає і вироблення в учнів особливих якостей, необхідних для засвоєння знань у будь-якій галузі: вміння зосереджено й уважно працювати, долати труднощі; розвиток пам'яті та використання різних її видів — логічної, моторної, зорової; вести спостереження і нотатки; контролювати себе, застосовувати знання в інших умовах. Формуванню інтелектуальних умінь сприяють певні типи завдань: — дослідницькі — порівняльні, — спрямовані на впорядкування мислительних дій, — аналіз і узагальнення ознак Особливе значення для розумового виховання має формування наукового світогляду учнів. Науковий світогляд — цілісна система понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до дійсності й самої себе. Світогляд складається з таких підсистем: — загальних знань (основи формування поглядів і переконань); — світоглядних умінь (розумові операції, здатність робити висновки та ін.); — сукупності почуттів, в яких виражається позиція особистості; — можливостей вирішення світоглядних проблем на основі вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, самовладання, принциповість). Науковому світогляду властиві: правильне бачення минулого і сучасного (наукової картини світу), здатність передбачати розвиток подій і явищ суспільства та природи, гуманістичний характер. Формування його відбувається у процесі вивчення навчальних дисциплін завдяки теоретичній спрямованості навчально-ввхов- ного процесу, міжпредметним зв'язкам. Важливим при цьому с забезпечення діалектичного мислення учнів, збагачення світоглядних знань, формування поглядів і переконань, залучення до різноманітних видів діяль- ності. Оскільки світогляд є системою наукових, політичних, філософських, правових, естетичних, моральних понять, поглядів і переконань, які визначають ставлення людини до навколишнього світу і до себе, тому кожен шкільний навчальний предмет е складовим елементом єдиного цілого. Вчитель математики, фізики, хімії, біології, історії, літератури зможе успішно формувати світогляд учнів, якщо він не тільки добре знатиме свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни, здійснюючи в процесі навчання міжпредметні зв'язки. Де сприятиме розкриттю наукової картини світу, його єдності, чого не може зробити жоден навчальний предмет сам по собі.
78Трудове виховання — виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності. Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, самоутвердження 1 взаємодії людини в суспільстві та природному середовищі. Воно покликане забезпечити: — психологічну готовність особистості до праці — підготовка до праці зміст трудового виховання визначається навчальною програмою для кожного класу: Трудова свідомість особистості містить уявлення про ставлення до праці, участі у суспільно корисній праці, усвідомлення необхідності трудового самовдосконалення, систему знань, трудових уміиь і навичок, з'ясування ролі праці у виборі майбутньої професії. Досвід трудової діяльності означає систему загальних умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті, праці, об'єктивного оцінювання результатів своєї праці та са- мооцінювання, вмінь і навичок систематичної, організованої, посильної суспільно корисної праці, узагальнення набутого досвіду. Активна трудова позиція зумовлюється системою трудових потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, уподобань, прагненням до обдуманого вибору професії, продовження освіти у відповідному навчальному закладі. Формування готовності до праці поділяють на етапи — своєрідні ступені трудового становлення особистості. Дошкільний період. На цьому етапі відбувається залу- чення дітей до побутової праці, догляду за тваринами і рослинами, виготовлення іграшок, ознайомлення з працею дорослих, Початкова школа. Головне для неї — вироблення елементарних прийомів, умінь і навичок ручної обробки різних матеріалів, вирощування сільськогосподарських культур, ремонту навчально*наочного приладдя, виготовлення іграшок, різних предметів для школи. Основна школа. Навчання і виховання у ній зосереджується на оволодінні знаннями і практичними вміннями обробки металу та дерева, основами електроніки, металознавства, графічної грамоти. Починаючи з 8-го класу, учні працюють у навчально-виробничих бригадах, міжшкільних навчально-виробничих комбінатах, навчальних цехах. Старша школа. Вона ставить за мету оволодіння уміннями і навичками з наймасовіших професій, які здобувають безпосередньо на виробництві, з урахуванням потреб регіону На всіх етапах трудового виховання учнів необхідно формувати потребу а праці, творче ставлення до неї, залучати до реальних виробничих відносин і формувати розвинуте, розвивати загальні і спеціальні здібності, відроджувати національні традиції, народні промисли та ремесла, виховувати культуру особистості в усіх II проявах.
