Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяльнос­ті в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них державні органи загальної, спеціальної та галузевої компетенції. До першої групи органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.

Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролювати діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища.

 

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

Ø Кабінет Міністрів України;

Ø Міністерство соціальної політики України;

Ø міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

Ø місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.

Кабінет Міністрів України забезпечує:

ü реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

ü затверджує національну програму щодо поліпшення стану безпеки, гі­гієни праці і виробничого середовища;

ü визначає функції міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та на­гляду за охороною праці;

ü визначає порядок створення і використання державного, галузевих і ре­гіональних фондів охорони праці.

Для розробки і реалізації цілісної системи державного управління охо­роною праці при Кабінеті Міністрів України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем’єр-міністр України.

Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки Украї­ни:

v здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі;

v розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;

v координує роботу міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та об’єднань підприємств у галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

v опрацьовує і переглядає спільно з органами праці, статистики і охорони здоров’я систему показників обліку умов і безпеки праці;

v бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони праці, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід у цій галузі, організовує ви­конання міжнародних договорів і угод з питань безпеки, гігієни праці та ви­робничого середовища;

v одержує від міністерств, інших центральних органів державної вико­навчої влади, місцевої державної адміністрації та підприємств інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань.

Міністерство соціальної політики України:

Ø здійснює державну експертизу умов праці;

Ø визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці;

Ø бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці.

Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в центральному апараті міністерств та інших центральних ор­ганах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.

Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи державної виконавчої влади.

Президент України несе особисту відповідальність. Він у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації держав­ної політики в галузі охорони здоров’я. Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров’я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров’я через систему органів державної виконавчої влади, прово­дить у життя державну політику охорони здоров’я та здійснює інші повно­важення, передбачені Конституцією України.

Кабінет Міністрів України:

v організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загально­державних програм;

v створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулю­ють ефективну діяльність в галузі охорони здоров’я;

v забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я;

v укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров’я, а також в межах своєї компетенції;

v здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконав­чої влади в галузі охорони здоров’я.

Міністерство охорони здоров’я України є с пеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я. Його компетенція визначається положенням·, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України – перший заступник Міністра охорони здоров’я України.

Основними напрямами діяльності державної СЕС є:

Ø здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду,

Ø визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров’я населення від шкідливого впливу на нього факторів на­вколишнього середовища

Ø вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров’я населення залеж­но від стану середовища життєдіяльності людини, встановлення факторів на­вколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров’я населення

Ø підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо не­безпечних (у тому числі карантинних) та небезпечних інфекційних хвороб,

Ø контроль за усуненням причин і умов виникнення і поширення інфек­ційних, масових неінфекційних захворювань отруєнь та радіаційних уражень людей,

Ø державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь,

Ø видача висновків державної санітарна гігієнічної експертизи щодо об’єктів поводження з відходами,

Ø встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляєть­ся з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї,

Ø методичне забезпечення та здійснення контролю під час визначення рівня небезпечності відходів.

Керівництво цивільним захистом України відповідно до побудови покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні ор­гани виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій неза­лежно від форм власності і підпорядкування.

Начальником Цивільного захисту України є Прем’єр-міністр України, а його заступником – керівник Державної служби України з надзвичайних си­туацій.

Безпосереднє виконання завдань цивільного захисту здійснюється постійно діючими органами управління у справах цивільного захисту, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами та службами цивільного захисту.

Органи управління у справах цивільного захисту, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядку­вання.

Кабінет Міністрів України:

v забезпечує здійснення заходів щодо попередження надзвичайних си­ туацій та ліквідації їх наслідків;

v розподіляє міста і території за групами, а юридичних осіб – за кате­ горіями щодо реалізації заходів із цивільного захисту;

v створює резерви засобів індивідуального захисту і майна цивільно­го захисту, матеріально технічних та інших фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час, а також визначає їх обсяг і порядок вико­ристання;

v вживає заходів щодо забезпечення готовності органів управління у справах Цивільного захисту

v створює єдину систему підготовки органів управління у справах ци­ вільного захисту, сил цивільного захисту та населення до дій в умовах над­звичайних ситуацій;

v визначає порядок створення спеціалізованих професійних та невоє­ нізованих пошукова рятувальних формувань;

v задовольняє мобілізаційні потреби військ, органів управління у спра вах цивільного захисту та установ цивільного захисту.

Державна служба України з надзвичайних ситуацій:

Ø забезпечує здійснення державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій, попе­редження цих ситуацій,

Ø організовує розроблення і здійснення відповідних заходів із цивільного захисту;

Ø керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах цивільного захисту та спеціалізованих формувань, військами цивільного за­хисту;

Ø здійснює контроль за виконанням вимог цивільного захисту, станом го­товності сил і засобів цивільного захисту, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

Ø координує діяльність центральних органів виконавчої влади. Ради міні­стрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, вико­навчих органів місцевого самоврядування та юридичних осіб щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проведення пошуку і рятування людей;

Ø здійснює оповіщення населення про загрозу виникнення або виникнен­ня надзвичайної ситуації;

Ø забезпечує належне функціонування відомчих територіальних і локаль­них систем оповіщення;

Ø організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення військ ци­вільного захисту, пошуково-рятувальних та інших підпорядкованих йому спеціалізованих формувань;

Ø створює згідно із законодавством підприємства з виробництва спеці­альної аварійно-рятувальної техніки, засобів захисту населення і контролю тощо.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство екології та природних ресурсів, ради народних депутатів та їх виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені на те державні органи з питань охо­рони природного середовища і використання природних ресурсів в Україні.

Міністерство екології та природних ресурсів:

v здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні;

v готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання водних ресурсів;

v розробляє пропозиції щодо вдосконалення господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти;

v готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля;

v здійснює екологічну експертизу схем розвитку і розміщення продук­тивних сил України, контроль за дотриманням екологічних норм під час роз­роблення нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу про­ектів усіх новобудов і діючих промислових об’єктів.

Міністерство екології та природних ресурсів має право заборонити бу­дівництво, реконструкцію або розширення об’єктів промислового чи іншого призначення, проведення робіт з експлуатації природних ресурсів, якщо вони порушують природоохоронне законодавство, а також притягти до відпові­дальності як організації, так і окремих громадян у разі порушення природо­охоронного законодавства.

Міністерство екології та природних ресурсів працює в тісному зв’язку з Міністерством охорони здоров’я та підпорядкованими йому санітарно-епідеміологічними службами, Міністерством аграрної політики і продовольства України, Державним комітетом по водному господарству, Державним коміте­том по земельних ресурсах, Міністерством інфраструктури України.

Рішення Міністерства екології та природних ресурсів, винесені в межах його компетенції, є обов’язковими для виконання всіма міністерствами.

Об’єктом управління БЖД є стан умов, параметрів і норм життєдіяльності на визначеній території або об’єкті. Головний напрямок у керуванні БЖД — створення безпечних умов життєдіяльності на всіх стадіях повного циклу функціонування системи «людина — навколишнє середовище».

Кабінет Міністрів України:

Ø   визначає функції міністерств з питань безпечної життєдіяльності населення України;

Ø затверджує національні програми щодо поліпшення стану безпеки;

Ø   визначає порядок створення і використання фондів.