Розглянемо основні принципи наукової організації педагогічної праці.

Принцип цілеспрямованості. Цілеспрямованість — це прагнення досягти певної мети, підпорядкованість їй певних дій, думок тощо.

Будь-яка свідома діяльність розпочинається з визначення цілі (мети), а завершується її досягненням. Ціль, таким чином, є одним з обов'язкових, першорядних елементів поведінки і свідомої діяльності людини. Ціль — категорія філософська, психологічна, соціальна й педагогічна. С.Л. Рубінштейн пов'язував діяльність особистості з наявністю певних цілей. "Наявність у людини волі, — писав він, — пов'язана з наявністю значимих для неї цілей і задач. Чим більш значимі й притягальні для людини ці цілі, тим — при інших рівних умовах — сильнішою буде її воля, більш напружене бажання, більш наполегливе прагнення до здійснення. Значущою ціллю є для людини те, що пов'язане з її потребами й інтересами"1. Наявність певних цілей є необхідною передумовою виникнення мотивів діяльності людини, моделювання перспектив розвитку. Зникає ціль — припиняється рух уперед.

Питання, як реалізувати загальну мету виховання в конкретній педагогічній діяльності, не є легким. Педагогічна праця — імовірнісна система. Тут немає і не може бути жорсткого припису щодо того, як правильно формулювати ціль і завдання навчання й виховання учнів. Разом з тим у педагогічній праці може мати місце алгоритм творчої діяльності, що передбачає фіксування в мозку впорядкованої сукупності вимог, які мають допомогти педагогу самостійно сформулювати цілі й завдання своєї діяльності.

Цей алгоритм може бути сформований на основі творчого підходу до реалізації таких завдань:

1. Ціль (мета) конкретної педагогічної діяльності виводиться не лише з її змісту, але й з більш високих цілей; вона коригується з урахуванням вікових та інших особливостей учнів, форм, методів, засобів, умов інтелектуальної праці.

2. Мета конкретної діяльності є спільною для педагога і його вихованців. Вона допомагає організовувати навчальний процес, мобілізовувати учнів на конкретну діяльність з позицій педагогічного співробітництва.

3. Загальна мета конкретної діяльності сама по собі не досягається. Вона реалізується певною сукупністю різноманітних завдань.

4. Завдання педагога й учнів різні, як різні й їх функції. Учитель має здійснювати передусім керівну, організуючу функцію, створювати оптимальні умови для фізичного, психічного й соціального розвитку особистості. Перед учнями стоїть завдання активно діяти в напрямі опанування знаннями, уміннями й навичками, раціональними методами самостійної пізнавальної діяльності.

Якщо виходити з положення, що кожний принцип НОП — це своєрідний стимул — засіб організації педагогічної праці, а доцільність — її перше вихідне положення, як і цілісна діяльність, то технологія доцільності — це передусім логіка побудови і взаємодії цілей різних рівнів у конкретній діяльності. На цій основі мають відбуватися відповідні інструментування, алгоритмізація педагогічної діяльності. Тут може йтися про побудову так званого "дерева цілей" (І.П. Раченко). "Дерево цілей" — це своєрідна робоча схема, яка полегшує розуміння процесу доцільності.

Виходячи з вимог принципу доцільності, необхідно ретельно продумувати й відображати в плані уроку різні аспекти цілей організації навчально-виховного процесу. В цьому контексті слід дотримуватися таких правил:

1. Науково визначена ціль (мета) є вихідним положенням організації педагогічної праці, важливим елементом структури цілісної діяльності, інтегруючим і системо-утворюючим фактором, який спрямований не лише на передбачуваний результат, але й на етапи, форми, методи та засоби діяльності.

2. Будь-яка мета складної педагогічної діяльності реалізується за допомогою сукупності завдань.

3. Процес доцільності може бути поданий трьома взаємопов'язаними ланками, а кожна з них — двома етапами: утворення цілей; реалізація цілей та оцінка результатів діяльності.

