Тема: матеріали для виготовлення одягу, готовий одяг і взуття

План лекції

1. Текстильні товари

2. Швейно-трикотажні товари

3. Взуття

4. Пушно-хутряні й овчинно-шубні товари

 

 

Текстильні товари

До текстильних товарів відносять виготовлені з волокон і ниток тканини, штучне хутро, килими і килимові вироби, неткані і дубльовані матеріали, конопляно джутові вироби тощо.

Текстильними волокнами називають гнучкі міцні тіла з малими поперечними розмірами, обмеженої довжини, придатні для виготовлення текстильних виробів. Показниками побудови волокон є товщина, довжина та кручіння. Товщина вимірюється в тексах (Т) і характеризується масою волокна, що приходиться на одиницю довжини (1Т=1г/км), тобто, один текс - це довжина одного кілометра нитки вагою один грам. У міжнародній практиці здебільшого прийнятий вимір товщини текстильних волокон і пряжі в тексах, але деякі країни продовжують нумерацію в номерах. Тому існує правило переводу з тексів у номер і навпаки. Наприклад, віскозу №75 (нитка для ткацьких верстатів певного кручіння або для три­котажних в'язальних машин) переводять в текси за формулою

  (1)

де Т - товщина нитки в тексах; 9000 - алгоритм розрахунку; 75- товщина нитки в номерному вимірі. Текстильні волокна поділяють на два класи; натуральні і хімічні.

Текстильні волокна класифікують за такими ознаками:

походження - на натуральні (рослинного походження -бавовна, льон, прядиво, кенаф; тваринного - вовна і натуральний шовк; мінерального - азбест) і хімічні (з природних речовин - штучні; синтетичних – капрон, амід, лавсан, ПВХ, хлорин, нітрон, вінол, поліетиленові, поліпропіленові);

за складом – на органічні (віскозне, мідно-аміачне, ацетатне) і неорганічні (скляні, металеві);

властивостями – за довжиною, товщиною, міцністю, подовженню тощо.

Загальну схему текстильних волокон показано на рис. 7.1.

Полімерні волокна у світовій торговій практиці мають різні назви. Наприклад, поліамідне волокно капрон у США називають найлоном, у ФРН - перлоном, Японії — аміланом, ніплоном, Польщі – салоном, Італії – ліліоном; полівінілхлорид не (хлорин) – США – віньоном, сараном, Франції — ровилем, у Японії – тевироном; полівінілспиртові (вінол) -Японії - кремо-ном, куралоном.

 

 

Прядені нитки одержують прядінням волокон обмеженої довжини (бавовни, льону, вовни тощо) і називають пряжею. Пряжу класифікують за такими ознаками:

волокнистим складом — на однорідну і змішану;

способом виготовлення - на однониткову, трощену кручену;

способом прядіння - на гребінну, кардну й апаратну;

обробкою – на сувору, варену (льняну), кисловану, вибілену, гладкофарбовану, меланжеву, муліне.

У виробництві тканин використовують пухнасту, м'яку, теплозахисну високооб'ємну пряжу.

Розрізняють елементарні і комплексні нитки (капрон і лавсан), серед яких виділяють текстуровані (акон, мерон, гофрон, рилон та ін.), комбіновані текстуровані (трикон, такон) і рофільовані (шелон), а також залежно від ступеня крутки:положистої (до  230 кр/м), середньої - муслін (800-1500 кр/м) і високої крутки - креп (1500-3200 кр/м) та від розтяжності: еластомірні типу спандекс (700-800%), еластик (до 400%), високої (100% і більше), підвищеної (до 100%) і звичайної (до 30%).

У процесі ткацтва за допомогою взаємного переплетення двох систем ниток (основи, що йде уздовж, і утка, розташованого поперек) утворюється тканина.

Рис. 7.2. Взаємне переплетення основи і утка

 

Структура тканини визначається видом і товщиною фор­муючих її ниток, характером їх переплетення і щільністю.

Вид нитки (пряжі), її волокнистий склад, товщина, ступінь і напрямок крутки визначають товщину і масу тканин, їхню міцність, твердість, теплозахисні та інші властивості, а також додають тканинам різні ефекти (гладку або шорсткувату поверхню, рубчики тощо)

Щільність тканини встановлюється за кількістю ниток основи і утка, що приходяться на 100 мм довжини. Одиниця виміру тканин - погонний метр. Ширина тканин залежить від текстильного обладнання, переважно вона становить: від 60 см до 1,6 м.