Вибір професії — один з головних у житті людини. Це, по суті, вибір життєвого шляху, вибір долі. Від нього багато залежить, наскільки людина зможе реалізувати себе в різних сферах життєдіяльності, якими будуть її власні набутки та віддача від неї суспільству. Тому вибір професії — точка, в якій схрещуються інтереси особистості та суспільства. Зважаючи на це» профорієнтаційна робота в школі має враховувати, з одного боку, схильності людини, з іншого — тенденції розвитку суспільства, господарсько економічної системи, які потребують професійно мобільних кадрів, здатних організувати і розвивати свою справу, до конкурентної боротьби за робоче місце, до розвитку своєї кваліфікації, а за потреби і до перекваліфікації. Профорієнтаційна робота в школі е тривалим, з кожним роком все складнішим процесом, що передбачав такі головні аспекти (етапи): 1. Професійне інформування 2. Професійна діагностика 3. Професійна консультація 4. Професійний відбір 5. Професійна адаптація Профорієнтаційна робота потребує творчого підходу, врахування індивідуальних особливостей, потреб учнів, які свій професійний вибір здійснюють самостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямованій роботі школи, спеціалізованих закладів, установ та організацій, зацікавлених у нових працівниках. 79Естетичне виховання— педагогічна діяльність, слрямовзнз на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за за- нонами краси. Метою естетичного виховання е високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності. Естетична культура — сформованість у людини естетичних знань, смаків, Ідеалів, здібностей до естетичного сприйманий явищ дійсності. творів мистецтва, потреба вносити прекрасне а оточуючий світ, оберігати природну красу. Її рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах. Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, яка є худож- НЬОСМОЦІЙНИМ освоєнням ДІЙСНОСТІ через естетичні сприйняття, почуття. судження, смаки. Ідеали і виражається а естетичних поглядах та мистецькій творчості Структуру естетичної свідомості складають: 1. Естетичні сприйняття. 2. Естетичні почуття. 3. Естетичні судження. 4. Естетичні смаки. 5. Естетичний ідеал. Найважливішим завданням естетичного виховання є формування і розвиток естетичного сприйняття, яке складає основу естетичного почуття. Зміст естетичного виховання конкретизується у програмах з літератури, музики, образотворчого мистецтва, основ наук, у різних самодіяльних об'єднаннях учнів (хори, оркестри, ансамблі, літературні, драматичні, хореографічні гуртки, кіно- і фотогуртки), у роботі студій (художніх, спортивних тощо), під час факультативних занять з етики, естетики, різних видів художньої творчості, історії мистецтва тощо. Джерелами естетичного виховання є художня література, музика, образотворче, театральне мистецтво, кіно, природа, естетика шкільних приміщень, зовнішній вигляд учителів та учнів, взаємини між учнями івчителями та ін. Естетичне виховання є багатогранним процесом, основу якого складають такі напрями: 1. Життя і діяльність дитини в сім'ї. 2. Виховна діяльність дошкільних закладів. 3. Навчально виховна діяльність загальноосвітніх закладів. 4. Навчально-виховна робота позашкільних дитячих виховних закладів 5. Діяльність професійних навчально-виховних закладів. б. Вплив засобів масової Інформації.
80 Фізичне виховання — системазаходів, спрямованих на змщнен- нйздоров'я людини,загартування їїорганізму, розвитокфізичнихможливостей, рухових навичок і амінь. Його завданням е створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я, отримання знань про особливості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття са- нітарно-гігіеяічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних можливостей. До основних засобів фізичного виховання в школі належать: — теоретичні відомості — заняття гімнастикою — заняття з легкоїатлетики — рухливі ігри — спортивні ігри — лижна, кросова, ковзанярська підготовка, плавання. У школі існують різноманітні форми фізичного виховання: уроки з фізичної культури, фізкультурно-оадоровчі заходи в режимі шкільного дня позакласна спортивно-масова робота Позашкільні виховні заклади здійснюють спортивно-масову роботу за місцем проживання учнів, в дитячо-юнацьких спортивних школах, дитячих клубах, туристських станціях, спортивних товариствах. Самостійно учні займаються фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах, у парках тощо. Найчастіше використовують такі способи організації учнів на уроці фізкультури: фронтальний (одночасне виконання учнями вправ); потоковий (виконання учнями вправи по черзі один за одним); змінний (учнів поділяють на зміни, які по черзі виконують вправи); груповий (пе редбачас розподіл учнів класу на групи, кожна з яких займається окремою вправою); Індивідуальний (виконанні учнями вправ на оцінку, при складанні навчальних нормативів); колове тренування (учні невеликими групами виконують певну кількість різних вправ послідовно, переходячи «по колу» від одного спеціально підготовленого місця до іншого).
