За часом розвитку розрізняють:

v раптові (землетрус);

v короткоперіодні (смерч);

v багаторічні (засухи);  

v вікові (ерозія ґрунтів).

Одночасний розвиток всієї сукупності таких явищ малоймовірний, проте виникнення одного небезпечного процесу може викликати серію інших, навіть більш небезпечних. Велику небезпеку для людства в екологічному значенні становлять стихійні лиха та катастрофи. Лише за останні два десятиріччя вони призвели до загибелі 3 млн. чоловік, а загальна вартість збитків досягла 100 млрд. доларів. Слід також зазначити, що останнім часом виявляється чітко виражена тенденція до збільшення повторюваності природних катастроф. При цьому число жертв в кожне наступне десятиріччя зростає приблизно на порядок.

Незалежно від джерела зародження стихійні явища характеризуються значною потужністю і різною тривалістю – від декількох хвилин (снігові лавини) до декількох годин (селі), днів (зсуви) і місяців (повені).

Не дивлячись на істотні різниці всі стихійні явища, що виникають в природі, підпорядковуються загальним закономірностям.

По-перше, для кожного виду може бути встановлена специфічна пристосованість в просторі.

По-друге, стихійним лихам властива визначена повторюваність (чим більша інтенсивність лиха, тим воно рідше повторюється з тією ж силою).

По-третє, з більшою чи меншою надійністю може бути установлена залежність руйнівного ефекту стихійних лих від розмаху, тривалості і інтенсивності геологічних і гідрометеорологічних процесів. Отже, при всій несподіваності того чи іншого виду стихійного явища його можливе виникнення може бути передбачено.

По-четверте, стихійні явища в багатьох випадках виникають у взаємодії одне з одним, тобто в парагенетичному зв’язку (наприклад, катастрофічний землетрус силою 6-8 балів в морі викликає цунамі).

Крім того, природні небезпеки поділяють на абіотичні і біотичні.

Абіотичні природні небезпеки – це сукупність шкідливостей, що діють на людину з боку неживої природи. Абіотичні фактори це ті, що відносяться до неживої природи (світло, вода, температура).

Біотичні природні небезпеки – це шкідливості, які діють на людину з боку живої природи, фактори пов’язані з впливом організмів один на одного.

 Абіотичні шкідливі фактори, породжені природними джерелами небезпеки

(деякі з розглянутих небезпек – зсуви, селі, кислотні дощі, пилові бурі – можуть мати комбінований характер, тобто природно-техногенний).

Відомо понад 30 видів природних особливо небезпечних явищ, які об’єднуються в чотири групи:

1. Літосферні – землетруси, виверження вулканів, гірські обвали, зсуви, викиди гірських порід, ерозія ґрунтів, підземне обмерзання тощо.

2. Гідросферні – цунамі, повені, сельові потоки, снігові лавини, льодові затори, ожеледиця, обмерзання суден та гідротехнічних споруд.

3. Атмосферні – бурі, смерчі, урагани, грози, зливи та снігопади, град, ожеледь, посухи, пожежі, заморозки, екстремально низькі температури, обмерзання високих споруд та літальних апаратів.

4. Космічні – астероїди, метеорити, космічне випромінювання.

 

Літосферні

Землетрус – це сильне коливання земної кори, викликане тектонічними причинами, яке приводить до руйнування споруд, пожеж і значних людських жертв. Виникають при раптовому розриві гірських порід Землі і вивільненні при цьому енергії. Ця енергія розповсюджується у вигляді сейсмічних хвиль і спричиняє серію коливних рухів земної поверхні. Місце, де виникає підземний удар, називається осередком землетрусу; точка у глибині Землі, де починається розрив – гіпоцентром; її проекція на поверхню Землі – епіцентром. Такі землетруси ще називають тектонічними. Також джерелом землетрусу може бути вулкан. Такий землетрус називають вулканічним. Коливання земної кори передається сейсмічними хвилями. Найсильніші вони в гіпоцентрі. З віддаленням від нього хвилі слабшають.

Сейсмічні хвилі розповсюджуються в Землі із швидкістю 6...8 км/с. Першими досягають поверхні Землі так звані поздовжні хвилі. Найсильніші коливання викликаються поперечними хвилями, які приходять через декілька секунд після перших відчутних коливань.

