Особливості травлення в ротовій порожнині.

Перетравлювання їжі починається в ротовій порожнині. Механічне роздроблення і подрібнення їжі при її пережовуванні становлять специфічну функцію органів ротової порожнини; тільки вона одна із всіх органів травлення має кісткову основу. В ротовій порожнині містяться язик і зуби. Язик — рухомий м'язовий орган, вкритий слизовою оболонкою, добре забезпечений судинами і нервами. Язик пересуває їжу в процесі жування, є органом смаку і мови.

Зуби подрібнюють їжу. Крім того, вони беруть участь у формуванні звуків мови. За функцією і формою розрізняють різці, ікла, малі і великі корінні зуби. Загальна кількість зубів у дорослих 32. В кожній половині верхньої і нижньої щелеп розвиваються 2 різці, 1 ікло, 2 малих корінних і 3 великих корінних зуби. Це може бути виражене зубною формулою, в якій прийнято позначати зуби одного боку обох щелеп:

2 1^…2 3

--------------------------------------------

2 1^…2 3

Кожний зуб має коронку, що виступає з ясен, яка переходить у шийку (під яснами), і корінь, занурений у зубну лунку ясен, що щільно зрісся з нею за допомогою надкісниці. Великі корінні зуби на нижній щелепі мають по 2, а на верхній — по 3 корені. Решта зубів — однокорінні. Всередині кореня проходить канал, який розширюється в порожнину зуба; він заповнений зубною м'якоттю — пухкою сполучною тканиною, судинами і нервами.

Коронка, шийка і корінь складаються із твердих тканин. У порожнині зуба містяться м'які тканини зуба, або пульпа. Основа пульпи складається із сполучної тканини, багатої на клітинні елементи. В пульпу через кореневий канал входять судини і нерви. Тут відбувається інтенсивний обмін речовин зуба, і з пульпою пов'язані відновні процеси в разі якихось пошкоджень дентину.

Головну масу всіх частин зуба становить дентин, вкритий на коронці емаллю, а на шийці і корені — цементом. Емаль, що вкриває коронку,— найтвердіша тканина в організмі: за твердістю вона наближається до кварцу. Але і вона може стиратися і тріскатися. Органічна речовина в емалі становить тільки 2...4%, решта — мінеральні речовини. Дентин і цемент являють собою видозмінену кісткову тканину, порівняно з якою вони містять значно більше кальцію фосфату.

Зуби закладаються і розвиваються в товщі щелепи. Ще в утробному періоді розвитку закладаються зачатки постійних зубів, які потім змінюють молочні.

У дитини на 6...8-му місяці життя спочатку починають прорізатися тимчасові, або молочні, зуби. Зуби можуть з'являтися раніше або пізніше залежно від індивідуальних особливостей розвитку, якості харчування. Найчастіше першими прорізуються середні різці нижньої щелепи, потім з'являються верхні середні і верхні бокові; в кінці першого року прорізуються звичайно 8 молочних зубів. Протягом другого року життя, а інколи і на початку третього року закінчується прорізування всіх 20 молочних зубів. Зубна формула в цьому разі має такий вигляд:

 

2 1^…0 2 верхня щелепа (один бік)

------------------------------------------------------------------------

2 ^..1^…0 2 нижня щелепа (один бік)

Молочні зуби ніжні і крихкі, це треба враховувати при організації харчування дітей.

У 6...7 років у дітей починають випадати молочні зуби, і замість них поступово виростають постійні зуби. Перед зміною корені молочних зубів розсмоктуються, після чого вони випадають. Малі корінні і треті великі корінні, або зуби мудрості, виростають без молочних попередників. Прорізування постійних зубів закінчується до 14...15 років. Виняток становлять зуби мудрості, поява яких часом затримується до 25... 30 років; в 15% випадків вони відсутні на верхній щелепі взагалі. Ці зуби були добре розвинуті у стародавніх викопних людей (синантропів, неандертальців). Тепер вони, безсумнівно, трохи редуковані.

