Лекція 1. Теорія та моделі підприємств

 

1.1. Макро- і мікроекономічний підходи до сутності та ролі підприємств.
  Класична (неокласична) теорія

1.2. Інституціональна теорія

1.3. Еволюційна теорія

1.1. Макро- і мікроекономічний підходи до сутності та ролі підприємств. Класична (неокласична) теорія

Питання про місце та роль підприємства в економічній системі суспільства не має однозначного тлумачення. В економічній літературі щодо цього висловлюються різні точки зору:

1) призначення підприємства – задоволення потреб суспільства в товарах та послугах;

2) призначення підприємства – бути основним джерелом доходу його власників, трудового колективу та інших суб’єктів (групи, які зацікавлені в успіху підприємства);

3) підприємство – головний структуроутворюючий елемент економіки.

Існують декілька концептуальних підходів до вивчення природи і поведінки підприємств у ринковій економіці. В них по-різному вирішуються такі важливі методологічні питання, як методи дослідження поведінки підприємств, оцінка мети їхньої діяльності і розробка механізму їх функціонування; фактори, що пояснюють наявність в економіці фірм різного розміру і т. ін. Ці теорії не слід протиставляти, тому що вони роблять акцент на різних проблемах функціонування і розвитку підприємств, дозволяють побачити якийсь новий аспект їх діяльності.

Згідно з макроекономічним аналізом роль підприємства як агента економіки полягає у виробництві товарів і послуг, на які є попит.

За класичною економічною теорією процес реалізації створеного продукту відбувається відповідно до фундаментального економічного закону Ж.-Б. Сея, згідно з яким „сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції”, тому і економічна криза неможлива. Роль підприємства та підприємця вцій теорії була не дуже важливою. Вона зводилася лише до виробничої функції.

У кейнсіанській економічній теорії в центрі стоїть проблема рівності заощаджень та інвестицій, які не завжди урівнюються. Тому підприємець при складанні плану інвестування і виробництва заздалегідь повинен передбачити, яким буде попит на засоби виробництва і предмети споживання. При цьому є ризик того, що попит на кредити для інвестування і пропозиція грошей не збігатимуться, оскільки ця пропозиція є функцією доходу домогосподарств, і якщо він буде дуже малим, сім'ї не можуть заощадити необхідної суми для здійснення інвестицій. З іншого боку, чим більший дохід, тим меншою буде та частина, яка споживається (зменшується схильність до споживання).

Отже, одразу закладається велика можливість нерівноваги. Більш того, Дж. Кейнс пояснює, що нерівновага кумулятивна: передбачуване зниження споживання породжує запрограмоване зниження виробництва, а значить і заробітної плати, а потім – зниження реального споживання. Звідси – важливість ролі підприємця та підприємства в економічній структурі суспільства. Кейнс вважав, що стан справ на підприємстві є функцією „темпераменту підприємця”, тобто залежить від оптимізму чи песимізму його передбачень. А держава повинна впливати на поведінку підприємств, підтримуючи купівельну спроможність населення на достатньому рівні шляхом підвищення заробітної плати, соціальних виплат та стимулювання підприємців через низький рівень позичкового процента. При цьому включаються механізм так званого мультиплікатора: доходи, що розподіляються, стимулюють процеси купівлі-продажу, які, у свою чергу, створює нові доходи людей – зарплату. Сукупність цих заходів має привести до повної зайнятості.

І навпаки, коли економіка дуже близько підходить до рівня рівноваги споживання та заощадження, застосовують про­тилежні заходи: стабілізують доходи, підвищують позичковий процент, щоб оздоровити економіку.

Слід також мати на увазі, що визначальна роль у процесі забезпечення рівноваги належить рішенням підприємств про обсяги виробництва та інвестиції. Держава може лише впливати на ці рішення через індикативне планування, розробку економічної політики, наприклад політики доходів, міжгалузевих та галузевих програм, націоналізуючи чи приватизуючи підприємства тощо.

