Тема 4. Фінансова система та державні фінанси

 

4.1. Поняття фінансової системи

4.2. Система державних фінансів та її призначення

4.3. Державний кредит  

4.4. Державний борг

 

Поняття фінансової системи

Аналіз закономірностей розвитку фінансових відносин свідчить про наявність спільних ознак в їх сутності. До них належать, як раніше відмічалось, розвиток товарно-грошових відносин та існування держави як суб’єкта цих відносин. Проте спільні ознаки всіх фінансових відносин не виключають певні відмінності між ними. В зв’язку з цим можна говорити про систему цих відносин, тобто фінансову систему.

Фінансова система – це сукупність різних сфер (ланок) фінансових відносин, кожна з яких характеризується особливостями у формуванні та використанні фондів грошових засобів та різною роллю в суспільному відтворенні.

З організаційної точки зору, під фінансовою системою розуміють всі фінансові установи країни, які обслуговують грошовий обіг.

В загальній сукупності фінансів, що створюють фінансову систему, можна виділити такі сфери:

- загальнодержавні фінанси;

- фінанси господарюючих суб’єктів;

- фінанси населення;

- страхування;

- фінансовий ринок.

Кожна з цих сфер має організаційну структуру і складається з декількох ланок, які схематично зображені на рис. 4.1.

 

 

 

 

Рис. 4.1. Схема управління фінансовою системою України

 

Загальнодержавним фінансам належить провідна роль у забезпеченні визначених темпів розвитку всіх галузей народного господарства, перерозподілі фінансових ресурсів між галузями економіки і регіонами країни, виробничою і невиробничою сферами, окремими групами населення. Провідне місце в державних фінансах належить державному бюджету.

Державний бюджет представляє собою форму створення та використання централізованого фонду грошових засобів для забезпечення функцій органів державної влади. Державний бюджет – це основний фінансовий план держави. Через бюджет держава фінансує галузі народного господарства, освіту, охорону здоров’я, культуру, мистецтво, оборону країни, утримання апарату державного управління тощо. За допомогою бюджету створюється можливість маневрування грошовими коштами і цілеспрямовано впливати на темпи і рівень розвитку суспільного виробництва, рівень життя населення.

Загальнодержавні фонди цільового призначення (позабюджетні фонди) – це засоби державних та місцевих органів влади, пов’язані з фінансуванням видатків, що не включені в бюджет. Вони формуються за рахунок обов’язкових відрахувань, які для звичайного платника податків ні чим від податків не відрізняються. Специфіка цих фондів полягає в тому, що вони мають суто цільове призначення і на інші цілі не використовуються.

Державний кредит відображає кредитні відносини з приводу мобілізації державою тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій і населення на принципах поверненості і платності для фінансування державних видатків. Він також використовується з метою стабілізації грошового обігу в країні. Існування державного кредиту веде до утворення державного боргу як сукупності зобов’язань держави перед населенням, юридичними особами, іноземними державами і міжнародними організаціями. Державний кредит – це також сукупність відносин, в яких держава виступає в ролі кредитора й гаранта.

Фінанси підприємств різних форм власності є основою єдиної фінансової системи країни і обслуговують процес створення і розподілу ВВП і НД в державі. Від стану фінансів комерційних підприємств залежить забезпеченість централізованих грошових фондів фінансовими ресурсами. В умовах ринкової економіки підприємства здійснюють свою діяльність на основі комерційного розрахунку, метою якого є обов’язкове отримання прибутку.

До некомерційних належать установи, які надають послуги або виконують роботи безкоштовно чи за символічну плату, яка не відшкодовує їх затрат. Це – лікарні, школи, музеї, бібліотеки тощо. Метою діяльності таких установ не є отримання прибутку і, таким чином, платежі в бюджет у них є дуже незначними або взагалі відсутні. Головним джерелом фінансування видатків таких установ є бюджетні кошти, тому ці установи називаються бюджетними.

