Розвиток венчурного капіталу

Важливим джерелом фінансового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності, що широко застосовується в зарубіжній практиці і може позитивно вплинути на структуру фінансування є використання венчурного капіталу.

Слово «венчур» у перекладі з англійської означає ризикова­ний захід, ризикувати або діяти навмання. В економічній тер­мінології це слово закріпилось за ризиковим (венчурним) під­приємництвом.

Розробляючи інновації ніхто наперед не знає чи успішно завершиться досліджен­ня, чи принесе воно вигоду в майбутньому. Така діяльність харак­теризується високим рівнем невдач, тому і називається ризиковою. Але високий ризик — це лише одна сторона інноваційної діяль­ності, інша сторона — можливість отримати надвисокі прибутки, саме це і стимулює інвесторів вкладати кошти у венчурне підприємництво.

Саме завдяки ризиковій схемі фінансування, за якої вкладни­ки мусять чекати результатів підприємницької діяльності кілька років, виникають стимули щодо активізації інноваційної діяль­ності, зростання відповідного капіталу, активного продажу акцій, отримання надприбутків від використання нововведень. Ця схема фінансування полягає в тому, що фінансові кошти вкладаються у венчурний бізнес без гарантій з боку венчура, тоб­то використовувача цих коштів. Кошти надаються на безвідсотковій основі. Цей ризиковий капітал розміщується не як кредит, а як пай у статутному фонді фірми.

Венчурне підприємництво — це ризикована діяльність, у процесі якої створюються і впроваджуються у виробництво нові технології, товари, послуги.

Це поєднання двох видів підприємництва: фінансового та інно­ваційного. Відповідно до цього спеціалізовану діяльність щодо ви­робництва і просування на ринок нових товарів ведуть компанії і фонди венчурного капіталу та малі венчурні фірми (венчури).

Венчурні фірми — це здебільшого малі підприємства в прог­ресивних з технологічного погляду галузях економіки, що спеціалізуються у сфері наукових досліджень, розробок, ство­рення і впровадження інновацій, організація яких пов'язана з підвищеним ризиком.

Категорія венчурного капіталу відображає систему відносин між суб'єктами венчурного підприємництва, що забезпечує аку­муляцію вільних коштів і вкладення їх в інноваційні проекти з метою дослідження, освоєння і комерціалізації нововведень.

Венчурне фінансування здійснюється на принципах пайової участі, а кошти фірм венчурного капіталу функціонують як акціонерний капітал. Важливим моментом, що визначає природу венчурного капіталу є безпосередня участь відповідних інвес­торів в управлінні ризиковими проектами.

Особливості венчурного фінансування

— Фінансові кошти вкладаються у венчурний бізнес без гаран­тії з боку венчура.

— Кошти надаються на безповоротній і безоплатній основі, тобто венчурний капітал ближчий до такої форми фінансування, як внесення частки в статутний капітал.

Інвестори вимушені очікувати в середньому від 3 до 5 років, щоб переконатись у перспективності вкладень, та від 5 до 10 років, щоб отримати прибуток на вкладений капітал. Інвестори ризикового капіталу прагнуть отримати не підприємницький, а засновницький дохід, який почне приносити підопічна фірма.

Повернення вкладених коштів венчурним фінансистам здійснюється в момент виходу цінних паперів фірми на відкри­тий ринок і залежно від їх дольової участі. Фінансова організація стає співвласником венчурної фірми, а надані кошти — внесок у статутний капітал підприємства — часткою власних засобів ос­таннього. Венчурні фінансисти можуть різноманітні управ­лінські, консультаційні та інші послуги новій фірмі, але не втру­чаються в оперативне управління її діяльністю.

