Система управління інтелектуальною власністю суб'єкта господарської діяльності (організації, підприємства, установи).

 

Планування, організація, регулювання, впровадження, правова охорона, контроль, облік – як функції управління інтелектуальною власністю.

Організаційна структура управління інтелектуальною власністю суб'єкта господарської діяльності (організації, підприємства, установи).

Планування, організація, регулювання, впровадження, правова охорона, контроль, облік – як функції управління інтелектуальною власністю.

Одним з основних завдань на сучасному етапі управління господар­ською реформою є створення необхідних умов для піднесення продуктив­них сил на якісно новий рівень, формування економічного механізму, який би забезпечував розвиток науково-технічного прогресу. Відповідна пере­будова господарського механізму повинна відбуватися і у винахідницькій та раціоналізаторській діяльності — у механізмах створення, впроваджен­ня і розповсюдження технічних новацій в народному господарстві.

Необхідно подолати ті негативні тенденції, які перешкоджають нині розвитку винахідництва і раціоналізації. Про те, що докорінна перебудова винахідницької справи в Україні назріла і її не можна більше відкладати, свідчать факти. Упала престиж­ність винахідницької і раціоналізаторської творчості серед робітників, інженерів і вчених.

Раціоналізаторство і винахідництво — складна динамічна соціально-економічна система, наслідки функціонування якої проявляються в науко­во-технічній і господарській діяльності. При цьому вони тісно пов'язані між собою. Оцінюючи значення і внесок інтелектуальної власності в кін­цеві результати, слід зазначити, що використання раціоналізаторських пропозицій, винаходів, корисних моделей і промислових зразків у галузях народного господарства сприяє підвищенню продуктивності праці і якості продукції, створенню нових видів продукції, економії матеріальних ресур­сів, збереженню навколишнього середовища і покращенню техніко-економічних показників діяльності промислових підприємств у цілому¹.

Управління раціоналізаторством і винахідництвом — це не тільки планування, облік і фінансування, техніка управління.

Управління – це єдине ціле, яке об’єднує всі його сторони на всіх рівнях і до того ж має закономірності як окремих складових, так і їх сукупності.

До основних функцій управління інтелектуальною творчістю, крім планування, обліку і фінансування, належать також організація, регулю­вання, впровадження, правова охорона та контроль.

Функція планування – основна функція управління інтелектуальною власністю.

Суть управлінської діяльності в плануванні полягає в налагодженні складної і розгалуженої системи відносин, що охоплює фактори розвитку інтелектуальної власності і впровадження нових розробок, правової охо­рони, контролю та обліку кінцевих результатів.

Функція організації інтелектуальної власності полягає у визначенні послідовності і координації дій, необхідних для прогнозування розвитку галузей виробництва на основі створення винаходів і промислових зразків.

 Чим складніша система, тим більше вона вимагає відповідної орга­нізації, яка б задовольняла вимоги спеціалізації, концентрації, сучасної техніки і технології виробництва, пропорційного розвитку різних сторін об'єкта (технічної, виробничої, економічної, фінансової) за оптимальних умов трудових, грошових і матеріальних витрат. Інтелектуальна влас­ність стає реальним втіленням у процес виробництва тільки за умови чіт­кої організації елементів усієї системи.

Функція регулювання зводиться до забезпечення розвитку інтелектуальної власності згідно з розробленими програмами та усунення відхилень, що виникають у процесі створення, розробки, впровадження і використання у виробництві.

Регулювання гарантує запланований темп виробництва, оптимальне співвідношення між науковими розробками, освоєнням і впровадженням у процес виробництва науково-технічних досягнень, у т. ч. винаходів.

Рис. 13.1. Показники і кінцеві результати планування Інтелектуальної власності

Функція впровадження – процес планового переведення об’єкта (техніки, технології, системи управління, окремого процесу або його елемента) з існуючого стану в новий передбачений проектом.

Термін «впровадження» вживають у таких значеннях:

•     етап «життєвого циклу» нововведення в народному господар­стві країни;

•  повний цикл розроблення і реалізації нової розробки в окремій ор­ганізації;

• освоєння і реалізація готового проекту нової розробки на підпри­ємстві, тобто впровадження в процес виробництва,

У першому значенні термін «впровадження» вживають тоді, коли спочатку є дослідне, а потім масове впровадження наукових, проектних розробок і винаходів (рис. 13.1).

У даному випадку можна виділити дві проблеми: розрив у часі по­чаткових і кінцевих етапів науково-технічного циклу, відрив «піонерного» впровадження від масового, наявність різних перешкод на шляху розмі­щення замовлень і реалізації комплексних науково-технічних розробок.