У зв'язку з тим що постійні зуби протягом кількох років знаходяться під молочними зубами, треба особливу увагу звертати на стан порожнини рота і зубів у дітей дошкільного, та і шкільного віку.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), 7...9 осіб із 10 обстежених потребують лікування зубів. Насамперед це пов'язано з карієсом. Суть його полягає ось у чому. При хімічній дії на емаль відбувається демінералізація, розчинення мінеральних солей емалі кислотами, які утворюються в основному в результаті розпаду залишків їжі. Демінералізація відбувається також і в тканині зуба, розташованій під емаллю,— в дентині. Найбільш згубно впливає на емаль молочна кислота — основний продукт бродіння вуглеводів. Потім відбувається уже безпосередня дія мікробів на демінералізовані емаль і дентин. Внаслідок цього розпадаються органічні речовини зуба.

На каріозний процес впливають також зовнішні (екзогенні) фактори. Серед них нестача вітамінів (особливо групи В і Д), солей кальцію, фосфору, фтору в їжі і питній воді, відсутність або нестача ультрафіолетових променів. Все це призводить до порушення мінерального і білкового обміну в організмі, який впливає на живлення емалі та дентину.

Першорядне значення в механізмі карієсу зубів відіграють мікроорганізми порожнини рота, головним чином стрептококи.

Під дією кислоти в емалі відбувається розчинення мінеральних речовин. В ураженій ділянці емалі створюються все більше сприятливі умови для життєдіяльності мікроорганізмів. Виникає бляшка зубного нальоту із мікроорганізмів, що утворюють кислоту. Тут найчастіше і починається процес розвитку карієсу, з'являється помітна оком пляма. Мінеральних речовин у ділян­ці ураження стає все менше. В результаті утворюється каріозна порожнина.

Щоб запобігти утворенню порожнини, треба збалансувати раціон харчування, забезпечити достатнє надходження з їжею кальцію, фосфору і фтору.

Тепер широко застосовують фторопрофілактику карієсу. Це і фторування питної води, і місцеве зрошення розчином фтори­стого натрію, спеціальні зубні порошки, пасти, еліксири, які містять фтор і, нарешті, таблетки з фтором.

З метою охорони зубів у дітей у школах проводять санацію порожнини рота: пошкоджені зуби видаляють або пломбують, і таким чином запобігається псування решти зубів, особливо постійних.

Догляд за зубами передусім повинен виявлятися в обов'язковому прополіскуванні рота кип'яченою, трохи теплуватою водою після кожного споживання їжі, щоб по можливості видалити всі частинки їжі, які застряли між зубами. Треба щодня ввечері перед сном чистити зуби щіткою із зубним порошком, щоб грунтовніше видалити всі залишки їжі.

Не можна давати дітям надто гарячу або дуже холодну їжу, а також дозволяти їм розкушувати зубами горіхи та інші тверді речовини, бо це може спричинити пошкодження емалі.

Змикання верхніх різців із нижніми називають прикусом. При правильному прикусі верхні різці займають положення попереду від нижніх, що посилює їхню різальну дію.

Подрібнена механічно їжа в порожнині рота змішується із слиною. В ротову порожнину відкриваються протоки трьох пар великих слинних залоз: привушні, піднижньощелепні і під'язичні. Крім великих, є дрібні слизові слинні залозки. Вони розкидані майже по всій слизовій оболонці ротової порожнини і язика.

Слинні залози функціонують від моменту народження дитини, але в перші місяці слини виділяється мало. З появою молочних зубів слиновиділення посилюється настільки, що діти часто не встигають її проковтнути, і вона витікає з рота.

В слині міститься фермент птіалін, який розщеплює складні вуглеводи до мальтази, і мальтаза, яка розщеплює дисахариди до глюкози. Білок слини муцин робить слину клейкою. Завдяки муцинові просочена слиною їжа легше проковтується. До складу слини входить ще речовина білкової природи — лізоцим, якому властива знешкоджуюча дія. Цим, видно, можна пояснити, що рани і подряпини слизової оболонки ротової порожнини загоюються швидше, ніж на поверхні тіла.

З віком кількість слини, яка виділяється, збільшується; найпомітніші зрушення у слиновиділенні відмічаються у дітей від 9 до 12 місяців і від 9 до 11 років. Всього за добу у дітей виділяється до 800 см³ слини.

Регуляція слиновиділення. Через кілька секунд після того, як їжа потрапила в рот, починається слиновиділення. Така швидка відповідь слинних залоз на подразнення ротової порожнини свідчить про те, що слиновиділення здійснюється рефлекторно, за участю нервової системи.