Громадські організації та доброчинні фонди – це добровільні об’єднання громадян за професіями, інтересами, захопленнями. Для фінансів громадських організацій та доброчинних фондів характерною є відсутність комерційної діяльності (а отже, і доходів від такої діяльності) та відсутність державного фінансування. Головним джерелом доходів таких організацій є вступні і членські внески, добровільні й спонсорські пожертвування.

Фінанси домогосподарств відображають рівень життя та фінансового забезпечення населення. В соціально орієнтованій ринковій економіці стан розвитку та організації фінансів домогосподарств відображає ефективність функціонування фінансової системи в цілому. Доходи домогосподарств формуються із наступних джерел: заробітна плата працюючих членів; соціальна допомога та пенсії; доходи від підсобних господарств та присадибних ділянок; доходи від власного бізнесу; дивіденди та відсотки від цінних паперів, проценти від банківських вкладів тощо. Основну частку видатків домогосподарств становлять видатки на житло, харчування, одяг та речі побутового вжитку, соціально-культурні потреби, нагромадження.

Страхування забезпечує відшкодування можливих збитків від стихійних лих та нещасних випадків, а також сприяє їх попередженню. Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних і фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій різних форм власності. Використовуються страхові фонди на відшкодування завданих збитків, у разі настання страхового випадку.

Серед сфер фінансової системи фінансовий ринок займає особливе місце і представляє собою сукупність фінансових відносин які виникають в процесі купівлі-продажу фінансових активів (валюти, цінних паперів, кредитних ресурсів тощо). На фінансовому ринку мобілізуються тимчасово вільні кошти підприємств і населення і спрямовуються в ті галузі, які потребують додаткового фінансування і забезпечують достатній рівень доходу. 

Для акумулювання тимчасово вільних коштів і ефективного їх використання формується фінансовий ринок.

Важливою сферою управлінської діяльності є управління фінансами. Його здійснює спеціальний апарат за допомогою особливих прийомів і методів, в тому числі різних стимулів і санкцій.

Система управління фінансами — це складова частина державного управління економікою, що виконується спеціальним апаратом з допомогою спеціальних прийомів і методів.

В управлінні фінансами, як і в будь-якій іншій системі виділяють об’єкти і суб’єкти управління. В якості об’єктів управління виступають різноманітні види фінансових відносин, пов’язані з формуванням грошових доходів, нагромаджень та їх використанням суб’єктами господарювання та державою. Суб’єктами управління є ті організаційні структури, які здійснюють управління. Сукупність всіх організаційних структур, що здійснюють управління фінансами, називають фінансовим апаратом.

Суб’єкти управління використовують в кожній сфері і кожній ланці фінансових відносин специфічні методи цілеспрямованого впливу на фінанси. В той же час їм притаманні і єдині прийоми і способи управління. В управління фінансами можні виділити такі важливі функціональні елементи, як: планування, оперативні управління й контроль.

Планування займає одне з найважливіших місць в системі управління фінансами. При плануванні будь-який суб’єкт господарювання всебічно оцінює стан фінансів, оцінює можливості збільшення фінансових ресурсів, визначає напрямки їх більш ефективного використання. Планові рішення приймаються на основі аналізу фінансової інформації, яка базується на бухгалтерській, статистичній та оперативній звітності.

Оперативне управління представляє собою комплекс заходів, що розробляються на основі оперативного аналізу поточної фінансової ситуації і мають на меті отримання максимального ефекту за мінімумі затрат за допомогою перерозподілу фінансових ресурсів. Суть оперативного управління полягає в раціональному використанні фінансових ресурсів з метою покращення господарської діяльності.

Контроль як елемент управління здійснюється як в процесі планування, так і в процесі оперативного управління. Він дозволяє співставляти фактичні результати по використанню фінансових ресурсів з плановими, виявляти резерви зростання фінансових ресурсів і більш ефективного їх використання.

