Соціально-економічна суть податків

Запровадження податків мало надзвичайно прогресивне значення для розвитку людського суспільства, їх порівнюють із винаходом колеса чи парової машини.

Найбільшого розвитку податки досягають в умовах розвиненої ринкової економіки. Вони стають ефективним знаряддям реалізації державної політики. Проте не слід забувати, що податки є дуже небезпечною зброєю в руках держави. Без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитися на гальмо економічного розвитку.

Фундатором наукової теорії податків вважають Адама Сміта, який у своїй праці „Дослідження про природу і причини багатства народів” вивів чотири найзагальніших принципи оподаткування:

1) всі громадяни повинні брати участь у підтримці держави відповідно до своїх доходів, які вони отримують під захистом та опікою держави („принцип рівності в оподаткуванні”);

2) податки повинні бути чітко визначені щодо часу, обсягу і місця платежу („принцип визначеності”);

3) податки повинні сплачуватися платниками у найвигідніший для них час („принцип зручності”);

4) кожен податок повинен бути побудований так, щоб у платників вилучалося якнайменше коштів понад той дохід, який вони приносять у скарбницю („принцип дешевизни справляння податків”). Великі витрати на збирання податку роблять його недоцільним.

Отже, податок являє собою обов’язковий платіж, що встановлюється державою і сплачується на її користь у відповідності до діючого законодавства. Але, крім податку, використовуються й інші терміни, що відображають платежі державі. Це – плата, внески, відрахування і збори.

Плата вноситься за користування природними й іншими ресурсами, що перебувають у власності держави і може відноситись як на собівартість, так і сплачуватись з прибутку.

Відрахування передбачають цільове призначення платежів і, в основному, відносяться на собівартість.

Збори – це обов’язкові платежі до бюджету і державних цільових фондів, що здійснюються платниками в порядку і на умовах, визначених законодавчими актами України.

За новою редакцією Податкового Кодексу (2010р.) - збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Основними ознаками податків є: податки не мають цільового призначення; податки характеризуються одностороннім рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави; якщо плата і відрахування можуть вноситися як державі, так і іншим юридичним чи фізичним особам, то податки – це атрибут лише держави.

Податки є не просто економічною, але й суспільно-соціальною категорією.

Суспільна ціна податків вимірюється втратою частки особистого добробуту конкретними платниками, причому суспільні блага забезпечуються лише державою, і вона реалізує ці блага споживачам за відповідними цінами. Ціною суспільних благ і є податки.

Соціально-економічна сутність податків проявляється у їх функціях.

Фіскальна функція – основна функція, характерна для податкових систем всіх держав. З її допомогою формуються державні грошові фонди і створюються матеріальні умови для функціонування держави. Фіскальна функція податків, за допомогою якої відбувається одержавлення частини національного доходу в грошовій формі створює передумови для втручання держави в економіку. Отже, вона значною мірою обумовлює регулюючу функцію.

Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Тобто саме за допомогою податків держава встановлює вартісні пропорції такого перерозподілу.

Регулююча функція означає, що податки як активний учасник перерозподільчих процесів здійснює серйозний вплив на відтворення, стимулюючи або стримуючи його темпи, посилюючи або послаблюючи накопичення капіталу, розширюючи або зменшуючи платоспроможний попит населення.

Регулююча функція спрямована в першу чергу на досягнення через податкові механізми тих чи інших завдань податкової політики держави. При цьому потрібно виділити стимулюючу, дестимулюючу і відтворювальну під функції оподаткування.

Стимулююча підфункція спрямована на підтримку розвитку тих чи інших економічних процесів. Вона реалізуються через систему пільг і звільнень.

Дестимулююча підфункція, навпаки, спрямована на встановлення через податковий прес перепон для розвитку яких-небудь економічних процесів (наприклад, через реалізацію державою своєї протекціоністської економічної політики).

Відтворювальна підфункція призначена для акумулювання засобів на відновлення використовуваних ресурсів. Цю під функцію виконують відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, плата за воду тощо.