Існують шкали бальності, за допомогою котрих оцінюють руйнівну силу землетрусу. Для реєстрації землетрусів зроблено: дві шкали:

До 30-х років XX ст. сила землетрусу вимірювалась спричиненими збитками – за так званою шкалою Меркаллі. Зараз для визначення сили землетрусу користуються більш досконалим засобом. Ідею подав 1935 ρ. американський сейсмолог Ч. Ріхтер. Він запропонував визначати силу землетрусу за 12-бальною шкалою. Нульова позначка на сейсмографі означає абсолютний спокій ґрунту, один бал вказує на слабкий підземний поштовх, кожний наступний бал позначає поштовх в 10 разів сильніший за попередній. Так, 9-бальний землетрус в 10 разів сильніший за 8-бальний, в 100 разів перевищує 7-бальний і, нарешті, у в 100 мільйонів разів сильніший за коливання земної кори силою один бал.

Основними характеристиками землетрусів є: глибина осередку, магнітуда, інтенсивність енергії на поверхні землі. Глибина осередку землетрусу зазвичай перебуває в межах від 10 до 30 км, в деяких випадках вона може бути значно більша. Магнітуда характеризує загальну енергію землетрусу і є логарифмом максимальної амплітуди зміщення ґрунту в мікронах, яка вимірюється за сейсмограмою на відстані 100 км від епіцентру. Магнітуда за Ріхтером вимірюється від 0 до 9 (найсильніший землетрус). Інтенсивність – це показник наслідків землетрусів, який характеризує розмір збитків, кількість жертв та характер сприйняття людьми психогенного впливу.

Щорічно наша планета здригається більше мільйона разів. 99,5% цих землетрусів легкі, їх сила не перевищує 2,5 бала за шкалою Ріхтера. Незначна кількість землетрусів досягає сили 8-9 балів. Землетруси більшої сили спостерігались, двічі: 31 січня 1906 ρ. на узбережжі Еквадору й 20 березня 1933 р. на південному сході Японії, коли гіпоцентр знаходився глибоко під дном океану. Сили, які при цьому вивільнялися і діяли, не піддаються уяві.

Землетруси переважно бувають у вигляді серії поштовхів, головний з яких має найбільшу магнітуду. Сила, число та тривалість поштовхів суто індивідуальні для кожного землетрусу. Тривалість поштовхів переважно досягає декількох секунд.

Помітний струс поверхні землі від головного поштовху триває від ·30 до 60 с, або навіть до 3-4 хв. Більш слабкі поштовхи можуть тривати з інтерва­лами в декілька діб, тижнів, місяців та навіть років.

Сьогодні немає надійних методів прогнозування землетрусів та їх на­слідків. Однак за зміною характерних властивостей ґрунту, незвичайною по­ведінкою живих організмів перед землетрусом ученим досить часто вдається складати прогнози. Провісниками землетрусу є: швидке зростання частоти слабких поштовхів (форшоків); деформація земної кори, яка визначається спостереженнями зі супутника або зйомкою на поверхні землі за допомогою лазерних джерел світла, зміна відношення швидкостей розповсюдження по­здовжніх і поперечних хвиль напередодні землетрусу; зміна рівня ґрунтових вод. Енергію одного сильного землетрусу, який триває всього декілька хвилин можна порівняти з енергією, утвореною за рік чотирма енергоблоками АЕС.

Основні причини виникнення:

v зміщення пластів земної кори вздовж розломів;

v накопичення тектонічної напруги;

v як результат вулканічної діяльності;

v потрясіння при ядерних вибухах.

Землетруси являють раптове вивільнення потенційної енергії земних надр, які набирають форму пружних коливань, що розповсюджуються в землі в усіх напрямках.

Негативні наслідки при землетрусах:

Ø матеріальні збитки(пошкодження будівель, інженерних споруд);

Ø людські жертви;

Ø можливе виникненняантисанітарних умов після землетрусу.

В Івано-Франківській, Чернівецькій, Одеській області відбуваються землетруси інтенсивністю від 3 до 5 балів по шкалі Ріхтера, які є результатом впливу сейсмоактивної зони, яка розміщена на території Румунії;

Республіка Крим – напротязі останнього століття зареєстровано більше 30 землетрусів силою 4-7 балів за шкалою Ріхтера та один – найбільш силь­ний інтенсивністю 8 балів у 1927 році.

На території з такою активністю землетрусів проживає 11 млн. чоловік.

Землетруси звичайно належать до надзвичайних природних явищ, але бувають і такі, що є наслідками непродуманої діяльності людей – будівництво водосховищ, великих гідротехнічних споруд, проведення потужних вибухів.

У ХХ столітті катастрофічні землетруси силою 9-11 балів мали місце в різних районах земної кулі.

Щороку на нашій планеті відбувається близько 57 тисяч

800 – від 5 до 5,9 бала;

6200 – від 4 до 4,9 бала;

49 тисяч – від 3 до 3,9 бала.

