Міністерство освіти і науки України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ

Підприємництва та перспективних технологій

Конспект лекцій

з дисципліни

«Фінанси підприємств»

для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр”

 напряму підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит», 6.030509 «Облік і аудит», 6.030507 «Маркетинг», 6.030503 «Міжнародна економіка»

Затверджено

На засіданні кафедри фінансів

Протокол № 8 від 25 березня 2013 р.

ЛЬВІВ 2013

Рекомендовано до друку Науково-методичною радою Навчально-наукового інституту підприємництва і перспективних технологій

Національного університету «Львівська політехніка»

Протокол №5 від 10 квітня 2013р.

 

 

Конспект лекцій з дисципліни «Фінанси підприємств» для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр” напряму підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит», 6.030509 «Облік і аудит», 6.030507 «Маркетинг, 6.030503 «Міжнародна економіка» / Укл.: О.В. Химич, Фариновач І.В.. – Львів: Видавничий відділ Навчально-наукового інституту підприємництва і перспективних технологій Національного університету «Львівська політехніка». 2013. – 103 с.

 

Укладачі                                              Химич О.В., ст. викладач,

                                                              Фаринович І.В., ст. викладач

 

 

 

Відповідальний за випуск                 Гориславець П.А., канд. екон. наук., доцент,

                                                             зав. кафедри фінансів

 

 

Рецензенти                                    Воляник Г.М., канд. екон. наук, доцент

                                                        Пирог О.В., канд. екон. наук, доцент

                                                        

 

 

Оригінал-макет підготовлено у видавничому відділі Навчально-наукового інституту підприємництва і перспективних технологій Національного університету «Львівська політехніка»

ЗМІСТ

Передмова ……………………………………………………………………………….…..6

Тема 1. Основи фінансів підприємств.. 6

1.1. С утність і функції фінансів підприємств. 6

1.2. Ф інансові ресурси підприємств та джерела їх формування. 8

1.3.О рганізація фінансової роботи на підприємстві. 9

Тема 2. Організація грошових розрахунків підприємств.. 11

2.1. С утність грошових розрахунків підприємств. 11

2.2. П роведення касових операцій. 12

2.3. В иди банківських рахунків і порядок їх відкриття. 13

2.4. С утність, значення та принципи організації безготівкових розрахунків підприємств. 15

2.4.1. Принципи організації розрахунків. 15

2.4.2. Розрахунки платіжними дорученнями. 16

2.4.3. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями. 17

2.4.4. Розрахунки чеками. 18

2.4.5. Розрахунки акредитивами. 19

2.2.6. Розрахунки векселями. 21

ТЕМА 3. ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ.. 24

3.1. Економічна характеристика, склад і класифікація грошових надходжень підприємств 24

3.2. Доходи від операційної діяльності (виручка від реалізації продукції, робіт, послуг). планування виручки від реалізації продукції 25

3.3. Доходи від фінансово-інвестиційної діяльності 27

Тема 4. Формування і розподіл прибутку підприємств.. 29

4.1. П рибуток та підвищення його ролі в ринкових умовах господарювання. 29

4.2 Ф ормування прибутку підприємств. 30

4.3. С клад та класифікація витрат підприємств. 31

4.4. П ланування прибутку підприємств. 35

4.5. Р озподіл і використання прибутку. 37

4.6. Р ентабельність і методи її обчислення. 37

Тема 5.Оподаткування підприємств.. 39

5.1. С утність і призначення системи оподаткування підприємств. 39

5.2. О податкування прибутку підприємств. 39

5.3. К ласифікація податків і зборів. 41

5.4. С прощена система оподаткування. 43

ТЕМА 6. ФІНАНСУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ОБІГОВИХ КОШТІВ ПІДПРИЄМСТВ 47

6.1. С утність та організація оборотних коштів. 47

6.2. М етоди планування оборотних коштів на підприємствах. 49

6.3. Д жерела формування оборотних коштів. 52

6.4. Показники стану та ефективності використання оборотних коштів підприємств та способи їх прискорення. 53