В мікроекономічному аналізі існує кілька основних теорій підприємства, в яких розкриваються питання їх виникнення, діяльності та ліквідації. У кожній із них підприємство розгля­дається під певним кутом зору, з акцентом на ті або інші особливості об'єкта дослідження.

У класичній теорії, починаючи з А. Сміта, фірма розглядалася як певний крок на шляху технічного прогресу людства, що забезпечує зростання продуктивності праці на основі поділу праці і спеціалізації. Причому спочатку уявлення про фірму як виробничу одиницю розвивалися в рамках розробки концепції досконалої конкуренції. Фірма розумілася як конкурентна організація, що інтуїтивно визначає природний рівень ціни і її складових. Підвищення ефективності господарської діяльності і пошуки рівноважної ціни становили, на думку Сміта, і наслідок конкуренції, і ціль виробництва (фірми).

Подальші дослідження А. Маршалла в класичних традиціях пов'язані з виділенням „організації виробництва” як особливого чинника виробництва. Він розвивав уявлення про фірму як про організацію, що здатна забезпечити економію на масштабах виробництва.

Неокласична теорія розглядає підприємство як цілісний об'єкт, що перетворює вихідні ресурси в продукцію та залучає ці ресурси у виробництво (модель „чорного ящика”). Ключовим елементом цієї теорії є виробнича функція, котра виражає залежність результатів виробництва від витрачених факторів. Поведінка підприємства визначається вибором обсягів і структури ресурсів, що залу­чаються, а відтак і продукції, що виробляється. Параметри виробничої функції підприємства визначаються технологічними процесами, які застосовуються для виробництва продукції, а прибуток підприємства залежить від співвідношення цін та витрат в умовах визначеної ринкової структури.

Представники неокласичного напрямку (Дж. Хікс та інші) використовували паралельний метод аналізу фірми як окремий випадок оптимізаційної поведінки індивіду. Якщо метою індивіда як споживача є максимізація сукупної корисності при заданому бюджетному обмеженні, то метою фірми – максимізація прибутку при обмеженнях по витратам виробництва. Не аналізуються жодні додаткові характеристики, які б відрізняли фірму від індивіда у поведінковому плані. Передбачається і для поведінки споживача, і для поведінки фірми стабільність і єдиність рівноваги оптимізуючого агента.

При цьому неокласична теорія спиралася на такі припущення:

· поділ видів діяльності та обсягів між підприємствами розглядається як заданий;

· основним інструментом є цінова конкуренція;

· економічні агенти мають вільний необмежений доступ до інформації;

· спори та конфлікти знаходяться за межами власне економічної теорії, бо вони ефективно вирішуються в суді.

В межах цієї теорії в 50-70-ті роки ХХ ст. виділялося два головних напрями:

·  вивчення технологічних властивостей та параметрів підприємства, тобто пропорцій відтворення праці, капіталу та інших ресурсів, котрі забезпечують найменші витрати;

· аналіз організації різних ринків, їх структури та впливу на конкурентну поведінку підприємства.

У рамках останнього напрямку можна відмітити внесок у неокласичну теорію фірми дослідження поведінки фірми в умовах недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон): виявлені нові характеристики фірми як економічного агента, визнано різноманітність поведінкових характеристик фірм і множинність станів ринкової рівноваги.

Таким чином, неокласична теорія фірми пояснює роль ціни і механізму ціноутворення у розподілі ресурсів у децентралізованій економіці. З цієї точки зору фірма виступає як головний спосіб вирішення подібної задачі.

Істотним недоліком неокласичної теорії є трактовка фірми виключно як аналога домогосподарства. При цьому не враховується розмаїття і можливі  суперечності цілей та інтересів її різних суб’єктів. Підприємства немов підлаштовуються під умови і вимоги ринку, тому їхня поведінка у такій теорії має другорядне значення. Будь-які позаекономічні фактори, що відхиляють підприємства від цілі максимізації прибутку, не беруться неокласиками до уваги. І навіть варіанти відхилення від гіпотези максимізації прибутку трактуються як різновиди типової неокласичної поведінки з використанням того ж самого інструментарію граничного аналізу.