4. Правильно сформульовані мета, завдання, конкретні питання полегшують організацію психічної діяльності учнів (уваги, сприйняття, мислення, пам'яті, уяви та ін.), сприяють організації індивідуальної й колективної діяльності вихованців.

5. Формулювання мети й завдань безпосередньо учнями сприяє прискоренню розвитку в них таких цінних якостей особистості, як цілеспрямованість, наполегливість, кмітливість, організованість.

6. На основі отриманих знань про важливість доцільності оволодіння методами самостійної пізнавальної діяльності учні проходять важливу школу учіння, школу самостійної діяльності в процесі опанування знаннями, вміннями й навичками впродовж усього життя.

Принцип вибору методів, прийомів і засобів. У системі наукової організації педагогічної праці важливе місце займає вибір методів, прийомів і засобів діяльності. Педагогічна діяльність є досить специфічною. Вона вимагає двосторонньої організації діяльності педагога й учнів. І педагогу, і учням важливо знати не лише що робити, але і як робити. Тому в процесі організації педагогічної праці важливо визначити методи і прийоми своєї діяльності. Метод — це своєрідний інструмент інтелектуальності праці вчителя. Адже відомо, що людина будь-якої сфери діяльності (слюсар, токар, перукар, модельєр, будівельник, тесля та ін.), визначивши мету своєї праці (що зробити?), завчасно продумує її послідовність, а головне — добирає найбільш придатні й ефективні методи (інструменти) своєї роботи. Це ж стосується й педагогічної праці вчителя.

Творчий пошук нових і вдосконалення вже існуючих методів організації навчально-виховного процесу — провідний напрям педагогічної творчості, стрижень удосконалення педагогічної майстерності. Він пов'язаний з формуванням професійно значущих якостей і умінь педагога, розвитком його мисленнєвої діяльності. В системі будь-якої діяльності є багато різноманітних методів і прийомів. Це досить динамічна категорія, яка постійно змінюється, доповнюється, вдосконалюється. Той чи інший метод є органічною частиною самої теорії і, мабуть, однією з найбільш важливих її функцій. Суттєвим є те, що вчитель у кожному конкретному випадку має сам обирати певний метод діяльності відповідно до пізнаної закономірності.

Перша закономірність полягає в тому, що метод праці має бути доцільним. Якщо мета діяльності відображена в мозку образом майбутнього результату праці, а завдання — етапами досягнення поставленої мети, то метод становить сукупність (композицію) доцільних прийомів, за допомогою яких ця діяльність здійснюється.

Друга закономірність правильного вибору методів полягає у виокремленні з доцільних методів найбільш оптимального з урахуванням обставин, які склалися на певний час.

Третя закономірність вибору методів полягає в тому, щоб уже на етапі розробки орієнтовної основи діяльності вміти реконструювати той чи інший метод, включаючи в нього такі прийоми, які найкращим чином сприяли б досягненню поставленої мети.

Доцільність вибору й ефективність використання техніки. Слово "техніка" означає засоби, які педагог може використовувати у процесі своєї праці (від найелементарнішого — лінійка, циркуль і до складного — комп'ютер). У найбільш узагальненому вигляді техніка — це та сукупність засобів педагогічної діяльності, яка створюється для здійснення процесу праці з метою її полегшення, прискорення й підвищення ефективності.

Термін "техніка" в педагогіці має інше значення. Він означає сукупність умінь та особливостей поведінки педагога для успішної реалізації вимог принципів, методів і засобів навчально-виховного процесу.

Сучасні досягнення комп'ютерної техніки, фундаментальні розробки комп'ютерних технологій дають змогу педагогам широко використовувати цю техніку в системі підготовки до уроків.

Принцип плановості. Скласти план своєї роботи — означає спроектувати її відповідно до визначеної мети, розробити її організаційну структуру, а потім і модель системи, програму дій.

Розрізняють поточне й перспективне планування. Поточне планування — це розробка й проектування системи конкретної діяльності вчителя й учнів на найближчий час (проведення уроку, заняття гуртка та ін.). Перспективне планування передбачає розробку планів роботи на ближню, середню й далеку перспективи.

