Застосування інтерактивних методик на уроках інформатики

Зміст курсу інформатики дає змогу вчителю не тільки інформувати й опитувати учнів, а й організовувати їх діяльність в атмосфері вільного обміну думками і поглядами.

Учитель застосовує більше активізуючих методів навчання замість переказування абстрактної, «готової» інформації. Форми роботи мають захоплювати учнів, пробуджувати в них інтерес і мотивацію, навчати самостійному мисленню та діям. Ефективність і сила впливу на емоції і свідомість учнів значною мірою залежать від умінь і стилю роботи конкретного вчителя.

У курсі інформатики пропонуються такі методи і технології, які активізують навчальну діяльність учнів:

• робота в парах і невеликих групах;
• учнівські проекти — індивідуальні й колективні;
• ситуативні ігри: рольова гра;
• аналіз аргументів «за» і «проти»;
• дискусії й дебати;
• розв'язування проблеми;
• «мозковий штурм» тощо.

Робота в невеликих групах. Найбільш ефективний процес навчання забезпечуеться продуманою системою взаємовідносин. Відомо, що до факторів, які сприятливо впливають на пошуковий процес, належить спільна діяльність людей. При цьому можна визначити п'ять типів діяльності:

- спільна з іншою людиною (формально);

- для іншої людини (цільова);

- «проти» іншої людини;

- за допомогою іншої людини;

- у формі змагань.

Спільна діяльність у процесі пошуку більш продуктивна (злам пси-хологічних бар'ерів, пошук більш швидкого і більш правильного рі-шення за рахунок збільшення кількості й обговорення пропозицій). До факторів, що гальмують пошук і створюють психологічний бар'єр слід віднести: установки, некритичність мислення, стереотипи і результата цосвіду, емоційну нестійкість учнів тощо.

Активне спілкування учнів в процес і навчання означає зняття заборони на спілкування і стимулювання його, що сприяє перетворенню вчення з індивідуальної діяльності в сумісну працю. Мета такої пра-ці — обмін інформацією, порівняння, взаємооцінка, пізнання своїх можливостей, вплив людини на людину. Колективна пізнавальна діяльність більш емоційна і привчає до прояву ініціативи.

Робота в невеликих групах дає учням змогу набути навичок, необ-хщних для спілкування та співпраці. Вона стимулюе роботу командою. Іде'і, що продукуються в групі, допомагають учасникам бути корисним один одному. Висловлення думок допомагає їм відчути власні можли-вості та зміцнити їх.

Учитель об'єднує учнів у малі групи (по 4-6 осіб), розподіляє заедания між трупами. Групи за короткий час (3-10 хв) мають виконати Це завдання і подати результати своєї роботи.

Багато завдань курсу опрацьовусться саме в парах або невеликих групах. Під час організації роботи у невеликих групах вчителю необхідно:

1) швидко об'єднати учнів у невеликі фупи (4-6 осіб);

2) ознайомита їх з ролями, які вони можуть виконувати.

Ролі учнів у групах можуть бути такими: керівник, секретар, посередник, доповідач і обчислювач.

Керівник групи зачитує завдання, організовує виконання, пропону_є учасникам групи висловлюватися по черзі, заохочує групу до роботи підбиває підсумки роботи, визначає доповідача.

Секретар веде записи результатів роботи групи (стисло і розбірливо), як член групи він має бути готовий висловити думку групи при підведенні підсумків або допомогти доповідачеві.

Посередник стежить за часом, заохочує групу до роботи.

Доповідач чітко висловлює думку групи, доповідає про результати роботи групи.

Обчислювач виконує оперативні розрахунки.