 

Фактори небезпеки землетрусів:

v руйнування будівельних конструкцій будинків та споруд;

v руйнування на потенційно – небезпечних об’єктах, нафто – та газопро­водах, утворення завалів;

v руйнування систем життєзабезпечення та розлами земної кори. Додат­ковою небезпекою є повторні поштовхи.

Наведемо декілька прикладів:

16 грудня 1902 року землетрус у Ферганській долині повністю зруйнував місто Андижан, загинуло 4,5 тисяч чоловік.

28 грудня 1908 року в районі острова Сицилія землетрус супроводжував­ся цунамі висотою морських хвиль 14 м.

1976 р. в Китаї стався землетрус, який забрав 250 тисяч людських життів.

Під час землетрусу у Вірменії, який стався 7 грудня 1988 року і мав силу майже 7 балів, загинуло 25 тисяч осіб, близько 100 тисяч травмовано.

У 1988 році катастрофічний землетрус стався у Азербайджані – було по­вністю зруйноване місто Степанакерт.

25 травня 1995 року стався землетрус в північній частині острова Са­халін, поблизу селища Нєфтєгорськ. Цей землетрус був не самим масштаб­ним, але самим руйнівним в усьому світі за співвідношенням числа людей, які загинули і які проживають в даному населеному пункті – близько 2/3. Економічні збитки склали 100 млрд. доларів, рухнули 17 із 22 панельних п’ятиповерхових 80-квартирних будинків, школа, столова, пекарня, магазин, будинок МВС;

Під руїнами залишилось від 2,5 до 3 тис. чол.; загинуло 1958 чол;

В двох із 17 п’ятиповерхівок, які було зруйновано, почались пожежі че­рез витікання газу;

Зруйновані всі мости, газопровід, нафтопровід.

Локальний землетрус потужністю до 6 балів 2002 року з епіцентром біля с. Струсів Теребовлянського району Тернопільської області, внаслідок яко­го зазнали значних пошкоджень будівлі соціально-культурного призначення та житлові будинки (близько 150 будівель приватного сектора) у смт. Микулинці.

Деякі рекомендації при землетрусах:

- при землетрусі ґрунт відчутно коливається відносно недовгий час – тільки декілька секунд, найдовше – хвилину при дуже сильному землетру­сі. Ці коливання неприємні, можуть викликати переляк. Тому дуже важливо зберегти спокій та самовладання. Якщо діяти спокійно і свідомо, то є більше шансів залишитися неушкодженим. Якщо відчувається здригання ґрунту чи будинку, слід реагувати негайно, пам’ятаючи, що найбільш небезпечні предмети, що падають;

- знаходячись у приміщенні, слід негайно зайняти безпечне місце, заховатися під стіл чи ліжко. Можна стати у заглибини внутрішніх дверей чи у кут кімнати. Слід пам’ятати, що частіше завалюються зовнішні стіни будинків. Необхідно триматися подалі від вікон, печей та важких предметів, наприклад, холодильників, які можуть перекинутися чи зрушити з місця;

- не слід вибігати з будинку, оскільки уламки, які падають вздовж стін, є серйозною небезпекою. Безпечніше перечекати поштовх там, де він вас застав, і, лише дочекавшись його закінчення, перейти у безпечне місце;

- знаходячись всередині багатоповерхового будинку, не поспішайте до ліфтів чи сходів. Сходові прольоти та ліфти часто обвалюються під час землетрусу; буде безпечніше залишити неукріплений одно- чи двоповерховий цегляний будинок, ніж залишатися в ньому. Виходьте з будинку якнайшвидше, але остерігаючись падаючих предметів;

- не глід стрибати з вікна без необхідності. Це може призвести до травми навіть за відсутності загрози руйнування будинку;

- знаходячись на тротуарі поблизу високого будинку, слід увійти у під’їзд чи відійти на відкрите місце, щоб уникнути ударів падаючих уламків;

- знаходячись в автомобілі, що рухається, слід повільно загальмувати подалі від високих будинків, мостів чи естакад.

 Необхідно залишатися в машині до припинення поштовхів;

- коли здригання ґрунту закінчаться особливо важливо зберігати спокій, негайно розпочати надавання допомоги потерпілим та пораненим.

 Друга за важливістю справа – гасіння пожеж. Після цього можна приступати до оцінки втрат та відновлювальних робіт.

- опинившись у завалі, слід спокійно оцінити становище, надати собі першу допомогу, якщо вона потрібна, зупинити кровотечу, накласти пов’язку. Необхідно надати допомогу тим, хто поряд, заспокоїти їх. Важливо подбати про встановлення зв’язку з тими, хто перебуває зовні завалу (голосом, стуком).

