Власні ресурси підприємницьких структур.

Власні фінансові ресурси суб'єктів господарської діяльності необхідно розглядати як фундаментальний елемент забезпечення інноваційних процесів. При цьому важливим є те, що власні фінансові ресурси виступають не просто фактором підтримки, а й стимулом інноваційної діяльності. В умовах ринкової економіки прибуток розглядається як головний стимул ведення господарсь­кої діяльності, що проявляється, у свою чергу, через інновації.

Загальновизнано, що фінансові ресурси підприємства склада­ються з:

— статутного капіталу;

— додаткового та резервного капіталу;

— амортизаційних відрахувань;

— прибутку;

— нерозподіленого прибутку;

— кредитів комерційних банків;

— позичкових коштів;

— законної кредиторської заборгованості;

— фінансової допомоги.

За економічною сутністю фінансові ресурси можна розділити на три групи: власні кошти, залучені та запозичені. Проблему за­безпеченості фінансовими ресурсами інноваційних процесів на мікрорівні доцільно розглядати в розрізі саме цих трьох груп.

Статутний капітал складається з грошових, матеріально-речо­вих внесків, інтелектуальних вкладень, прав власності (нема­теріальні активи) засновників підприємства. Хоча суто теоретич­но ресурси статутного фонду можуть бути джерелом фінансуван­ня інноваційних процесів, однак на практиці кошти статутного фонду для інновацій майже не використовуються. Принаймні це стосується реалій українського сьогодення. Такий елемент ста­тутного фонду, як нематеріальні активи, забезпечують рух інно­ваційного процесу, однак за своєю сутністю нематеріальні активи характеризують здебільшого напрям використання, а не джерело формування ресурсів. Щодо додаткового й резервного капіталу, який складається з позитивної різниці між ціною первинного продажу акцій суб'єкта господарювання і номіналом, то в умовах незадовільного рівня розвитку вітчизняного фондового ринку не має достатніх підстав вважати його сталим джерелом фінансу­вання інноваційних проектів.

Амортизаційні відрахування становлять стабільне джерело власних фінансових ресурсів, які підприємство може використо­вувати для цілей простого і розширеного виробничого процесу. Амортизаційні відрахування, поряд із прибутком, є основним джерелом фінансового забезпечення на мікрорівні.

Кредити комерційних банків відносяться до джерел позичко­вих коштів і виступають у ринковій економіці вагомим фінансо­вим важелем стимулювання та забезпечення інноваційних про­цесів. Варто лише зазначити, що фундатор інноваційної теорії Й. Шумпетер розглядав кредитну емісію як основне джерело інноваційного розвитку, саме тому значення ресурсів банківсь­ких установ для інноваційної системи важко переоцінити.

Інші джерела позичкових коштів — це, наприклад, емісія бор­гових цінних паперів (облігації, векселі). У ринковій економіці через фінансовий ринок і, зокрема, ринок капіталів перероз­поділяється найбільша частка вільних фінансових ресурсів. Роз­виток фондового ринку України дозволяє вбачати в цьому найк­ращі способи вирішення проблем фінансового забезпечення інно­ваційних процесів у вітчизняній економіці.

Кредиторська заборгованість не є і не може слугувати фінан­совим ресурсом інноваційного розвитку, оскільки інноваційні проекти, як правило, мають значний термін окупності вкладених коштів. Це не дозволяє розцінювати законну кредиторську забор­гованість як фінансове джерело інноваційного розвитку.

Фінансова допомога. Високорозвинена економіка світу ство­рила систему, що поєднує фінансову допомогу та податкові інструменти підтримки інноваційної діяльності підприємств. Хо­ча фінансова допомога, на відміну від державної підтримки, но­сить ознаки дискретного, не перманентного процесу, логічно стверджувати, що розміри та якість подібних фінансових вкла­день безпосередньо залежать саме від якості інноваційної ідеї та стану інвестиційного клімату в країні. Очевидно, що в економіці України розміри фінансової допомоги не є широковживаним інструментом підтримки інноваційних процесів, однак це лише негативно характеризує стан інвестиційного середовища в країні, а не значимість та потужність цього фінансового джерела.

Інвестиції в основний капітал за рахунок власних коштів підприємств (амортизації і прибутку) були і залишаються голов­ним джерелом інвестиційних ресурсів.

Переваги, які створюються через переважання власних фі­нансових ресурсів:

— підвищення фінансової стійкості за рахунок додатково сформованого з прибутку власного капіталу;

— формування і використання власних коштів, що відбуваєть­ся стабільно впродовж року;

— мінімізація витрат на зовнішнє фінансування (обслугову­вання боргу кредитором);

— спрощення процесу прийняття управлінських рішень щодо розвитку підприємства за рахунок додаткових інвестицій, оскільки джерела покриття витрат відомі раніше.

Хоча ринкова економіка має більше альтернативних джерел фінансування, ніж адміністративно-командна система, однак на­явність альтернативних джерел фінансування тільки підкреслює ту особливу роль власних фінансових ресурсів підприємств, яку вони повинні відігравати в ефективній діяльності суб'єктів господарювання. У ринковій економіці жоден інвестор або позичаль­ник не надасть кошти на розвиток, доки не переконається, що власник бізнесу інвестує, у першу чергу, власні фінансові ресурси.

Прибуток. Підвищення ефективності виробництва, зростання рівня рентабельності становлять одну із основних умов для наро­щування фінансових ресурсів підприємства, які можуть спрямо­вуватися на інноваційний розвиток, зокрема за рахунок прибут­ку. На жаль, фактично половина підприємств базових галузей економіки України, продукція яких є конкурентоспроможною не лише на внутрішньому, але й на світовому ринку, не мають влас­них фінансових можливостей здійснювати новаторську діяльність всього інноваційного циклу: від розробок до впровад­ження. Приватизація державної власності та те, що приватні структури в ринкових умовах діють більш ефективно, ніж дер­жавні, означає, що відбувається процес генерації фінансових ре­сурсів, здатних забезпечити інноваційні процеси на рівні окремо­го підприємства. Однак, навіть у випадку отримання прибутку після сплати податків залишається не надто велика частина і її важко розподілити й на внутрішні потреби, і на фінансування інноваційної діяльності.