Послідовність дій учителя під час організації роботи в трупах приблизно така:

1) запропонувати кожній групі конкретне завдання й інструкцію (правило) щодо організації групової роботи:

- можна починати висловлюватися спочатку за бажанням, а потім — по черзі;

- необхідно дотримуватися правила активного слухання: коли хтось говорить, усі слухають і не псреривають. Намагатися обговорювати ідеї, а не учнів, які висловили їх;

- утримуватися від оцінок та образ учасників групи;

- намагатися дійти спільної думки; поважати й обов'язково фіксувати особливу думку, пам'ятати, що вона мае право на існування;

2) надати час на виконання групової роботи, протягом якого допомогти кожній із груп (в разі потреби);

3) запропонувати групам зробити презентацію результатів роботи;

4) прокоментувати роботу групи.

Учитель організовує роботу в групах, аж поки учні навчаться діяти самостійно.

Обговорення проблем у групах

1. Дві шеренги

Учні утворюють дві шеренги, шикуючись обличчям один до одного. Учні із шеренги А першими ставлять запитання чи висловлюють думку, а учні із шеренги В — відповідають. Наприклад, після ознайом-лення з новою темою за допомогою цього прийому можна з'ясувати точку зору учнів на об'єкт, що вивчається. Учнів із шеренги А слід попросите висловити думку «на підтримку», а учнів із шеренги В — «проти».

2. «Думаємо разом — відповідає один»

Учитель розбиває учнів на невеликі групи і присвоює кожному учню певний номер. Учитель ставить запитання всім учасникам, над розв'язанням якого члени кожної групи думають разом. Потім викла-дач називае номер, і будь-який учень з цим номером може відповідати на запитання. За кожну правильну відповідь група одержує бали. ЦеЙ прийом можна використовувати на етапі уроку, коли потрібно перевірити, що учням відомо про об'єкт, перш аналізувати й визначати його характеристики.

3. «Внутрішнє — зовнішнє коло»

Учні в парах утворюють два концентричних кола. Кожен учень у внутрішньому колі стае обличчям до учня в зовнішньому колі. Учні відповідають на запитання, працюючи щоразу з новим партнером (колене коло переміщується на одну людину, кола рухаються в протилеж-них напрямах).

4. «Тріади»

Учні працюють у групах із трьох осіб. Або всі трое беруть участь у вправі, або два учні беруть участь у рольовій грі, а третій — спосте-рігає за процесом і робить записи, щоб поділитися своїми думками з іншими учасниками. Учні виконують роль спостерігача чи реестратора по черзі.

5. «Мозаїка»

Стандартный еаріант. Працюючи в невеликих групах, кожен учень стає експертом із визначеної вчителем теми, частини задачі чи алгоритму та ін. Потім кожен член групи ділиться зі своїми друзями тим, про що довідався. Працюючи разом і використовуючи здобуту ін-формацію, група виконуе невелике групове завдання.

Експертний варіант. За кожною невеликою групою закрішпоється визначений аспект теми, програми, алгоритму та ін., які члени групи повинні вивчити й обговорити, Кожен член групи стае експертом із за-кріпленої за групою теми чи виду діяльності. Формуються нові групи, що включають по одному експерту з первісних труп. У нових групах учні діляться своїми знаниями з різних аспектів предмета, програми або алгоритму. Працюючи в колекгиві і використовуючи нову інфор-мацію, група повинна виконати завдання. Для формування нових груп можна попросити учнів розрахуватися на «першого», «другого», «третьего» тощо. Всі «перші» входять в одну групу, всі «другі» — в другу та ін. (Щоб уникнути плутанини первісні групи можна формувати на основі не чисел, а літер.)

6. Робота по 1,2,4,8...

Учні працюють індивідуально над вирішенням питания або у формі мозкового штурму, або у формі множинного вибору. Кожен учень зна-ходить собі партнера, щоб порівняти варіанти відповідей чи списки ідей. Потім учні працюють у групі з чотирьох осіб, обговорюючи ідеї і виконуючи завдання, для чого необхідно шляхом компромісів прийти До консенсусу. Потім четвірки можуть організувати групу з восьми учнів, щоб разом працювати над виконанням іншого завдання. Потім усі учасники семінару аналізують і порівнюють виконану роботу.