Їжа, що надійшла в порожнину рота, подразнює закінчення смакових нервів; в них виникає збудження, яке по доцентрових нервах передається в довгастий мозок, у центр слиновиділення. Тут відбувається передача збудження із доцентрових нервів на відцентрові (симпатичні і парасимпатичні), які йдуть до слинних залоз. Збудження охоплює секреторні клітини слинних залоз, і відбувається виділення слини певної якості та кількості. Так здійснюється безумовний слиновидільний рефлекс.

Слина може виділятися не тільки при попаданні їжі в рот, а й при вигляді, запаху їжі, розмові про їжу. Це теж рефлекс, але рефлекс особливий, який І. П. Павлов назвав умовним рефлексом. Умовнорефлекторне виділення слини відбувається лише в тому випадку, якщо вигляд, запах їжі або розмова про смачну їжу збігалися раніше із споживанням їжі.

Стравохід. їжа, подрібнена у ротовій порожнині і просочена слиною, сформована в харчові грудки, через зів надходить у глотку, а з неї у стравохід. Стравохід —м'язова трубка довжиною у дорослої людини близько 25 см. Внутрішня оболонка стравоходу — слизова — вкрита багатошаровим плоским епітелієм із ознаками ороговіння у верхніх шарах. Епітелій захищає стравохід при рухові по ньому грубої харчової грудки. Слизова оболонка утворює глибокі поздовжні складки, що допускає значне розширення стравоходу при проходженні по ньому харчової грудки.

У дітей слизова оболонка стравоходу багата на кровоносні судини, ніжна, легко може бути поранена грубою їжею. Довжина стравоходу в новонароджених близько 10 см, у віці 5 років — 16 см, в 15 років — 19 см.

Травлення в шлунку

Шлунок — найбільше розширена частина травної трубки. Він має вигляд зігнутого мішка, що вміщує до 2 л їжі.

Розташований шлунок у черевній порожнині асиметрично; більша частина його знаходиться з лівого боку, а менша — праворуч від серединної площини тіла. Опуклий нижній край шлунка — велика кривизна, короткий угнутий край — мала кривизна. У шлунку розрізняють вхід (кардіальна частина), дно (або фундальна частина) і вихід (пілорична, або воротарна, частина). Воротар шлунка відкривається в дванадцятипалу кишку.

Зсередини шлунок вистелений слизовою оболонкою, яка утворює багато складок. У товщі слизової оболонки містяться залози трубчастої форми. Залози виробляють шлунковий сік. Розрізняють три типи клітин шлункових залоз: головні виробляють ферменти шлункового соку, обкладові — соляну кислоту, додаткові — слиз.

Шлунковий сік людини — безбарвна рідина кислої реакції, з великим вмістом соляної кислоти (0,5%) і слизу. Слиз, який виробляється клітинами слизової оболонки шлунка, охороняє її від механічних і хімічних пошкоджень. Соляна кислота має здатність згубно впливати на бактерії, що потрапляють у шлунок, виконуючи тим самим захисну функцію, розм'якшувати волокнисту їжу; вона зумовлює набухання білків, сприяє активізації травного фермента пепсину.

За добу у дорослої людини виділяється 1,2...2 л соку. У шлунковому соці є два білкових ферменти — пепсин і хімозин. Пепсин виробляється шлунковими залозами в неактивній формі і активізується соляною кислотою. Пепсин розщеплює білки до альбумоз і пептонів. Хімозин, або сичужний фермент, спричиняє зсідання молока в шлунку. Хімозин є в шлунковому соці дітей, особливо в період молочного вигодовування. У старших дітей зсідання відбувається під впливом пепсину і соляної кислоти шлункового соку. Фермент ліпаза, який міститься в шлунковому сокові, розщеплює жири до гліцерину і жирних кислот. Шлункова ліпаза діє на жири, які перебувають у стані емпульсії (жири молока).

У шлунку їжа затримується від 4 до 11 год і зазнає в основному хімічної обробки за допомогою шлункового соку. Крім того, у шлунку їжа зазнає і механічної обробки. В товщі стінок шлунка є могутній м'язовий шар, який складається із гладких м'язів, що йдуть у поздовжньому, косому і коловому напрямках. Скорочення м'язів шлунка сприяє кращому перемішуванню їжі із травним соком, а також пересуванню їжі із шлунка в кишки.