Переплетення впливає на структуру тканини, її зовнішній вигляд і властивості. Бувають переплетення 4-х видів:

прості - полотняне, саржеве й атласне, або сатинове;

дрібповізерункові - похідні від простих (репс, рогожка) і комбіновані (крепове та ін);

складні - ворсові та ін.;

крупновізерупкові - жакардні.

Для поліпшення споживчих властивостей тканини піддають спеціальному обробленню (білінню, відварюванню, промиванню, сушінню, фарбуванню, оздобленню тощо). Тканини поділяють за такими властивостями:

функціональні - ширина, товщина, маса їм та ін.;

ергономічні – гігроскопічність, проникність, теплозахистні властивості тощо;

естетичні - колірне оформлення, блиск, драпування та ін.;

надійність - стійкість до механічних (міцність, подовження й ін.), фізико-хімічних (світлостійкість, атмосферостійкість та ін.) та інших впливів.

Усі тканини поділяють на бавовняні, лляні, вовняні і шовкові.

Бавовняні тканини мають високу міцність, володіють гарними гігієнічними властивостями. У торговій практиці виділяють такі групи цих тканин: білизняні, сукняно-сорочечні, костюмно-плащові, підкладкові, матрацно-наволочні, меблево-декоративні.

Білизняні тканини поділяють на три підгрупи: 1) бязеві (бязь і трикотаж); 2) міткалеві (мадаполам, муслін, міткаль, шифон та ін.); 3) спеціальні (гринсбон і тікластик атласного переплетіння).

Сукняно-сорочечні тканини поділяють на такі підгрупи:

ситці - м'якого оброблення (муслінового), твердого, лощеного і гофрованого;

бязі (для халатів, костюмів,сорочок, суконь і т. ін.) і сатини (кардні і гребінні);

сукняні літні – майя, вольта, вуаль, маркізет, батист;

демісезонні - сукняні, вовняні, креп, маркізет, плетінка, кашемір, піке (з подовжніми рубчиками) та ін.;

сорочняні – зимові (фланель, бумазея, байка), комплексні й ін.;

ворсові – розрізний короткий вельвет-корд, вельветрубчик, напівоксамит, оксамит.

Костюмно-плащові тканини випускають з кардної пряжі з низьким збіганням, що не мнеться і водотривким обробленням. Залежно від особливостей оброблення і призначення їх поділяють на гладко фарбовані, спеціальні, меланжево-строкатотканні і зимові.

До гладкофарбованих (однотонних) тканин відносять діагональ, молескін, репс, рогожку, саржу плащову.

Спеціальні тканини (трико і діагональ) використовують для пошиття спецодягу.

До меланжево-строкатотканих відносять тканини з меланжевої пряжі і пофарбовані саржевого переплетення, а також тканини зі змішаної пряжі (трико) з різними рисунками. Джинсові тканини виробляють саржевим переплетенням з кардної пряжі, фарбованої в основі і суворої в утку. Зимовими називають важкі тканини зі щільним ворсом (сукно, вельвет і замша). До підкладкових тканин відносять коленкор, саржу рукавну, кишенькову тканину, тик-ластик, а до матрацно-наволочних - тик наволочний, тик матрацний та ін. Меблево-декоративні тканини підрозділяють на меблеві, драпірувальні, портьєрні, декоративні, чохольні і для фіранок (гобелен, репс, плюш із суцільним ворсом тощо).

З бавовняних тканин виготовляють штучні вироби - хустки головні (набивні, гладко фарбовані, строкато ткані, вишиті; з підрублюванням і без, з бахромою або осипкою) і носові (з міткалю, шифону, батисту; набивні і строкато ткані, з підрублюванням і без; чоловічі, жіночі і дитячі); рушники (вафельні і махрові; вибілені і строкаті ткані, з бахромою і підруб­лені); ковдри (байкові зимові і літні; з різним обробленням; для дорослих, підлітків і дітей); покривала і простирадла.