У підсумку все різноманіття підприємств і форм їх поведінки неокласична теорія зводить до відмінності між коротко- і довгостроковим періодами і між поведінкою в умовах різного типу ринкових структур. Але реальна невідповідність між висновками неокласичної теорії та практикою діяльності підприємств обумовила необхідність пошуку нових підходів.

Своєрідним напрямком розвитку неокласичної теорії фірми, який намагався врахувати та узагальнити невідповідність між існуючою теорією та практикою, стали управлінські теорії, які започаткували У. Баумоль, Р. Мерріс та ін. Їх виникнення пов'язано з розпиленням прав власності і відокремленням капіталу-власності від капіталу-функції. Наприклад, деякі її представники стверджують, що найбільш узагальнюючим показником, на який орієнтується фірма, є максимізація обсягів продажу. Інші вважають, що метою менеджерів, а отже і фірми, є максимізація темпів росту фірми. Якщо фірма демонструє високі темпи росту, менеджери отримують високу винагороду, оскільки прибуток – це величина, яку власнику трудно втановити (і відповідно оцінити активність управляючих) на відміну від темпів зростання обсягів продажу, які легко визначити.

Нові акценти в управлінських теоріях зробив І. Ансофф. Він виділив такі ключові моменти в діяльності підприємства, які не увійшли в межі неокласичної теорії:

· знецінення управлінського досвіду, зумовлене виникненням принципово нових завдань;

· ускладнення управлінських проблем, викликане зростанням кількості завдань у зв'язку з розширенням географічних меж ринків;

· виникнення та збільшення розриву між складністю та новизною завдань, з одного боку, та наявними управлінськими навичками, набутими в минулому, – з іншого;

· зростання ймовірності стратегічних несподіванок, викликане виникненням нових завдань.

Концепція стратегічного планування І. Ансоффа зіграла головну роль в розвитку стратегічного менеджменту та існує в межах теорії менеджменту як прикладний її напрямок. Підприємство розглядається як об’єкт управління, а стратегічне планування – як одна з його функцій.

 

Інституціональна теорія

 

Інституціональна теорія розглядає підприємство як основний інститут ринкової економіки, як організацію, що створюється людьми для більш ефективного використання їх можливостей. Поведінка підприємства характеризується особливостями укладання та виконання контрактів із зовнішніми організаціями та працівниками.

Інституціональний варіант теорії підприємства, на відміну від неокласичного, не робить акценту на поведінку підприємства відповідно до його виробничої функції, тобто на технологічну залежність виходу продукції від витрат факторів виробництва та їх комбінації. Тут у центрі уваги інше: пояснення існування різноманітних форм ділових підприємств, меж їх зростання, можливих варіантів вирішення проблем мотивації працівників, організації, контролю, планування тощо. З цієї точки зору інституціональний варіант теорії підприємства є немов би „містком” між стандартною неокласичною теорією і теоріями управління. Основним завданням інституціональної теорії є аналіз поведінки підприємства за умов дорогої та неповної інформації.

Тут фірма розглядається як сукупність довгострокових контрактів на відміну від ринку – взаємозв’язків, що опосередковані відносно короткостроковими контрактами. Звідси випливає фундаментальне питання інституціоналізму – виробляти (на підприємстві) чи купляти (на ринку)? Розмаїття відповідей на це питання породжує широке коло дослідницьких напрямків у рамках інституційної парадигми.

Р. Коуз розглядав в якості основної причини існування фірми наявність і величину трансакційних витрат, відповідно, фірма призначена для їх мінімізації. Ф. Найт вважав, що трансакційні витрати обумовлені виникненням ситуацій невизначеності в оточуючому середовищі. Тому необхідно обирати між витратами невизначеності (зовнішнє виробництво) і витратами внутрішньої координації виробничих процесів.

Подальший розвиток ці питання отримали в когнітивній теорії фірми, яка вважає, що тільки довіра сприяє мінімізації трансакційних витрат взаємодії фірм, а, втім, і досягненню рівноваги на ринку у довгостроковому періоді. Умовності, що прийняті в міжфірмовій поведінці, зменшують невизначеність зовнішнього середовища і сприяють вибору фірмою того чи іншого способу поведінки і є заміною ринку у вирішенні проблем координації.

