Політичні небезпеки та способи їх запобігання

3.1. Війни

Війна – це організована збройна боротьба між коаліціями, державами або соціальними, етнічними та іншими спільнотами, яка проявляється як крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.

Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком ві­йни. Так, за час другої світової війни в СРСР (1941-1945) загинуло близько 55 млн. осіб, було повністю знищено 1710 міст та 70 тисяч сіл і селиш. Під час в’єтнамської війни в 1960-ті роки було вбито близько 7 млн. місцевих мешканців і 57 тисяч американців. Окрім загибелі людей і великих руйну­вань, військові дії завдають величезних збитків навколишньому середовищу.

Учені підрахували, що за більш як чотири тисячоліття відомої нам історії лише близько трьохсот років були абсолютно мирними. Війни на планеті за­брали вже понад 4 млрд. людських життів. Кількість загиблих різко зростала з розвитком засобів знищення людей та розширенням масштабів військових дій.

Найбільшу потенційну небезпеку для людства та природного середовища становить ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного бомбардування в серпні 1945 року міст Хіросіма та Нагасакі в Японії. Окрім смертельно

опромінення, сталося радіоактивне зараження ґрунту, рослин, повітря, буді­вель. Кількість убитих становила 273 тисячі осіб, під смертельне радіоактив­не опромінення потрапило 195 тисяч осіб. Ядерна зброя була виготовлена та випробувалась в СРСР (1949), Великобританії (1952), Франції (1960), Китаї (1964). Зараз у науково-технічному відношенні до виробництва ядерної зброї готові понад 40 держав світу, принаймні 30 країн її мають. На сьогодні в світі є понад 50 000 ядерних бойових головок – на підводних човнах, на літаках, на кораблях, у спеціальних сховищах. Сила вибуху цієї зброї дорівнює силі вибуху двадцяти мільярдів тонн тринітротолуолу, тобто силі, яка в І 600 000 разів перевищує силу вибуху бомби, що зруйнувала Хіросіму. Застосування ядерної зброї у військових цілях означало б глобальну катастрофу.

Велику небезпеку становлять хімічна та бактеріологічна зброя. Перше досить ефективне застосування хімічної зброї у великих масштабах було здійснене німцями 22 квітня 1915 року на північ від Іпру в Бельгії. Цей хіміч­ний напад зазвичай прийнято вважати початком хімічної війни в сучасному її розумінні. Внаслідок першої газобалонної атаки на Західному фронті було отруєно 15 тисяч осіб, з них 5 тисяч загинуло. 31 травня 1915 року німці здій­снили першу газобалонну атаку на Східному фронті в районі Болимова біля Волі Шиловської. Російські війська втратили отруєними понад 9 тисяч осіб, з них померло 1200.

США застосовували хімічну зброю під час воєнних дій в Кореї (1951-1955) та війни у В’єтнамі (1964-1973), де для дестабілізації природного середовища скинули 14 мли. бомб і снарядів, розпорошивши 5700 т гербі­цидів, «ейджент-орандж», близько 23000т дефоліантів, 170 т сильнодіючої отруйної речовини діоксану. Від них постраждало 2 млн. осіб. Хімічними ре­човинами було отруєно 202 000 га лісу та 1,11 млн. га території.

Під час Другої світової війни німецьке командування застосовувало біо­логічну зброю, розповсюджуючи головним чином висипний тиф. У 1943- 1944 роках на шляхах наступу радянських військ у спеціальних концтаборах створювались епідемічні осередки. Сюди привозили хворих і розміщували серед здорових. Матеріали Нюрнберзького процесу (1945-1946) показали, що Німеччина активно готувалась до застосування біологічної зброї. Активно розробляла біологічну зброю і Японія. У Кореї 1951 p. американці скинули бактеріологічні бомби, в результаті чого виникла епідемія лихоманки Денге (геморагічна лихоманка). Також декілька сотень тисяч кубинців постраждали від цієї лихоманки, навмисне завезеної із США.

