Вимоги до виготовлення одягу.

Основними нормативно-технічними документами, на яких базуються виготовлення й оцінка якості одягу в промислово­сті і торгівлі, є стандарти, технічні умови, затверджені зразки (еталони) виробів.

Дефекти швейних виробів. Розрізняють дефекти виробничого і невиробничого характеру. Дефекти виробничого характеру, у свою чергу, поділяються на виробничо-швейні і дефекти зовнішнього вигляду матеріалів. Виробничі дефекти підлягають виправленню, зниженню сорту. Дефекти зовнішнього вигляду матеріалів, що трапляються у готових виробах, поділяються на місцеві і розповсюджені.

Контроль якості швейних виробів – єдиний і безупинний процес у промисловості і торгівлі. Якість швейних виробів контролюють у певній послідовності і керуються відповідними Держстандартами.

Контроль якості трикотажних виробів відрізняється від швейних тим, що його показники поділяються на дві групи: загальні — обов'язкові для всіх видів виробів і спеціалізовані — для окремих видів і груп виробів. До загальних відноситься вид сировини, лінійна щільність ниток, лінійні розміри виробів, вид переплетення, щільність в'язання, стійкість фарбування, естетичні показники.

Дефекти трикотажних полотен і виробів поділяються на дефекти зовнішнього вигляду полотен і виробничо-швейні дефекти. Перші залежать від якості пряжі і ниток при в'язанні, другі - від порушень при пошитті.

Маркування

Для маркування швейних і трикотажних виробів викори­стовують товарний ярлик, стрічку із зображенням товарного знака або клейма, контрольну стрічку. На товарному ярлику вказують такі реквізити: товарний знак підприємства-виготовлювача, його найменування і місцезнаходження, на­йменування виробу, позначення стандарту або технічних умов, артикул виробу, його модель, розміри, сорт, роздрібну ціну, дату виготовлення (місяць, рік). Можуть бути додаткові реквізити: для білизняних трикотажних виробів - група обробки і міцність фарбування; для швейних виробів - артикул основного матеріалу; для швейних виробів, що мають підкладку чи оздоблення хутром - сорт підкладки, знижка, надбавка за хутро й оздоблення і група оздоблення.

Стрічка із зображенням товарного знака застосовується при маркуванні верхнього і легкого швейного одягу, головних уборів, трикотажних верхніх і білизняних виробів з усіх видів ниток і пряжі. На ньому повинні бути зазначені: символи по догляду за виробами відповідно до вимог Держстандарту.

Товарний знак може бути зображений на підкладці виробу методом шовкографії, на виробах - у вигляді оздоблення (вишивка, аплікація і т. д.) чи нанесення фарбою на бавовняну підкладку виробу. Крім того, допускається вказувати на окремій стрічці, встроченій у шов, найменування сировини, його зміст по волокнах і символи по догляду за виробом; на товарному ярлику замість маркувальної стрічки для білизняних трикотажних виробів - найменування сировини і його відсотковий склад по волокнах. Усі дані наносять на стрічку друкарським, друкованим, жакардовим способом або методом шовкографії.

До виробів з хімічних, вовняних і змішаних волокон додається пам'ятка по догляду. Для упакування швейних і трикотажних виробів використовують споживчу тару (індивідуальну чи групову), папір і транспортну тару. Перед упакуванням швейні і трикотажні вироби прасують, відформовують, відпресовують (за потребою), потім укладають в індивідуальну чи групову тару. Швейні верхні вироби при місцевих перевезеннях транспортують без упаковки в підвішеному стані у спеціальних контейнерах на вішалах.

Приміщення для зберігання швейних і трикотажних виробів повинні бути сухі й опалювані, провітрювані, оптимальна температура +10 - +30°С, без потрапляння прямого сонячного світла. Розміщення одягу на складах рег­ламентується стандартами. Так, відстань від підлоги до нижньої частини-полиці стелажа повинна бути не менше ніж 1 м, між стелажами - не менше ніж 0,7 м, від внутрішніх стін до виробів - не менше ніж 0,2 м.

 

 

Взуття

Товар, призначений для захисту стопи і гомілки від впливу факторів зовнішнього середовища, називається взуттям. Взуття поділяється на шкіряне, гумове і валяне.

Шкіряне взуття

Для виробництва шкіряного взуття використовуються натуральні шкіри, штучні і синтетичні взуттєві матеріали.

Сировиною для виробництва натуральних шкір є шкури великої рогатої худоби, свиней, коней, кіз, овець. Обмежено застосовують шкури буйволів, яків, верблюдів, морського звіра та інших тварин.

Залежно від призначення натуральні шкіри поділяють на шкіри для низу, верху взуття, внутрішніх і проміжних деталей Кожен тип шкіри поділяється за вихідною сировиною, способом дублення, товщиною, конфігурацією, характером і способом оброблення тощо.

