Синергетична концепція самоорганізації

Самоорганізація - один з проявів спонтанніх процесів у суспільстві, колектівах, групах; самоздійснювані процеси соціального регулювання. З. виникає як результат, «рівнодіюча» цілеспрямованих дій у рамках більш широких соціальних систем і процесів. Віступаючи як чинник посилення цілеспрямованого керуючого, впліву, З. відіграє конструктівну роль. Деструктівнім чинником вона стає у разі віникнення небезпеки переважання другорядніх потреб над стратегічними потребамі суспільства, індивідуальних, груповіх, відомчих інтересів над суспільними.

Самоврядування і самоорганізація властиві живій і неживій матерії. У ряді випадків самоврядування і самоорганізація більш ефективні, ніж регламентне управління і організація. Самоорганізація може розглядатися як процес і як явище.

Виділяють технічну, біологічну, соціальну самоорганізацію.

Технічна самоорганізація (як процес) заснована на програмі автоматичної зміни алгоритму дії при зміні властивостей керованого об'єкту, мети управління або параметрів навколишнього середовища. Як явище технічна самоорганізація – це набір альтернативних інтелектуальних адаптивних систем, що забезпечують задану працездатність незалежно від умов функціонування.

Біологічна самоорганізація заснована на генетичній програмі збереження вигляду (як процес), покликаної забезпечити соматичну (тілесне) побудову об'єкту (як явище).

Соціальна самоорганізація (як процес) заснована на суспільній соціальній програмі гармонізації суспільних відносин і реалізується за рахунок самонавчання, самовиховання і самоконтролю.

Під самоврядуванням розуміється автономне функціонування якої-небудь соціальної системи (колективу, організації, індивідуума).

Принципи самоврядування:

- принцип вторинності – самоврядування не може бути первинним в організації;

- принцип поєднання управління і самоврядування – в будь-якій організації управління і самоврядування повинні поєднуватися на кожному рівні управління;

- принцип м'якої регламентації – процес самоврядування не може бути жорстко регламентований законодавчими актами і положеннями організації.

Соціальна самоорганізація може бути особистою і колективною. Колективна самоорганізація може відбуватися в трьох середовищах:- внутрішніх комунікацій; - зовнішніх комунікацій; - ризикових операцій.

Отже, синергетика, розбудивши інтерес до феномена самоорганізації, задала більше питань, чим дала відповідей. Вона намітила деякий напрямок руху до розуміння того, як з "нічого" формується "щось", з неорганізованого - організоване. Як теорія, що описує лише зовні формальну сторону переходу від хаосу до порядку й не зачіпає принципів формування систем (зв'язку, елементи, функціонування), синергетика не може претендувати на роль теорії "самоорганізації складних систем", під якими звичайно маються на увазі біологічні й социумные утворення. Однак проблема, як мені бачиться, тут скоріше не в потенційних можливостях синергетики або будь-якої іншої теорії, а в неоднозначності трактування самого поняття "самоорганізація складних систем". Основна проблема, як не дивно, це саме виділення поза фізичною й хімічною сферами систем, що самоорганізуються, як таких.

 

Гнучкість організації

В сьогоднішніх умовах суттєво підвищилися рівень невизначеності й швидкість змін умов зовнішнього середовища. Спроможність швидко пристосуватися до різкої зміни економічної ситуації стала ключовим фактором не лише ефективності діяльності, але й виживання як невеликих підприємств, так і гігантських корпорацій. Отже, проблема управління гнучкістю підприємства сьогодні набуває статусу ключової, і від ступеня її вирішення в науково-теоретичній і практичній площині значною мірою залежить стан не лише окремого підприємства, але також галузей і економічних систем окремих країн та регіонів.

В оксфордському словнику ділової англійської мови є два поняття, безпосередньо пов’язані з поняттям «гнучкість підприємства». Перше з них – flexibility – пояснюється як спроможність змінюватися чи бути зміненим відповідно до нових умов або ситуацій; друге – agility – як спроможність до швидкої адаптації до мінливих ситуацій. При цьому наголошується, що друге поняття використовується переважно для нових, малих компаній. Отже, можна зазначити, що поняття «гнучкість підприємства» відзначає не лише спроможність підприємства змінюватися, але ще й швидкісну характеристику такої спроможності.

