Суть, зміст та структура процесу управління.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З ДИСЦИПЛІНИ

„Управління ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ”

 

Тема 1.

Теоретичні основи управління.

Суть, зміст та структура процесу управління.

Етапи процесу управління.

Характерні риси та типи процесів управління.

Взаємозв'язок процесу та структури управління.

Формування нової системи поглядів на процес управління.

6. Функції менеджменту: склад і призначен­ня.

Суть, зміст та структура процесу управління.

Сучасна теорія менеджменту виділяє сис­темний, ситуаційний та процесний підходи в управлінні.

 Процесний підхід був вперше запропоно­ваний представниками класичної школи в менеджменті, які сформулювали основні функції управління, вважаючи їх не­обхідними для будь-якої організації.

Процес – це сукупність послідовних дій для досягнення певного результату. Предметом управлінського процесу е інформація, яку виконавці та керівники використовують у своїй діяльності, а засобами здійснення процесу - документи та технічні засоби приймання, пере­дачі, реєстрації, зберігання інформації.

А що ж таке процес менеджменту? Різноманітність концепцій управління обумовлює існування багатьох визначень процесу менедж­менту. Однак такою різноманітністю трактувань користуватися не слід, якщо ми хочемо створити ефективний управлінський процес кон­кретної організації та сформувати його технологію.

Менеджмент доцільно розглядати як процес, оскільки діяль­ність по досягненню мети – це не разові дії, а серія неперервних взаємозв'язаних дій, які, в свою чергу, також є процесами і виступають як функції менеджменту. Відповідно до одного з трактувань, менедж­мент – це процес планування, організації, приведення до дії та кон­тролю на підприємстві з тим, щоб досягти координації людських та матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного досягнення завдань. Отже, менеджмент можна розглядати як сукупність взаємозв'я­заних управлінських функцій.

Згідно з іншою точкою зору, процес управління розглядають як функціонування прийнятої організаційної структури, яка відображає хід виконання функцій управління і характеризує його динаміку.

Близьким до згаданого є визначення процесу управління як діяльності об'єднаних в певну структуру суб'єктів управління, направ­леної на досягнення поставленої мети управління шляхом реалізації певних функцій і використання відповідних методів та принципів управління.

Як наукове поняття "процес управління" виступає в єдності трьох сторін: змісту, структури, технології менеджменту.

Зміст менеджменту як процесу розкривається в його функ­ціях, що являють собою види діяльності, за допомогою яких суб'єкт управління впливає на керований об'єкт. У змістовному аналізі проце­су управління прийнято розрізняти функції, підфункції, роботи, зав­дання.

Організаційна сторона процесу управління відображає по­рядок взаємодії керуючих ланок системи та взаємодії між керуючими та керованими ланками, тобто просторову взаємодію суб'єкта і об'єкта управління. Аналізуючи організаційну структуру процесу управління, розрізняють організаційну структуру системи управління, її рівні, лан­ки та зв'язки між рівнями і ланками.

Процедурна сторона процесу управління виробництвом – це взаємозв'язок та чергування в часі його стадій та етапів. Аналізуючи процес управління з погляду процедур управління, виділяють операції, алгоритми, цикли управління та ін.

Етапи процесу управління

Правильно спроектований процес управління забезпечує успіх організації. А для того, щоб цей процес правильно спроектувати, не­обхідно знати його внутрішню структуру, взаємозв'язки між окремими етапами виконання.

Етапи (елементи) процесу управління - логічний взаємозв'я­зок управлінських категорій, що визначають наступні характеристики управлінської діяльності:

· для чого виконується процес управління;

· що є причиною виникнення процесу управління;

· на що направлений процес управління;

· який вид впливу виробляється в процесі управління.

Найчастіше виділяються наступні етапи (елементи) про­цесу управління:

· постановка мети впливу;

· оцінка ситуації;

· визначення проблеми;

· управлінське рішення.

Постановка мети впливу. Управління – це завжди ціле­спрямована діяльність. Конкретний бажаний результат людської діяльності називається метою. Отже, кожний процес управління здійснюється для досягнення певної мети. Тому процес управління пе­редбачає, перш за все, постановку мети, заради якої він буде виконува­тися. Кожному з процесів управління притаманна своя мета, а непра­вильно поставлена мета робить процес управління неефективним, а іноді і шкідливим для успішної діяльності організації.