Пам’ятайте: допомога прийде, головне – дочекатися її.

Заощаджуйте сили. Людина може зберігати життєздатність (без води і їжі) понад два тижні.

Під час землетрусу чи при безпосередній загрозі його виникнення підприємства та установи усі роботи завершують, проводиться безаварійна зупинка виробництва.

Селевий потік – грязекам’яний чи водокам’яний потік, який мчить з великою швидкістю вниз за течією гірської ріки чи ущелини. Селеві потоки виникають у гірських районах внаслідок сильних дощів чи інтенсивного танення снігів на вершинах гір, а також внаслідок виникнення гірських озер при сповзанні льодовиків, обвалах, зсувах. З часом перемичка руйнується (розмивається) і зірвана вода разом з гірськими породами летить вниз, знищуючи все на своєму шляху.

За зовнішнім виглядом селевий потік – це шалено вируюча хвиля висотою з п’ятиповерховий будинок, яка мчить ущелиною з великою швидкістю.

Багатьом гірським районам властиве переважання того чи іншого виду селю за вмістом переносимої твердої маси. Так, у Карпатах частіше зустрічаються водокам’яні селеві потоки невеликої потужності, на Північному Кавказі – переважно грязекам’яні, у Середній Азії – грязеві потоки.

Швидкість течії селевого потоку становить 2,5-4 м/с, але під час прориву, заторів вона може сягати 8-10 м/с і більше.

В 1921 році сель фронтом у 200 м пройшов по місту Алмати, знищуючи на своєму шляху будинки, дерева, мости. Було зруйновано 500 будинків, в місто занесено понад 5 млн. тон грязекам’яного матеріалу, пласт цього матеріалу мав товщину близько 2-х метрів.

З метою запобігання подібним лихам в 1966 році поблизу Алмати в урочищі Медео була споруджена гребля заввишки 100 м і шириною в основі 400 м, яка закрила вихід селевих потоків до міста. Ця гребля з успіхом витримала іспит в 1973 році, коли 15 липня на неї з двокілометрової висоти упав сель, котрий в три рази перевищував потужність селя 1921 р.

Методів прогнозу селю у теперішній час не існує. Разом з тим, для деяких селевих районів встановлені певні критерії, які дозволяють оцінити ймовірність виникнення селів.

Зсуви – це ковзне зміщення великих мас ґрунт у униз по схилу, яке виникає при порушенні рівноваги, викликаному різними причинами. Зсуви можуть бути на всіх схилах зі стрімкістю 20° і більше та в будь-яку пору року. Вони відрізняються не за лише швидкістю зміщення порід (повільні, середні, швидкі) але й за своїми масштабами. Швидкість повільних зміщень порід становить декілька десятків сантиметрів за рік, середніх – декілька метрів за годину чи добу і швидких – десятки кілометрів за годину і більше.

Зсуви, гірські обвали та обсипання – події часті в багатьох країнах світу. Вони здатні викликати великі завали чи обвали автомобільних та залізничних шляхів, руйнування населених пунктів, знищення сільськогосподарських угідь, лісів, спричиняти затоплення і загибель людей.

Величезний зсув у Норвегії забрав із собою 5 млн. кубометрів глинистих ґрунтів і викликав загибель 112 осіб, а також великої кількості худоби.

Захист від зсувів здійснюється відведенням підземних вод у колектори, зменшенням стрімкості берегів, де можливі зсуви, укріпленням берегів лісонасадженнями та інженерними засобами.

Вулкан – геологічне утворення, що виникає над каналами і тріщинами в земній корі, по яких викидаються постійно чи періодично з магматичних джерел на земну поверхню лава, уламки гірських порід, гарячі гази; найчасті­ше вулкани являють собою конусоподібне (чи куполоподібне) утворення, на вершині якого мається кратер чи западина у виді лійки.

Магма – розплавлена маса, що утворюється в нижній частині земної кори і верхній частині мантії на глибині 30-90 км. Гірська порода на цій глибині так розпечена, що повинна бути рідкою, але вона залишається твердою, її робить більш щільною величезний тиск верхніх пластів. Цей тиск зазвичай однаковий по всій поверхні магми; лише там, де дві плити труться одна об одну і зсуваються, він може послабшати. В цих місцях порода переходить з твердого стану в рідкий, розширюється, тисне на верхні шари та з надзвичай­ною силою виривається на поверхню. Відбувається виверження вулкану.

Незважаючи на великий історичний досвід, людство не знайшло надій­ного засобу зменшити катастрофічні наслідки виверження вулканів.