Впровадження як повний цикл розробки і втілення нововведення охоплює такі етапи:

•  аналіз доцільності розробки нововведення;

•  розробка нового або прив 'язка готового проекту нововведення;

• погодження і запровадження проекту всіма зацікавленими органі­заціями й особами;

•  підготовка до впровадження;

•  впровадження (реалізація) нововведення в процес виробництва;

•  оцінка фактичної ефективності реалізованого нововведення;

• планування розвитку і розширення сфери ефективного розповсю­дження нововведення.

На етапі впровадження в процес виробництва відбувається мате­ріалізація суті нововведення (винаходу, корисної моделі, промислового зразка), з'ясовуються недоробки в проекті і в підготовці організації до його впровадження. Щоб підвищити ефективність впровадження, потрібно змінити анти-інноваційну традицію стереотипів поведінки, які гальмують перебудову, реалізацію досягнень науково-технічного прогресу. Потрібно повністю перебудувати організаційні форми, механізм матеріального й морального стимулювання, ціноутворення, фінансовий і кредитний механізми, зна­йти методи і засоби вирішення суперечностей між інтересами окремих категорій держави і впровадженням нововведень.

Процес нововведення можна подати як певну послідовність чоти­рьох етапів:

Стимулювання — на цьому етапі робиться висновок про необхід­ність розробки нової ідеї.

Концепція — етап, на якому складається план дій з реалізації ідеї.

Пропозиція — після відповідного обговорення спеціалістами про­позиція приймається як така, що відповідає інтересам організації.

Впровадження — набуття ідеєю статусу ринкової продукції.

Перші два етапи пов'язані з винаходом, два останні — з нововве­денням, якщо вони завершуються успішно під кутом зору задоволення суспільних потреб. Проведення розмежування між винаходом і нововве­денням набуває особливого значення під час вибору організаційно-еко­номічних форм впровадження.

Зазначимо, що впровадження раціоналізаторських пропозицій і ви­находів у процес виробництва може бути успішним, якщо підприємства, організації і фізичні особи, що є власниками патентів, матимуть пільги при оподаткуванні продукції, у якій закладено витрати на творчі пошуки, протягом одного — трьох років. Цей термін повинен визначатися залеж­но від важливості винаходу, його рівня, а також виду виробництва.

Цей критерій у різних формах впровадження науково-технічних розробок повинен бути основним і має залежати від потреб у новій про­дукції, технології, матеріалів, а також від величини отриманого ефекту, масштабу і розповсюдженості нововведення.

Єдиною формою правової охорони винаходів і промислових зразків вважається патент (документ виключного права), який видається винахіднику.

Причому незалежно від того, чи належить даний винахід до катего­рії службових (створених у зв'язку з виконанням службового завдання і з використанням ресурсів підприємства), чи він створений за особистою ініціативою винахідника.

Положенням про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні регулюються майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, що виникають у зв'язку зі створенням, правовою охороною та використанням винаходів, корис­них моделей, промислових зразків, товарних знаків і знаків обслугову­вання, а також відносин, пов'язаних із визнанням прав автора раціоналі­заторської пропозиції.

Охорона прав авторів у випадку їх порушення здійснюється норма­ми цивільного і кримінального права.

Будь-які спірні питання можуть вирішуватися в адміністративному, адміністративно-судовому і судовому порядку.

Функція контролю полягає в спостереженні за процесом розвитку системи інтелектуальної власності, виявленні відхилень і пошуку можливості їх усунення.

Контроль сприяє розробці й застосуванню ефективних систем, ме­тодів і прийомів спостереження та перевірки оптимального функціону­вання керованої та керуючої системи, виявленню потреби в коригуванні розвитку процесу інтелектуальної власності.

Функція обліку покликана забезпечити збір і систематизацію інформації про динаміку, стан і тенденції розвитку інтелектуальної власності в галузях народного господарства.

Процес виробництва — це безперервно повторюваний процес, де кожний наступний виробничий цикл не може повторюватися відірвано від попереднього. Продукти інтелектуальної власності підносять вироб­ничий процес на вищий рівень, а кінцеві результати розвитку обґрунтову­ються у вигляді статистичних даних про економію матеріалів, одержання прибутку від впровадження раціоналізаторських пропозицій і винаходів, витрат на виплату авторської винагороди.

Розглянуті загальні функції управління інтелектуальною власніс­тю притаманні всім системам управлення економікою. Вони визнача­ють принципову єдність структури процесу управління на всіх рівнях народного господарства. Управління ніколи не існує окремо від його об'єкта, тому зміст кожної функції не буває незмінним, а визначається специфікою керованого об'єкта.

Отже, в умовах перебудови економіки постила нагальна проблема розвитку інтелектуальної власності, без чого неможливо налагодити ши­рокомасштабний випуск високоякісної і конкурентоздатної продукції. Україна гостро потребує нової стратегії управління винахідництвом, що є запорукою досягнення народногосподарського ефекту у всіх його скла­дових: від створення винаходу, корисної моделі, промислового зразка, ноу-хау, оцінювання їх значимості до практичного використання та об­ліку одержаних результатів, розвитку стимулювання.