Кожен податок має наступні елементи: суб’єкт, об’єкт, податкову базу, джерело, одиницю оподаткування, податкову ставку, податкові пільги.

Суб’єкт податку або платник податку – фізична або юридична особа, на яку законом покладено зобов’язання сплачувати податок.

Об’єкт податку – предмет, який підлягає обкладенню податком (доход, майно, вартість товарів тощо).

Джерело податку – доход суб’єкта (заробітна плата, прибуток, відсотки тощо), з якого сплачується податок.

Одиниця оподаткування – одиниця виміру об’єкта (по прибутковому податку – грошова одиниця, по земельному – гектар тощо).

Податкова ставка представляє собою величину податку на одинцю оподаткування. Існують два підходи щодо запровадження податкових ставок – універсальний та диференційований. Універсальний підхід передбачає запровадження єдиної для всіх платників податків ставки, диференційований – декількох. За способом побудови податкові ставки поділяються на тверді й процентні. Тверді ставки встановлюються у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Процентні ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вимір і показує, яку відсоткову частку певного об’єкта треба сплатити як податок.

Податкові пільги – повне або часткове звільнення від податків суб’єкта у відповідності з діючим законодавством.

 

Класифікація податків

Найбільш суттєве значення в сучасній теорії і практиці оподаткування мають наступні підстави класифікації податків:

Ø за способом стягнення податків: прямі й непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід і майно.

До непрямих податків належать податки на товари і послуги, які оплачуються в ціні товару. Обсяг непрямих податків для окремого платника визначається обсягом споживання і не залежить від його доходів.

Ø за суб’єктами-платниками податків: податки з фізичних осіб, податки з юридичних осіб та змішані податки.

Основним податком з фізичних осіб є податок на доходи фізичних осіб.

До податків з юридичних осіб належать податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість (ПДВ), акцизний податок тощо.

Змішані податки сплачуються як фізичними так і юридичними особами. До них належать державне мито.

Ø за органом, який встановлює й конкретизує податки: загальнодержавні й місцеві податки.

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків:

- у вигляді надбавок до загальнодержавних податків

- введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади;

- впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

Ø за порядком введення податку: загальнообов’язкові й факультативні податки.

Загальнообов’язкові податки встановлюються законодавчими актами країни і стягуються на всій її території незалежно від бюджету, в який вони надходять. До загальнообов’язкових податків належать всі загальнодержавні податки, а також деякі місцеві податки.

Факультативні податки передбачені основами податкової системи, проте безпосередньо вводитися вони можуть законодавчими актами місцевих органів влади. Сюди належать основна частина місцевих податків.

Ø за рівнем бюджету, в який зараховується податковий платіж: закріплені й регулюючі податки.

Закріплені податки безпосередньо й повністю поступають в конкретний бюджет або позабюджетний фонд.

Регулюючі податки поступають одночасно в бюджети різних рівнів у пропорції згідно бюджетного законодавства (наприклад податок на прибуток, прибутковий податок).

Ø за цільовою спрямованістю введення податку: абстрактні та цільові податки.

Абстрактні податки вводяться державою для формування бюджету в цілому.

Цільові (спеціальні) податки вводяться державою для фінансування конкретного напрямку затрат.

 

Податкова система України

 

Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі немає держав з тотожними податковими системами.

Податкова система – це сукупність встановлених в країні податків та механізм їх стягування.

Принципи організації податкової системи України визначені Податковим Кодексом від 2 грудня 2010 року № 2755-VI:

− загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

− рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

− невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

− презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

− фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

− соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

− економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

− нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

− стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

− рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

− єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

Податкову систему України формують:

- загальнодержавні податки і збори;

- місцеві податки і збори.

Загальнодержавні податки і збори включають 3 групи:

1. Прямі податки:

1) податок на прибуток підприємств;

2) податок на доходи фізичних осіб;

3) екологічний податок;

4) плата за землю.

2.Непрямі податки:

1) податок на додану вартість;

2) акцизний податок;

3) мито.