Шляхом спостережень вдалося з’ясувати розміри зон небезпечного впли­ву вулканів. Лавовий потік при великих виверженнях розповсюджується до 30 км, деколи досягає 100 км. Розпечені гази становлять небезпеку в радіусі декількох кілометрів. До 400-500 км розповсюджується зона випадання кис­лотних дощів, які викликають опіки у людей, отруєння рослинності, ґрунту. Селеві потоки, які виникають на вершинах вулканів під час раптового танен­ня снігу та льоду в період виверження, мають довжину від декількох десятків кілометрів до 100-300 км.

Розроблені та застосовуються заходи захисту та зменшення негативно­го впливу вулканічної діяльності. Наприклад, для запобігання негативному впливу потоку лави використовується метод відведення його в бік від насе­лених пунктів шляхом створення штучного русла (відведення лавового по­току з гори Мауна-Лоа 1942 р., який загрожував місту Хило, за допомогою вибухівки, котру кидали з літака); можливе будівництво дамб, охолодження лавових потоків водою. В Ісландії 1973 р. застосовувалось охолодження лави при виверженні вулкана на острові Хеймей морською водою до температури нижче 100°С.

Гідросферні

Повені – це тимчасові значні затоплення місцевості внаслідок підніман­ня рівня води у річці, озері, водосховищі, які спричиняються різними при­чинами (весняне сніготанення. випадання сильних дощових опадів, злив, за­тори льоду на річках, прорив греблі та огорожі дамб).

Повені завдають великої матеріальної шкоди та призводять до людських жертв. Вони відрізняються від інших стихійних лих тим, що у деякій мірі прогнозуються. Це дає можливість в багатьох випадках заздалегідь визначити час, характер та очікувані розміри затоплення. Своєчасно вжиті заходи дозволяють виключити чи значно зменшити катастрофічні наслідки повені.

Повені залежно від причин умовно можна поділити на 3 групи.

1 група – повені, викликані випаданням сильних опадів чи інтенсивним таненням снігу (льодовиків). Особливо значної шкоди народному господарству завдають повені з льодоходом. Льодохід супроводжується заторами (загромадженням русла річки льодом), що утворюють льодову пробку, яка, в свою чергу, – викликає додаткове піднімання води й затоплення нових територій. Крім того, при прориві водою перешкод може утворитися стрімка хвиля, яка створює небезпеку раптового затоплення території, розташованої нижче за течією.

Такі повені (затоплення) відбуваються щорічно по річках Дністер, Південний Буг, Дніпро та інших. На території Одеської області є райони, де бувають затоплення: Савранський район (площа 3 тис.км2 з населенням 15 тис. осіб). В Одесі – район Пересип.

2 група – охоплює повені, які виникають під впливом нагінного вітру. Вони спостерігаються на морських узбережжях та на ділянках біля гирла річок, що впадають у море.

3 група – повені, викликані підводними землетрусами, внаслідок чого виникають гігантські хвилі – цунамі. У відкритому морі цунамі, як правило, похилі та невідчутні для суден, але з наближенням до берега їх стрімкість швидко зростає і вони з величезною силою падають на берег.

Основний напрям боротьби з повенями полягає у зменшенні максимальної витрати води у річці шляхом вчасного перерозподілу стоку (насадження лісозахисних смуг, розорювання землі, зберігання приберегових водоохоронних смуг рослинності та ін). Певний ефект дає також обладнання ставків та інших ємностей у балках і ярах для перехоплення талих і дощових вод. Для середніх та великих рік єдиний радикальний засіб – це регулювання повеневого стоку за допомогою водосховищ. Крім того, для захисту від повеней широко використовується давно відомий спосіб влаштування дамб.

У ймовірних осередках ураження при затопленні на підставі прогнозу повинні визначатися та доводитися до відома населення:

- межі можливої зони затоплення;

- рівень підіймання води;

- час приходу проривної води на об’єкт;

- тривалість затоплення.

Одночасно визначається місце та зона евакуації населення при загрозі затоплення. Для зменшення сили наслідків повені велике значення має своєчасне сповіщення населення.

Снігові заноси виникають під час інтенсивного випадання снігу. Вони тимчасово паралізують роботу залізничного та автомобільного транспорту, порушують нормальне життя сіл і навіть міст. Мешканці перших поверхів будинків інколи не можуть вийти зі своїх квартир і потребують зовнішньої допомоги.

Для людей велику небезпеку становлять снігові буревії у той момент, коли вони перебувають на відкритій місцевості і поза населеними пунктами.