Оцінка ситуації. Ситуація – це стан керованої підсистеми або окремого об'єкта, який оцінюється відносно мети. Ситуація в процесі управління виникає під впливом зміни характеристик внутрішніх змінних організації або чинників зовнішнього середовища, в якому працює організація. Ситуація може виявляти на організацію або керо­ваний конкретний об'єкт позитивний вплив, підвищуючи ефек­тивність, або негативний, зменшуючи її. Наприклад, різке зростання попиту на продукцію підприємства дозволяє підвищити ціну, і навпа­ки, різке падіння споживацького попиту на продукцію змушує ор­ганізацію виробляти заходи для усунення небажаної тенденції. Ситу­ація – це певне збурення, яке і є причиною виникнення процесів управління. Складність і сфера впливу ситуації (вплив на крупну підсистему або окремий об'єкт) є причиною виникнення постійних або періодичних процесів управління.

В менеджменті ситуація має важливу особливість: багаточисельні ситуації, що впливають на організацію, як правило, взаємозв'я­зані. Одна ситуація викликає за собою багато інших. Тому перший процес управління, який виробляє реакцію на вплив ситуації, викликає появу інших процесів управління, а ті, в свою чергу, викликають нові процеси, тим самим створюючи постійні управлінські цикли.

Ситуації в процесі управління створюють проблеми, які повинні вирішуватися менеджерами.

Визначення проблеми. Перелік проблем визначається зістав­ленням бажаного (поданого в системі цілей) і реально існуючого (визначеного ситуацією) стану системи. Проблема передбачає вияв­лення основних протиріч між умовами роботи організації, породже­ними ситуацією, і умовами, необхідними для досягнення організацією своєї мети. Встановлення характеру управлінської ситуації дозволяє виявити можливі напрями діяльності менеджера по усуненню відхилень фактичного стану організації від бажаного.

Вибираючи можливі напрями виходу із ситуації, що склалася, менеджер зобов'язаний пам'ятати про взаємозв'язок управлінських ситуацій. Тому при вирішенні проблеми необхідно використовувати системний підхід. Простого переліку змінних, що викликали конкрет­ну ситуацію та найбільше впливають на успіх організації, недостатньо для вибору кращого рішення. Для цього необхідно встановити взаємозв'язок між даними змінними і виробити комплексну реакцію на усунення небажаних впливів.

Управлінське рішення. Конкретно вплив на ситуацію здійснюється через рішення. Рішення – це заключний, відповідальний етап в процесі управління. Саме цей етап приводить до дії людські, матеріальні та фінансові ресурси. Рішення акумулює в собі вдалі і невдалі сторони попередніх етапів процесу управління і відкидає неефек­тивні напрями діяльності керованих об'єктів або дій менеджерів.

Тема 2.

Тема. 3.

Планування, організація, регулювання, впровадження, правова охорона, контроль, облік – як функції управління інтелектуальною власністю.

Планування, організація, регулювання, впровадження, правова охорона, контроль, облік – як функції управління інтелектуальною власністю.

Одним з основних завдань на сучасному етапі управління господар­ською реформою є створення необхідних умов для піднесення продуктив­них сил на якісно новий рівень, формування економічного механізму, який би забезпечував розвиток науково-технічного прогресу. Відповідна пере­будова господарського механізму повинна відбуватися і у винахідницькій та раціоналізаторській діяльності — у механізмах створення, впроваджен­ня і розповсюдження технічних новацій в народному господарстві.

Необхідно подолати ті негативні тенденції, які перешкоджають нині розвитку винахідництва і раціоналізації. Про те, що докорінна перебудова винахідницької справи в Україні назріла і її не можна більше відкладати, свідчать факти. Упала престиж­ність винахідницької і раціоналізаторської творчості серед робітників, інженерів і вчених.

