Поняття про біополя, біологічні ритми та їх медичне значення

Закономірності існування фізичних полів різної природи в живих організмах характеризуються взає­модією їх з полями навколишнього середовища і впли­вом геліогеофізичних факторів на життєдіяльність організму. Біологічний об’єкт – це динамічна, самокерована цілісна система, гомеостаз якої забезпе­чується одночасним функціонуванням як окремих органів, так і фізіологічних систем – кровообігу, ме­таболізму, нейрогуморальної регуляції тощо.

Функціонування систем живого організму від­дзеркалюється у складній картині фізичних полів і випромінювань, що генеруються ним, а також у па­раметричних змінах природних фонових полів і випромінювань, які оточують організм. Біологічні об’єкти в процесі життєдіяльності генерують ви­промінювання різної природи. Реєстрація полів і вип­ромінювань з організму можлива за допомогою рен­тгенівських, ультразвукових і томографічних ме­тодів, електрокардіографії та ін., що дозволяє "по­бачити" динаміку різних фізіологічних процесів і ви­явити порушення в їх роботі.

Біополя – це сукупність фізичних полів, при­таманних об’єктам живої природи, з допомогою яких здійснюється обмін енергією та інформацією між ними.

Одними з основних є електромагнітні поля і ви­промінювання живого організму. Це пов’язано з ви­никненням, рухом і взаємодією електричних зарядів у біологічних об’єктах у процесі їх життєдіяльності.

Біоритми є однією з найбільш загальних влас­тивостей біосистеми і характеризують її існування в часі. Наука, що вивчає біологічні ритми живих організмів, називається біоритмологісю. У ній ви­діляють декілька самостійних напрямків: хронобіо­логія, хронопатологія, хронотерапія, хронофармакологія, хронопрофілактика та інші.

Ритми поділяються за належністю до класу явищ (ритми рослин, тварин, людини та ін.), за тривалі­стю періода (ритми високої, середньої і низької час­тот), за функціональним значенням ("екологічні", або адаптивні - добові, припливно-відпливні, сезонні, річні, – та функціональні – всі інші ритми, які забез­печують динамічну рівновагу внутрішнього сере­довища організму).

Ритми охоплюють всі прояви життя – від субклітин­них структур і окремих клітин до складних форм по­ведінки організмів, популяцій та екологічних систем. Ритмічність - основна властивість живої матерії, її не­від’ємна ознака. "Система, наскрізь пронизана рит­мами" – так образно назвав людину один з фунда­торів школи дослідників біологічних ритмів Б. С. Алякринський. Головний керуючий чинник цієї системи – добовий ритм. У людини у формуванні добового рит­му окремих процесів, поряд із фізичними датчиками часу (коливання температури, освітленості, магнітно­го поля й інших факторів середовища), важливу роль відіграє комплекс екзогенних факторів.

Синхронізація біологічних ритмів ссавців дося­гається шляхом комплексної взаємодії нейроендо­кринних структур, які формують хроноперіодичну систему, зокрема гіпоталамуса, шишкоподібного тіла та ін. Ця система локалізується на всіх рівнях організації живого організму та синхронізує влас­ну активність із зовнішніми ритмічними змінами, створюючи універсальну часову основу динаміч­них процесів, що перебігають у біологічних систе­мах різного рівня.

Живому організму притаманні одночасно всі існуючі ритми, його функції можуть синхронізува­тися у різних ритмах, різноманітних діапазонах пе­ріодів. Крім того, часова структура ритмів може змінюватися під впливом випадкових зовнішніх і внутрішніх факторів. Треба брати до уваги й інди­відуальні особливості в організації часової структу­ри ("сови", "жайворонки" тощо).

Багато патологічних процесів в організмі супро­воджується порушенням часової організації фізіо­логічних функцій. Водночас, неузгодження біологіч­них ритмів призводить до розвитку патологічних змін. Це так звані десинхронози. Хронологічним маркером старіння, критерієм біологічного віку є початок зміни часової структури зрілого віку, коли відбувається спонтанна внутрішня десинхронізація.

Прогресивний розвиток вчення про біологічні ритми дозволив з’ясувати основні закономірності взаємодії біоритмів організму з задавачами часу в навколишньому середовищі. Великим досягненням є дані про генетичну регуляцію біоритмів. Встанов­лений тісний зв’язок біоритмів з механізмами го­меостазу в організмі та їх роль в процесах адап­тації. Досліджені ритми чутливості клітин, тканин, органів і організму в цілому до дії факторів хімічної і фізичної природи, в тому числі лікарських речо­вин. Велике значення для розвитку теоретичної і ек­спериментальної хронобіології має розробка методів кількісного дослідження біоритмів.

У медико-біологічній науці сформований новий напрямок – хрономедицина. Перед цією галуззю клінічної медицини стоять великі завдання, вирішен­ня яких сприятиме як розвитку нових уявлень про причини і патогенез різних захворювань, так і їх ус­пішному лікуванню і профілактиці.

 

 

Питання для самоконтролю та обговорення

1. Чим відрізняються між собою поняття "середови­ще" й "умови існування"?

2. Яка відмінність між поняттями "біогеоценоз" і "екосистема"?

3. Яка головна функція біогеоценозу і біосфери?

4. Чому життя можливе лише у вигляді безперервно­го кругообігу речовини та енергії?

5. Чим відрізняються природні біогеоценози від штучних?

6. Що таке екологічний гомеостаз?

7. Що таке преадаптація? Наведіть приклади.

8. Які біологічні та соціальні аспекти адаптації насе­лення до умов житгєдіяльності?

9. Що означають функціональні типи конституційно­го реагування людей: "спринтер", "стаєр", "мікст"?

10. Який зв’язок між станом здоров’я і хвороби, про­міжними станами і станом екосистеми?

11. Охарактеризуйте біохімічну, термодинамічну, біо-геоценотичну, кібернетичну концепції біосфери.

12. Чим пояснити, що гідросфера є найбільш заселе­ною з усіх сфер Землі?

13. Чому антропогенне надходження біогенних еле­ментів до природного середовища порушує екологічну рівновагу?

14. Що таке антропогенне забруднення?

15. Поясніть принципову різницю впливу природних та антропогенних чинників на організм та екосистеми.

16. Вкажіть на відмінність у поняттях "адаптація" та "пристосовуваність".