Педагог, як правило, планує свою діяльність на основі власного досвіду. В.О. Сухомлинський у книзі "Сто порад учителеві" одну пораду присвятив питанням планування виховної роботи. "Тут не може бути ніякого трафарету й рецепта, — писав Василь Олександрович. — Усе, що відвертає учителя від безпосередньої виховної роботи, всяка писанина для показу — зовсім непотрібна річ. Але планування виховної роботи не належить до такого виду папірців. Це складова частина виховної роботи. Без планування я не уявляю повноцінного виховання, особливо тих його складових частин, які я називаю важко вловимими.

Планування виховної роботи — це насамперед уявлення про ідеал виховання. Вихователь повинен уявляти, що має вийти з доставленої в його майстерню "брили мармуру". Від того, наскільки ясне це уявлення, залежить розуміння суті й необхідності планування виховної роботи".

Науково обґрунтоване планування різних видів навчально-виховної роботи і, зокрема, праці педагога допомагає забезпечити цілеспрямованість, упорядкованість і перспективність праці вчителя.

Здійснюючи планування, необхідно враховувати такі моменти:

1. План — проект, модель, система діяльності. Проектування систем навчання, виховання й розвитку учнів становить сутність організаційно-діяльнісного підходу до планування.

2. Планування — процес розробки плану, провідний принцип організації діяльності й одна з основних функцій управління навчально-виховним процесом.

3. Процес планування включає в себе: а) формування цілей і задач; б) розробку програми послідовних дій; в) вибір відповідних форм, методів, засобів досягнення мети; г) розрахунок роботи в часі, облік і контроль процесу та результатів діяльності.

4. Уміння планувати діяльність — важливе вміння особистості, яке характеризує її не лише як виконавця, але й як організатора.

Принцип нормування. Нормування педагогічної праці передбачає встановлення необхідних витрат для виконання визначеного обсягу роботи за певних організаційно-педагогічних умов. Проте слід мати на увазі, що специфіка педагогічної праці у тому, що її не можна нормувати конкретно в часі. Отже, проблема виміру педагогічної праці і пов'язаного з нею нормування полягає не стільки в тому, чи можливо виміряти, нормувати працю, скільки в тому, як це краще зробити.

Що входить у поняття "робочий час учителя"? Це той час, упродовж якого вчитель виконує свої безпосередні професійні обов'язки. Одна його частина регламентована і проводиться, як правило, в школі. Друга — нерегламентована і здійснюється вдома. Час уроку — це в основному 45 хвилин. А ось час підготовки до уроку навряд чи можна чітко регламентувати. Це залежить від багатьох чинників: рівня професіоналізму педагога, змісту навчального матеріалу, що буде опрацьовуватися на уроці, наявності засобів навчання, рівня розвитку учнів.

У процесі реалізації вимог принципу нормування педагогічної праці треба мати на увазі такі аспекти:

1. Нормування — важлива передумова наукової організації праці вчителя, становлення його педагогічної майстерності, підвищення ефективності навчання й виховання учнів.

2. Під час оцінювання праці вчителя треба враховувати специфіку процесу й результатів його цілісної діяльності, а також фактичних витрат часу, сил і засобів, відповідно до конкретних умов.

3. Головне в процесі нормування й дотримування визначених норм — творчий підхід, вміння виділити головне, суттєве, що піддається обов'язковому нормуванню із врахуванням реальних обставин.

4. Удосконалення часових норм, які мають наукове обґрунтування або склалися стихійно, для педагога має бути органічною частиною його щоденної творчої діяльності, важливою складовою педагогічної майстерності.

Принцип обліку й контролю. Облік передбачає, в основному, реєстрацію, фіксацію всього того, що певною мірою нормується й порівняно легко піддається кількісному вимірюванню й визначенню. Облік — це засіб удосконалення змісту й організації педагогічної праці. Педагог має враховувати все найбільш важливе й суттєве, що він здійснює в процесі своєї діяльності. Такий облік має здійснюватися планомірно з дотриманням певної системи. Тільки вивчаючи процес праці, його складники, можна своєчасно внести у свою діяльність певні корективи, поправки й цим поліпшити результати праці.