Раціоналізаторство і винахідництво — складна динамічна соціально-економічна система, наслідки функціонування якої проявляються в науко­во-технічній і господарській діяльності. При цьому вони тісно пов'язані між собою. Оцінюючи значення і внесок інтелектуальної власності в кін­цеві результати, слід зазначити, що використання раціоналізаторських пропозицій, винаходів, корисних моделей і промислових зразків у галузях народного господарства сприяє підвищенню продуктивності праці і якості продукції, створенню нових видів продукції, економії матеріальних ресур­сів, збереженню навколишнього середовища і покращенню техніко-економічних показників діяльності промислових підприємств у цілому¹.

Управління раціоналізаторством і винахідництвом — це не тільки планування, облік і фінансування, техніка управління.

Управління – це єдине ціле, яке об’єднує всі його сторони на всіх рівнях і до того ж має закономірності як окремих складових, так і їх сукупності.

До основних функцій управління інтелектуальною творчістю, крім планування, обліку і фінансування, належать також організація, регулю­вання, впровадження, правова охорона та контроль.

Функція планування – основна функція управління інтелектуальною власністю.

Суть управлінської діяльності в плануванні полягає в налагодженні складної і розгалуженої системи відносин, що охоплює фактори розвитку інтелектуальної власності і впровадження нових розробок, правової охо­рони, контролю та обліку кінцевих результатів.

Функція організації інтелектуальної власності полягає у визначенні послідовності і координації дій, необхідних для прогнозування розвитку галузей виробництва на основі створення винаходів і промислових зразків.

 Чим складніша система, тим більше вона вимагає відповідної орга­нізації, яка б задовольняла вимоги спеціалізації, концентрації, сучасної техніки і технології виробництва, пропорційного розвитку різних сторін об'єкта (технічної, виробничої, економічної, фінансової) за оптимальних умов трудових, грошових і матеріальних витрат. Інтелектуальна влас­ність стає реальним втіленням у процес виробництва тільки за умови чіт­кої організації елементів усієї системи.

Функція регулювання зводиться до забезпечення розвитку інтелектуальної власності згідно з розробленими програмами та усунення відхилень, що виникають у процесі створення, розробки, впровадження і використання у виробництві.

Регулювання гарантує запланований темп виробництва, оптимальне співвідношення між науковими розробками, освоєнням і впровадженням у процес виробництва науково-технічних досягнень, у т. ч. винаходів.

Рис. 13.1. Показники і кінцеві результати планування Інтелектуальної власності

Функція впровадження – процес планового переведення об’єкта (техніки, технології, системи управління, окремого процесу або його елемента) з існуючого стану в новий передбачений проектом.

Термін «впровадження» вживають у таких значеннях:

•     етап «життєвого циклу» нововведення в народному господар­стві країни;

•  повний цикл розроблення і реалізації нової розробки в окремій ор­ганізації;

• освоєння і реалізація готового проекту нової розробки на підпри­ємстві, тобто впровадження в процес виробництва,

У першому значенні термін «впровадження» вживають тоді, коли спочатку є дослідне, а потім масове впровадження наукових, проектних розробок і винаходів (рис. 13.1).

У даному випадку можна виділити дві проблеми: розрив у часі по­чаткових і кінцевих етапів науково-технічного циклу, відрив «піонерного» впровадження від масового, наявність різних перешкод на шляху розмі­щення замовлень і реалізації комплексних науково-технічних розробок.

Впровадження як повний цикл розробки і втілення нововведення охоплює такі етапи:

•  аналіз доцільності розробки нововведення;

•  розробка нового або прив 'язка готового проекту нововведення;

• погодження і запровадження проекту всіма зацікавленими органі­заціями й особами;

•  підготовка до впровадження;

•  впровадження (реалізація) нововведення в процес виробництва;

•  оцінка фактичної ефективності реалізованого нововведення;

• планування розвитку і розширення сфери ефективного розповсю­дження нововведення.

На етапі впровадження в процес виробництва відбувається мате­ріалізація суті нововведення (винаходу, корисної моделі, промислового зразка), з'ясовуються недоробки в проекті і в підготовці організації до його впровадження. Щоб підвищити ефективність впровадження, потрібно змінити анти-інноваційну традицію стереотипів поведінки, які гальмують перебудову, реалізацію досягнень науково-технічного прогресу. Потрібно повністю перебудувати організаційні форми, механізм матеріального й морального стимулювання, ціноутворення, фінансовий і кредитний механізми, зна­йти методи і засоби вирішення суперечностей між інтересами окремих категорій держави і впровадженням нововведень.