О. Уільямсон уточнив уявлення про трансакційні витрати як витрати, пов’язані з функціонуванням специфічних активів. Сутність його теорії недосконалих контрактів: якщо б контракти були б досконалими, тобто всі питання можна було б обумовити в контрактах, то потреба в фірмі відпала би. Однак такі контракти або неможливі в принципі, або безмежно дорогі.

Якщо ж контракт не може врахувати всіх можливих у майбутньому умов, то виникає загроза опортуністичної поведінки партнера. Коли активи не є специфічними, то можна переключитися на іншого партнера. Чим вище ступінь специфічності активу, тим складніше переключитися на іншого партнера без особливих економічних втрат.

З позиції теорії прав власності підприємство трактується як пучок прав власності на набір матеріальних і нематеріальних активів. Структура власності впливає на стимули економічних агентів до специфічних інвестицій і, отже, на вибір форми взаємодії – спільна власність в рамках однієї фірми чи роздільна власність багатьох фірм.

Певний інтерес викликає і теоретичний аналіз поведінки фірми на базі теорії ігор. Вона не ставить за мету пояснення внутрішнього механізму реалізації тієї чи іншої організаційної структури, причини виникнення фірми і її роль в економіці. Вона розглядає стратегічну поведінку, тобто проблему взаємодії і взаємовпливу даної фірми та її партнерів і процес вибору ринкових стратегій.

Одним з підходів до аналізу поведінки фірми і конкурентних взаємодій на ринках є „концепція границь” Дж. Саттона. Вона виходить з принципової неможливості визначення однозначної залежності між рівнем концентрації (конкуренції) у галузі і величиною галузевого прибутку підприємства в умовах сучасних складних ринків. Ринки динамічні за своєю природою. Тому, єдине, що може визначити теорія – це вказати на межі допустимих ринкових результатів, виділити верхню і нижню границі, в рамках яких результати взаємодії фірм будуть стабільними.

Якщо ж виявиться на будь-якому реальному ринку ситуація, що виходить за такі межі, це буде свідчити тільки про те, що даний ринок не є стабільним, і в найближчому майбутньому слід очікувати змін його конфігурації у вигляді злиття, поглинань чи, навпаки, розділення і виділення фірм-продавців.

В рамках інституціональної теорії важливе місце посідає концепція „взаємних очікувань”. Відносини в ринковій економіці розглядаються як мережа контрактів, які формуються в процесі реалізації взаємних очікувань економічних суб’єктів (табл. 1.1).

Наприкінці ХХ ст. сформувалися і нові підходи в теорії підприємства, пов’язані із запереченням цілей і орієнтирів індустріальної економіки та формуванням ідеології постіндустріального, інформаційного суспільства. З появою роботи представника неоінституціоналізму Дж. Гелбрейта „Нове індустріальне суспільство” набуває поширення ідея відповідності цілей фірми цілям суспільства і особистості. Максимізуючи прибуток (або обсяги продажів), фірми прагнуть максимально відповідати цілям суспільства і особистості, тобто вихідні критерії раціональності доповнюються оптимізацією взаємодії усіх економічних суб’єктів.

Отже, сучасний інтерес до інституціоналізму викликаний його більш реалістичними оцінками процесів трансформації економічних систем. На відміну від неокласиків, які абстрактно і схематично відображають лише функціональні зв’язки, інституціональна теорія розглядає більш широкий спектр інтересів і відносин. Від сугубо економічних проблем інституціоналісти переходять до їх аналізу у взаємозв’язку з політичними, соціальними, етичними, правовими проблемами.

