Право власності на житло. Підстави набуття та припинення права власності на житло.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими н-п актами, і призначена для постійного у ній проживання. Садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

28. Форми та види права власності. Форми власності: державна, приватна, комунальна. Види: індивідуальна, спільна: 1) спільна сумісна; 2) спільна часткова.

Спільна сумісна власність.

Спільна сумісна власність відрізняється від спільної часткової тим, що її учасники не мають наперед визначених часток в праві на спільне майно. В ній право кожного із співвласників рівною мірою поширюється на все спільне майно. Співвласники мають рівні права володіння, користування, а за певних умов і розпорядження майном. Частки учасників (співвласників) тут можуть бути визначені лише при виділі або поділі майна. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, щочастки співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.Частка співвласника може бути збільшена або зменшена за рішенням суду, з урахуванням обставин, які мають істотне значення. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Можна виділити 2 види спільної сумісної власності за ознакою суб'єктного складу: а) спільна сумісна власність подружжя; б) спільна сумісна власність членів сім'ї.Майно подружжя, набуте після реєстрації шлюбу в органах РАЦС, належить їм на праві спільної сумісної власності. Якщо один із співвласників вчиняє правочин щодо розпорядження спільним майном, вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Важливо, що згода співвласників на вчиненняправочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. В інших випадках нотаріальне посвідчення вираження волі співвласників не є обов'язковим. Договір про поділ нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Спільна часткова власність.

У спільній частковій власності кожен із співвласників має чітко визначену частку в праві власності на майно. Розмір часток може бути рівним або нерівним. Розмір часток у праві спільної часткової власності вважається рівним, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників або законом. Суб'єктами (учасниками) права спільної часткової власності можуть бути фізичні і юридичні особи, держава, територіальні громади. Частка учасника спільної часткової власності (співвласника) у праві власності визначається у відсотках або у вигляді дробу. Таку частку називають ідеальною. Ідеальна частка має відповідати реальній. Реальна частка — це частка майна в натурі. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Співвласники здійснюють право спільної часткової власності за згодою між ними. Вони вправі домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. При цьому договір між співвласниками може посвідчуватися нотаріально. Кожен із співвласників відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів, (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.