Процес нововведення можна подати як певну послідовність чоти­рьох етапів:

Стимулювання — на цьому етапі робиться висновок про необхід­ність розробки нової ідеї.

Концепція — етап, на якому складається план дій з реалізації ідеї.

Пропозиція — після відповідного обговорення спеціалістами про­позиція приймається як така, що відповідає інтересам організації.

Впровадження — набуття ідеєю статусу ринкової продукції.

Перші два етапи пов'язані з винаходом, два останні — з нововве­денням, якщо вони завершуються успішно під кутом зору задоволення суспільних потреб. Проведення розмежування між винаходом і нововве­денням набуває особливого значення під час вибору організаційно-еко­номічних форм впровадження.

Зазначимо, що впровадження раціоналізаторських пропозицій і ви­находів у процес виробництва може бути успішним, якщо підприємства, організації і фізичні особи, що є власниками патентів, матимуть пільги при оподаткуванні продукції, у якій закладено витрати на творчі пошуки, протягом одного — трьох років. Цей термін повинен визначатися залеж­но від важливості винаходу, його рівня, а також виду виробництва.

Цей критерій у різних формах впровадження науково-технічних розробок повинен бути основним і має залежати від потреб у новій про­дукції, технології, матеріалів, а також від величини отриманого ефекту, масштабу і розповсюдженості нововведення.

Єдиною формою правової охорони винаходів і промислових зразків вважається патент (документ виключного права), який видається винахіднику.

Причому незалежно від того, чи належить даний винахід до катего­рії службових (створених у зв'язку з виконанням службового завдання і з використанням ресурсів підприємства), чи він створений за особистою ініціативою винахідника.

Положенням про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні регулюються майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, що виникають у зв'язку зі створенням, правовою охороною та використанням винаходів, корис­них моделей, промислових зразків, товарних знаків і знаків обслугову­вання, а також відносин, пов'язаних із визнанням прав автора раціоналі­заторської пропозиції.

Охорона прав авторів у випадку їх порушення здійснюється норма­ми цивільного і кримінального права.

Будь-які спірні питання можуть вирішуватися в адміністративному, адміністративно-судовому і судовому порядку.

Функція контролю полягає в спостереженні за процесом розвитку системи інтелектуальної власності, виявленні відхилень і пошуку можливості їх усунення.

Контроль сприяє розробці й застосуванню ефективних систем, ме­тодів і прийомів спостереження та перевірки оптимального функціону­вання керованої та керуючої системи, виявленню потреби в коригуванні розвитку процесу інтелектуальної власності.

Функція обліку покликана забезпечити збір і систематизацію інформації про динаміку, стан і тенденції розвитку інтелектуальної власності в галузях народного господарства.

Процес виробництва — це безперервно повторюваний процес, де кожний наступний виробничий цикл не може повторюватися відірвано від попереднього. Продукти інтелектуальної власності підносять вироб­ничий процес на вищий рівень, а кінцеві результати розвитку обґрунтову­ються у вигляді статистичних даних про економію матеріалів, одержання прибутку від впровадження раціоналізаторських пропозицій і винаходів, витрат на виплату авторської винагороди.

Розглянуті загальні функції управління інтелектуальною власніс­тю притаманні всім системам управлення економікою. Вони визнача­ють принципову єдність структури процесу управління на всіх рівнях народного господарства. Управління ніколи не існує окремо від його об'єкта, тому зміст кожної функції не буває незмінним, а визначається специфікою керованого об'єкта.

Отже, в умовах перебудови економіки постила нагальна проблема розвитку інтелектуальної власності, без чого неможливо налагодити ши­рокомасштабний випуск високоякісної і конкурентоздатної продукції. Україна гостро потребує нової стратегії управління винахідництвом, що є запорукою досягнення народногосподарського ефекту у всіх його скла­дових: від створення винаходу, корисної моделі, промислового зразка, ноу-хау, оцінювання їх значимості до практичного використання та об­ліку одержаних результатів, розвитку стимулювання.