Українська скаутська організація «Пласт». Заснована 1911 р. Петром Франком, Іваном Чмолою та Олександром Тисовським, маючи своїм завданням всебічне патріотичне і національне виховання, розвиток моральних, духовних і фізичних рис юнаків та дівчат. У 1924 р. організація «Пласт» в колишній УРСР була заборонена Лише в 1989—1990 pp. «Пласт» відновив роботу в Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях, де поступово посів провідні позиції серед дитячих організацій. Офіційне відродження «Пласту» в Україні відбулося 13 квітня 1991 р. на установочному з'їзді. В основі пластового виховання — заборона політиза- ції дитини. Його метою е сприяння розвитку молодих людей для реалізації їх інтелектуального, громадського та духовного потенціалу, відповідальних громадян, учасників місцевих, національних та міжнародних співтовариств. Скаутський рух заснований на таких принципах: — обов'язок перед Богом; — обов'язок перед іншими; — обов'язок щодо себе. Хлопці і дівчата виховуються окремо до 17 років. З 17 до ЗО років (старшим пластунам дозволяється працювати з дітьми, якщо вони не належать до політичних організацій). Пласт має чітку структуру, атрибутику (гімн, герб, розпізнавальні знаки та форму), присягу, Наприкінці XX ст. скаутські організації почали діяти майже у всіх регіонах України. Вони опираються на загальнолюдські цінності, норми християнської моралі. Залежно від віку, скаути належать до певних категорій: — хлопчики 7—10 років: кабскаути (дитинка, щеня), дівчатка — браунскаути (пташенята); — хлопчики 11—14 років: бойскаути (розвідники), дівчатка — герлскаути; — юнаки та дівчата 15—21 року: «гідні», «пошука- чі», «дослідники». Спілка Української молоді (СУМ). Утворена 1925 р. в Києві. Своє головне завдання вбачала у звільненні України, створенні української самостійної соборної держави. У 1929—1930 pp. почалося переслідування СУМу. У 1945 p.. після закінчення Другої світової війни, СУМ знову відновила свою діяльність (в Німеччині). 1989—1991 pp. — відродження діяльності СУМу на території України. Спілка поділяється на три основні організаційні ланки: молодше юнацтво юнацтво старше юнацтво Старші члени організації — дружинники.Прагне виховувати молодь в українському патріотичному дусі, чесними і працьовитими людьми, свідомими громадянами, спираючись на традиції та морально-етичні засади християнства, державні цілі та ідеали. Гасло СУМу — «Бог і Україна». Українське днтячо-юнацьке товариство «СІЧ». Започатковане в лютому 1993 р. Мета його полягає у відродженні національної свідомості, утвердженні «державницької ідеї», формуванні нового типу українського характеру, основними рисами якого були фізична досконалість, витривалість, свідомий патріотизм. вихованість, культурність, освіченість, висока моральність. Головні напрями роботи — вивчення історії козацтва, військово-партіотичне виховання на засадах козацької педагогіки, фізичне загартування, створення недільних козацьких шкіл, спортивних та інших гуртків, організація оздоровчих таборів. Українське днтячо-козацьке товариство «Сокіл». Виникло у 1894 р. у Львові. Основна мета — виховання в походах по рідному краю та в табірних умовах духовно і фізично розвиненої особистості з високою національною свідомістю і гідністю. У даний час організація відроджується. Установи освіти намагаються розширити свою співпрацю з дитячими та молодіжними організаціями у справі виховання учнівської молоді. Ця робота охоплює спільні семінари працівників освіти і дитячих та молодіжних організацій, співучасть в організації спортивних, оздоровчих таборів, надання пснхолого-педагогічкої допомоги керівництву дитячих та молодіжних організацій.Ще були такі організації як:Спілка піонерських організацій України (СПОУ),Асоціація гайдів України та ін.
81 Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвитку людини культури, взаємодії з природою. Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів: — національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування; — гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами); — збереження фізичного і духовного здоров'я людини; — об'єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля; — зв'язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини. Практична реалізація завдань і мети екологічної освіти в сучасній школі будується на засадах: комплексного розкриття проблем охорони природи; взаємозв'язку теоретичних знань з практичною діяльністю учнів у цій сфері; включення екологічних аспектів у структуру предметних, спеціальних узагальнюючих тем та інтегрованих курсів, які розкривають взаємодію суспільства і природи; поєднання аудиторних занять а безпосереднім спілкуванням з природою (екскурсії, трудові екологічні практикуми, польові табори тощо); використання проблемних методів навчання (рольові ігри, екологічні клуби та ін.); поєднання класної, позакласної і позашкільної природоохоронної роботи.