Зважаючи на вищесказане, варто визначити гнучкість підприємства як його спроможність оперативно реагувати на зміни у внутрішньому і зовнішньому середовищі шляхом оборотного переходу у відповідний стан для забезпечення реалізації цілей його діяльності.

Можна виділити фактори, що визначають рівень гнучкості підприємства, а отже, формують потенціал гнучкості:

− Частка співробітників, що працюють за гнучким графіком

− Частка співробітників, що працюють неповний робочий день

− Частка співробітників, що працюють за тимчасовими контрактами (за сумісництвом)

− Частка співробітників, що працюють дистанційно

− Частка співробітників, що працюють за договором оренди персоналу

− Частка робіт, що виконуються спеціалістами зі сторони

− Гнучкість зарплатні (частка її змінної частини, коливання фонду оплати праці і зарплатоємності)

− Частка співробітників, що працюють за тимчасовим контрактом

− Частка основних засобів, що взяті у лізинг.

− Рівень кооперації виробництва

− Частка універсального обладнання у загальному пірку обладнання підприємства

− Частка обладнання, що здається в оренду

− Зміна розміру запасів підприємства

− Фінансова гнучкість підприємства

− Наявність ресурсів певного виду в резерві

Розвиток гнучкості підприємства може відбуватися, перш за все, за рахунок більш повного використання потенціалу гнучкості підприємства. У той же час, коли потенціал розвинутий недостатньо і не надає можливості для подальшого розвитку гнучкості підприємства, слід спочатку розвивати потенціал підприємства.

 

6.4. Сталість організації

Сталий ро́звиток (англ. Sustainable development) — загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі.

Статична та динамічна сталість організації

Взагалі будь-яка організаційна система зацікавлена в пере­ході до стабільного, стійкого стану. Люди здебільшого потре­бують постійності норм і зв'язків, оскільки це знижує ризик їх професійної діяльності, створює упевненість у завтрашньому дні, що визначається постійною роботою, доходом і, врешті-решт, рівнем соціального комфорту. Система управління ор­ганізацією також прагне до певної стійкості в облаштуванні і надійному функціонуванні підлеглого їй об'єкта управління, маючи при цьому можливість ефективного контролю над ним.

Перехід до стійкого режиму роботи є об'єктивно наявною метою розвитку будь-якої організації. Досягнення цієї мети рівнозначне придбанню нових ресурсів, зниженню плинності кадрів, зменшенню кількості реорганізацій, зниженню конф­ліктності.

Елементи статики притаманні будь-якій організації, на­приклад, фінансові показники діяльності за фіксований пе­ріод часу, структура, розподіл владних повноважень, посадові обов'язки, штатний розпис тощо. Сюди також належать по стійний асортимент продукції, що випускається, стійкі парт­нерські зв'язки та інші показники.

Проблема полягає в тому, що організація, досягнувши пев­ної стійкості, може з часом перетворитися на консервативну систему. В цьому випадку вона втрачає здатність адаптуватися до змінних умов середовища, а отже, і реалізовувати в своєму середовищі технологічні і управлінські інновації. Перейшов­ши цілком у статичний стан, організація набуває інерційності, яку важко подолати, і входить у стан організаційної стагнації.

Стагнація застосовується, в певних випадках, для позна­чення організаційних систем, що працюють тривалий час за порівняної незмінності основних показників своє діяльності, що може розглядатися не як позитивне явище, а як відсутність прогресу та ослаблення реактивної здатності. В умовах нестій­кої економіки та активних процесів формування ринкових від­носин стагнація може привести до загибелі організації.

Таким чином, існує протиріччя соціальної організації: з од­ного боку, її метою є досягнення стабільного режиму діяль­ності, з іншого — незворотними є нововведення, які необхідні організації для виживання та успішного розвитку, що визна­чають її динамічність.