Тема 4.

Тема 5.

Технологічний аудит.

 

Цілі технологічного аудиту.

Відбір ідей.

Відбір компаній.

Цілі технологічного аудиту.

           Традиційно на стадії першого етапу життєвого циклу інноваційного товару розробка починається від ідеї, потім послідовно проходить стадії патентних досліджень НДР, ДКР і т.д. Однак, існує й інший шлях, коли відбувається відбір ідеї з числа наявних на підприємстві або навіть з числа ідей, розробниками яких є інші підприємства, наукові організації або університети. Це шлях технологічного аудиту.

        Словосполучення «технологічний аудит» з'явилося кілька десятиліть тому, коли деякі великі західні фірми поставили завдання виявити технології, які не використовуються у власному виробництві. Останнім часом акцент змінився в бік пошуку серед наявних науково-технічних розробок таких, які здатні призвести до створення технологій, які можна комерціалізувати. Причому, суб'єктами аудиторської діяльності стали не стільки працівники фірм, а і нові структури служби посередників з промисловістю. Вони виникли в 90-і роки і були пов'язані з розпадом СРСР. У капіталістичних країн зник основний військовий противник і їх уряду різко скоротили фінансування університетів, які раніше отримували великі кошти на розробку технологій військового призначення. Вихід, знайдений університетами, полягав в аналізі раніше виконаних ними наукових розробок, виявлення тих з них, які мали перспективу комерційного використання, доведення їх до стадії промисловій придатності. Потім, на ці розробки або продавали ліцензію, або створювали на їх основі за допомогою служби посередників з промисловістю підприємства, які виробляли інноваційну продукцію.

     Основними цілями технологічного аудиту є:

– Відбір ідей, на основі яких можна створити новий товар;

– Виявлення тих технологій, які мають потенціал комерціалізації;

– Визначення шляхів і способів виведення цих технологій на ринок.

 

Незважаючи на досить велику історію проведення технологічних аудитів, до цих пір існують певні бар'єри на шляху їх здійснення. Так, завжди існує складність вибору тієї ідеї або технології, яку слід комерціалізувати. Помилка у виборі може обернутися невиправданими витратами в майбутньому.

Інші труднощі носить психологічний характер. Деякі співробітники підприємства бояться рекламувати свій технологічний потенціал, іноді через те, що це може призвести до збільшення виконуваного ними обсягу робіт, який, як правило, не супроводжується додатковим винагородою.

         Іноді співробітники бояться розкривати подробиці своєї роботи, побоюючись, що ці відомості стануть доступні конкурентам. Тому, перед проведенням технологічних аудитів необхідно підписати угоду про нерозголошення комерційної таємниці.

        Які ж вигоди і переваги дає проведення технологічного аудиту? Одна з переваг полягає в тому, що аудит підвищує мотивацію співробітників, які відчувають, що їхній внесок в підприємство цінується. Як правило, після проведення технологічного аудиту співробітники починають більш активно працювати над винаходами. Крім того, керівники в результаті проведення аудиту усвідомлюють порівняльну цінність своїх ідей, наукових розробок і технологій, бачать, в чому вони програють своїм конкурентам.

       Ще одна користь технологічного аудиту полягає в тому, що розвіюється поширений серед науковців України міф про те, що вони є найбільш просунуті в даній області знань. Зіставлення виявлених результатів компанії з тим, що є за її межами, показує, як правило; що існує багато інших творчих груп, як в Україні, так і в інших країнах, які мають у цій галузі значно кращі успіхи.

       Усвідомлення цього факту здатне запобігти прийняття помилкового рішення про комерціалізацію свідомо менш ефективної розробки.

 

2. Вибір експертів для аудиторської групи.

Під час вибору фахівців для аудиторської групи (аудиторів) потрібно керуватися тим, що це повинні бути спеціалісти з гарним науковим досвідом, а також з досвідом практичної діяльності.

При виборі фахівців важливо дотримати баланс специфічних знань з даної тематики і знань ринку. Також потрібно дотримати баланс між кількістю спеціалістів самої організації і фахівців залучених ззовні. Дуже важливо, щоб аудитори, крім технологічних знань, добре володіли знаннями в області маркетингу і ринку.