Еволюційна теорія

 

Еволюційна економічна теорія розглядає економічний розвиток як незворотний процес нарощування складності, різноманіття і продуктивності виробництва за рахунок змін технологій, видів продукції, організацій та інститутів, що періодично повторюються. Серед ключових відмінностей неокласичної і еволюційної теорій – їхнє відношення до категорій „рівновага – нерівновага”. Для неокласиків одним з головних мотивів поведінки сукупності економічних суб’єктів є рух до рівноваги між попитом і пропозицією; нерівноважні стани розглядаються як небажані. Для еволюціоністів нерівновага – одна з основних умов розвитку. З цієї точки зору вони розглядають і нововведення – не просто певні конкретні зміни в технології виробництва чи у складі випуску продукції, а феномен, що породжує певний нерівноважний процес.

Еволюційна теорія вивчає ключові правила (алгоритми поведінки), що визначають взаємодію фірм, їх виникнення, трансформацію і загибель. А одна з головних сфер активної дії принципів еволюційної

Таблиця 1.1

Взаємні очікування підприємства та інших суб’єктів економіки

Економічні суб’єкти	Очікування суб'єктів	Очікування даного підприємства
Населення та його окремі групи (нинішні, потенційні та колишні працівники підприємства, члени їх сімей, власники, інноватори, власники фінансових засобів, інші громадяни, суспільство в цілому)	Зайнятість. Засоби до існування. Можливість самореалізації в колективі. Повага колективу. Матеріальна та моральна підтримка в надзвичайних ситуаціях. Отримання доходів від коштів, укладених у дане підприємство. Попит на організаційно-технологічні винаходи. Урахування інтересів суспільства	Залучення робочої сили. Попит на товари та послуги підприємства. Пропозиція інновацій. Залучення коштів населення через цінні папери. Відданість працівників корпоративним інтересам. Визнання суспільної цінності підприємства. Підтримка в надзвичайних ситуаціях
Інші підприємства (реальні та потенційні партнери, конкуренти, власники нових технологій, вільних фінансових та інших ресурсів)	Попит на товари та послуги іншого підприємства. Залучення кадрів, які мають досвід роботи на даному підприємстві. Попит на нові технології іншого підприємства	Попит на товари та послуги даного підприємства. Залучення кадрів, котрі набули досвіду на іншому підприємстві. Отримання доходів від коштів, укладених в інше підприємство. Попит на нові технології даного підприємства
Банки	Попит на банківські послуги, спільні проекти	Депозитно-розрахункове та кредитне обслуговування, асоціаційна взаємодія
НД і ДК органі­зації	Попит на НДДКР	Пропозиція НДДКР
Навчальні заклади	Попит на випускників	Пропозиція фахівців
Податкові органи	Своєчасна сплата податків	Надання податкових пільг та відстрочок
Дане підприємство	Створення та розширення соціально-економічного потенціалу розвитку підприємства. Закріплення та вдосконалення технологічних навичок, передання виробничого досвіду	Створення та розширення соціально-економічного потенціалу розвитку підприємства. Закріплення та вдосконалення технологічних навичок, передання виробничого досвіду
Центральні та місцеві органи виконавчої та законодавчої влади	Забезпечення достатнього обсягу податкових надходжень для формування центрального та місцевого бюджетів, стабільне функціонування бізнес-оточення	Бюджетне фінансування підприємства. Створення та підтримка зовнішніх умов діяльності підприємства
Державні (центральні) органи регулювання економіки	Реалізація структурної політики держави	Інформаційна підтримка. Координація діяльності з іншими галузями

теорії – вирішення задач довгострокового розвитку,

Основним об’єктом еволюційної економіки є популяція фірм. Тобто підприємство розглядається як один із суб'єктів у середовищі собі подібних, його поведінка є реакцією на зміни зовнішнього та внутрішнього середовища, а акцент робиться на факторах спадковості в процедурах прийняття рішень та алгоритмах реагування. Згідно з еволюційною концепцією ці правила загалом визначають „обличчя” фірми, відмінність одного підприємства від іншого в конкурентній боротьбі. На думку еволюціоністів, саме правила, що склалися, а не сліпе прагнення до максимізації прибутку в усіх ситуаціях і за всіх умов визначають характер рішень, що приймаються. Ці правила змінюються (еволюціонують) відповідно до змін ділового середовища підприємства та несуть на собі відбиток як особистостей – керівників підприємства, так і характеру взаємовідносин їх з партнерами.

