Лекція 4. Структура і управління підприємством

 

4.1. Структура підприємства

4.2. Управління підприємством

 

Структура підприємства

 

Під структурою підприємства розуміють його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів та системи зв’язків, підпорядкованість та взаємодію між ними.

Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

До показників, що визначають структуру підприємства, відносять:

· пропорційність структурних ланок підприємства;

· розмір виробничих ланок;

· рівень спеціалізації окремих виробничих ланок;

· співвідношення між основними, допоміжними та обслуговуючими виробництвами;

· ступінь централізації окремих виробництв;

· ефективність розміщення підприємства;

· характер взаємозв’язку між підрозділами.

Розрізнюють виробничу та загальну структуру підприємства.

Основу діяльності кожного підприємства становлять виробничі процеси, що здійснюються у відповідних підрозділах. Саме склад цих підрозділів й характеризує виробничу структуру підприємства.

Існує кілька принципів класифікації виробничих структур.

1. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури, розрізняють цехову, безцехову, корпусну та комбінатську виробничі структури.

За цехової виробничої структури основним виробничим підрозділом є цех, тобто адміністративно відокремлена частина підприємства, в якій здійснюється певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації. За характером своєї діяльності цехи діляться на основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні.

Основні цехи виробляють продукцію, що призначена до реалізації на сторону, тобто продукцію, яка визначає профіль та спеціалізацію підприємства.

Допоміжні цехи виробляють продукцію, яка використовується для забезпечення власних потреб усередині самого підприємства.

Обслуговуючі цехи та господарства виконують роботи, що забезпечують необхідні умови для нормального протікання основних та допоміжних виробничих процесів.

Побічні цехи займаються, як правило, утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного господарства.

В структурі деяких підприємств існують експериментальні (дослідницькі) цехи, які займаються підготовкою та випробуванням нових виробів, розробкою нових технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт.

На невеликих підприємствах з відносно простими виробничими процесами використовується безцехова виробнича структура. Основою її побудови є виробнича ділянка, як найбільший структурний підрозділ такого підприємства. Виробнича ділянка – це сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виробляється однотипна продукція.

На великих підприємствах декілька однотипних цехів можуть бути об’єднані в корпус. В цьому випадку корпус стає основним структурним підрозділом підприємства. Така виробнича структура отримала назву корпусної.

Для підприємств, на яких здійснюються багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини (металургійна, хімічна, текстильна промисловості), використовується комбінатська виробнича структура. Її основу становлять підрозділи, що випускають закінчену частину готового виробу (наприклад, чавун, сталь, прокат).

2. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну, предметну та змішану виробничі структури.

Ознакою технологічної структури виступає спеціалізація цехів підприємства на виконанні певної частини технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу (ливарні, термічні, механообробні, складальні цехи машинобудівного підприємства).

Ознакою предметної структури є спеціалізація цехів на випуску певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з використанням різноманітних технологічних процесів та операцій (цех кузовів, задніх мостів, двигунів на автомобільному заводі).

Однак на практиці дуже мало підприємств, де всі цехи спеціалізовані лише технологічно або тільки предметно. Переважна більшість підприємств використовує змішану виробничу структуру, коли частина цехів спеціалізована технологічно, а інші – предметно.

3. Залежно від наявності основних та допоміжних процесів розрізнюють підприємства з комплексною та спеціалізованою структурою виробництва.

Підприємства з комплексною виробничою структурою мають всю сукупність основних та допоміжних цехів, а зі спеціалізованою структурою – лише частину.

Підприємства зі спеціалізованою структурою розподіляються на:

· підприємства механообробного типу, які отримують заготовки від інших підприємств;

· підприємства складального типу, які випускають продукцію з деталей, вузлів та агрегатів, які виробляються на інших підприємствах;

· підприємства заготівельного типу, спеціалізовані на виробництві заготовок;

· підприємства, які спеціалізуються на виробництві окремих деталей.

Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох факторів, головними з яких є:

· виробничий профіль підприємства;

· обсяг виробництва продукції;

· рівень спеціалізації;

· місце знаходження підприємства.

До основних шляхів вдосконалення виробничої структури підприємства відносяться:

1. Визначення оптимальних розмірів підприємства.

2. Поглиблення спеціалізації основного виробництва.

3. Розширення кооперації з обслуговування виробництва.

4. Забезпечення високого рівня якості продукції та послуг підприємства.

5. Організація аналітичної роботи різних лабораторій.

6. Забезпечення якості функціонування системи кругообігу та обороту фондів.

Загальну структуру створює сукупність всіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємства.