Технологічний аудит не повинен перетворюватися в дружню перевірку. Це має бути серйозний аудит. Краще, якщо він буде проводитися незацікавленими сторонами, не мали раніше ділових зв'язків з цією організацією.

 

Відбір ідей.

Під ідеєю розуміють ідею комерціалізації технологічної розробки, тобто це ідея того, яким чином результати наукових досліджень можуть отримати комерційну реалізацію. Тут мова йде не просто про технологічну ідею, яку можна отримати на основі результатів наукових досліджень, а про ідею бізнесу, орієнтованого на новий продукт, отриманий на основі інновації. Розробка інноваційного товару починається з пошуку ідей для новинки. Найбільш важливими джерелами ідей є лабораторії університетів, академічних інститутів і НДІ, а також окремі винахідники. Відбір комерційно вигідних ідей з безлічі подібних є важким та відповідальним завданням. На цьому етапі необхідно подолати міф про те, що саме дана розробка є кращою з кращих. Насправді це не так.

 Витрати на відсіювання ідеї на першому етапі становлять 3-5% від загальної вартості робіт з відсіву, а на заключному -60-70%. Звідси випливає, що відбір ідей на першому етапі повинен проводиться дуже ретельно, оскільки незначна економія грошей на цьому етапі призведе до втрати більш значних сум на наступних етапах.

Перш, ніж прийняти нову інноваційну ідею для економічної оцінки, корисно відповісти на ряд питань:

Чи проект коректний з технічної точки зору?

Які технологічні бар'єри належить подолати?

Чи можна захистити ідею за допомогою патенту або іншими засобами?

Чи пробувалися подібні ідеї? Чому вони провалилися?

Чи може існуюча технологія представляти небезпеку?

У чому полягає конкурентна технічна перевага?

Обмежено чи перевагу конкретними умовами?

Хто ще працює над подібними або суміжними проектами?

Аналіз відповідей на ці питання допоможе більш виважено підійти до подальшого розгляду можливості її комерціалізації або ж суттєво змістити акценти в її застосуванні.

 

 5. Відбір компаній.

При технологічному аудиті важливо не тільки відібрати комерційно значущі ідеї, але і компанії, де ці ідеї можуть бути реалізовані. Природно, слід працювати з тими компаніями, у яких є невеликі шанси на успіх.

Що ж вважати успіхом? Практика показує, що всі компанії, які зайнялися бізнесом і не розорилися, можна поділити на три категорії:

1. Засновник компанії створює новий бізнес для того, щоб доходи від нього були достатні для заміни його зарплати в компанії, де він був найманим співробітником. У нього немає амбіцій для того, щоб розвивати цю компанію. Він не створює нічого цікавого. Таких компаній налічується приблизно 10%.

2 Біля 60%-це малі підприємства, які зростають, але ростуть повільно. Річний приріст доходів у них, в середньому, менше 25%.

3. Найбільш цікавими для відбору є 30% компаній, які ростуть швидко, енергійно, більше 30,.- 35% на рік приріст.

 

 

Тема 6.

Виявлення конкурентів.

Виявлення конкурентів.

Компанії здійснюють дороге патентування винаходів, сподіва­ючись на реалізацію в подальшому їхнього економічного потенціа­лу. Однак без належного управління патентною інформацією ці сподівання можуть бути невиправданими.

Для запобігання невдачам необхідно проводити моніторинг у трьох площинах:

- моніторинг інноваційної діяльності компаній з метою виявлен­ня конкурентів;

- моніторинг чинних патентів власної компанії з метою запобі­гання порушенню прав інтелектуальної власності конкурентів;

- моніторинг порушників прав своєї інтелектуальної власності.

Отримати загальну інформацію щодо діяльності конкурентів можна легко шляхом регулярного відстежування патентної, кон'ю­нктурної, науково-технічної інформації, відвідування комерційних виставок.