Лляні тканини характеризуються великою міцністю, малою розтяжністю; добре вбирають і віддають вологу, легко і добре перуться. За прейскурантом асортимент лляних тканин поділяють на 16 груп, а на споживчому ринку за призначенням їх класифікують на групи: білизняні, костюмно-сукняні; меблево-декоративні; матрацно-чехольчані; штучні вироби. Вовняні (шерстяні) тканини виробляють з чистої вовни або із її суміші з іншими волокнами. Класифікують за ознаками:

за видом пряжі і способом виробництва - на камвольні, тонкосуконні і грубосуконні;

за призначенням - на сукняні; костюмні гладко фарбовані (бостон, костюмні крепи, шевйоти, діагоналі, креп), строкато тканні і фасонні (трико, комбіновані, ламана саржа і т.ін.); пальтові (габардин для літніх пальто і тканини для жіночих зимових пальто); плащові; сукна; драпи; ворсові тканини; ковдри і спеціальні тканини.

Вовняні (шерстяні) тканини виробляють з чистої вовни або із її суміші з іншими волокнами. Класифікують за ознаками:

за видом пряжі і способом виробництва – на камвольні, тонкосуконні і грубосуконні;

за призначенням – на сукняні; костюмні гладко форбовані (бостон, костюмні крепи, шевйоти, діагоналі, креп), строкато тканні і фасонні (трико, комбіновані, ламана саржа і т.ін.); пальтові (габардин для літніх пальто і тканини для жіночих зимових пальто); плащові; сукна; драпи, ворсові тканини, ковдри і спеціальні тканини.

Тонкосуконні тканини виробляються з чистововняної і напівшерстяної апаратної одиночної пряжі, що складається з тонкої, напівтонкої і напівгрубої шерсті.

Шовкові тканини виробляють з натурального шовку, коротких (штапельних) хімічних волокон, комплексних штучних і синтетичних ниток. Як добавки в шовкові тканини використовують бавовняні і шерстяні (вовняні) волокна.

Неткані текстильні матеріали значно продуктивніші (від 10-12 до 50-70 разів) від традиційних способів одержання на ткацькому верстаті, тому що їх виробіток становить 70-400 м/год, вихідною сировиною є безпосередньо волокна. Технологія виготовлення нетканих полотен складається з таких операцій: підготовка волокнистого матеріалу (очищення і розпушення); утворення настилу (формування полотна чоти­рма способами: механічним, аеродинамічним, електростати­чним і гідравлічним); скріплення настилу.

Класифікація нетканих текстильних матеріалів:

-  за волокнистим складом — бавовняні, напівшерстяні, шовкові і лляні;

- за призначенням - побутові, обтиральні, тарні, пакувальні, матеріали для взуття, основа для штучної шкіри, прокладанні, фільтрувальні і меблеві. Побутові, у свою чергу, поділяють на матеріали для виготовлення одягу і виробів домашнього побуту (рушники, простирадла, ковдри, покриття для стін, меблево-декоративні, тентові полотна);

-  за способом виробництва — скріплені механічним способом: прошивним, голкопробивним, валяльним; фізико-хімічним (клейовим) чи комбінованим способом;

- за структурою полоти - волокна, спрямовані в один бік; з перехресними волокнами; з хаотичним розміщенням волокон; з комбінованим розміщенням волокон;

- за типом основи - полотнопрошивні, ниткопрошивні і тканино-прошивні полотна;.

- за обробкою - гладкокрашені (однотонні), набивні, меланжеві, з начосом;

- за характером поверхні - рівні, візерункові, рельєфні, войлокоподібні, махрові, ворсові.

Неткані полотна випускаються переважно шириною 142— 160 см (від 70 до 184 см) і відносною щільністю від 100 до 700 г/м

Штучним хутром (ШХ) називається текстильний виріб, що імітує натуральне хутро. Штучне хутро за аналогією з натуральним складається з ґрунтової основи і ворсового покриву, для створення якого використовують хімічні різнозбігаючі волокна, щоб сформувати пух і ость у ворсовому покриві. Для одержання блиску до складу ворсу вводять профільовані синтетичні волокна.

Основними факторами, що формують споживчі властивості штучного хутра, є волокнистий склад і спосіб виробництва. Штучні хутра одержують трикотажним, тканим, клейовим і нетканим способами.