Розрізняють стратегічне та оперативне управління фінансами.

Стратегічне управління виражається у встановленні обсягів фінансових ресурсів через прогнозування на перспективу для реалізації цільових програм, пов’язаних з піднесенням економіки, вирішенні соціальних проблем тощо. Його здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент.

Оперативне управління фінансами здійснюють Міністерство фінансів України; дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій; фінансові служби міністерств, місцевих органів влади, підприємств та організацій.

Розподіл функцій в управлінні фінансами між державними органами є наступним.

Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади приймає закони, в тому числі з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та здійснює контроль за його виконанням в особі Рахункової палати, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики в сфері фінансів.

Президент України як глава держави створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом для здійснення своїх повноважень, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті Верховною Радою, має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх верховній Раді на повторний розгляд.

Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування, організовує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує його виконання.

Міністерство фінансів України як центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів: реалізує державну фінансову політику; складає проект Державного бюджету; організовує виконання Державного бюджету; контролює виконання Державного бюджету та складає звіт про його виконання; забезпечує захист фінансових інтересів держави, здійснює контроль за дотриманням фінансового законодавства; проводить методичну роботу з питань фінансового та бюджетного планування; здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом; розробляє пропозиції по удосконаленню податкової політики; здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів, бере участь в роботі керівних органів фондових бірж; вивчає валютно-фінансові проблеми в сфері міжнародного економічного співробітництва, готує і подає до Кабінету Міністрів пропозиції щодо вступу України до міжнародних фінансових організацій тощо.

При Міністерстві фінансів України діють Державна контрольно-ревізійна служба та Державне казначейство.

Головними завданнями Державної контрольно-ревізійної служби є: здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів; здійснення контролю за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в цих установах; розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державне казначейство України було створене у 1995 році з метою ефективного управління коштами Державного бюджету. Основними завданнями казначейства є: організація виконання Державного бюджету та здійснення контролю за цим процесом; фінансування видатків Державного бюджету; ведення обліку касового виконання Державного бюджету, складання звіту про виконання Державного бюджету; здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом тощо.

До 1996 року в складі Міністерства фінансів знаходилася Державна податкова служба України. Але пізніше вона була відокремлена від Міністерства фінансів (що було аргументовано метою посилення контролю за справлянням податків) і набула статусу окремого міністерства. Головними завданнями Державної податкової адміністрації є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів; розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; формування та ведення державного реєстру фізичних осіб – платників податків та єдиного банку даних про платників - юридичних осіб; проведення роз’яснювальної роботи серед платників податків з питань оподаткування; попередження та розкриття злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування.

У 1997 році було прийнято Закон „Про Рахункову палату Верховної Ради України”. Основними завданнями Рахункової палати є: контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету, фінансуванням загальнодержавних програм, укладанням угод про державні позики і кредити; контроль за використання золотого запасу, дорогоцінних металів та каменів; надання кредитів та здійснення операцій з розміщення золотого резерву та резерву в іноземній валюті.

Органи місцевого самоврядування у сфері фінансів мають такі повноваження: самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети; використовують вільні бюджетні кошти, додатково отримані в процесі виконання місцевих бюджетів; мають право встановлювати розміри ставок місцевих податків і зборів, перелік яких затверджується Верховною Радою України; мають повноваження в галузі ціноутворення; мають право здійснювати місцеві позики, випускати цінні папери та організовувати грошово-речові лотереї; можуть виступати гарантами під надання кредитів підприємствам і установам, що належать до комунальної власності тощо.

Управлінські рішення в сфері фінансів оформляються в юридичних законах, фінансових прогнозах і планах, постановах та інших формах.

Через державні органи управління реалізується фінансова по­літика держави в сфері зовнішньоекономічної діяльності. Фінансо­ва політика держави — це частина економічної політики, в основі якої лежать теоретичні концепції, під впливом яких формується економічний курс держави.