У системі здійснення контролю й обліку педагогічної діяльності важливо усвідомлювати:

1. Облік і контроль — важливі компоненти цілісної діяльності педагога.

2. Облік і контроль необхідні для правильного функціонування процесу педагогічної праці, бо дають змогу отримати інформацію про його перебіг, забезпечувати зворотний зв'язок.

3. Облік — це в основному реєстрація, фіксація предметної, кількісної інформації того, що піддається виміру та визначенню.

4. Контроль у педагогічній діяльності — це система вимірів і отримання головним чином системної якісної інформації про стан справ, їх зміст та організацію.

5. Науково обґрунтовані облік і контроль можливі й ефективні за умов правильно сформульованих цілей і задач діяльності, застосування доцільних форм, методів і засобів педагогічної праці.

Принцип оптимальності. Передбачає організацію найбільш сприятливих умов організації педагогічної діяльності. Сутність оптимальності як принципу НОП полягає в тому, що з її допомогою оптимізуються, з одного боку, всі принципи НОП, а з іншого — вся цілісна діяльність та окремі її компоненти на основі теорії організації педагогічної праці, тобто ідеального взірця.

Оптимальність як принцип наукової організації педагогічної праці — важливий інструмент удосконалення педагогічної практики, розв'язання завдань ефективності та якості педагогічної праці, а отже, й навчання та виховання учнів.

У процесі реалізації вимог принципу оптимальності треба мати на увазі таке:

1. Оптимальність як органічна частина системи принципів наукової організації педагогічної праці і як провідний принцип групи вимірів процесу та результатів праці в кожному конкретному випадку сприяє пошуку оптимальних рішень, дій, засобів, способів, умов, результатів.

2. Оптимізувати роботу — значить привести її до стану, який найкращим чином відповідав би сучасним вимогам з урахуванням обставин, що склалися.

3. Оптимізації потребують як кожен принцип НОП зокрема, так і вся їх система й цілісна педагогічна діяльність.

4. Критерій оптимальності — ознака, на основі якої відбувається порівняльна оцінка можливих рішень (альтернатив) і вибір доцільного рішення.

5. Оволодіння принципом оптимальності та процесом його практичного здійснення — важливий інструмент удосконалення педагогічної діяльності, успішного розв'язання завдань навчання й виховання учнів.

Принцип перспективності. Під перспективністю треба розуміти різнобічну й рівновіддалену спрямованість, орієнтування педагогічної праці та пізнавальної діяльності учнів. Розв'язуючи будь-яку задачу, вчитель і учні виходять із загальних задач, які в кінцевому підсумку визначають перспективу розвитку суспільства. Такі цілі та задачі й зумовлюють систему перспективних напрямів, діяльність усіх учасників трудового процесу. Розробка цих перспективних цілей і завдань здійснюється на основі принципу перспективності методом педагогічного прогнозування.

Прогнозування — це розробка прогнозу. У вузькому значенні

— спеціальне науково обґрунтоване вивчення конкретних перспектив певного явища, наукове передбачення результатів діяльності, основних етапів їх досягнення. Прогноз у нашому випадку

— це свого роду метод розробки перспектив, який допомагає скласти перспективний план діяльності вчителя на уроці (стратегію дій), а також вивчити стан справ з метою з'ясування, наскільки система ближніх перспектив дає змогу реалізувати середні й далекі перспективи.

Сутність перспективності як принципу НОП педагога полягає в розробці перспектив навчання й виховання, перспектив розвитку учнів і учнівських колективів, у створенні обґрунтованої системи реалізації цих перспектив, в умінні вчителів і учнів не лише бачити те, що необхідно зробити в даний момент, але й передбачити алгоритм розв'язання перспективних завдань, цілісної діяльності.

Принцип стимулювання. Людина — істота активна за своєю природою. Але її діяльність може бути успішною й ефективною за умови психологічного схвалення.