7. Матриця думок

Цей прийом найбільш ефективний, коли невелика група учнів повинна порівняти і зіставити кілька варіантів вирішення складного і неоднозначного питания.

1. Учитель ділить учнів на групи. Потім кожна трупа одержуе питания. Воно повинне мати кілька можливих варіантів вирішення чи думок, а в учнів повинні бути критерії вибору.

2. Учні висловлюють свої думки у формі мозкового штурму і з апису ють їх у горизоктальні графи у верхній частині таблиці.

3. Учні обговорюють критерії і записують їх у вертикальні графи в лівій частині таблиці.

4. Учні оцінюють кожний критерій за шкалою від 1 до 10 у верх-ньому правому куті графи критеріїв. Бал повинен відбивати, на-скільки важливий кожен критерій для ухвалення остаточного рі-шення. Важливо, щоб кожна група дійшла консенсусу при виста-влянні балів за кожним критерієм.

5. Учні ставлять бали від 1 до 10, залежно від того, наскільки кожна думка може відповідати чи відповідає критерію.

6. Необхідно перемножите бали критеріїв на бали думок і записати одержаний результат у цєнтрі внутрішніх граф.

7. Додати величини в кожному стовпчику і записати здобутий результат у нижні графи.

8. Обговорити результати.

Робота в парах. Під час організації роботи учнів у парах учителю необхідно:

- поставити учням запитання для обговорення або описати прак-тичну ситуацію, яку можна розв'язати за допомогою комп'ютера. Шсля пояснения питания або фактів, наведених у ситуації (інколи доцільно запропонувати учням ознайомитись із довідковим мате-, ріалом, який зберігається у розділі «Довідка» відповідної програ-ми, або заздалегідь підготовлений та роздрукований учителем), запропонувати кілька хвилин (1-2 хв) для обдумування можливих відповідей або самостійних розв'язків;

- об'єднати учнів у пари, визначити, хто з пари висловлювати-меться першим, попросити обговорити свої ідеї' один з одним, спробувати реалізувати їх за комп'ютером, використовуючи різне програмне забезпечення. Бажано відразу визначити час на ви-словлення кожного в парі та спільне обговорення. Це допомагає звикнути до чіткої організації роботи в парах. Пари мають досяг-ти згоди щодо відповіді або розв'язку;

- кожна пара обмінюсться своїми ідеями й аргументами з усім кла-сом, що допомагає провести дискусію.

Мозковий штурм. Мозковий штурм — це ефективний і добре відо-мий інтерактивний метод колективного обговорення. Він спонукає учнів проявити уяву і творчість, відверто висловлювати думку, відшу-кувати кілька рішень конкретно! проблеми.

Цей метод застосовується для того, щоб ініціювати дискусію учнів. Мозковий штурм можна проводити із усією групою, в парах, у невеликих групах і навіть індивідуально (при цьому ідеї записуються на аркуші паперу). Головне для проведения ефективного мозкового штурму •— це дати учням певне завдання, як тільки списки ідей будуть ^отові. Можна попросити розташувати названі речі по категоріях, ви-лравити неточності чи розвинути ідеї. Під час початкового мозкового штурму важливо, щоб записувалися (практично) всі пропозиції. Під час такої роботи не слід робити жодних виправлень і дозволяти коменту-_вати ідеї, поки всі пропозиції не будуть записані. Доцільно записувати jje'i на аркуші ватману в міру того, як учні їх називають. Варіант тра-дцційного мозкового штурму — коли записуються твердження чи питания. Потім доцільно розвісити аркуші паперу в різних місцях ауди-торії. Кожній групі пропонується представити результати своєї роботи іншим учасникам. Після невелико!' перерви кожна група повинна перейти до наступної «станції». Наприклад, одна група учнів працює зі словом «Формат». Вони записують усе, що асоціюється в них з дим словом. Переходячи від станції до станції, кожна група доповнює наявний список.