Шлунок немовлят має в основному горизонтальне положення, розташований майже весь у лівому підребер'ї, і тільки коли дитина починає стояти і ходити, шлунок займає більш вертикальне положення.

З віком змінюється і форма шлунка. У дітей до 1,5 року вона округла, до 2...З років грушоподібна, до семи років шлунок набуває форми дорослих.

Місткість шлунка збільшується з віком. Якщо у новонародженого вона становить 30...35 мл, то до кінця першого року життя збільшується в 10 разів. В 10... 12 років місткість шлунка досягає 1,5 л.

М'язовий шар шлунка у дітей раннього віку розвинутий слабко, особливо в основній області шлунка — в області дна. Недорозвинення м'язового шару дна шлунка, відносно широкий вхід у нього часто у дітей грудного віку є причиною зригування і блювання.

У новонароджених дітей залозистий епітелій шлунка диференційований слабко, головні клітини ще не досить дозрілі. Процес клітинного диференціювання залоз шлунка у дітей закінчується в основному до семи років, але повного розвитку вони досягають лише у період статевої зрілості.

У дітей після народження загальна кислотність шлункового соку пов'язана з наявністю молочної кислоти. Функція синтезу соляної кислоти розвивається в період від 2,5 до 4 років. У віці від 4 до 7 років загальна кислотність шлункового соку в середньому становить 35,4 одиниці, у дітей від 7 до 12 років вона дорівнює 63. Відносно низький вміст соляної кислоти в шлунковому соці дітей дошкільного віку веде до зниження його бактерицидних властивостей. Цим значною мірою можна пояснити схильність дітей до шлунково-кишкових захворювань.

У складі шлункового соку новонародженої дитини є ферменти пепсин, хімозин, ліпаза, молочна кислота і зв'язана соляна кислота. У зв'язку з низькою кислотністю шлункового соку пепсин у новонароджених дітей може розщеплювати лише білки, які входять до складу молока. Активність фермента хімозину, який спричиняє зсідання молока, різко підвищується на кінець першого року життя до 256...512 одиниць (порівняно з 16...32 одиницями в перший місяць життя дитини). Фермент ліпаза, який міститься у складі шлункового соку немовлят, розщеплює до 25% жиру молока. Проте зауважимо, що жир материнського молока розщеплюється не тільки шлунковою ліпазою, а й ліпазою самого материнського молока.

Тому жир у шлунку дітей, яких вигодовують штучно, завжди розщеплюється повільніше, ніж при грудному годуванні. В коров'ячому молоці ліпази мало. З віком дитини активність ліпа­зи збільшується від 10...12 до 35...40 одиниць.

Кількість шлункового соку, його кислотність і перетравлююча сила залежать від роду їжі (як і у дорослої людини). При годуванні жіночим молоком виділяється шлунковий сік із низькою кислотністю і перетравлюючою силою. З віком, в міру становлення шлункової секреції найкисліший сік виділяється на м'ясо, потім на хліб, і найменшу кислотність має сік на молоко.

Для виділення шлункового соку зовсім не обов'язково, щоб їжа потрапила у шлунок; досить того, що вона надійде в ротову порожнину. Переконатися в цьому можна в досліді в несправжнім годуванням собаки. Для цього тварині оперативним шляхом вводять всередину шлунка фістульну трубку; другий кінець трубки закріплюють на поверхні живота і, коли дослід не проводиться, закривають пробкою. На шиї таким чином підготовленої тварини перерізують стравохід і краї його вшивають у шкірну рану на шиї. Через кілька днів після операції тварина їсть їжу, проте у шлунок вона не потрапляє. Разом з тим із фістули шлунка витікає чистий шлунковий сік. Це несправжнє годування.

Шлунковий сік при несправжньому годуванні виділяється рефлекторно у відповідь на подразнення смакових рецепторів ротової порожнини.

Секреторним нервом для шлункових залоз є блукаючий нерв.

Виділення шлункового соку починається тільки при подразненні їжею рецепторів ротової порожнини. Приготування до приймання їжі, розмова про їжу, вигляд і запах її, час споживання їжі зумовлюють секрецію кислого, багатого на ферменти шлункового соку. Це відбувається умовнорефлекторно. Завдяки умовним рефлексам сік починає виділятися за деякий час до споживання їжі. І. П. Павлов назвав цей сік апетитним, або запальним. Апетитний сік готує шлунок заздалегідь до перетравлювання їжі і є важливою умовою його нормальної роботи.