3.Платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі:

1) збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

2) рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

3) рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

4) збори за спеціальне використання природних ресурсів: плата за користування надрами; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

5) збір за користування радіочастотним ресурсом України;

6) фіксований сільськогосподарський податок;

7) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

8) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

9) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

До місцевих податків і зборів належать:

1) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2) єдиний податок;

3) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

4) збір за місця для паркування транспортних засобів;

5) туристичний збір.

Податкова система України носить фіскальний характер, що стримує економічний розвиток держави. Вона виявилася неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб’єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби у кредитних ресурсах. Це призвело до виникнення значного тіньового сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень.

На усунення цих диспропорцій і спрямована податкова реформа, що почалася з прийняття  Податкового Кодексу.

 

Державні цільові фонди

 

Державні цільові фонди – це фонди грошових коштів, які мають цільове призначення і знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування та використання регламентується відповідними законодавчими актами.

Державні цільові фонди можуть утворюватись шляхом:

- відокремлення із Державного бюджету окремих видатків, що мають важливе значення для держави;

- формування спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів.

Джерелом формування державних цільових фондів є валовий внутрішній продукт країни. А мобілізація коштів здійснюється через: спеціальні збори (переважно обов’язкові); добровільні внески й пожертвування; позики; кредити; за рахунок бюджетних коштів.

Залежно від рівня, на якому утворюються цільові фонди, вони можуть бути: державними; місцевими.

Залежно від терміну дії державні цільові фонди поділяються на:

- постійні, створення яких пов’язане з виділення окремих функцій держави (наприклад, пенсійне забезпечення тощо);

- тимчасові, які формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем. Вони створюються за конкретної необхідності і після вирішення проблеми закриваються.

Залежно від напрямків використання коштів розрізняють фонди: соціальні; економічні; науково-дослідні; страхові; міждержавні тощо.

До соціальних фондів в Україні належать: Пенсійний фонд; Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витрати, зумовленими народженням та похованням; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; Фонд соціального захисту інвалідів тощо.

До економічних державних цільових фондів належать Український фонд підтримки функціонування підприємництва, Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств тощо.

До науково-дослідних фондів в Україні належить Державний інноваційний фонд (діяв до 2000р.).

Найбільшими за обсягом та найвагомішими за значенням в Україні є соціальні фонди.

Пенсійний фонд України був створений у 1991 році. Головними завданнями фонду є: пенсійне забезпечення населення; фінансування програм підтримки пенсіонерів та інвалідів; міжнародне співробітництво з проблем пенсійного забезпечення тощо.

Джерелами формування Пенсійного фонду України є: обов’язкові внески суб’єктів господарювання і громадян; кошти Державного бюджету України, призначені для виплати пенсій військовослужбовцям; добровільні внески і пожертвування; інші надходження.

Станом на 01.01.2012р. суб’єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, їх об’єднання, філії, відділення, бюджетні громадські та інші установи і організації, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності – перераховують в пенсійний фонд збори на обов’язкове пенсійне страхування в розмірі 33,2% від фактичних витрат на оплату праці.

Крім того, законодавством станом на 01.01.2012р. встановлений порядок сплати зборів на обов’язкове пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, яким передбачено додаткові збори у розмірі 1% суми операцій з купівлі-продажу валют; 5% вартості реалізованих ювелірних виробів; 3% від вартості легкового автомобіля, визначеної відповідно до договору купівлі-продажу; 1% від вартості нерухомого майна з операцій купівлі продажу; 5% від вартості будь-яких вироблених в Україні або імпортованих в Україну тютюнових виробів; 7,5% вартості послуг стільникового рухомого зв’язку.

Кошти акумульовані у Пенсійному фонді України, спрямовуються на:

виплату пенсій (трудових і соціальних); виплату пенсій військовослужбовцям; виплату допомог на поховання непрацюючих пенсіонерів; реалізацію державних та регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів та інших категорій громадян, що потребують допомоги; організацію та проведення роз’яснювальної роботи; забезпечення поточної діяльності та утримання органів Пенсійного фонду тощо.