Для проведения мозкового штурму ечителю необхідно:

1. Запропонувати учням сісти так, щоб вони почувалися зручно і невимушено.
2. Визначити основні правила (див. далі).
3. Повідомити їм проблему, яку треба розв'язати.
4. Запропонувати учасникам висловити свої ідеї.
5. Записувати їх в міру надходження, при цьому не вносити в ідеї жодних коректив.
6. Спонукати учасників до висування нових ідей, додаючи при цьому свої власні.
7. Намагатися уникати глузування, коментарів або висміювання будь-яких ідей.
8. Продовжувати доти, доки надходитимуть нові ідей.
9. Нао станок обговорити та оцінити запропоновані ідеї. Доцільно ознайомити учнів з правилами проведения мозкового штурму:

- під час висування ідей не пропускайте жодної (якщо Ви оцінюва-тимете їх під час висловлювання, учасники зосередять більше уваги на захисті своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові й досконаліші);

- необхідно заохочувати всіх до висловлення якомога більшої кіль-кості ідей. Варто заохочувати навіть фантастичні ідеї (якщо під час мозкового штурму не вдасться отримати низку ідей, це можна пояснити тим, що учасники піддають свої ідеї самоцензурі — двічі подумають, перш ніж висловитись);

- потрібно якомога більше ідей. Зрештою кількість породжує якість (у разі висування велико!' кількості ідей учасники зможуть надати простір своїй уяві);

- спонукайте всіх учасників розвивати та змінювати ідеї іншцх оскільки зміна раніше висунутих ідей часто зумовлює висуванцд нових, які перевершують попередні. У класі можна повісити плакат:

- Говоріть усе, що спадає на думку.

- Не обговорюйте й не критикуйте висловлювання інших.

- Ідеї', запропоновані іншими, можна повторювати.

- Розширюйте запропоновані ідеї.

Вирішення проблем (під час розв'язування задачі на комп'ютері).

Більшість практичних суперечливих питань, що виникають у реальному комп'ютерному середовищі, можна розв'язувати застосовуючи метод вирішення проблем у кілька етапів:

1. Аналіз проблемы — що трапилось? Чому? Як їі можна випра-вити? Якої інформації мені бракує і де а можна отримати?

2. Поьиук итяху вирішення проблемы — які існують способи ії розв'язування? В чому полягають їх переваги й недоліки? Які шан-си і загрози вони містять?

3. Вибір способу еирішення — який розв'язок є найкращим з точки зору одержання практичного й ефективного результату, а також інших критеріїв, наприклад, засобів, що використовуватимуться, або простота? Які труднощі можуть з'явитися при його реаліза-ції? Як повинні виглядати наступні кроки під час впровадження в життя?

Щоразу, коли учні ознайомлюються з новим матеріалом, їм необхід-но вміти організовувати інформацію логічно. Наступні прийоми особливо ефективно допомагають учням розміщувати нову інформацію в контекст і готують їх для більш аналогичного і глибокого обговорення теми.

1. Напиши, передай наступному

Цей простий метод ефективний, коли необхідно підвести підсумки деякої теми, а також на початку тематичного заняття. Напишіть термін чи твердження у верхній частині блокнота. Учні по черзі пишуть пов'я-зане з цим терміном слово чи питания і передають блокнот наступному. Відповіді не повинні повторюватися, але їх можна виправляти. Як-що цей метод використовуеться для підведення підсумків теми, список відповідей можна передати доповідачу.

2. Знаю, хочу доеідатися, довідався

У цьому варіанті мозкового штурму спочатку учні пояснюють, що вони знають, потім — що вони хочуть дізнатися, а наприкінці заняття — що вони дізналися. Цей метод дуже ефективний, коли учні по-винні ознайомитися з великим обсягом матеріалу. У міру того, як учні просуваються з читанням матеріалу, можна поставити запитання, шо вони хотіли б довідатися. При цьому даний метод являе собою гарну вправу для тих учнів, що читають швидко, і допомагає всім учням перевірити розуміння прочитаного.