Звичайно акт їди завжди починається з дії вигляду і запаху їжі — умовних подразників для шлункових залоз. їжа, яка надійшла слідом за цим у ротову порожнину, діє як безумовний подразник, збуджуючи смакові рецептори слизової оболонки рота. Це складнорефлекторна фаза шлункової секреції: під час цієї фази шлунковий сік виділяється за рахунок комплексу безумовних і умовних рефлексів.

Коли їжа надходить у шлунок, на неї продовжує виділятися шлунковий сік рефлекторно, внаслідок механічного подразнення слизової оболонки шлунка. Важлива роль тут також належить хімічним речовинам, які циркулюють у крові при травленні і гуморальним шляхом збуджують шлункову секрецію.

Особливо активні щодо цього речовини, що містяться в м'ясному бульйоні, капустяному відварі, відварах риби, грибів, овочів.

Крім того, під впливом соляної кислоти або продуктів перетравлення в слизовій оболонці шлунка утворюється особливий гормон — гастрин, який всмоктується в кров і посилює секрецію шлункових залоз.

Виділення шлункового соку під дією різних впливів може гальмуватися. Вигляд несвіжої їжі, неприємний запах її, неохайна обстановка, читання під час їди призводять до гальмування шлункової секреції, при цьому знижується травна дія соків і їжа засвоюється гірше.

У немовлят при правильному грудному вигодовуванні шлу­нок звільняється від їжі через 2,5...3 год, при вигодовуванні коров'ячим молоком — через 3...4 год. їжа, яка містить значну кількість білків і жирів, затримується у шлунку 4,5...6,5 год.

Травлення в кишках.

Частково перетравлений вміст шлунка у вигляді харчової кашки, просоченої кислим шлунковим соком, рухами мускулатури шлунка пересувається до вихідної частини його — пілоричного відділу і порціями проходить із шлунка в початковий відділ тонкі кишки — дванадцятипалу кишку. Всередину дванадцятипалої кишки відкривається загальна жовчна протока печінки і протока підшлункової залози.

В дванадцятипалій кишці відбувається найінтенсивніше перетравлювання харчової кашки під дією соку підшлункової залози, жовчі і кишкового соку. Під впливом цих соків білки, жири і вуглеводи перетравлюються так, що можуть всмоктуватися і засвоюватися організмом.

Чистий підшлунковий сік — безбарвна, прозора рідина лужної реакції. В соку міститься фермент трипсин, який розщеплює білкові речовини до амінокислот; трипсин виробляється клітинами залози в неактивній формі і активізується ферментом кишкового соку; фермент ліпаз а, який міститься в сокові, активізується жовчю і, діючи на жири, перетворює їх на гліцерин та жирні кислоти; ферменти амілаза і мальтаза перетворюють складні вуглеводи на моносахариди типу глюкози. Виділення підшлункового соку триває 6... 14 год і залежить від складу і властивостей вжитої їжі.

В дванадцятипалу кишку надходить і жовч, яку виробляють клітини печінки. І хоч у складі жовчі нема ферментів, які розщепляли б харчові речовини, роль жовчі в травленні величезна. По-перше, вона переводить в активний стан ліпазу, яка виробляється клітинами підшлункової залози; по-друге, жовч емульгує жири, перетворюючи їх на суспензію дрібних краплинок (емульговані жири легше перетравлюються); по-третє, жовч активно впливає на процеси всмоктування в тонкій кишці; по-четверте, жовч сприяє посиленню виділення соку підшлункової залози.

Дванадцятипала кишка продовжується до порожнього відділу тонкої кишки, а останній переходить у клубову кишку. Довжина тонкої кишки у дорослої людини 5...6 м. Внутрішня оболонка тонкої кишки — слизиста — має багато виростів, або ворсинок (близько 4 мли. у дорослої людини). Ворсинки дуже збільшують поверхню тонкої кишки, що має важливе значення для процесу всмоктування поживних речовин. У складі кишкового соку виявлено понад 20 ферментів, які можуть каталізувати розщеплення харчових речовин.