Управління підприємством

Основою управління підприємством є особливий вид інтелектуальної діяльності, що застосовує різноманітні засоби і методи впливу на процеси, пов’язані з ефективним функціонуванням підприємств. Апарат і засоби управління організовані в чітко структуровану та упорядковану систему, у якій кожний елемент має своє місце, визначене його функціональним призначенням та ієрархією. Поєднання діяльності цих елементів в єдиному процесі становить сутність організації управління.

Організація управління – один із чинників розвитку економіки, через неї реалізується дія об’єктивних законів функціонування ринку; вона є передумовою суспільного виробництва.

Підприємства різняться між собою за розмірами, сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як система мають і певні спільні характеристики, з-поміж яких передусім треба назвати функції управління – об’єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.

Виокремлюють кілька функцій управління:

1) планування – процес визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колективних (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загального результату;

2) організація – це процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками підприємства для досягнення загальної мети її діяльності;

3) мотивація – це, власне, причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети;

4) контроль – засіб здійснення зворотних зв’язків у системі управління. За його допомогою перевіряється виконання прийнятих рішень та оцінюються їх результати.

Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібний результат, можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти називаються методами управління.

Методи управління – це способи впливу на окремих об’єкти управління (працівників і трудові колективи в цілому,економічні процеси тощо) для досягнення цілей підприємства.

Розрізняють наступні методи управління:

Економічні методи управління – це такі методи, які реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах (будь-якій іншій діяльності) через використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації.

Перший аспект характеризує процес управління, зорієнтований на використання створеного на загальнодержавному рівні економічного сегмента зовнішнього середовища. Суть цього аспекту:

· формування системи оподаткування суб’єктів господарювання;

· визначення дійової амортизаційної політики, яка сприяла б оновленню (відтворенню) матеріальних і нематеріальних активів підприємства;

· встановлення державою мінімального рівня заробітної плати та пенсій.

Другий аспект економічних методів управління пов’язаний з управлінським процесом, орієнтованим на використання різноманітних економічних важелів, таких як фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо.

Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Адже рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього та професійно-кваліфікаційного рівня працівників зумовлюють суттєві зміни в системі ціннісних орієнтацій та структурі мотивації трудової діяльності людей. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій пріоритетний стимулюючий вплив.

Усе більшого значення набувають такі чинники, як змістовність і творчий характер праці, можливості для прояву ініціативи, суспільне визнання, моральне заохочення тощо. Тому розуміння закономірностей соціальної психології та індивідуальної психіки працівника є необхідною умовою ефективного управління виробництвом чи будь-яким іншим видом діяльності.

Практична реалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, групової динаміки, розв’язання конфліктних ситуацій, гуманізації праці тощо.

Організаційні методи управління базуються на мотивах примусового характеру. Їхнє існування та практичне застосування зумовлене заінтересованістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління – це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Усі організаційні методи управління поділяються на регламентовані й розпорядчі.

Зміст регламентованих методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень і відповідальності певним категоріям працівників, визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методично-інструктивної та іншої допомоги виконавцям. Розпорядчі методи управління охоплюють поточну (оперативну) організаційну роботу і базуються, як правило, на наказах керівників підприємств. Вони передбачають визначення конкретних завдань для виконавців, розподіл цих завдань між ними, контроль виконання, проведення нарад з питань поточної діяльності підприємства.

Усі названі методи управління діяльністю підприємства органічно пов’язані й використовуються не ізольовано, а комплексно.

Питання до самоперевірки:

1. Які показники визначають структуру підприємства?

2. Функції управління підприємством та їхня адаптація до умов ринкової економіки.

3. Методи управління підприємствами: сутність, пріоритети, узгодженість та взаємодія.

Приклади тестових завдань:

1. Всю сукупність основних та допоміжних цехів мають підприємства...

а) зі спеціалізованою виробничою структурою;

б) з технологічною виробничою структурою;

в) з комплексною виробничою структурою;

г) з комбінатською виробничою структурою.

2. Об’єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці – це...

а) завдання управління;

б) функції управління;

в) засоби управління;

г) методи управління.

Питання для самостійного поглибленого опрацювання:

1. Особливості обґрунтування виробничої й загальної структури підприємств різних форм власності.

2. Організаційна структура підприємства.

 

Література [10, с. 40-46; 11, с. 92-116; 13, с. 22,28; 22, с. 150-157, 179-225; 24, с. 30-38; 26, с. 24-28, 31-34; 27, с. 67-72].

ЛЕКЦІЯ 5. ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

5.1. Сутність та методи прогнозування

5.2. Планування: сутність, принципи та методи