3. Передбачування

Перш ніж приступите до читання матеріалів із складної теми, учні рідповідають на ряд висловлювань з ціеї теми. Висловлення сфор-лульовані таким чином, що учні відповідають «так/ні», «згоден/не згоден», «правильно/неправильно», «ймовірно/малоймовірно» та ін. ^фективне передбачування допомагає учням прогнозувати результати _свого навчання й організовувати нову інформаціго в логічні схеми.

4. Рольові ігри / Моделювання

Рольові ігри дозволяють учням зіграти роль у проблемній ситуації. Це дає їм можливість подивитись на проблему зсередини. Вони також полегшують участь у дискусії, коли учні соромляться відкрито виража-ти свою думку про ситуацію, але їм важливо обговорити і'ї. Рольова гра може бути формальною і ретельно плануватися заздалегідь, а може бути неформальною і спонтанною. При застосуванні формального підходу учні знайомляться з темою чи проблемою, а потім їх просять розіграти ситуацію чи вирішити проблему з погляду призначеної ролі. Учні починають з письмового сценарію, а потім виконують ролі і дохо-дггь до власного логічного завершения. Для неформальних чи спонтан-них рольових ігор учнів просять відреагувати на запитання без підго-товки з погляду визначеної ролі. У такій рольовій грі можуть брати участь два учні, які виконують «протилежні» ролі. Після їхнього короткого діалогу на запитання відповідає вся трупа.

При проведенні рольової гри вчителю необхідно проробити такі кроки:

1. Ініціатива й інструкції: визначте тему чи проблему. Щоб «розігріти» учнів, проведіть «розминку». Наприклад, попросіть учнів визна-чити методом мозкового штурму людей, які можуть бути зацікавлені у вирішенні проблеми. Потім попросіть розбити список на категорії групи чи людей, у яких можуть бути схожі погляди на проблему.
2. Опис сценарію: представте сценарій усно чи письмово залежно від його складності, Ролі можуть бути визначені за допомогою опису, наприклад, постановки проблеми.
3. Сценарій повинен містити достатню інформацію, але він не мае бути надто заплутаним чи мати очевидне закінчення. У сценарії' повинно бути досить місць, які учні заповнюють за своїм розсудом і створюють власне закінчення, що представляє собою рішення проблеми.
4. Розподіч ролей: представте всі ролі, а потім розподіліть ролі серед Учнів або по трупах. Слід розподіляти ролі довільно, намагаючись уни-Кати ярликів.
5. Гра: учні грають ролі відповідно до сценарію проблеми. Керую-Чись сценарієм, учні повинні задіяти всі свої знания, думки і досвід. ^ольова гра мае включати елементи навчання методом співробітни-Цтва. Учні можуть працювати в невеликих трупах, зображуючи трупу Людей. Невеличка група може висунути свого представника, якого до гри готують уп члени групи. Можна використовувати тріади: два учні беруть участь у діалозі, а один спостерігає і записує свої споете-реження.
6. Шдведення підсумків: цей крок є невід'ємною частиною рольово'ї гри. Учням надається можливість обговорити свої відчуття від зіграних ролей, за якими вони спостерігають. Нарешті, вони мають поділитися своїми враженнями на подію і сценарій та розповісти, як роль змінцда їхню пєрвісну думку.

Під час рольової гри доцільно надати деяким учням можливість просто спостерігати і записувати свої спостереження.

Якщо робота організована в невеликих трупах, можна попроситц одного чи двох учнів виконувати роль секретаря. Поки «актори» з їхньої групи «виконують роль», секретарі записують, що вони говорить, їх реакції і відповіді на репліки інших акторів, загаль-ний тон.