Міжнародні інвестиції

Іноземні інвестиції становлять одне з перспективних джерел фінансування інноваційної діяльності. їх вплив на розвиток соціально-економічної системи будь-якої країни, у сучасних умо­вах, важко переоцінити. Глобалізаційні процеси сприяють зрос­танню вагомості впливу капіталу іноземного походження на роз­виток окремих соціально-економічних систем. Раніше, коли рівень відокремленості соціально-економічних систем був біль­шим, суб'єкти підприємницької діяльності були приречені пра­цювати в межах національного інвестиційного поля. Зараз ситу­ація радикальним чином змінюється і перетік інвестиційних ре­сурсів від однієї економічної системи до іншої може відбуватися дуже швидко і в значних обсягах. Трансформаційні та посттранс-формаційні економіки, до яких належить і економіка України, отримують таким чином більше кращих альтернатив розвитку, ніж це було ще 50-100 років тому.

Використання іноземних інвестицій має ряд переваг порівня­но з позичковим капіталом та іншими видами кредитно-фінансо­вого забезпечення. На відміну від кредитів, вони не збільшують зовнішнього боргу держави, сприяють одержанню коштів для розвитку виробництва, зацікавлюючи в цьому безпосередньо іно­земного інвестора. Вивезення прибутків, зароблених інвесторами завдяки їх внескам та участі у виробництві, є набагато меншою небезпекою, ніж погашення кредитів із відсотками.

Значну частину інноваційних, промислових, соціальних про­ектів у сучасних умовах можна фінансувати за рахунок залучен­ня іноземного капіталу як у прямій, так і в опосередковуваній формі. У першому випадку мова йде про залучення прямих іно­земних інвестицій, у другому — портфельних. Очевидно, що для цілей інноваційного розвитку прямі іноземні інвестиції є більш привабливими в порівнянні з портфельними. Зокрема, прямі іноземні інвестиції є більш без­печним джерелом капіталу, ніж банківські кредити; вони нада­ють споживачу цього ресурсу також сучасні технічні та уп­равлінські знання і навички, а також нові канали доступу до світових ринків.

Залучення іноземних інвестицій у вітчизняну економіку в якості джерела фінансування інноваційних проектів стикається з рядом проблем, що зумовлені низьким фінансовим рейтингом, який пов'язаний зі значною політичною, економічною, законо­давчою нестабільністю інноваційної діяльності в країні. Це не сприяє притоку іноземних інвестицій у вітчизняну економіку.

Форми інвестицій іноземного капіталу у вітчизняну еко­номіку

1. Інвестиції у формі державних позик.

2. Інвестиції у формі вкладів в акціонерний капітал українсь­ких підприємств.

3. Інвестиції у формі вкладень у цінні папери, у тому числі державні, а також корпоративних та інституційних емітентів.

4. Іноземні кредити.

5. Лізингові кредити.

Найбільш розповсюдженою формою є інвестиції в акціонер­ний капітал організацій і державні корпоративні цінні папери.

Основні інвестори, що вкладають кошти в акціонерний капі­тал вітчизняних організацій

1. Приватні інноваційні фонди, частіше за все у вигляді пайо­вих інноваційних фондів, основний інтерес інвестора — гра на курсі цінних паперів.

2. Венчурні фонди Європейського банку реконструкції і роз­витку, що вкладають кошти в акціонерний капітал в основному в перспективні середні і дрібні організації, їх фінансовий інтерес — курсові різниці цінних паперів.

3. Міждержавні організації.

4. Промислові компанії, які зацікавлені в розвитку власного бізнесу і розширення ринків збуту.

Підводячи деякий підсумок стосовно іноземних інвестицій не­обхідно зауважити, що, на жаль, цей вагомий фінансовий ресурс поки що не відіграє у фінансовому механізмі забезпечення інно­ваційного розвитку України суттєвої ролі. Тому в напрямі їх більш масштабного залучення необхідно вбачати основні резерви підвищення ефективності функціонування фінансового ме­ханізму України. Водночас, акумуляція іноземних інвестицій не завжди залежить від властивостей фінансової системи, або гро­шово-кредитної політики уряду. Тут у дію вступають політичні фактори, нормативно-правові та інші. У зв'язку із цим дії уряду по залученню іноземних інвестицій повинні набути комплексно­го характеру і не тільки на мікро- чи макроекономічному рівні, а й на рівні міждержавних відносин, зовнішньоекономічної діяль­ності уряду. Зокрема, багато залежить від зовнішньоекономічної інтеграції України.