У XX ст. військові дії проводились доволі активно. За приблизними да­ними, з часу закінчення Другої світової війни в локальних військових кон­фліктах загинуло 22-25 мільйонів осіб. Наведемо приклади локальних військових конфліктів середини та кінця XX ст. Це війна у В’єтнамі, воєнні дії в Афганістані вторгнення Іраку в Кувейті, війна в Руані, військовий конфлікт в Югославії, війна в Чечні та низка інших «малих війн». Кожна з них принесла людські втрати, страждання тисяч і тисяч сімей, окріи того супроводжувалась глибоким зруйнуванням біосфери їх структур.

3.2. Тероризм

Тероризм (від лат. terror – страх, залякування) – це форма політичного екстремізму, застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фі­зичне знищення людей, для досягнення певних цілей.

В наш час явище тероризму досить поширене. Якщо донедавна звертан­ня до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було винятковим, надзвичайним явищем, то в наші дні практично щоденні повідо­млення про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною складовою сучасного життя і набув глобального характеру.

Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики. Тероризм – антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил. Він може застосовуватись як засіб задоволення ам­біцій окремими політичними діячами і як знаряддя досягнення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом.

Визначити тероризм можна як політику залякування, пригнічення супро­тивника силовими засобами. Існує три основних види тероризму: політич­ний, релігійний та кримінальний.

Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:

• напади на державні або промислові об’єкти, які призводять до матері­альних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонстрації сили;

• захоплення державних установ або посольств (супроводжується захо­пленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

• захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотива­ція – звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотивація – ви­мога викупу);

• насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в про­пагандистських цілях);

• викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних по­літичних поступок або звільнення в’язнів; форма самофінансування);

• політичні вбивства (це один з найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільнити народ від тиранів);

Вибухи та масові вбивста(розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей)

Прикладами релігійного тероризму є діяльність організації Аум Синри­кьо, теракти проти Папи Римського та трагедія сім’ї Ганді тощо.

На території Європи загально відомі організації, які намагаються за до­помогою крові і терору вирішити «національне питання». Достатньо назва­ти абревіатуру ІРА (Ірландська республіканська армія), як згадуються кадри кривавих вибухів автомобілів, запеклих сутичок з поліцейськими, родичів, що плачуть за вбитими. Ірландський націонал-сепаратизм– один з найбільш кривавих у Європі. І хоча на сьогодні існує домовленість про припинення терористичних дій, ІРА не перестала існувати.

Тероризму вистачало і в екс-СРСР, хоча офіційно його не існувало. Орга­нізацій, які боролись за незалежність, фактично не було. Але це не заважало терористам-одинакам здійснювати напади на перших осіб держави. Досить розповсюдженими були і захоплення літаків. З 1958 по 1995 рік в СРСР і кра­їнах СНД було здійснено 120 захоплень літаків.

Особлива ситуація склалась в Росії у зв’язку з Чечнею. У пам’яті зали­шились події в Будьоновську, Москві. Чечня стала одним з центрів світового тероризму.

Запобігання конфліктам в соціально-політичній та економічній ді­яльності

Запобігання конфліктним ситуаціям є основним напрямком зменшення ризику соціально-політичних небезпек. Для цього слід в державній політиці дотримуватись таких правил:

Ø забезпечення рівноваги між «військовими» і «громадянськими» угрупованнями у владі;

Ø управління конфліктними ситуаціями;

Ø відбудова гнучкої державної політики на рівні країна-регіони;

Ø адресна допомога тим, хто потребує захисту і підтримки;

Ø участь у міжнародних об’єднаннях, що допомагають запобігати на­ціональним негараздам;

Ø формування фондів, що підтримують державну політику у сфері за­побігання і подолання конфліктних ситуацій.

Забезпечення безпеки економічної діяльності потребує:

чіткого законодавства;

встановлення відповідних механізмів реалізації цього законодавства;

використання досвіду наслідків «роботи» цього законодавства для забезпечення його удосконалення;

створення відповідної інфраструктури.