ТЕМА 7. ФІНАНСОВІ АСПЕКТИ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ТА ІНШИХ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ.. 57

7.1. Сутність необоротних активів. 57

7.2. Економічна суть та класифікація основних засобів та інших необоротних активів. 59

7.3. Знос та амортизація основних засобів та інших необоротних активів. 61

7.4. Показники стану та ефективності використання основних засобів. 66

7.5. Сутність і склад капітальних вкладень та джерел їхнього фінансування. 67

7.6. Види ремонту, джерела фінансування поточного та капітального ремонту. 69

ТЕМА 8. КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ.. 72

8.1. С уть та необхідність залучення кредитів. 72

8.2. К ласифікація та форми кредиту. 73

8.3. Р ізновиди банківських кредитів. 75

8.4. П ринципи та способи отримання кредитування. 77

ТЕМА 9. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ. 79

9.1. Зміст, завдання і методи фінансового планування. 79

9.2. Підсистеми фінансового планування: стратегічне, поточне та оперативне фінансове планування 80

Тема 10. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА.. 84

10.1. О цінка фінансового стану підприємства, її необхідність і значення. 84

10.2. І нформаційне забезпечення оцінки фінансового стану підприємств. 86

10.3. П оказники фінансового стану підприємства. 87

Література.. 93

ДОДАТКИ...................................................................................................................................94

ПЕРЕДМОВА

 

Динамічний розвиток економіки України неможливий без розуміння керівниками та працівниками фінансових служб особливостей функціонування фінансової системи держави і фінансового механізму суб'єктів господарювання. Фінанси підприємств перебувають у тісному зв'язку з фінансами національної економічної системи як єдине ціле. Разом з тим фінанси підприємств мають певні особливості та специфіку, які потрібно враховувати під час формування сучасної моделі економіки України.

Перебудова економіки потребує відповідних умінь, навичок, знань ринкових форм, методів і принципів реалізації підприємницької діяльності. Спрямованість перетворень на мікрорівні, вивчення їхніх закономірностей в умовах ринкової економіки є предметом курсу «Фінанси підприємств».

Підготовка до роботи в ринкових умовах спеціалістів, які б володіли теоретичними знаннями щодо організації будь-якої діяльності кожного суб’єкта господарювання, а також були обізнані з чинною законодавчою нормативною базою, дозволить їм ефективно виконувати обов’язки економістів, фінансистів, менеджерів.

Реформування вищої освіти передбачає скорочення часу на викладання нормативної дисципліни за навчальним планом бакалавр­ського рівня з економіки та підприємництва «Фінанси підприємств». Одночасно передбачається підвищення ефективності самостійної роботи студентів. Цим і пояснюється доцільність оновлення науково-методичних матеріалів з дисципліни «Фінанси підприємств», зокрема написання конспекту лекцій.

Мета викладання навчальної дисципліни «Фінанси підприємств» полягає в наданні студентам цілісної та логічно побудованої системи знань про сутність фінансів підприємств, у розкритті основ теорії, методики та практики функціонування та управління фінансовими ресурсами на макрорівні. Розглянуто питання організації фінансової роботи підприємств, оптимізації грошових потоків та забезпечення платоспроможної і фінансової стабільності розвитку підприємств, їх оподаткування. Розкрито механізми формування фінансових ресурсів підприємств, порядок їх використання та планування надходжень, методику проведення аналізу фінансового стану підприємства. До теоретичного матеріалу додано задачі та тестові завдання для самоперевірки..

Завданням курсу «Фінанси підприємств» є вивчення закономірностей і механізму інвестиційних відносин держави, підприємств та фізичних осіб; набуття вмінь використовувати ці закономірності в практиці інвестування, визначити заходи з використання інвестицій як одного з дієвих важелів економічної політики держави.