Офіційні бюлетені Державного департаменту інтелектуаль­ної власності «Промислова власність» та «Авторське право і суміж­ні права» містять повну реферативну інформацію про зареєстровані в Україні винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення (квалі­фіковані зазначення походження товарів), об'єкти авторського права (зокрема й комп'ютерні програми) та суміжних прав. Ці дже­рела містять великі масиви інформації для аналізу діяльності кон­курентів, відповідний персонал повинен регулярно вивчати їх.

Іноземні патенти є надзвичайно важливою базою для вияв­лення конкурентів, а також тенденцій інноваційної діяльності в тій чи тій галузі економіки. Бази даних патентів США, Європейського патентного відомства, Японії охоплюють понад 80% усіх світових патентів. Деякі з цих баз (наприклад, патентна база даних США) доступні для користування через інтернет в онлайн-режимі. Деякі розміщують інформацію про патенти на дисках для лазерного зчи­тування. Ці диски мають власну пошукову систему, що дає змогу швидко здійснити пошук конкурентів. Маючи змогу отримувати такі послуги шляхом пошуку за на­звою компанії-конкурента, серед власників патентів можна визна­чити, які патенти були надані конкурентам. У такий спосіб можна довідатися, над якими технологіями наразі працюють конкуренти і які типи охорони вони вже одержали. Деякі бази даних також до­зволяють шукати патенти за специфічними типами мови патентних формул або за специфічною мовою в короткій анотації до патенту. Кожна з цих можливостей може стати корисним інструментом при з'ясуванні того, чим займаються конкуренти й на яких позиціях перебувають.

Щоб користуватися цим важливим джерелом інформації, в компанії має бути обладнане робоче місце (комп'ютер з доступом до мережі інтернет.

Компанії варто також підписатися на професійні й комерційні журнали, що стосуються її бізнесу. Багато статей, які публікуються в таких журналах, написали люди, котрі на цей момент розробляють нові технології. Для винахідника зви­чайне явище — спочатку зареєструвати патентну заявку на нову технологію, а потім опублікувати дослідження в журналі. Тому що до видачі патенту (якщо це взагалі відбудеться) після подання па­тентної заявки необхідний термін в один або два роки, і журнали можуть надати інформацію про нову технологію, перш ніж ця тех­нологія буде привселюдно описана у відповідному патенті.

Література, що стосується конкурентів. Багато компаній уже визнали значення спостереження за конкурентами, керуючись фі­нансовими й маркетинговими інтересами, і відповідно до них вже склали картотеки літератури про конкурентів. Ці самі картотеки можуть надати цінну інформацію для виявлення потенційних намі­рів і дій конкурентів у сфері інтелектуальної власності. Крім того, цінну інформацію, що стосується потенційної інтелектуальної вла­сності конкурентів, можна отримати з їхніх рекламних матеріалів, аркушів опису основних характеристик, посібників користувача та сервісних посібників.

Комерційні демонстрації. Це одне з найкращих джерел інфор­мації про нові технології і, отже, про інтелектуальну власність, яке захищають потенційні конкуренти. По-перше, ці нові технології перебувають на загальному огляді. По-друге, необережність торго­вельних представників конкурентів може прояснити, які товари (або фрагменти товарів) вважаються унікальними і, отже, потен­ційно підходять для захисту конкурентами.

Тема 7.

Міжнародні інвестиції.

Кредити під гарантії уряду.

Міжнародні інвестиції

Іноземні інвестиції становлять одне з перспективних джерел фінансування інноваційної діяльності. їх вплив на розвиток соціально-економічної системи будь-якої країни, у сучасних умо­вах, важко переоцінити. Глобалізаційні процеси сприяють зрос­танню вагомості впливу капіталу іноземного походження на роз­виток окремих соціально-економічних систем. Раніше, коли рівень відокремленості соціально-економічних систем був біль­шим, суб'єкти підприємницької діяльності були приречені пра­цювати в межах національного інвестиційного поля. Зараз ситу­ація радикальним чином змінюється і перетік інвестиційних ре­сурсів від однієї економічної системи до іншої може відбуватися дуже швидко і в значних обсягах. Трансформаційні та посттранс-формаційні економіки, до яких належить і економіка України, отримують таким чином більше кращих альтернатив розвитку, ніж це було ще 50-100 років тому.