Під час підведення підсумків слід обговорити очікувані результата рольової гри. Чи було досягнуто згоди? Чи намагалися різні групи зрозуміти різні точки зору? Чи намагалися представники різних тонок зору працювати разом? Якщо згоди не досягнуто, які фактори перешкодили це зробити? Як інакше могла б подати свою точку зору визначена група, щоб одержати значну підтрим-ку чи розуміння інших груп?

Застосування активных нетрадиційних методик висуває певні вимоги до структури уроків. Інтерактивний урок містить такі елементи.

1. Мотивація. Мета цього етапу — зосередити увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Прийомами, навчання можуть бути запитання, алгоритм, приклад працюючої програми, коротка історична довідка щодо створення або складових комп'ютера або деякого програмного забезпечення, невеличке завдання, рухлива гра тощо. Етап не мае перевищувати 5 % часу заняття.

2. Оголошення, представления теми й очікуваних навчальних результатов. Мета — забезпечити розуміння учнями змісту їх діяльності, чого вони мають досягти в ході уроку й чого ВІД них очікує вчитель. Подекуди доцільно залучати до визначення очі-куваних результатів усіх учасників заняття (5 % часу).

3. Надання необхідної інформації. Мета — повідомити учням достатньо інформації, щоб на її основі виконувати практичні завдання. Це може бути опрацювання тексту посібника, міні-лекпія, читання роздаткового материалу, перевірка домашнього завдання. Для заощадження часу на уроці та максимального ефекту від нього можна подавати інформацію в письмовому вигляді для попереднього (вдома) ознайомлення. Наприклад, окремі уроки побудовані таким чином, що в книжці для учнів є інформація, яку слід прочитати до уроку. ЇЇ вистачить для виконання завдань. На уроці вчитель може ще раз звернути на неї увагу, особливо на практичні поради, якщо треба — прокоментувати терміни або організувати невелике опитування (10 % часу).

4. Інтерактивна вправа — центральна частина заняття. Мета — практичне засвоєння матеріалу, досягнення поставлених завдань уроку. Послідовність проведения цієї частини уроку така:

- інструктування — вчитель повідомляє учням мету вправи, правила, послідовність дій і кількість часу на виконання завдань; запитує, чи все зрозуміло учасникам;

- розподіл на групи і/або розподіл ролей;

- виконання завдання, коли вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись забезпечити учасникам максим альну можливість для самостійної роботи і навчання у співпраці;

- представления групам, окремим учням результатів виконання вправи;

- загальне обговорення результатів (60 % часу).

5. Шдведення підсумків, оцінювання результатів уроку. Мета — рефлексія, усвідомлення того, що було зроблено на уроці, чи досягнуто поставленої мети, як можна застосувати набуті під час уроку знания в майбутньому. Підведення підсумків бажано проводити у формі запитань: що нового дізналися, які навички здобули, як це може знадобитися на практиці. Крім того, можна ставити запитання щодо проведения самого уроку: що було найбільш вдалим, що ще сподобалось, що бажано змінити в майбутньому. Важливо, щоб учні змогли самостійно сформулювати відповіді на ці запитання. Для оцінювання результатів варто залишити 20 % часу.

 

 

Етапи засвоєння знань

Етапи засвоєння знань умовно поділяють на три групи. До першої групи відносять актуалізацію опорних знань, мотивацію, сприймання нового матеріалу, аналіз і осмислення засвоєних понять. До другої групи етапів відносять цілеспрямоване запам’ятовування, застосування знань спочатку в стандартних, а потім в порівняно складних ситуаціях, використання отриманих знань та вмінь при розв’язуванні практичних задач. На завершальному етапі засвоєним знанням слід надати узагальнений та систематизований характер

В психології і методиці встановлено, що при вивченні інформатики учні повинні засвоїти не тільки певну суму знань, але і засоби їх отримання.