Снігова лавина (сніговий обвал) – це звалювання з гірських вершин сні­гових мас, що виникають внаслідок перевантаження схилу після великого випадання снігу, під час відлиги, внаслідок формування в нижніх частинах снігової товщі горизонту розрихлення. Лавини мають катастрофічний харак­тер і загрожують гірським шляхам, гідротехнічним спорудам та промисловим об’єктам, які розташовані на шляху руху лавини. Сила удару снігової лавини може сягати 60...100 т на 1 м2.

Атмосферні

Урагани – це вітри, швидкість котрих перевищує 32 м/с. Вони вини­кають внаслідок нерівномірного нагрівання атмосферного повітря на різних широтах та висотах і різниці тиску в різних шарах атмосфери. Пролітаючи над землею з величезною швидкістю, яка сягає 150 і більше кілометрів на годину, ураган спричиняє спустошення: ламає дерева, руйнує будівлі та інші споруди.

Вражаючий фактор – динамічний вплив потоків повітряних мас. Осно­вний пара метр – швидкісний напір. Силу ураганів прийнято оцінювати в за­лежності від швидкості вітру по 12-бальній шкалі. Вітер силою 12 балів (вище 32 м/с) руйнує і спустошує все на своєму шляху. По руйнівній силі ураган не поступається землетрусу. Виникає при проходженні циклонів.

На морі ураган створює хвилі, котрі перешкоджають судноводінню, а іноді призводить до загибелі суден. Штормові і ураганні вітри спричиняють: руйнування будинків і споруд, загибель людей під їх завалами; виведення з ладу комунікацій, аварії та пожежі; порушення роботи транспорту; утворення завалів перекинутими конструкціями і вирваними з корінням деревами; зни­щення посівних площ і матеріальних цінностей; травми різної важкості.

Смерч – атмосферний вихор, що виникає під час грози (частина грозової хмари) і має швидке обертання навколо осі, перпендикулярно до поверхні. Поширюється у вигляді темного хмарного рукава чи хобота діаметром у де­сятки і сотні метрів.

Смерч – це вихор, вирва якого обертається інколи зі швидкістю звуку. Розміри вирви залежать від розмірів і форми смерчу. Ширина її, як правило,буває від декількох метрів до декілька десятків метрів, інколи до 1-1,5 км і більше. Характерними особливостями внутрішньої порожнини вирви є розрі­дженість в ній повітря і різко понижений барометричний тиск. Вона являється немов би пустою. При цьому коли порожнина вирви стикається з яким-небудь замкнутим предметом наповненим повітрям, то цей предмет «вибухає».

Смерчі виникають на всіх континентах, на морях і океанах. В Європі їх називають «тромби», в Америці – «торнадо».

Нерідко відмічається, що землетруси і смерчі виникають одночасно. Під­раховано, що зменшення атмосферного тиску на 50 мм ртутного стовпчика знижує навантаження на кожну квадратну милю на 2 млн. тонн. Ураганна хвиля висотою 10 футів (близько 3 метрів) збільшує навантаження на квадратну милю (2,59 км) на 9 млн. тонн. Ці величезні зміни тиску на земну кору дійсно можуть спровокувати землетрус, особливо в сейсмічно нестійких ре­гіонах.

Існують смерчі недовго (від хвилини до декількох годин) рухаючись ра­зом з хмарою. Довжина шляху – від сотень метрів до десятків кілометрів. Роз­ріджене повітря, яке виникло всередині смерчу, настільки потужне, що може виривати з корінням дерева, зривати дахи, звалювати дерев’яні будинки, а іноді повністю їх руйнувати.

Стикаючись з поверхнею землі, смерчі руйнують виробничі та житлові будинки, порушують лінії електропередач і зв’язку, обривають водо- і енерго­постачання тощо. Смерчі здатні підіймати людей і тварин у повітря і перено­сити на сотні метрів. В таких випадках рятуватися краще в підвалах, канавах, траншеях.

Шквал – короткочасне місцеве посилення вітру до значень, більших за величину градієнтного вітру в певному районі. Виникнення шквалів пов’язано з утворенням відносно стійких вихорів з горизонтальною віссю обертання з захопленням приземного шару повітря. Водночас проходження такого ж ви­хору з вертикальною віссю обертання сприймається спостерігачем як смерч. Отже, між смерчем та шквалом є багато спільного. Фронтальні шквали часті­ше пов’язані з холодними фронтами та холодними фронтами оклюзії. Якщо відносно тепла повітряна маса є вологою і нестійкою, то на відстані 50-100 км перед лінією холодного фронту утворюється лінія нестійкості довжиною 100-500 км, упродовж якої спостерігаються грози, шквали, але частіше грози і шквали пов’язані безпосередньо з проходженням лінії холодного фронту. Шквали, як правило, виникають поблизу центра циклону, особливо біля вер­шини теплого сектора новоутвореного вторинного циклону.