Використання іноземних інвестицій має ряд переваг порівня­но з позичковим капіталом та іншими видами кредитно-фінансо­вого забезпечення. На відміну від кредитів, вони не збільшують зовнішнього боргу держави, сприяють одержанню коштів для розвитку виробництва, зацікавлюючи в цьому безпосередньо іно­земного інвестора. Вивезення прибутків, зароблених інвесторами завдяки їх внескам та участі у виробництві, є набагато меншою небезпекою, ніж погашення кредитів із відсотками.

Значну частину інноваційних, промислових, соціальних про­ектів у сучасних умовах можна фінансувати за рахунок залучен­ня іноземного капіталу як у прямій, так і в опосередковуваній формі. У першому випадку мова йде про залучення прямих іно­земних інвестицій, у другому — портфельних. Очевидно, що для цілей інноваційного розвитку прямі іноземні інвестиції є більш привабливими в порівнянні з портфельними. Зокрема, прямі іноземні інвестиції є більш без­печним джерелом капіталу, ніж банківські кредити; вони нада­ють споживачу цього ресурсу також сучасні технічні та уп­равлінські знання і навички, а також нові канали доступу до світових ринків.

Залучення іноземних інвестицій у вітчизняну економіку в якості джерела фінансування інноваційних проектів стикається з рядом проблем, що зумовлені низьким фінансовим рейтингом, який пов'язаний зі значною політичною, економічною, законо­давчою нестабільністю інноваційної діяльності в країні. Це не сприяє притоку іноземних інвестицій у вітчизняну економіку.

Форми інвестицій іноземного капіталу у вітчизняну еко­номіку

1. Інвестиції у формі державних позик.

2. Інвестиції у формі вкладів в акціонерний капітал українсь­ких підприємств.

3. Інвестиції у формі вкладень у цінні папери, у тому числі державні, а також корпоративних та інституційних емітентів.

4. Іноземні кредити.

5. Лізингові кредити.

Найбільш розповсюдженою формою є інвестиції в акціонер­ний капітал організацій і державні корпоративні цінні папери.

Основні інвестори, що вкладають кошти в акціонерний капі­тал вітчизняних організацій

1. Приватні інноваційні фонди, частіше за все у вигляді пайо­вих інноваційних фондів, основний інтерес інвестора — гра на курсі цінних паперів.

2. Венчурні фонди Європейського банку реконструкції і роз­витку, що вкладають кошти в акціонерний капітал в основному в перспективні середні і дрібні організації, їх фінансовий інтерес — курсові різниці цінних паперів.

3. Міждержавні організації.

4. Промислові компанії, які зацікавлені в розвитку власного бізнесу і розширення ринків збуту.

Підводячи деякий підсумок стосовно іноземних інвестицій не­обхідно зауважити, що, на жаль, цей вагомий фінансовий ресурс поки що не відіграє у фінансовому механізмі забезпечення інно­ваційного розвитку України суттєвої ролі. Тому в напрямі їх більш масштабного залучення необхідно вбачати основні резерви підвищення ефективності функціонування фінансового ме­ханізму України. Водночас, акумуляція іноземних інвестицій не завжди залежить від властивостей фінансової системи, або гро­шово-кредитної політики уряду. Тут у дію вступають політичні фактори, нормативно-правові та інші. У зв'язку із цим дії уряду по залученню іноземних інвестицій повинні набути комплексно­го характеру і не тільки на мікро- чи макроекономічному рівні, а й на рівні міждержавних відносин, зовнішньоекономічної діяль­ності уряду. Зокрема, багато залежить від зовнішньоекономічної інтеграції України.

 

Кредити під гарантії уряду.

Важливим інструментом стимулювання розвитку виробницт­ва вважається надання державних гарантій за іноземними кре­дитними лініями, що значно полегшує вихід підприємств на ри­нок капіталів. Існують два діаметрально протилежні погляди відносно державних гарантій за іноземними кредитами:

— без таких гарантій неможливо підтримати вітчизняне ви­робництво через слабкість банківської системи України;

— необхідно зовсім відмовитись від іноземних кредитів чи накласти на них мораторій до стабілізації економічної і політич­ної ситуації.