83 Основні виховні завдання сім'ї та родини: -формування національної свідомості, забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги і любові до батьків, рідної землі, історії свого народу, оволодіння абеткою громадянства; -піклування про здоров'я дитини, забезпечення умов для повноцінного розвитку дитини (генотипу); -створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань дитини; - засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, норм взаємин між людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності проявляти турботу про молодших, милосердя до слабких і людей похилого віку; -залучення дитини до діяльності, розвиток працелюбства, турбота про навколишнє середовище. Виховання дітей як цивілізованих господарів, підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин; -формування естетичних навичок, уміння відрізняти красиве і гарне в побуті, прекрасне у вчинках людей; прищеплення любові до краси рідної природи, до творів мистецтва, живопису, літератури і музики; розвиток індивідуальних здібностей і талантів дітей, забезпечення умов для їх творчої практичної діяльності; виховання бажання у дітей творити красу; збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення коренів родоводу. У сім'ї мають домінувати українська мова і культура, звичаї, участь батьків у національно-політичному житті, прихильність до української книжки і газети, українського телебачення і радіо, українського театру, до національного оформлення квартири тощо. Тісний взаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до виховної робо Рівень педагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сім'ях, в яких виросли вони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку. Майже завжди, на сучасному етапі особливо, у зв'язку з переходом до нового типу суспільства, утвердження нових суспільних, етичних цінностей, а також із процесами глобалізації, одним із свідчень якого є Інтернет, педагогічна освіченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації, суспільних потреб, очікувань дитини. Тому школа має дбати про постійний розвиток їх педагогічних знань, вдаючись до різних методів роботи, найпоширенішими серед яких є: У виховному процесі школи, крім педагогів, беруть участь батьки, працюючи в класних та загальношкільних батьківських комітетах, виконуючи рекомендації, прохання вчителів. 84 Самовиховання — систематична і цілеспрямована діяльність особистості. орієнтована на формування і вдосконалення її позитивних якостей та подолання негативних. Самовиховання починається з самоусвідомлення — усвідомлення людиною себе як особистості, свого місця ■ суспільній діяльності. Структурно воно постає як єдність пізнавальної (самопізнання), емоційно-оцінної (самостав- лення) і дієво-вольової, регулятивної (саморегуляція) внутрішньої діяльності людини. Головною при цьому е вольова сфера, яка забезпечує саморегуляцію її внутрішнього світу, активізує діяльність залежно від мети, установок, мотивів поведінки, практичних завдань. Самопізнання Самопізнання — процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього cahy, сильних і слабних сторін соосі особистості. Девіз «пізнай самого себе* був вккарбуваннй на арці Дельфійського храму в V ст. до н. е. в Греції. Вія означав: пізнай волю богів у своїй долі, підкорись їй. Давньогрецькі мислителі часів Платона трактували його як необхідність пізнати своє призначення, розкрити свої можливості, передбачити свою поведінку. Важливим етапом у процесі самопізнання е самовизначення учнем своєї спрямованості, темпераменту, характеру. здібностей. Самоставления Самостаалеиня — ставлення людини до самої себе. Ставлення до себе може бути глобальним (самоповага) і частковим (аутосимпатія, самосимпатія). Самоповага — особисте оцінив судження, виражене в позитивному ставленні індивіда до самого себе. Будучи наслідком розумових операцій (аналізу, синтезу, порівняння), вона формується на основі усвідомлення особистістю своїх чеснот, результатів діяльності, став- лення оточуючих, виявляється в самооцінці* Самооцінка — оцінювання особистістю самої себе, своїх можливостей. якостей та місця серед інших людей. Вона е важливим регулятором поведінки. Від самооцінки залежать взаємини людини з її оточенням, її самокритичність, самовимогливість, ставлення до своїх успіхів і невдач. Впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її особистості. Саморегуляція Саморегуляція (лат. regular* — налагоджувати)—здатність люди ■ ни керувати собою не основ/сприймання ^усвідомлення актів своє? поведінки та психічних процесів. Контроль педагога за психічними станами дітей має переростати в самоконтроль вихованця. Педагогічний вплив досягає мети, якщо перетворюється на самовплив, саморегуляцію дитиною емоційної сфери та фізичного стану організму.
85 Система роботи класного керівника і його основні напрями
86 У сучасній літературі поняття «колектив» вживається в двох значеннях: як будь-яка організована група людей (наприклад, колектив підприємства) і як високоорганізована група. У педагогіці колективом називають об'єднання вихованців, якому властивий цілий ряд важливих ознак. Розглянемо їх.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-08-16; просмотров: 66; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.220.126.5 (0.079 с.) |