Теоретичні та практичні засади фінансів підприємств в Україні досліджували такі вітчизняні вчені, як: Загородній А.Г., Гриньова В.М., Партин Г.О., Поддєрьогін А.М., Азаренкова Г.М., Кірейцева Г.Г., Слав’юк Р.А., Ярошевич Н.Б. Для написання конспекту лекцій були використані такі джерела: Ярошевич Н.Б. Фінанси підприємств. Курс лекцій: Навч. Посібник. – Львів: В-во НУ «ЛП»,2009; Фінанси підприємств: Підручник/ А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л.Д. Буряк та ін.; Кер авт А.М. Поддєрьогін. – 6-те вид., перероб. та допов. – К.: КНЕУ, 2008.; Партин Г.О., Загородній А.Г. Фінанси підприємств. К.: Знання, 2006, Слав’юк Р.А. Фінанси підприємств. –К.: ЦУЛ, 2002, Азаренкова Г. М. Фінанси підприємств: навч. посіб. [для самост. вивчення дисципліни] / Азаренкова Г. М., Журавель Т. М., Михайленко Р. М. – [2-ге вид., випр. і доп.]. -  К.: Знання  -Прес, 2006. – 287 с.

 

Готівковий,

Безготівковий.

Проведення касових операцій

Проведення касових операцій відбувається відповідно до Постанови НБУ «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 15.12.2004 N 637 N 22 з змінами, внесеними згідно з Постановами Національного банку від N N 573 (z0279-11) від 22.12.2010».

Підприємства здійснюють розрахунків у готівковій формі. Для цього підприємства мають мати касу, функціонування якої має відповідати встановленим вимогам.

 Каса – це приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також прийняття, видання, зберігання готівкових коштів, інших цінностей, касових документів.

Приймання та облік готівки підприємствами сфери торгівлі, громадського харчування та послуг, тобто здійснення розрахунків з населенням, проводиться із застосуванням електронних контрольно-касових апаратів або товарно-касових книг.

Усі надходження і видавання готівки в національні валюті підприємство реєструє у касовій книзі.

Касова книга - документ установленої форми, що застосовується для здійснення первинного обліку готівки в касі;Записи в касовій книзі проводяться касиром за операціями одержання або видачі готівки за кожним касовим ордером і видатковою відомістю в день її надходження або видачі. За відсутності руху готівки в касі протягом робочого дня записи в касовій книзі в цей день можуть не провадитися.Підприємства за умови забезпечення належного зберігання касових документів можуть вести касову книгу в електронній формі за допомогою комп'ютерних засобів. Є основні вимоги до правильності оформлення й обліку косових операцій: 1) негайне записування кожної здійснюваної операції, щоденне визначення підсумків, здання касиром під розписку касової книги у бухгалтерію;2) виписування бухгалтерією на кожну касову операцію прибуткових та видаткових ордерів,3) установлення наказом осіб, що мають право підписувати касові документи, наявність у касира зразків підписів цих осіб. Касові операції -  це операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку; Касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. Касовий ордер - це первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень видачі) готівки з каси.Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 1)Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 2) або видатковими відомостями. Ліміт залишку готівки в касі (далі - ліміт каси) - граничний розмір суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час; Відповідно до Постанови НБУ «Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку» від 09.02.2005 № 32 гранична сума готівкових розрахунків між підприємства становить 10 000 грн. Уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог.Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

 

 

Розрахунки чеками

Чек - письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунка пред'явнику чека відповідну грошову суму.

У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.

Розрахунковий чек - це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству - отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні застосовуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв'язку.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.

Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством, а визначається потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками мають умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов'язань перед кредитором. Зобов'язання погашається тільки після повної оплати чека банком-платником.

Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання відповідних правил: банк зобов'язаний упевнитися в достовірності чека (форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця зразку підпису, який є в банківській установі). Чек може бути оплачений тільки тій особі, яку вказано в ньому (іменний чек); або пред'явнику, коли чек видано на пред'явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов'язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків (кошти на рахунку чекодавця чи кредит).

Розрахунок чеком здійснюється за схемою, наведеною на рис. 2.4.

 

Рис. 2.4. Розрахунки чеками [17]

1 - постачальник передає товар покупцеві;

2 - покупець передає чек постачальнику;

3 - постачальник передає чек у свій банк;

4 - банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця;

5 - банк платника списує кошти з рахунка покупця товару;

6 - банк платника повідомляє платника про списання коштів;

7 - банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти;

8 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

9 - банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.

Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів; неможливість розрахунків чеками на велику суму; складність оформлення чека.

 

 

Розрахунки акредитивами

 

Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця.

Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській установі постачальника за рахунок коштів платника, там задепонованих для цієї мети, або в банку платника - так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Ця форма розрахунків застосовується за наявності угоди між постачальником і платником щодо такої форми розрахунків.

Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов використання задепонованих коштів (власних або залучених). Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готівкою. Чинність акредитива, як правило, не перевищує 15 днів з моменту відкриття. Платнику надано право змінювати умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Коли документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.

 Існує кілька видів акредитивів.

Покритий - це такий акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з розрахункового рахунка платника і переказує ці кошти в банк постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий рахунок "Акредитив".

Депонування коштів в установі банку постачальника можна здійснити також і за рахунок кредиту, отриманого платником у банкуємітенті. Проте для кожного конкретного акредитива можна використати тільки одне джерело платежу, тобто виставляти акредитив частково за рахунок власник коштів, а частково за рахунок кредиту не дозволяється.

Непокритий - це акредитив, коли платежі постачальнику гарантує банк. У такому разі платник звертається до свого банку з клопотанням виставити для нього гарантований акредитив. Таке клопотання банк-емітент задовольняє тільки стосовно платоспроможних клієнтів і за умови встановлення між клієнтом і банком, який відкриває акредитив, кореспондентських відносин.

Відкриваючи гарантований акредитив, банк-емітент дає банку-виконавцю право списувати платежі на користь постачальника - отримувача коштів зі свого кореспондентського рахунка.

Відзивний - це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником. Але банк-виконавець повинен оплатити документи, які були виставлені постачальником і прийняті банком, до отримання останнім повідомлення про зміну чи анулювання акредитива.

Безвідривний - це акредитив, який не можна змінити або анулювати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.

Використання акредитивної форми розрахунків обумовлюється в угоді між постачальником і покупцем, в якій указують конкретні умови розрахунків за акредитивом, строк його дії, вид акредитива, спосіб його виконання, банк постачальника і покупця.

Підставою для відкриття акредитива платником є повідомлення постачальника про готовність до відвантаження товару. Для відкриття акредитива платник подає в банк заяву встановленого зразка з необхідними реквізитами (номер договору, згідно з яким відкривається акредитив; термін чинності акредитива; рахунок платника і банк, який його обслуговує; документи, згідно з якими здійснюються виплати за акредитивом; строк їх подання; вид акредитива та сума акредитива).

Закриття акредитива в банку постачальника здійснюється:

· на заяву постачальника щодо відмови від дальшого використання акредитива до закінчення терміну його чинності;

· після закінчення терміну чинності акредитива;

· на заяву покупця про відкликання акредитива повністю або частково.

Акредитив закривається в день отримання повідомлення від банку-емітента.
Невикористана сума акредитива повертається банку платника для зарахування на рахунок, з якого депонувалися кошти.

Схему здійснення рахунків з використанням акредитивної форми наведено на рис. 2.6. Приклад заяви на відкриття акредитиву наведено у Додатку 5.

 

Рис. 2.6. Розрахунки з використанням акредитива [17]

1 - покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив;

2 - банк покупця відкриває акредитив;

3 - банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива;

4 - банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму;

5 - банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива;

6 - відвантаження товару;

7 - покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива;

8 - банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива;

9 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;

10 - банк постачальника повідомляє про це свого клієнта.

Акредитивна форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено.

Для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.

Покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупців.

Розрахунки векселями

Вексельна форма розрахунків - це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель - це письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з використанням векселів включає чотири етапи:

- оформлення та облік платіжних документів;

- проведення заліку взаємної заборгованості;

- вексельне оформлення прострочених заборгованостей;

- дальші операції з векселями.

За своєю суттю вексель є абстрактним борговим зобов'язанням. Його абстрактність полягає в тім, що він не обумовлений попереднім виконанням будь-яких договірних зобов'язань.