Актуалізація опорних знань. Актуалізація опорних знань спрямована на повторення та часткове відтворення навчального матеріалу, окремих способів і прийомів розумової діяльності, необхідних для вивчення нової теми. Актуалізація опорних знань може бути спрямована не тільки на повторення відомостей, на основі яких будуватиметься пояснення нового матеріалу, а й на заповнення прогалин у знаннях учнів попереднього матеріалу. Ефективним засобом на цьому етапі уроку зарекомендували себе елементарні вправи, які можна виконувати за допомогою комп’ютерних програм-тренажерів.

Мотивація знань. На успішність навчання великий вплив мають інтереси, мотиви, ціннісні установи та потреби індивіда, його навички щодо переробки інформації, отримані раніше знання, вміння, а також загальнокультурний рівень. Учень повинен мати бажання навчатися або усвідомлювати необхідність цього. Мотивація знань – це один з важливіших засобів розвитку пізнавальної активності учнів. Розуміння мети і очікуваних результатів в значній мірі полегшує сприймання нової інформації.

Розумовий процес найчастіше розпочинається з проблемної ситуації, тобто з такої ситуації, для якої немає готових засобів розв’я­зування. Вчитель ставить перед учнями проблему у формі теоретичної або прак­тич­ної задачі. В процесі її розв’язування учні зіштовхуються з протиріччям між знаннями, засвоєними раніше, і знаннями, необхідними для розв’язу­вання даної проблеми. Запропонована вчителем задача повинна задовольняти принципу наступності і бути посильною для розв’язування учнями. Непоганий ефект дають практичні, цікаві задачі, які переконують учнів у потребі вивчення нового матеріалу, демонструють застосування абстрактних знань при розв’язуванні проблем повсякденного життя.

Цілепокладання. Одним із важливих етапів уроку є етап цілепокладання. Він полягає в ознайомлені учнів з вимогами, які висуваються до засвоєних знань і вмінь з кож­ної окремої теми. Важливо, щоб ці вимоги були диференційовані за групами учнів. Учні розподіляються на групи в залежності від їх наявного рівня знань та рівня розвитку здібностей.

Подання нового матеріалу. Суттєво послабити негативні та підсилити позитивні психолого-педагогічні закономірності дозволяє використання активних методів та принципів навчання. До них можна віднести: проблемне навчання, алгоритмічний підхід, метод доцільних задач, виділення основних елементів знань та суттєвих зв’язків, дослідницька робота з використанням нових інформаційних технологій.

Для забезпечення творчої самостійності учнів необхідно озброїти їх відповідними способами і прийомами пізнавальної діяльності, процес формування яких здійснюється передаванням досвіду не тільки внаслідок спілкування вчителя й учня, а й моделюванням їх у зовнішній, матеріальній (або матеріалізованій) формі і поступовим перетворенням у внутрішню. Моделювання того чи іншого способу або прийому діяльності – це пошук послідовності операцій і дій, виконання яких приводить до потрібного результату та його обґрунтування.

Під час формування понять репродуктивним шляхом учитель пояснює закономірності процесів, явищ, зв’язків між ними, вводить назву для об’єктів, формулює означення введеного поняття. На наступному етапі учні повторюють означення, наводять приклади з практики. Такий спосіб слід використовувати лише тоді, коли учні ще не підготовлені до творчого способу здобування знань.

Для забезпечення розвитку продуктивного мислення використовується хоч і складніша схема, але вона дає більш ефективні результати. Наступна схема формування понять побудована на основі теорії поетапного формування розумових дій:

- спостереження учнів за об’єктами, явищами або процесами;

- виділення спочатку у кожному об’єкті, процесі їхніх ознак та властивостей, а потім – розпізнавання цих ознак у інших об’єктів;

- виділення класів об’єктів з однаковими ознаками і властивостями, описання спільних ознак;

- виділення суттєвих ознак, що визначають клас об’єктів;

- введення назви, формулювання означення;

- визначення меж застосовності введеного поняття, пошуки зв’язків з іншими поняттями.