Стимулювання як принцип НОП покликане, з одного боку, створити систему стимулів, необхідних для розв'язання педагогічних завдань, а з іншого — стати свого роду центром тяжіння в процесі організації будь-якої конкретної діяльності педагога й вихованців. Практичні розв'язання проблеми стимулювання передбачають таку організацію праці, за якої вчитель і учні не лише можуть, але й прагнуть працювати якомога краще. Таким чином, стимулювання — це своєрідне "психологічне погладжування", яке внутрішньо активізує особистість до праці. В цьому контексті доречно пригадати народну мудрість: "Боги й діти живуть там, де їх хвалять".

Принцип стимулювання є важливою основою організації педагогічної праці. Схвалення та заохочення важливі як метод стимулювання і дорослих, і дітей.

Основні вимоги принципу стимулювання:

1. Необхідно враховувати всі основні фактори педагогічної праці.

2. Доцільно постійно поєднувати різні стимули, прагнути до їх різноманітності.

3. Стимулювання не може обмежуватися лише заохоченням і покаранням; треба застосовувати систему педагогічних впливів.

4. В основі стимулювання має лежати принцип гуманізму, по^ ваги до особистості.

5. У системі стимулювання на першому місці мають бути моральні чинники заохочення.

6. Необхідно так організовувати стимулювання, щоб воно справляло організуючий вплив на особистість.

Принцип комплексності. Комплекс (від лат. complexus — поєднання, зв'язок) — сукупність предметів чи явищ, що становлять єдине ціле. Комплексність означає, з одного боку, якість, властивість, стан предмета, процесу, явища, з іншого — підхід до їх вивчення, практичного здійснення на основі певної теорії і методики.

Комплексність як вихідне положення НОП — це властивість, якість, стан організації педагогічної праці, що має свою теорію і методи, тобто така організація праці, яка будь-яке складне явище навчання, виховання й розвитку учнів розглядає, з одного боку, як взаємопов'язану єдність різного роду компонентів, які становлять певну систему, а з іншого — як відносно самостійну частину більш загального цілого.

Комплексність як важливий компонент і вихідне положення НОП вчителя забезпечує єдність впливу соціально-психологічного, організаційно-педагогічного і духовного факторів на свідомість і розвиток учнів, на формування їхньої моральної поведінки; допомагає сприймати якості особистості в їх єдності і взаємозумовленості, враховувати безліч чинників, які впливають на процес виховання людини.

Принцип науковості. Наука — одна із форм суспільної свідомості, що дає об'єктивне відображення світу; система знань про закономірності розвитку природи й суспільства та способи впливу на навколишній світ. Науковість — ознака того, що певна педагогічна діяльність ґрунтується на принципах науки, враховує її досягнення, відповідає її вимогам.

У системі НОП учителя-вихователя можна виокремити такі основні функції принципу науковості:

1. Частково методологічна функція, яка дає можливість на основі комплексу сучасних наукових методів вивчати процеси педагогічної праці, вести дослідження, впроваджувати наукові досягнення в практику, розповсюджувати досвід учителів-новаторів.

2. Функція приведення у відповідність до надбань сучасної науки і практики кожного з принципів НОП педагога.

Реалізуючи вимоги принципу науковості, треба мати на увазі:

1. Специфіка принципу науковості полягає в тому, що його розробка і здійснення в кожному окремому випадку забезпечує відповідність організації педагогічної праці її змісту на рівні сучасних вимог.

2. Кожен із принципів НОП у процесі його практичного здійснення сприяє підвищенню рівня науковості.

3. Практичне застосування принципу науковості сприяє подоланню в діяльності вчителя стихійності, формалізму, зневажливого ставлення до надбань науки, сприяє організованості, формуванню наукового стилю в роботі.

Таким чином, принципи наукової організації педагогічної праці вчителя становлять певне підґрунтя, основу ефективності як підготовки до різноманітних форм навчально-виховної роботи з учнями, так і здійснення її у напрямі створення оптимальних умов для реалізації завдань всебічного гармонійного розвитку особистості школярів.