Функціонування фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, пов’язане з необхідністю відшкодування витрат працюючих громадян у випадках тимчасової непрацездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Джерелами доходів Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності станом на 01.01.2012р.  є:

внески роботодавців у розмірі 2,9% від величини фонду оплати праці; страхові платежі найманих працівників у розмірі 0,5% сукупного оподатковуваного доходу; асигнування з бюджету; благодійні внески; інші надходження.

Із Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності здійснюються видатки на:

Ø виплату допомоги: з тимчасової непрацездатності; у зв’язку з вагітністю і пологами; при народженні дитини; по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку; на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

Ø санаторно-курортне лікування і відпочинок, надання дієтичного харчування;

Ø забезпечення поточної діяльності фонду й утримання органів управління.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань створений з метою проведення профілактичних заходів з охорони праці, відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей.

Джерелами доходів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві станом на 01.01.2012р. є: внески роботодавців у розмірі від 0,2% до 13,8% величини фонду оплати праці (залежно від рівня професійного ризику); штрафні санкції за порушення законодавства з охорони праці; добровільні внески; інші надходження.

Кошти фонду спрямовуються на: фінансування профілактичних заходів по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров’я та працездатності потерпілого; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом; виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку чи професійного захворювання; надання допомоги на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Фонд сприяння зайнятості населення було створено відповідно до Закону „Про зайнятість населення”. Він є самостійною фінансовою системою, яка має створювати відповідні умови для фінансування витрат, пов’язаних із забезпеченням зайнятості. Джерела формування фонду станом на 01.01.2012р.  такі: внески роботодавців у розмірі 1,9% від величини фонду оплати праці; страхові платежі найманих працівників у розмірі 0,5% від величини сукупного оподатковуваного доходу; кошти державного та місцевих бюджетів; благодійні внески; інші надходження.

За рахунок коштів Фонду здійснюються виплати: допомоги по безробіттю; відшкодування витрат, пов’язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та перекваліфікацією; матеріальних допомог безробітним та членам їх сімей; дотацій роботодавцям для створення робочих місць; допомог на поховання безробітних.

 

Контрольні питання:

 

1. У чому полягає об'єктивна необхідність податків, їх соціально-економічна сутність і функції? 

2. Дайте характеристику класифікації податків, її ознаки.

3. Назвіть види прямих і непрямих податків.

4. Охарактеризуйте сутність податкової системи та її місце в економічній системі держави.

5. Якими законами та іншими нормативними актами регулюється функціонування податкової системи України?

6. Дайте загальну характеристику нового Податкового кодексу України, розкрийте його роль в економіці держави.

7. Обґрунтуйте необхідність створення державних цільових фондів.

8. Охарактеризуйте джерела формування доходів і напрямки видатків Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

9. Назвіть джерела формування доходів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

10. Назвіть напрямки видатків Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Рекомендована література:

1. Податковий Кодекс, Информационно-аналитический центр «ЛІГА», 1991 – 2010. - ООО «ЛИГА:ЗАКОН», 2007 – 2010. – Київ, 2 грудня 2010 року   № 2755-VI.

2. Артус М.М. Бюджетна система України: Навч. посіб. для вищ. навч. закл. Європейський університет / М.М. Артус. - К., 2005, - С. 64-76.

3. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Навч. посібник. Вид. 2-ге, доп. і перероб. / За заг. ред. Базилевича В.Д. – К.: Атака, 2004 – С. 69-88, 122-155.

4. Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Навч. Посібник / С.В. Ковальчук, І.В. Форкун– Львів: "Новий світ-2000",-2006.- C. 255-295, 324-376.

5. Опарін В.М.- Фінанси (Загальна теорія) Навч. Посібник 3-тє вид., без змін / В.М. Опарін. - К.: КНЕУ, 2006. -  С. 136-167.

6. Финансы (I часть): Учебное пособие / Гончаров В.Н., Непочатов С.И., Пчелинская А.В., Задорожний В.П. – Донецк: ДонГУУ, 2005. –, C. 113-133, 134-151.