Перспективи розвитку організаційних утворень

Характерною межею останніх років і майбутнього періоду стає перехід від вузької спеціалізації до інтеграції управлінської діяльності. Подальший розвиток спеціалізації – тупиковий шлях, тому курс береться на розвиток інтеграційних процесів в управлінській діяльності. При такому підході організаційні структури з пірамідальних повинні перетворюватися на плоскі з мінімальним числом рівнів.

Відомий вчений Пітер Дракер (Друкер), роботи якого у області управління стали хрестоматійними, в своїй доповіді «Бізнес і управління» на конференції по створенню нових організацій відзначив, що в ХХІ столітті зміняться принципові основи діяльності підприємств – від тих, що базуються на раціональній організації до тих, що базуються на знаннях і інформації. У організаціях ХХІ століття по перевазі працюватимуть фахівці, які направляють діяльність за допомогою зворотного зв'язку від колег, споживачів і стратегічних центрів організацій. Революція в інформаційних технологіях, що відбувається в даний час, – глобальний процес. Управлінці можуть реально лідирувати тільки в тому випадку, якщо вони широко використовують інформаційні технології і уміють накопичувати, опановувати, узагальнювати інформацію про зовнішнє середовище.

Для чіткішого розуміння основних тенденцій розвитку управління можна виділити декілька основних фаз його еволюції:

1. На рубежі XIX–XX сторіч функції управління відділилися від власності, управління стало професійним. Досвід реорганізації американських фірм і залізниць сприяли підвищенню престижу найманого керівника.

2. Через 20-30 років відбулася наступна фундаментальна зміна характеру управління. Стали створюватися адміністративно-командні організації з вертикальною ієрархією, орієнтацією на децентралізацію, з розділенням політики і оперативної діяльності. Ці процеси продовжуються і в даний час.

3. В даний час організація управління вступає в 3 фазу: відбувається перехід від командно-контрольної організації до інформаційно-орієнтованої.

Основні властивості організацій майбутнього

Головною якістю організації майбутнього, забезпечуючим її виживання, як показують дослідження, стане постійне пристосування до навколишнього середовища, що динамічно змінюється. Тому як основні властивості організацій майбутнього можна припустити наступні:

- організаційна гнучкість. Організація майбутнього повинна бути гнучкою, мобільною, з готовністю приймати зміни. Динаміка організаційних змін залежатиме від розвитку техніки і технологій бізнесу. Тенденції до вичерпання ресурсів посилюватимуться, тому гнучкість повинна стати елементом організаційної культури.

- культ індивідуума. Головна умова розвитку індивідуума припускає зростання оплати праці, професійне зростання, участь в рішенні проблем, гарантії безпеки. Вимоги до організації полягають в тому, щоб вона це забезпечувала, інвестуючи капітал в розвиток персоналу.

- перевага використовуванню команд. Все більш помітне місце займає уміння працювати в командах, оскільки самокеровані команди стають ключовими ланками гнучкої організації. Склад команд міняється залежно від вирішуваних задач. При самоврядуванні знижуються управляючі функції організації. Відповідальність і підзвітність, поєднання професій, поліпшення інформованості, взаємна довіра і партнерство – успіх роботи команд. Працівники повинні бути цілеспрямованими і здатними працювати в команді.

- внутрішня конкурентоспроможність. Сила організації полягає в її внутрішній конкурентоспроможності. Не орієнтовані на ринок функції не забезпечуватимуться ресурсами, ключовий момент тут – уміння будувати відносини між працівниками.

Розглянемо основні види організацій майбутнього.

Мережеві організації

У останні десятиліття відповіддю управлінців у всьому світі на посилення конкуренції в глобальному масштабі став відхід від централізовано-координованої, багаторівневої ієрархії до різноманітних гнучким структурам, що нагадують мережі. Мережеві організації – такий вид організації, в яких послідовність команд ієрархічної структури замінюється ланцюжком замовлень на поставку продукції. Мережі – це сукупність фірм або спеціалізованих підрозділів, діяльність яких координується ринковими механізмами.

Розвиток мережевих організацій почався в 1980-х роках, коли у зв'язку з глобалізацією міжнародна конкуренція, що посилилася, зажадала реструктуризацію всіх галузей.

Як приклади діючих мережевих організацій можна привести їх наступні форми: мережеві організації при здійсненні крупних проектів, вимагаючі створення тимчасових творчих колективів; мережеві організації в районах з невеликими виробничими фірмами; провідні крупні виробничі фірми, розосереджені географічно і об'єднані в єдину систему; стратегічні альянси, поширені серед всіх типів компаній.