Трикотажне хутро одержують двома способами: шляхом ув'язування в ґрунтове трикотажне полотно волокон з чесальної стрічки (на круглов'язальних машинах) і на базі плюшевих трикотажних переплетінь, у яких одна із систем ниток утворює подовжені провисаючі петлі. Оброблення хутра включає прасування ворсу, стрижку в декілька етапів (попередню, проміжну і заключну), вичісування слабко закріпле­них волокон, просочення ґрунту трикотажного полотна з вивороту плівкоутворювальним препаратом. Трикотажний спо­сіб виробництва ШХ дає змогу формувати різноманітні імітації - цигейку, песець та ін.

Ткане штучне хутро одержують у процесі ткацтва осново-ворсовим переплетенням із трьох систем ниток: ворсової і корінної (ґрунт) основи та утка. Ґрунт хутра — з бавовняної крученої пряжі, а ворсова нитка – це комплексна і профілююча нитки, віскозна нитка, нітронова, поліефірно-нітронова, вовняна пряжа та ін. ШХ на тканій основі імітує цигейку, овчину, каракуль, які одержують шляхом тиснення.

Тканино-прошивне ШХ виробляють на машинах «Маліполь» шляхом прошивання каркасу-тканини, нетканого матеріалу – ворсовою пряжею. Для ворсового покриву використовується нітронова, лавсанова, нітроно-капронова і напівшерстяна пряжа.

Штучне хутро з приклеєним (накладним) ворсом отримують шляхом наклеювання синелі (ворсовий шнур) на бавовняну тканину. Синель складається зі скручених бавовняних ниток, між якими знаходяться короткі капронові волокна. їх закріплюють обвивкою, нагонною ниткою з капрону або віскози. Щоб одержати хвилясту поверхню синель завивають.

Штучне хутро класифікують за:

- способом виробництва – на тканій основі, трикотажній основі, приклеєним ворсом і тканинопрошивне;

- призначенням – одежний (для верхнього одягу), коміркове (оздоблювальне), підкладкове, для головних уборів, мебльове, для покривал, пледів, іграшок, суконь; волокнистим складом ворсового покриву — нітронове, поліефірне, змішане, віскозне і вовняне;

- висотою ворсу – довговорсове (під песця), ссредньоворсове (під норку, овчину) і коротковорсове;

- видом оздоблення – гладкофарбоване, набивне (з кольоровим малюнком, нанесеним аерографічним способом) і жакардове (з малюнком, отриманим у

- характером ворсової поверхні – нестрижене, з рівномірною стрижкою ворсу, фасонною стрижкою, тисненням.

Хутро для одягу на тканій основі має поверхневу щільність 250- 500 г/м, підвищену формостійкість ґрунту, невисокий ворс (6-20 мм). Меблеве штучне хутро відзначається невисокою поверхневою щільністю, м'якістю. Для штучного хутра встановлена довжина шматка не менше ніж 15 м, довжина відрізка в шматку - не менше ніж 2,5 м і ширина 140 — 150 см. Коефіцієнт стійкості ворсу до зминання повинен бути не менше ніж 0,7; стійкість до звойлочування — 4 бали; стій­кість до стирання - не більше ніж 50%. Поверхнева щільність хутра для верху одягу - 400-900 г/м

Килимові вироби – це художні текстильні вироби побутового призначення.

Класифікуються килимові вироби за:

- способом виробництва – ручного і машинного виробництва. Машинного, у свою чергу, поділяють на пруткові, двополотняні, стрічкові. Неткані килими випускають прошивні, трикотажні, голкопробивні, клейові;

- характером поверхні – ворсові, безворсові і комбіновані.Залежно від будівлі ворсової поверхні розрізняють килими з розрізним, нерозрізним (петельним), комбінованим ворсом, з тисненим малюнком;

- висотою ворсу – низьковорсові (до 4 мм), средньоворсові (4-6 мм), високоворсові (6-10 мм) і рельєфні; видом і складом сировини - чистошерстяні, напівшерстяні, з хімічних волокон і джгута;

- характером формування малюнків ворсової поверхні;

- композиційною побудовою орнаменту (геометричний, рослинний, медальйонний, вазонний, тематичний, пейзажний, портретний, предметний);

- видом оздоблення – неапретовані, апретовані, зі спеціальними видами оброблення - такі, що мало збігаються, протимольні.

Розміри: близько 60 см; від 70x124 до 300x500 см.

 

Швейно-трикотажні товари

До товарів одягу відносять різні види верхнього одягу, легкого плаття, білизни, головних уборів, а також рукавички і рукавиці.