У стінках тонкої кишки є поздовжні і кільцеві м'язи, скорочення яких спричинюють маятникоподібні і перистальтичні рухи, що поліпшує контакт харчової кашки з травними соками і сприяє переміщенню вмісту тонкої кишки в товсту кишку. Довжина товстої кишки 1,5...2 м. В товстій кишці розрізняють сліпу кишку з червоподібним відростком (апендикс), ободову і пряму.

Ферментативна обробка їжі в товстій кишці дуже незначна. Тут інтенсивно всмоктується вода, в результаті чого в кінцевих її відділах формується кал, який виводиться із організму. В товстій кишці живуть численні бактерії. Одні з них розщеплюють клітковину, бо в травних соках людини немає ферментів для її перетравлювання. В товстій кишці синтезується бактеріями вітамін К і деякі вітаміни групи В.

У дітей кишки відносно довші, ніж у дорослих. У дорослої людини довжина кишок перевищує довжину її тіла у 4...5 разів, а у немовлят — в 6 разів. Особливо інтенсивно кишки ростуть у довжину від 1 до 3 років, у зв'язку з переходом від молочної їжі до мішаної, і від 10 до 15 років.

М'язовий шар кишок і його еластичні волокна розвинуті у дітей менше, ніж у дорослих. У зв'язку з цим перистальтика у дітей слабкіша. Цим частково пояснюється схильність до запорів у дітей.

Травні соки кишок уже в перші дні життя дитини містять всі основні ферменти, які забезпечують процес травлення.

Ріст і розвиток підшлункової залози триває до 11 років, найінтенсивніше вона росте у віці від 6 місяців до двох років.

Печінка у дітей відносно більша, ніж у дорослого; її маса подвоюється до 8... 10 місяців; особливо інтенсивно росте печінка у 14...15 років, досягаючи маси 1300...1400 г. Жовчовиділення відмічається уже у 3-місячного плода. З віком жовчовиділення посилюється.

Всмоктування в травному каналі. Всмоктування відбувається майже у всіх відділах травного каналу. Так, якщо під язиком довго гримати шматочок цукру, то він розчиниться і всмокчеться. Отже, всмоктування можливе і в ротовій порожнині. Проте їжа майже ніколи не знаходиться там протягом часу, необхідного для всмоктування. У шлунку добре всмоктується алкоголь, частково глюкоза; у товстій кишці — вода, деякі солі.

Основні процеси всмоктування поживних речовин відбуваються в тонкій кишці. її будова дуже добре пристосована до всмоктувальної функції. Внутрішня поверхня кишки людини досягає 0,65...0,70 м². Вона збільшується за рахунок ворсинок — на площі 1 см² міститься 2000...3000 ворсинок. Завдяки ворсинкам площа внутрішньої поверхні кишок збільшується до 4... 5 м², тобто у два-три рази перевищує поверхню тіла людини.

Розглядання клітин епітелію, який вкриває ворсинку, в електронному мікроскопі показало, що поверхня клітин, повернених всередину порожнини кишки, нерівна, вона у свою чергу вкрита пальцеподібними виростами — мікроворсинками. їхня величина така, що їх не видно навіть при найсильнішому збільшенні світлового мікроскопа. Проте значення їх дуже велике. По-перше, мікроворсинки значно збільшують всмоктувальну поверхню тон­кої кишки. По-друге, між мікроворсинками є велика кількість ферментів, які утримуються тут і лише в незначній кількості потрапляють у просвіт кишки. А оскільки концентрація ферментів між мікроворсинками велика, основний процес травлення відбувається не в порожнині кишки, а в просторі між мікроворсинками, біля стінки клітин кишкового епітелію. Ось чому такий вид травлення був названий пристінковим.

Пристінкове розщеплення харчових речовин дуже ефективне для організму, особливо для перебігу процесів всмоктування. Справа в тому, що в кишках постійно міститься значна кількість мікробів. Якби основні процеси розщеплення відбувалися у просвіті кишки, значна частина продуктів розщеплення використовувалася б мікроорганізмами, у кров всмоктувалася б значно менша кількість поживних речовин. Цього не відбувається тому, що мікроворсинки не допускають мікробів до місця дії ферментів, бо мікроб дуже великий, щоб проникнути в простір між мікроворсинками. А харчові речовини, знаходячись коло стінки кишкової клітини, легко всмоктуються.