Бурі, або так звані «чорні» бурі в Україні виникають при посушливій по­годі й сильних вітрах, внаслідок розвіювання сухого шару ґрунту. Найчастіше пилові бурі спостерігаються у степовій зоні. Тривалість пилових бур колива­ється від чверті години до кількох діб. Вони завдають шкоди посівам навесні та влітку.

Зараз ще не знайдено ефективних засобів, які б могли зменшити швид­кість повітряних мас при урагані, смерчі, бурі обмежити їх руйнівну силу або просторовий розмах. Сучасні засоби дозволяють лише зафіксувати ви­никнення урагану, бурі, вказати можливий напрямок їх поширення, можливу потужність та час підходу до певних районів.

Біотичні шкідливі фактори

Отруйні тварини

До отруйних тварин належать тварини, у тілі яких виробляються різні отруйні для людини речовини. Отруйні тварини діляться на пасивно- та ак­тивноотруйні. Перші, як правило, не мають отруйних органів (залоз), а також органів активного нападу. До цієї групи належать деякі комахи, молюски, риби.

Наприклад, для людини певну небезпеку являють деякі види жуків, при роздушуванні яких та потраплянні на шкіру отруйних речовин розвиваються дерматити, а при проникненні у кишечник – загальне отруєння.

При потраплянні на шкіру людини волосин деяких гусениць з’являється почервоніння, яке супроводжується сверблячкою. Під час розчісування ви­никають болячки. При потраплянні волосин в очі фіксуються випадки кон’юнктивіту, а при проникненні в рот – стоматити.

Отруйна здатність деяких риб та молюсків має місце лише при спожи­ванні їх без дотримання заходів перестороги. Устриці та мідії звичайно не шкідливі для людини. Але вирощені у забруднених водоймах, вони при спо­живанні можуть викликати харчове отруєння, тобто здатні концентрувати різ­ні отрути, які знаходяться у воді.

Для активно-отруйних тварин характерна наявність спеціальних органів, які виробляють отруйні речовини, та органів нападу. Із тварин цієї групи най­небезпечніші для людини змії (різноманітні види гадюк, кобри, щитомордни­ки та ін.).

До активно-отруйних тварин належать також деякі види риб, напри­клад, скорпенові риби (морський їжак, морський дракон), що існують в Чор­ному морі. Вони завдають уколів вістрями та колючими плавцями, з якими пов’язані отруйні шкірні залози; у хвостоколів вістря розташовані на хвості; людина може постраждати, якщо наступить на рибу, яка лежить на дні чи за­ховалася у пісок, або візьме рибу у руки. У місці уколу розвивається тривалий болючий запальний процес.

Небезпечні для людини також медузи та актинії. Отруйним апаратом цих тварин є стрікальні клітини, всередині яких є капсули із отрутою та скруче­ною у пружину стрікальною ниткою. При дотику людини до щупалець акти­ній чи медуз скручена у капсулі нитка випрямляється і втикається у шкіру. В місці ураження виникає почервоніння шкіри у вигляді смуг різної довжини, що печуть, сверблять та болять. Іноді частішає серцебиття. Ступінь ураження залежить від виду медузи.

Усі численні види павуків мають отруйні залози, але для людини небез­печні лише ті, які можуть прокусити її шкіру. У фауні України це такі павуки як каракурт і тарантул. Каракурт існує у сухих степах України. Отруйною єлише самка. Найчастіше вони кусають людей навесні та влітку. Отрута каракурта діє на центральну нервову систему. Укус не болючий. Через 5...10 хвилин виникає різкий біль, який розповсюджується по всьому тілу. Хворий відчуває підсвідомий страх, не може стояти на ногах, у нього підвищується температура, зростає тиск крові. Такий стан триває декілька днів, можливий летальний наслідок.

У Криму, на Кавказі та у Середній Азії існують різні види скорпіонів (жовтий, італійський, кавказький та ін.), секрет особливих залоз яких є отруйним для людини. Тонке задньочерев’я (»хвіст«) скорпіонів закінчується гострим вигнутим «жалом», яке з’єднане з двома отруйними залозами. Скорпіони часто живуть у селищах, криючись у стінах будинків, під камінням у садках. В пошуках здобичі вони заповзають у будинки, де ховаються у взуття, одяг, меблі. Укус скорпіонів болючий, супроводжується великим набряком, почервонінням шкіри. Протягом першої години з’являються судоми, затрудняється дихання, ковтання, мова, з’являється біль в ділянці серця, нудота, задишка.