Залежно від способу виробництва розрізняють одяг, виготовлений за технологією швейного і трикотажного виробництва. Одяг, виготовлений за технологією швейного виробництва, називають швейними виробами. Основну масу швейних товарів становить побутовий, спортивний і виробничий одяг. Вироби, отримані за технологією трикотажного виробництва шляхом в'язання пряжі і ниток, називають трикотажними. Це верхні трикотажні вироби, хустково-шарфові, панчішно-шкарпеткові, білизна і головні убори.

Найважливішими факторами, що впливають на формування потреб у одязі, є його виробництво, матеріальний і культурний рівень населення, чисельність населення, його стате­во-віковий і соціальний склад, типологія, природно-кліматичні умови.

Основні споживчі властивості одягу:

- відповідність ергономічним вимогам;

- естетичність;

- надійність.

Ергономічні властивості визначаються особливостями людини і характеристиками середовища. Найважливішими є антропометричні, гігієнічні та психофізіологічні вимоги.

Естетичні властивості одягу припускають відповідність виробу соціальним потребам, що склалася у стильовому напрямі і моді. Стиль - історично сформована стійка спільність системи формальних засобів і прийомів художньої виразності. Основою сучасного стилю є загальноєвропейський. Провідні ознаки такого стилю — гранична доцільність, чистота, ясність, чіткість і досконалість форм і ліній. Мода — тимчасова спільність засобів художньої виразності. Мода в одязі – це нетривале панування в певному суспільному середовищі тих чи інших смаків, що виявляються в зовнішніх формах.

Надійність – це здатність одягу задовольняти матеріальні і нематеріальні потреби в часі і відповідати таким вимогам, як довговічність, збереження і ремонтоздатність.

Матеріали для виготовлення одягу. Для верху виробів використовують усі види текстильних, шкіряних матеріалів і штучного хутра. Останніми роками застосовують і трикотаж.

Тканини застосовують для виробів:

- білизняних – бавовняні, лляні тканини, які володіють високою міцністю, зносостікістю, легкістю;

- сороченно-сукняних – ситці, сатини, сукняні бавовняні тканини, кашемір, фай, напівшерстяні тощо.

Асортимент шовкових тканин з натуральних, штучних і синтетичних ниток дуже багатий. Це креп-шифон, креп-жоржет, крепдешин, файдешин, креп-сатин, маркізет, фасонні жакардові тощо. Для виготовлення верхніх сорочок використовують тканини з бавовни, шовку, вовни, льону, штучних і синтетичних волокон і ниток у різних їхніх сполученнях.

Асортимент костюмних тканин представлений шерстяними і напівшерстяними тканинами - бостони, крепи, трико, тощо. Шерстяні костюмні тканини – молескіни, коверкоти, трико, вельвет, сукно, замша. Для виготовлення чоловічих, жіночих і дитячих пальто, курток використовують чистошерстяні та напівшерстяні тканини - драпи, плошеві тканини та ін. Для непромокальних виробів застосовують тканини з хімічним водовідштовхувальним просоченням на основі смол і силікатів, прогумовані тканини з водонепроникними плівковими покриттями, дубльовані матеріали, штучні шкіри і замшу.

Трикотажні полотна. Трикотаж - гнучке і міцне в'язане полотно або виріб, що складається з петель, які переплітаються в подовжньому і поперечному напрямках. Для виробництва трикотажу використовують текстильні нитки і пряжу різних видів. Підготовка пряжі до в'язання полягає в перемо­туванні її на мотальних машинах (для круглов'язальних машин) або снування на снувальних (для основов'язальних машин), парафінуванні, емульсуванні.

Принциповою відмінністю трикотажу від тканин є петельна структура, що додає розтяжність, еластичність, м'якість, товщину та ін. Структура, трикотажу визначається способом в'язання – кулірним (поперечно-в'язаним) і основов'язаним (поздовжньо-в'язаним). Основні переплетення: гладь, ластик, ланцюжок, трико, сукно, атлас.

На відміну від тканин одиницю виміру, трикотажного полотна - маса 1 м². Вона залежить від вихідної сировини, його тонини і коливається від 70 г з капронової нитки до 400 г із вовняної.

Для одягу застосовують штучне хутро на тканевій і трикотажній основі; штучну і натуральну шкіру та замшу; підкладкові і прокладанні утеплювальні матеріали, матеріали для скріплення деталей, прикладні матеріали.