Мережеві організації відрізняються від організацій інших типів рядом ознак. По-перше, мережеві організації використовують загальні активи декількох фірм. По-друге, вони орієнтуються на ринкові механізми. По-третє, добровільна активна поведінка учасників сприяє поліпшенню кінцевих результатів. По-четверте, останнім часом з'явилися мережі, об'єднуючі учасників на основі кооперації і взаємному володінні акціями.

Віртуальні корпорації

Віртуальна організація зародилася і перетворилася на необхідний елемент економіки. Це співтовариство функціональних партнерів, що управляють проектуванням, виробництвом і реалізацією послуг і продуктів з використанням сучасних інформаційних технологій і системи контрактів, з незалежними робочими групами і структурами. Відмінними рисами віртуальної організації є: - непостійний характер функціонування; - здійснення управлінських дій на основі інформаційних технологій; - утворення тимчасових альянсів організацій в суміжних областях; - договірні відносини працівників з адміністрацією у всіх ланках.

Базова мета віртуальної корпорації – об'єднання ключових технологій і компетенцій для того, щоб якнайповніші задовольнити виниклий попит на споживацькому ринку. Групи працівників, об'єднаних за допомогою комп'ютерних мереж, здатні брати участь в єдиному виробничому процесі, знаходячись в різних місцях миру. Це робить розпливчатим поняття організації. Сучасна техніка дозволяє миттєво долати величезні відстані, і ці організації мають нагоду істотно знижувати витрати на основні і оборотні кошти.

У структурах віртуального характеру необхідно сприяти розвитку нового елементу – управління знаннями, для чого створюються спеціальні комп'ютерні системи. Це створює передумови формування організації, що навчається, оскільки постійно міняються повноваження, вимоги до співробітників віртуальної корпорації істотно міняються, оскільки корпораціям необхідний штат висококваліфікованих і надійних працівників – людей, що застосовують нові інформаційні технології, здатних пристосовуватися до змін і ефективно співробітничати з іншими ринковими агентами.

Інтелектуальні організації

Інтелектуальні організації, як одна з сучасних форм стали створюватися там, де переважає свобода слова, право вільної комунікації. Такого роду нові організаційні форми більшою мірою спиратимуться на робочі групи, орієнтовані на результат, формовані навколо підприємницької ідеї. Архітектура інтелектуальної організації є гнучкою, здатною змінюватися залежно від нових задач. Саме управлінські рішення працівників середнього і нижчого рівнів управління зроблять організацію адаптивної.

Головною якісною характеристикою інтелектуальної організації стає перехід від адміністративного контролю до прямої відповідальності виконавців. Бюрократичні організації не заохочують ні особистої ініціативи, ні розширення круга обов'язків. У них звичайно втаюється частина інформації, тому співробітники байдужі до успіхів організації.

Щоб організація була гнучкою і адаптивною, повинен використовуватися інтелектуальний потенціал всіх працівників в процесі їх взаємодії і створення постійного ланцюжка знань. Для того, щоб цього досягти, необхідно розподілити повноваження по ухваленню рішень і можливості діяти. В майбутньому свобода і колективізм матимуть таке ж основоположне значення, яке мали бюрократія і ієрархія в організаціях ХХ століття.

Організації, що навчаються

У теорії організації і на практиці організаційне навчання розглядається як шлях підвищення ефективності організацій. Організації, які не навчаються в умовах швидких змін зовнішнього середовища, вважаються приреченими. Середня тривалість життя більшості компаній – близько 40 років, вони рано вмирають через нездатність навчатися, а значить адаптуватися до зовнішнього середовища.

Навчання у дії, тобто організаційне навчання, базується на обговоренні шляхів рішення проблем. Процес «навчання у дії» достатньо простий, оскільки це прохання до учасників працювати в команді і штурмувати проблеми. В процесі рішення реальної задачі використовуються нові навики, підходи або концепції. Учасники вчаться, застосовуючи те, чому навчилися, потім вчаться на власному досвіді. Основні кроки навчання у дії:

- організовуйтеся в команду для вирішення певних проблем;

- привертайте, якщо це можливо, різноманітних фахівців і консультантів;

- використовуйте невелике число планових вхідних даних;

- зустрічайтеся регулярно для обговорення ходу рішення проблем;

- коли проблеми розв'язані, зустрічайтеся на обдумуванні ходів їх рішення;

- завершуйте навчання, коли вивчені всі деталі проблеми.

До значної частини знань, накопичених в організації, немає широкого доступу. Управління знаннями – це процес визначення того, які знання необхідні усередині організації, які потрібні навики рішення проблем. Для цього практика діяльності організацій, що навчаються, виробила певні принципи: - навчатися швидше, ніж конкуренти; - навчатися один у одного; - навчатися у постачальників і споживачів; - ставити правильні питання; - прогнозувати майбутнє; - застосовувати те, чому навчилися; - навчатися швидше, ніж міняється навколишнє середовище.