Приклад 1.

Підприємство А (покупець) уклало угоду з підприємством Б на поставку товару. Розрахунок за угодою здійснюється векселем, який підприємство А виписує на користь підприємства Б (продавця). Підприємство Б чомусь не виконало своїх зобов'язань за угодою. У цьому разі підприємство А не звільняється від обов'язків сплатити за векселем і не може скористатися фактом невиконання продавцем своїх зобов'язань за угодою для несплати за векселем. Підприємство Б також не втрачає права вимоги за векселем. У цьому полягає основна властивість векселя - вексельна сила - право безумовної вимоги платежу від усіх зобов'язаних за векселем осіб.

 

З наведеного прикладу випливає, що вексель - це грошове зобов'язання, тобто грошовий документ зі строго визначеним відповідним набором реквізитів. Це означає, що векселем є тільки той документ, який уміщує всі необхідні реквізити векселя, визначені Положенням про переказний і простий векселі.

Векселі на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов'язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми.

Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовується для мобілізації грошових ресурсів.

Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем-боржником своїх обов'язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.

Простий (соло-вексель) виписується і підписується покупцем (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, указаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя.

Обіг простого векселя здійснюється за схемою, наведеною на рис. 2.7.

Рис. 2.7. Простий вексельний обіг [17]

1 - векселедавець (покупець) передає вексель;

2 - власник векселя (ремітент) пред'являє вексель до акцепту;

3 - векселедавець погашає вексель і передає його ремітенту;

4 - власник векселя (ремітент) вручає погашений вексель векселедавцеві.

Приклад простого векселя наведено у Додатку 6.

Важлива особливість векселя полягає в тім, що його можна використати як засіб платежу. Фінансово-кредитні установи використовують "розрахунковий" вексель.

Перевага простого векселя - у досить простих правилах його обігу. У простому векселі векселедавець є прямим боржником і він зобов'язаний за простим векселем так само, як і акцептант за переказним векселем. Виходячи з цього простий вексель акцептувати не потрібно.

Переказний вексель (тратта) - це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанта), боржника (трасата) і отримувача платежу (ремітента). Такий вексель виписує та підписує кредитор (трасант).

Трасант - особа, що видає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу. Переказний вексель означає наказ трасату - особі-боржнику векселедавця - сплатити в установлений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред'явнику тратти.

Ремітент - власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу - комісійну винагороду за надану банком послугу щодо переказу вказаної у векселі суми у встановлений термін з рахунка векселедавця на рахунок власника векселя.

Суть цих відносин полягає в такому: трасант виписує (трасирує) вексель на трасата з вимогою сплатити відповідну суму ремітенту у відповідному місці у відповідний строк.

Приклад 2.

Підприємство А отримує кредит в установі банку для виробництва відповідної продукції. Споживачем цієї продукції є підприємство Б. Відносини трьох сторін (банк, підприємство А і підприємство Б) можуть бути оформлені переказним векселем за такою схемою (рис. 2.8).

Рис. 2.8. Обіг переказного векселя [17]

1 - підприємство А трасирує переказний вексель на користь банку з метою погашення кредиту;

2 - банк надає підприємству суму кредиту;

3 - підприємство А відвантажило товар підприємству Б;

4 - банк пред'являє підприємству Б вексель для акцепту;

5 - трасат сплачує гроші банку за векселем.

Приклад переказного ве кселя наведено у Додатку 7.

 

Розглянемо цю схему. Підприємство А трасирує переказний вексель з пропозицією до підприємства Б сплатити банку відповідну суму, тобто суму кредиту, яку підприємство А взяло в установі банку на відповідний строк.

Переказний вексель передається підприємством А банку з метою погашення отриманого кредиту. За згоди банку прийняти такий вексель кредит буде вважатися погашеним. А підприємство А з цього моменту несе умовну відповідальність перед трасатом за платіж за векселем. Банк пред'являє підприємству Б вексель для акцепту. У разі його акцепту підприємство Б стає прямим боржником за переказним векселем.

Забезпечений вексель - це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцю доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання.