Асортимент

Під асортиментом швейних і трикотажних товарів розуміють склад і співвідношення окремих видів виробів у випуску про­дукції певного виду і найменування за кількістю або сортами, розмірам, зовнішнім оздобленням та іншими ознаками.

Відповідно до стандартної класифікації, трикотажні вироби побутового призначення класифікують за такими ознаками: призначенням, видом застосовуваної сировини, структурою трикотажних переплетень, способами виготовлення, обробкою й оздобленням виробів і полотен. Вироби, що входять до груп за статевовіковою ознакою, поділяються на підгрупи: одяг чоловічий, жіночий, для хлопчиків і дівчат підліткового і старшого шкільного віку, хлопчиків і дівчаток дошкільного і молодшого шкільного віку, хлопчиків і дівчаток ясельного віку, немовлят. За сезонними ознаками розрізняють такі види виробів побутового призначення: зимові, демісезонні, літні, позасезонні (незалежні від сезону).

За виконанням соціальних функцій одяг поділяють на урочистий, повсякденний, домашній, спортивно-побутовий.

Види швейних виробів поділяють на різновиди, що характеризуються найменуванням виробу, фасоном, покроєм і видом оздоблення.

Фасон визначається його силуетом, формою, покроєм і оздобленням. Складність фасону визначається за нормативною складністю оброблення (НСО), що передбачає 10 і більше груп складності. Складність оброблення визначається кількістю балів по вузлах обробки виробів. Група складності вказується в технічному описі моделі та артикулі виробів.

Силует одягу може бути прилягаючим, напівприлягаючим, розширеним донизу, прямим, трапецієподібним, іксподібним тощо.

За формою одяг поділяють на класичний (суворий), спортивний і фантазійний.

Крій одягу визначається покроєм рукавів (реглан, вточні, широкі, об'ємні, комбіновані), формою коміра (відкладний, стійка, апаш та ін.), видом застібки (висока двобортна, однобортна), вирізом горловини (фігурний, каре, овал та ін.).

Обробка виробів буває жорстка, напівжорстка, м'яка.

Типи фігур встановлюються за результатами масового обміру населення.

Різновиди одягу характеризуються розмірними ознаками – зростом, охопленням грудей (розміром), повнотою (для чоловіків – обхват талії, для жінок – обхват стегон). Розмірні ознаки для дитячого одягу (від 3 до 18 років) – зріст, обхват грудей і талії.

Розміри головних уборів визначають за їх внутрішнім колом. Указується вид підкладки, утеплювальний матеріал, хутряний наклад та оздоблення.

Для уніфікації типових фігур, що найбільше трапляються серед населення, використовують такі параметри.

Розмір фігури, який визначається величиною обхвату грудей у сантиметрах. Інтервал між суміжними розмірами – 4 – 6 см.

Зріст – довжина тіла людини без взуття від верхньої точки голови до підлоги в сантиметрах. Інтервал між суміжними зростами – 6 см.

Повнота характеризує тип статури і вікову змінність фігури дорослої людини. Повнотним показником є обхват талії у чолові­ків і обхват стегон, з урахуванням виступу живота, у жінок.

Типові фігури дітей об'єднані в п'ять вікових груп: ясельна (від 6 міс. до 3 років), дошкільна (3-6,5 років), молодша шкільна (6,5-12 років), старша шкільна (12-15,5 років), підліткова (15,5-18 років).

Встановлено 6 зростів для дорослих (для чоловіків – від 158 до 188 см, для жінок - від 146 до 176 см); 12 – для шкільного і підліткового (від 122 до 188 см) та для дошкільного і ясельного віку (від 74 до 116 см).

Розмірні показники швейних виробів вказуються на товарних ярликах у певному порядку: зріст – обхват грудей (розмір) – обхват стегон (талії), наприклад: 176-100-96.

Усі типові фігури розбиваються на групи з урахуванням статі і віку: чоловіча, жіноча, підлітковий, шкільний, дошкільний, ясельний.

Розміри чоловічих сорочок: за обхватом шиї: 38, 39,40,41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48; за півобхватом грудей: 44, 46, 48, 52, 54, 56, 58, 60,62,64. У табл. 7.1. наведені усереднені співвідношення розмірів імпортного одягу і вітчизняного.

Таблиця 7.1.

Співвідношення розмірів імпортного одягу і вітчизняного