Широко розповсюджені осоподібні та бджоляні комахи, із яких найнебезпечніші для людини оси (шершень, звичайна оса та ін.) і бджоли, їх отруйний апарат складається з двох залоз (кислотної та лужної), з’єднаних з жалом. Оси часто залітають у житло людини, продуктові магазини тощо. Вони дуже дратівливі і миттєво завдають укусу, який супроводжується пекучим болем. На місці укусу виникає осередок запалення, іноді з’являється набряк. Місцеві явища зникають через кілька годин чи днів. Найважчі наслідки можуть виникати при ужалені слизових оболонок рота при випадковому проникненні туди оси (з фруктами чи варенням).

Отруйні рослини

Отруйними є рослини, які виробляють та накопичують отруйні речовини, викликаючи отруєння людини чи тварини. Відомо близько 10000 видів отруйних рослин, поширених практично повсюдно.

Різні види отруйних рослин можуть виробляти одне чи декілька отруйних з’єднань: алкалоїди, глюкозиди, сапоніни та ін. При цьому отруйні речовини містяться у всій рослині у цілому чи лише в окремих її частинах. Наприклад, хінін є у корі хінного дерева, але відсутній у його листі, у маку отруйне листя, стебло, сім’яні коробочки, але насіння не отруйне.

Ступінь отруйності рослини змінюється в залежності від умов зростання, віку, фази вегетації.

Токсичні властивості отруйних рослин (аконіт, рицина, гіркий мигдаль) не втрачаються при висушуванні чи термічній обробці. Інші рослини при висушуванні ці властивості втрачають. Так, весною трапляються іноді випадки отруєння худоби на лісових пасовищах, де росте копитень, вороняче око, сон-трава, жовтець тощо. Сіно з наявністю цих трав для худоби небез­печне.

Найчастіші випадки отруєння людей отруйними рослинами, зовні схо­жими на їстівні неотруйні види. Наприклад, листя болиголова, котрий росте по всій європейській частині СНД, у Середній Азії, Західному Сибіру, зовні схоже на петрушку і може бути використане як приправа. Однією з найотрут­ніших рослин флори СНД є віха отруйна чи цикута.

Важке отруєння викликають ягоди беладони, схожі на вишню, та насіння білени, схоже на мак. Симптоми отруєння ягодами беладони та насінням біле­ни подібні. З’являється сухість у роті, почуття спраги, розширюються зіниці, червоніє шкіра обличчя. Виникає сильне збудження з маренням. Можлива смерть від ядухи внаслідок паралічу дихального центру та судинної недостат­ності. Аналогічні явища виникають при отруєнні дурманом звичайним.

Нерідкі випадки отруєння дітей ягодами воронячого ока, віддалено схо­жими на ягоди буяхи та чорниці.

У лісах європейської частини СНД, Південного Сибіру, Далекого Сходу росте вовче око – чагарник з соковитими яскраво-червоними чи оранжево-чер-воними ягодами, схожими на обліпиху. Отруйні усі частини, особливо ягоди.

Часто фіксуються і випадки отруєння блідими поганками чи погано приготовленими зморшками чи строчками.

Отруєння настає також при споживанні рослин, які вважаються неотруй­ними. Наприклад, зерна гіркого мигдалю, урюку, вишні та інших кісточкових рослин мають синильну кислоту. Відомі випадки отруєння спиртовими на­стоянками ягід цих рослин, приготовленими без видалення кісточок.

Особливо небезпечний гіркий мигдаль.

У позеленілих бульбах картоплі є велика кількість глюкоалкалоїду со­лонину, який викликає у людини пронос, прискорене серцебиття, задишку, заціпеніння. Тому позеленілі бульби не можна споживати. Аналогічні симп­томи виникають при отруєнні ягодами солодко-гіркого пасльону.

При зіткненні з отруйними рослинами чи при потраплянні на шкіру їх соку можуть розвиватися гострі запалення, екземи, дерматити. Дерматити, викликані луговими рослинами (осика, пастернак, тисячолисник), спостері­гаються у людей, які лежали на траві після купання. Уражаються відкриті частини тіла, при цьому виникають характерні смугові висипки. Важкі дер­матити викликає також борщовик Сосновського, із товстого стебла якого діти вирізають сопілки.

Непоодинокі випадки отруєння леткими речовинами деяких рослин (че­ремхи, лика, лілеї тощо), коли букети  їх тримають у зачиненому примі­щенні. Виникає головний біль, запаморочення.