Еволюційна модель підприємства на відміну від неокласичної визнає, що у підприємства відсутній єдиний критерій оптимальності рішень, що приймаються. Він має строго індивідуальний характер, який враховує історичний досвід діяльності підприємства. Тут мова йде про динамічний критерій, який змінюється час від часу, на відміну від неокласичної теорії, де критерій є постійним.

Важливе значення для розвитку еволюційної теорії фірми мали дослідження Р. Нельсона та С. Уінтера, які ввели до наукового обігу такі поняття, як „спосіб поведінки” та „рутина”. Термін „рутина” стосовно підприємств означає нормальні та передбачувані зразки поведінки, які є частиною звичайних, повсякденних управлінських технологій. Р. Нельсон та С. Уінтер обґрунтували, що фірми обирають не оптимальне (раціональне) рішення, а діють, перш за все, відповідно рутин до тих пір, поки вони забезпечують рентабельність та виживання на ринку. При цьому рутина визначає лише можливу поведінку, тоді як на фактичну поведінку окрім рутини діє ще й оточуюче середовище.

В ХХ сторіччі найбільший внесок в розвиток еволюційної теорії зробив Й. Шумпетер, який говорив про різноманітність еволюції фірм та їх різні ролі в загальному еволюційному процесі. З ім’ям Шумпетера пов’язано виділення в рамках еволюційної теорії підприємницької моделі.

Підприємницька модель підприємства ґрунтується на уявленні про нього як сферу прикладення господарської ініціативи та власних або доступних до залучення зовнішніх ресурсів. Звичайно, не всі підприємства є підприємницькими, і в цьому розумінні підприємницька теорія має вужчий об'єкт дослідження, ніж інші теорії підприємства.

В трактуванні Й. Шумпетера „підприємницька фірма” – це особливий економічний агент, який конкурує через впровадження нових товарів, нових технологій, нових джерел сировини та нових типів організації. Метою підприємницької фірми є не максимізація прибутку через мінімізацію витрат, а пошук стратегічної переваги на основі продуктових, технологічних та організаційних інновацій.

В основі підприємництва та в центрі діяльності відповідного підприємства перебуває фігура підприємця – незалежного, активного, енергійного, налаштованого на успіх, схильного до ризику, настирливого, адаптивного, упевненого в собі тощо.

Продовження цих ідей у сучасних теоріях підприємства пов’язано зі зростанням ролі інтелектуального капіталу і відокремленням знання як нового, специфічного джерела вартості. В основі багатьох досліджень лежить той факт, що конкуренція між фірмами розгортається у напрямку пошуку нових форм продукції, що створені знанням.

Але при всій значущості ролі інноваційного процесу у поведінці сучасних підприємств і включенні його в систему стратегічних і тактичних господарських рішень, питання інновацій ще належним чином не відображаються в теоретичних моделях фірми, знаходячись далеко від центру мікроекономічної теорії.

           

Питання до самоперевірки:

1. Яким чином основні теорії пояснюють природу виникнення й роль підприємств в економічній системі?

2. Поясніть сутність інституціональної теорії підприємства.

3. В чому полягають теоретичні засади еволюційної теорії дослідження підприємства?

Приклади тестових завдань:

1. Ключовим елементом якої теорії є виробнича функція?

а) класичної економічної теорії;

б) неокласичної теорії;

в) інституціональної теорії;

г) еволюційної теорії.

2. Підприємницьку модель в рамках еволюційної теорії виділив:

а) Й. Шумпетер;

б) Р. Нельсон;

в) Дж. Кейнс;

г) Ж.-Б. Сей.

Питання для самостійного поглибленого  опрацювання:

1. Підприємство в концепції стратегічного планування І. Ансоффа.

2. Еволюція підходів щодо визначення оптимальності діяльності підприємства.

3. Інтеграційна теорія підприємства.

 

Література [9, с. 11-20].