Шкіри для верху взуття поділяють на тонкі (0,6-0,9 мм), середні (0,8-1,6 мм) і товсті (1,1-1,6 мм). Шкіри товщиною від 1,6 до 2,2 мм виробляють для безпідкладкового взуття.

Асортимент шкір для верху взуття, залежно від призна­чення, поділяється на юхтові і хромового дублення. Юхтові шкіри виробляють рослинним дубленням у комбінації з основними солями хрому і синтетичними дубителями. Взуттєва юхта із шкур великої рогатої худоби є найбільш коштовним матеріалом. Розрізняють взуттєву і сандальну юхту. Взуттєва призначена для виготовлення робочого взуття. Із сандальної виробляють літнє взуття. Шкіри хромового дублення відрізняються від юхти меншою товщиною, підвищеною м'якістю, вони використовуються для пошиття модельного, повсякденного і легкого взуття.

Хромові шкіри із шкур великої рогатої худоби - основна база взуттєвих шкір:

- опойок-габелок – це шкіра ненародженого теляти;

- опойок – шкіра теляти – сисунця;

- виросток – шкіра більш дорослої тварини;

- напівшкірник, бичок і ялівка – шкіри підтілків і бичків молодняка;

- шевро і козлина – шкіри, вироблені із шкур кіз. Площею до 60 дат називають шевро, а більші – козлиною.

Різновидом шкір хромового дублення є велюр і нубук, лакові та еластичні шкіри.

Велюр одержують з опойка, виростка, напівшкірника, козлини, свинячих шкур і спилків шліфуванням лицьової поверхні до одержання низького, густого, однотонного ворсу.

Нубук одержують з опойка, виростка і напівшкірника шліфуванням лицьової поверхні, яка має неглибокі пороки.

Лакова шкіра виробляється з опойка, виростку, ялівки, шевра покриттям поліуретаном.

Еластичні шкіри виробляють зі шкур великої рогатої худоби, козлини й овець (з натуральною і шліфованою лицьовою поверхнею) різної товщини.

Крім натуральних шкір, для виготовлення взуття широко використовують штучні й синтетичні матеріали.

Шкіряне взуття складається з великої кількості деталей, з'єднаних між собою різними способами. Процес виробництва шкіряного взуття складається з етапів - проектування моделей, розкрою матеріалів; пошиття і заключної обробки. Одна з найважливіших операцій — кріплення низу. Методи кріплення підошви до верху взуття поділяють на чотири групи:

хімічні (клейової, гарячої вулканізації, литтєвої);

ниткові (прошивний, сандальний, допельний, рантовий, втачний);

штифтові (цвяховий, шпильковий, гвинтовий); комбіновані (строчено-клейовий, сандально-клейовий, рантово-клейовий та ін.).

Понад 70% взуття виготовляється хімічними методами.

Шкіряне взуття поділяється:

- за призначенням – на побутове, спортивне, спеціальне, ортопедичне і профілактичне. Побутове взуття поділяється на повсякденне і модельне;

- за сезоном – літнє, зимове, весняно-осіннє і круглосезонне; за матеріалами деталей верху – із шкіри, текстилю, штучних і синтетичних матеріалів, комбінованого верху;

- за матеріалами, що використовуються для підошов – натуральної шкіри, гуми, полівінілхлориду, термоеластичного еластоміру, поліуретану, з підошвою з дерева, повсті та ін.

- залежно від методу кріплення деталей низу до заготовок верху - клейового, литтєвого, рантового, сандального, допельного, бортового, цвяхового та інших методів кріплення;

- за висотою заготовки верху: черевики, туфлі, напівчеревики, напівчоботи, чоботи с подовженими халявами;

- за конструкцією заготовки верху - з овальною вставкою, з цільними деталями, з відрізними деталями, з цільною союзкою, з відрізним носком, з настрочними союзками;

- залежно від конструкції заготовок верху і низу розрізняють декілька різновидів взуття – мокасини, сандалети, пантолети, туфлі-човники, чув'яки, сандалії, ремінцеві сандалії, спортивні туфлі, кросове взуття та ін.

- залежно від статевовікових груп розрізняють: пінетки, дитяче, жіноче і чоловіче взуття. Дитяче поділяється на гусарикове, дошкільне, шкільне - дівоче і хлопчикове.

Розмір взуття виражає довжину стопи в міліметрах, сантиметрах (метрична система нумерації). Взуття одного розміру розрізняється за повнотою. Повнота — умовна позначка обхвату внутрішньої форми взуття в пучках. Різниця між повнотами по обхвату в пучках складає: для взуття повсякденного - 8 мм, для модельного - 6 мм.

Для орієнтування можна скористатися діючою нумераці­єю в різних країнах (табл. 7.2.).

 

Таблиця 7.2.