Всмоктування — складний фізіологічний процес, який відбувається головним чином внаслідок активної роботи клітин кишкового епітелію.

Білки всмоктуються у кров у вигляді водних розчинів амінокислот. У зв'язку з тим що для дітей характерна підвищена проникність кишкової стінки, в невеликій кількості у них із кишечника всмоктуються натуральні білки молока, яєчний білок. Проте надмірне надходження в організм дитини нерозщеплених білків приводить до різних шкірних висипань, свербіння та інших небажаних явищ. У зв'язку з підвищеною проникністю кишкової стінки у дітей сторонні речовини і кишкові отрути, які утворюються в процесі гниття їжі, продукти неповного перетравлювання можуть потрапляти із кишечника в кров, спричиняючи різні токсикози.

Вуглеводи всмоктуються в кров головним чином у вигляді глюкози. Найінтенсивніший цей процес у тонкій кишці. В товстій кишці вуглеводи всмоктуються повільно. Проте можливість їх всмоктування в товстій кишці використовується в лікувальній практиці при штучному годуванні хворого (так звані живильні клізми).

Жири всмоктуються переважно в лімфу у вигляді гліцерину і жирних кислот.

Всмоктування води починається в шлунку. Найінтенсивніше вода всмоктується в кишках (1 л за 25 хв). Мінеральні солі всмоктуються у кров в розчиненому вигляді. Швидкість всмоктування солей визначається їхньою концентрацією в розчині.

Роль печінки в травленні

  Печінка є найбільшою залозою людського організму. Функції її різноманітні. Вона бере участь у процесах травлення та обміну речовин, виконує захисну функцію. Жовч, яка виділяється печінкою, є одним з важливих травних соків. Вона виділяється безперервно. У відрізках часу між споживанням їжі жовч накопичується в жовчному міхурі, де відбувається всмоктування її рідкої частини. Тому жовч у міхурі густіша, має темніше забарвлення. До складу жовчі входять жовчні кислоти та жовчні пігменти. Крім того, в ній знаходяться холестерин, лецитин, муцин, жири та неорганічні солі. Жовчні кислоти сприяють утворенню емульсій, адсорбуючись на поверхні крапельок жиру, вони не дають їм

зливатися. Крім того, жовчні кислоти посилюють дію ліпази, приймаючи участь у всмоктуванні жирів та жирних кислот. Вони активують дію амілолітичних та протеолітичних ферментів, посилюють моторику кишок.

Жовчні пігменти — білірубін та білівердін — є продуктами розпаду гемоглобіну та інших гемовміщуючих білків. Білірубін надає жовчі жовтого кольору, а продукт його окислення білівердін — зеленого.

Завдяки своїм бактерицидним властивостям жовч затримує гнильні процеси в кишках.

За добу у людини виробляється близько 500...700 мл жовчі.

Регуляція жовчовиділення забезпечується нервовою та гуморальною системами. Нервові імпульси до печінки та жовчного міхура надходять по блукаючому та симпатичному нервах. Блукаючий нерв стимулює, а симпатичний пригнічує жовчоутворення та вихід жовчі в дванадцятипалу кишку. Гуморальними стимуляторами жовчоутворення є гормони травної системи (секретин та ін.), продукти гідролізу білків та екстрактивні речовини, які всмоктуються в кров. Жовчогонні властивості має сама жовч. Всмоктуючись у кров, вона стимулює діяльність клітин печінки.

Вихід вмісту жовчного міхура в дванадцятипалу кишку в період травлення проходить внаслідок координованої діяльності м'язів стінки жовчного міхура та його сфінктера. При цьому велике значення має холіцистокінін, який утворюється в дванадцятипалій кишці під впливом соляної кислоти та жирних кислот. Вихід жовчі починається через 5... 10 хв після споживання їжі і продовжується протягом кількох годин. Кількість і тривалість виділення жовчі залежать від складу та об'єму їжі. Особливо багато жовчі виділяється при споживанні яєчних жовтків, молока, м'яса, жирів.

Печінка також виконує екскреторну (видільну) функцію. Екскретами печінки є жовчні пігменти, кальцій, залізо та деякі інші речовини. Потрапляючи з жовчю в кишечник, вони викидаються з організму.