Векселі на пред'явника - це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим,

Доміцильований вексель - це такий, у якому застережено, що даний вексель підлягає сплаті третьою особою - доміцилянтом за місцем проживання платника (або в іншому місці). Конкретне місце платежу вказується на векселі векселедавцем і пред'являється до оплати доміцилянту, який не є відповідальною особою за векселем, тобто не несе жодної відповідальності, якщо платіж не буде здійснено.

 

 

Особливу увагу слід звернути на інформацію щодо поняття грошовий оборот, частини грошового обороту та його частин, тобто безготівкові та готівкові розрахунки, види платіжних документів (платіжне доручення, платіжна-вимога доручення, чек, акредитив, вексель).

ДОХОДИ ВІД ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (ВИРУЧКА ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ, РОБІТ, ПОСЛУГ). ПЛАНУВАННЯ ВИРУЧКИ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ

Операційна діяльність є основним джерелом доходу підприємства. Доходами від операційної діяльності являється виручка від реалізації продукції, товарів, робіт чи послуг.

На розмір виручки від реалізації продукції, впливають такі фактори:

У сфері виробництва

А) обсяг виробництва

Б) Кількість продукції

В) асортимент продукції

Г) ритмічність випуску

У сфері обігу

А) ритмічність відвантаження

Б) своєчасне оформлення транспортних і розрахункових документів

В) строки документообігу

Г) форми розрахунків

Д) рівень ціни

Не залежать від діяльності

А) порушення строків договорів постачальниками товарно-матеріальних цінностей

Б) недоліки в роботі транспорту

В) несвоєчасна оплата продукції покупцями

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року. Асортимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки.

Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни.

Фіксовані ціни встановлюються адміністративно (державою), переважно на послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготовляються державою (газ, електроенергія та ін.).

Регульовані ціни встановлюються регулюванням рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. При цьому державою встановлюються індикативні ціни - мінімальний і максимальний рівні цін.

У решті випадків користуються вільними цінами, тобто цінами, які склалися на ринку під впливом попиту і пропозицій за домовленістю сторін - постачальників і споживачів.

Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і прибуток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану вартість.

Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими формулами:

Ц1 = С + П,                                                         (3.1)

де Ц1 - ціна продукції (ціна виробника продукції); С - собівартість продукції; П - прибуток.

Ц2 = С + П + ПДВ,                                            (3.2)

де Ц2 - ціна продукції з податком на додану вартість; ПДВ - податок на додану вартість.

Ц3 = С + П + АЗ + ПДВ,                                   (3.3)

де - Ц3 ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість; A3 - акцизний збір.

Відтак повну роздрібну ціну продукції можна розрахувати за формулою:

Ц4 = С + П + A3 +ПДВ + ТН,                                      (3.4)

де Ц4 - роздрібна ціна продукції; ТН - торгова націнка.

Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються відпускні та роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється посередникам оптом або партіями за відпускними цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають збутові.націнки. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними цінами, тобто з торговою націнкою. Продаючи товари за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку.

Виручка від реалізації продукції – це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію.

У процесі фінансово-господарської діяльності підприємства планують виручку від реалізації продукції на майбутній рік, квартал, місяць.

Планову виручку від реалізації продукції, робіт, послуг можна визначити за допомогою таких методів:

- метод прямого розрахунку;

- укрупнений методом;

- комбінований методом.

Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого розрахунку, множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів.

Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначають за формулою:

В = Р*Ц,                                                              (3.5)

де В - виручка, Р- кількість реалізованих виробів, Ц - ціна реалізації кожного виробу.

Метод прямого розрахунку застосовують для визначення суми грошових надходжень на підприємствах із невеликим асортиментом продукції.

Планову виручку від реалізації продукції при застосуванні укрупненого методу розраховують за формулою:

В = Зп + О – З к,                                                 (3.6)

де Зп – вартість залишків неоплаченої готової продукції підприємства на початок планового періоду;

О – обсяг очікуваного випуску товарної продукції у плановому періоді;

Зк - вартість залишків неоплаченої готової продукції підприємства на кінець планового періоду

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати