Сутність, принципи та складові оплати праці

Заробітна плата – форма матеріальної винагороди за роботу, що цілком або частково компенсує її витрати.

Основні принципи організації оплатипраці, прийняті у світовій практиці:

· здійснення оплати праці залежно від кількості і якості роботи;

· диференціація заробітної плати залежно від кваліфікації працівника, умов праці й галузевої приналежності підприємства;

· систематичне підвищення реальної заробітної плати, тобто перевищення темпів росту номінальної заробітної плати над інфляцією;

· перевищення темпів росту продуктивності праці над темпами росту середньої заробітної плати;

· надання підприємствам максимальної самостійності в питаннях організації й оплати праці.

Оплата праці забезпечує нормальне відтворення робочої сили (відтворювальна функція) і мотивує працівників для ефективних дій на своєму робочому місці (стимулююча функція).

Оплата праці – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вимірі, що за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Розмір оплати праці залежить від складності й умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його роботи й господарської діяльності підприємства.

Витрати на оплату праці складаються з:

1. Основної заробітної плати – винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм роботи. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.

2. Додаткової заробітної плати – винагороди за роботу понад встановлену норму, трудові успіхи й винахідливість, особливі умови праці. До неї відносяться доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

3. Інших заохочувальних і компенсаційних виплат у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії по спеціальним системам і положенням, компенсаційні й інші грошові й матеріальні виплати, не передбачені актами чинного законодавства, або які проводяться понад установлені зазначеними актами норми.

Державна політика оплати праці реалізується шляхом встановлення мінімальної заробітної плати; державних норм і гарантій в оплаті праці (за роботу в понаднормовий час, святкові й вихідні дні й за час виконання державних обов’язків); умов визначення частини доходу підприємства, що направляється на оплату праці; міжгалузевих співвідношень в оплаті праці; умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях і установах; максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств; рівня оподатковування підприємств і доходів працівників.

Мінімальна заробітна плата регулюється з урахуванням рівня економічного розвитку, рівня продуктивності праці, рівня середньої заробітної плати й вартісної величини мінімального споживчого бюджету (межі малозабезпеченості).

Реалізація політики оплати праці здійснюється на основі договірного регулювання шляхом укладання системи тарифних угод на трьох рівнях:

· міжгалузевому (генеральна тарифна угода);

· галузевому або регіональному;

· виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору).

Тарифна угода – це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці й соціальних гарантій.

Предметом угоди на рівні підприємства є:

1) форми й системи оплати праці для різних категорій працівників; мінімальна тарифна ставка;

2) розміри тарифних ставок і посадових окладів за розрядами робіт і посадами працівників; види й розміри доплат, надбавок, премій тощо.

Організація оплати праці безпосередньо на підприємстві складається з наступних елементів:

1. Формування фонду оплати праці, що являє собою джерело коштів, призначених для виплат заробітної плати й виплат соціального характеру.

2. Нормування праці, що дає можливість ураховувати якість праці й індивідуальний внесок працівника в загальні результати діяльності підприємства.

3. Встановлення тарифної системи, що дозволяє порівнювати різноманітні конкретні види праці з урахуванням їх складності й умов виконання. Тарифна система припускає дві форми оплати праці: відрядну й погодинну.

При організації оплати праці робітників основними елементами тарифної системи є:

· тарифно-кваліфікаційні довідники, за допомогою яких визначають розряд роботи й розряд робітника;

· тарифна сітка, що включає перелік тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів і тарифних ставок;

· тарифний розряд, що визначає ступінь складності праці й залежно від цього встановлює норму оплати праці робітника;

· тарифний коефіцієнт, що показує, у скільки разів тарифна ставка даного розряду більше тарифної ставки 1-го розряду;

· тарифна ставка, яка визначає норму оплати праці робітника кожного розряду за одиницю часу.

4. Визначення форм і систем заробітної плати, які встановлюють зв'язок між величиною заробітку, кількістю і якістю роботи. Встановлення порядоку її нарахування залежно від організаційних умов виробництва й результатів роботи. На більшості підприємств діє дві форми оплати праці – погодинна й відрядна.