Поняття та розрахунок фінансового та операційного циклу.

Операційний цикл (ОЦ) — це проміжок часу між придбанням сировини, матеріалів для здійснення основної діяльності та одержанням коштів від реалізації виробничої з них продукції. товарів і послуг.

Фінансовий цикл (ФЦ) — час, упровадження якого грошової кошти вилучені з обігу підприємства.

Для наочності за зобразимо систематично початок і закінчення операційного і фінансового циклу.

Враховуючи визначення фінансового циклу та користуючись малюнком, можна вивчити формулу його розрахунку, яка має слідуючий вигляд.

 

ТФЦ =ТОЦ – ТОК

ТФЦ — тривалість фінансового циклу;

ТОЦ — тривалість операційного циклу,

ТОК — тривалість обігу кредиторської заборгованості.

Цю формулу можна дещо змінити, виходячи з того, що:

ТОЦ= ТОВ+ТОД

ТОВ — тривалість обороту виробничих запасів,

ТОД — тривалість обороту дебіторської заборгованості,

Отже:

ТФЦ = ТОВ+ ТОД – ТОК.

 

Також провести розрахунок середньої тривалості фінансового циклу у господарстві в цілому, для цього використовується ТОВ, ТОД та ТОЗ.

ТОВ = середня виручка запаса         *365

                 витрати на виробництво

 

ТОВ = середня дебіторська заборгованість         *365

               виручка від реалізації

ТОК  =  середня кредиторська заборгованість  *365

          витрати на виробництво продукції

Згідно з існуючою міжнародною практикою аналіз руху грошових коштів роблять таке у розрізі трьох видів господарської діяльності:

1) операційної (виробничої) діяльності;

2) інвестиційної діяльності;

3) фінансової діяльності.

Операційна діяльність — основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

  Інвестиційна діяльність — це реалізація та закупівля основних засобів і нематеріальних активів.

Фінансова діяльність — одержання та погашення довгострокових кредитів, фінансової допомоги, витрати на благодійну діяльність, випуск акацій, облігацій та їх викупівля, виплата дивідендів.

 

ТЕМА 6: АНАЛІЗ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Кредит – це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента”.

Між сторонами кредитної угоди виникають певні економічні відносини. У них завжди беруть участь не менш як дві сторони: позичальник – той, хто бере кредит; кредитор – той, хто передає вартість у грошовій або натуральній формі в кредит. Ці сторони виступають суб”єктами кредитної угоди.

Гроші або матеріальні цінності, відносно яких укладається угода, є об”єктом кредиту.

В умовах ринкової економіки об”єктом кредитних відносин переважно є гроші – як загальні ресурси. Матеріальні блага об”єктом кредиту виступають рідко.

Основним видом кредиту є банківський. Саме банки акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і виступають головною ланкою кредитної системи. Вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних грошових коштів.

Надаючи кредит, банк має бути впевненим, що борг йому повернуть у повному обсязі та в установлений термін. З цією метою перед тим, як надати кредитні ресурси, здійснюється оцінювання кредитоспроможності позичальника.

У світовій банківській практиці під час вирішення питання про надання кредиту діяльності клієнтів всебічно аналізується за найважливішими напрямами, перші літери англійських назв яких склали абревіатуру CAMPARI:

С – character – характеристика клієнта, особисті якості;

А – ability – здатність до повернення позики;

М – marqin – маржа (дохідність);

 Р – purpose – мета, на яку будуть витрачені гроші;  

А – amount – розмір позики;

R – return – умови погашення позики;

І - insurance – страхування ризику непогашення позики.

Такий методологічний підхід використовується комерційними банками України за оцінювання кредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможність – це такий фінансовий стан підприємства, який дає змогу отримати кредит і своєчасно його повернути.

Прийняття рішення про кредитування є результатом сприятливої чи несприятливої оцінки кредитоспроможності клієнта.

Думка кредитора про ступінь кредитоспроможності позичальника формується під впливом трьох самостійних аналітичних блоків:

1. Загальне уявлення про клієнта;

2. Аналіз фінансового стану клієнта;

3. Аналіз ефективності кредитованої угоди або інвестиційного    проекту.

Розрішення самостійності в діяльності господарюючих суб”єктів, поява нових форм власності підвищує ризик неповернення кредиту і потребує оцінювання кредитоспроможності за вирішення питання про можливості та умови кредитування.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінювання фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог зазначеного Положення, в яких мають бути визначені грунтові, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінювання фінансового стану позичальника (контрагента банку), розроблена банком, є невід”ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Оцінку фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладення договору про здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше одного разу на три місяці, а для банків – не рідше одного разу на місяць.

Бланки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно для його вагомості (значущості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов”язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, оббіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо. Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінювання його фінансового стану визначається на підставі основних показників і коригується з урахуванням додаткових (суб”єктним) показників.

Оцінюючи фінансовий стан позичальника – юридичної особи, банк має врахувати такі економічні показники його діяльності:

- платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

- фінансову стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

- обсягів реалізації;

- обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків інших банках);

- наявність картотеки неплатежів – (у динаміці);

- склад і динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

- собівартість продукції (у динаміці);

- прибутки та збитки (у динаміці);

- рентабельність (у динаміці);

- кредитну історію (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Також можуть бути враховані суб”єктивні фактори, які характеризуються такими показниками:

· ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;

· наявність державних замовлень і державна підтримка позичальників;

· ефективність управління позичальника;

· професіоналізм керівництва та його ділова репутація;

· інша інформація.

Здійснювані оцінювання фінансового стану позичальника – фізичної особи, необхідно враховувати;

1. загальний матеріальний стан клієнта (доходи і втрати, майно, право власності, яке засвідчується згідно з чинним законодавством України; відповідні підтверджувальні документи);

2. соціальна стабільність клієнта, тобто наявність постійної роботи, сімейний стан;

3. вік клієнта;

4. інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями тощо) за ними, а також користування іншими банківськими послугами тощо;

5. ділова репутація;

6. інша інформація.

Класифікація позичальників за результатами оцінювання їхнього фінансового стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас “А”: фінансова діяльність дуже добра (прибуткова, рівень рентабельності вищій за середньогалузевий, якщо таки визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов”язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та процентів за ним відповідно до умов кредитної угоди. Економічні показники у мережах установлених значень (відповідно до методики оцінювання фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника – бездоганна.

Немає жодних свідчень щодо можливих затримок із повернення основної суми боргу та/або із сплатою процентів. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому самому високому рівні.

Клас “Б”: фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу “А” (тобто фінансова діяльність добра або дуже добра, рентабельність на середньогалузевому рівні, якщо такий визначається, окремі економічні показники погіршилися або мають незначні відхилення від мінімально прийнятих значень), але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні вади, що ставляють під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержування позитивного фінансового результату їх діяльності.

Забезпечення кредитної операції неповинне викликати жодних сумнівів (щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення кредитних операцій тощо).

Клас “В”: фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча за середньогалузевий рівень, якщо такий визначається, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятим значенням) і потребує детальнішого контролю.

Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо вади не будуть усунені. Проблеми можуть стосувалося стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави, тощо. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і поліпшення фінансового стану позичальника.

Клас “Г”: фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року, є високий ризик значних збитків, імовірність повного погашення кредитної заборгованості та процентів за нею є низькою.

Під час наступної класифікації, якщо немає безсумнівних підтверджень можливості поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника або рівень забезпечення за кредитною операцією, позичальника потрібно класифікувати на клас нижче (клас”Д”).

Клас “Д”: фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція незабезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають постановленим значенням, імовірність виконання зобов”язань з боку позичальника/ контрагенту банку практично відсутня.