Творча діяльність може носити пошуково-дослідницький характер не тільки під час розв’язування задач, а й в процесі введення понять, формулювання проблем, узагальнення, систематизації матеріалу, у процесі моделювання, побудови аналогій тощо. Щоб забезпечити творчу діяльність учнів, потрібно удосконалювати систему самостійних завдань учням, включати до неї завдання на узагальнення і конкретизацію процесу розв’язування задач, аналіз та класифікацію ситуацій, складання і розв’я­зування аналогічних та обернених задач, систематизацію, упорядкування матеріалу. Постійну увагу слід приділяти розгляду та аналізу різних способів розв’язування тих самих задач, оцінки раціональності та ефективності різних способів. Розв’язування нестандартних, прикладних задач розвиває пізнавальну активність учнів, сприяє формуванню їхньої загальної математичної культури.

Закріплення нового матеріалу. Якщо на цьому етапі уроку застосовувати фронтальну роботу учнів, то їх активність знижується. Групова організація уроку при повторенні матеріалу підвищує активність, відкриває кожному учневі можливість доповнити один одного, повідомити новий не програмний матеріал, який був отриманий завдяки іншим джерелам, подивитися на раніше пройдений матеріал з нових позицій. Завдання, які виконуються з використанням комп’ютерних програм під час групової або індивідуальної роботи, забезпечують один з головних дидактичних принципів – негайне виявлення помилок, які були допущені, і у випадку тупикових ситуацій - отримання своєчасної допомоги.

Навчити володіти предметом – це сформувати вміння розв’язувати задачі, причому не тільки стандартні, але й такі, що потребують відомої незалежності мислення, здорового глузду, оригінальності та творчості.

Для кожної групи учнів в залежності від наявного рівня знань вчитель повинен пропонувати не тільки задачі різного ступеню складності, але й ставити різні вимоги до процесу розв’язування задач. Наприклад, для добре встигаючих учнів крім вимоги правильно розв’язувати задачу слід ставити вимогу виконувати завдання раціональним способом, тобто так, щоб обраний шлях до мети був найкоротший, з найменшою кількістю обчислень.

Іноді слабовстигаючі учні пропонують складний спосіб розв’язування задачі. Не слід одразу зупиняти таких учнів. Але після отримання результату слід обов’язково розв’язати задачу раціональним способом. Це справляє на учнів сильне враження, вимушує проаналізувати слабкі сторони їх методу розв’язу­вання, тому час, витрачений на нераціональне розв’язування задачі, не пропаде марно.

Застосування засвоєних знань. При застосуванні засвоєних знань слід використовувати диференційований підхід. Для більшості учнів спочатку пропонуються елементарні завдання, які були спрямовані на розпізнавання вивченого поняття, на встановлення взаємозв’язків з іншими поняттями, на застосування отриманих навичок. Використання на цьому етапі комп’ютерних програм дозволило економити час. Для учнів з високим рівнем розумової діяльності ці зав­дання опускаються, такі учні відразу переходять до розв’язування творчих, нестандартних задач.

В процесі розв’язування задач на застосування отриманих знань та навичок при використанні комп’ютерних програм створюються такі ситуації, при яких учні мають змогу поширювати свої знання, відкривати нові факти.

Переконавшись, що учні з середнім рівнем знань вже здобули досвід застосування знань та навичок в стандартних ситуаціях, можна переходити до розгляду нестандартних ситуацій. Нестандартна або цікава задача привертає до себе увагу учнів, примушує їх генерувати різні ідеї розв’язування даної задачі, демонструє не тільки красу процесу розв’язування, а в більшості випадків ще й практичне значення отриманих знань.

Контроль знань. Контроль знань і вмінь учнів спрямований насамперед на визначення фак­тичної їх наявності, на перевірку сформованості певних способів діяльності, рів­ня готовності до вивчення теми, розділу, курсу. Контроль знань стимулює роботу учнів, формує в них відповідну систему діяльності, цільову й мотиваційну установку на вивчення матеріалу.