Сиситема правового захисту та нагляду за дотриманням правової безпеки

Система правового захисту та нагляду за дотриманням правової безпеки передбачає дотримання:

• Основних механізмів державного регулювання.

• Нормативно — правових актів та документів підприємств з менеджменту безпеки.

Основними механізмами державного регулювання є економічне регулювання, державна стандартизація, сертифікація, державна експертиза, державний нагляд і контроль, ліцензування, декларування безпеки небезпечних об’єктів і страхування.

Економічні механізми управління ризиками

Ядром державної системи управління техногенною, природною та екологічною безпекою і, відповідно, управління техногенними, природними та екологічними ризиками мають стати економічні механізми. Їх призначення – створити економічний фундамент функціонування цієї системи на всіх рівнях управління безпекою, починаючи від об’єктового і закінчуючи загальнодержавним.

Аналіз вітчизняного й закордонного досвіду у сфері розробки і застосування економічних форм зниження рівня техногенної, природної та екологічної небезпеки й ризику показує, що розроблені та використовуються на практиці різні економічні механізми управління безпекою й ризиком: механізми економічної відповідальності; фондові механізми, механізми бюджетного фінансування; механізми резервування фінансових, трудових і матеріальних ресурсів; механізми стимулювання підвищення рівня безпеки (пільгові оподатковування й кредитування); механізми перерозподілу ризику і страхування; застосування штрафних санкцій.

Коротко їх охарактеризуємо.

Механізми економічної відповідальності містять систему норм, нормативів, квот, відхилення від яких призводить до певних економічних санкцій (від штрафів до зупинки виробництва). Відповідні стандарти стосуються в першу чергу застосовуваних технологій виробництва і будівництва, організаційно-технічних заходів із забезпечення безпеки виробництва, обмежень на граничнодопустимі концентрації, викиди чи скиди. Важливий клас становлять механізми відшкодування, в яких економічна відповідальність прямо пов’язана з величиною збитку в разі виникнення надзвичайної ситуації.

Механізми формування і використання бюджетних і поза бюджетних фондів. Ефективні механізми розподілу фондів ма ють спиратися на систему комплексного оцінювання рівня небезпеки в регіоні.

До механізмів стимулювання підвищення рівня безпеки (зниження прогнозованого збитку) належать механізми пільгового оподаткування, а також пільгового кредитування заходів щодо підвищення рівня безпеки (зниження ризику). Стимулюючі дії механізмів оподаткування досягаються за рахунок того, що податкова ставка на прибуток зменшується зі зростанням рівня безпеки.

До механізмів резервування засобів на випадок надзвичайних ситуацій належать механізми створення резервів трудових ресурсів (пожежники, рятувальники тощо), матеріальних ресурсів (запаси продовольства, сировини, медикаментів, транспорту тощо), потужностей для швидкої організації виробництва продукції, необхідної для ліквідації наслідків чи зменшення збитків від надзвичайних ситуацій.

За обґрунтованого вибору системи економічних механізмів дії підприємства будуть спрямовані на підвищення рівня безпеки виробництва, зниження його негативного впливу на рівень безпеки регіону і, як наслідок, на досягнення поставленої мети – забезпечити потрібний рівень безпеки регіону за умови високої економічної ефективності.

Якщо система економічних механізмів вибрана невдало, то дії підприємств призведуть або до порушення встановлених норм, перевищення негативних впливів і зниження різня безпеки, або до забезпечення потрібного рівня, але дуже дорогою ціною – за рахунок істотного зниження рівня життя людини.

Під час вибору конкретних економічних механізмів треба врховувати як органи управління, відповідальні за даний механізм регулювання, так і об’єкти, що несуть потенційну загрозу техногенного та екологічного впливу.

У цей час робляться спроби створення і є конкретні розробки експертних систем і баз знань для прийняття управлінських рішень із застосуванням економічних механізмів забезпечення безпеки. Під час підготовки й прийняття управлінських рішень на основі обраних економічних механізмів важливого значення надають оцінці ефективності аналізованих варіантів дій. Зауважимо, що управлінське рішення — акт, за допомогою якого здійснюється керівний вплив, або вибір стратегії впливу на ситуацію, що забезпечують досягнення необхідного результату. Прийняття рішення – це завершальна стадія процесу підготовки, вироблення і реалізації рішення. Основними показниками, що характеризують рівень прийнятого рішення, є оптимальність, допустимість, ефективність.

Механізми розподілу ресурсів у соціально-економічних системах

Механізми розподілу ресурсів утворюють великий і надзвичайно важливий для практичного застосування клас механізмів управління складними системами.

Як засвідчує досвід економічно розвинених країн, найвпливовішими механізмами регулювання безпеки є економічні важелі стимулювання запобіжних заходів безпеки. Необхідно створити таку нормативно-правову базу, щоб власнику було невигідно експлуатувати об’єкт із великим рівнем ризику, щоб кошти, витрачені на підвищення безпеки, були не збитковими, а давали прибуток. Це можливо тільки за умов впровадження кількісних методів визначення рівня небезпеки об’єкта на основі критеріїв ризику.

В існуючих економічних регуляторах треба врахувати ризики, що створюють суб’єкти господарювання, і ввести в дію всі інші економічні регулятори, які застосовують у світовій практиці, а саме, податки, штрафи за шкідливі і небезпечні технології, санкції (відшкодування збитків, компенсація), страхування, фонди, пільги тощо. Комплекс економічних механізмів регулювання має забезпечити оптимальний баланс економічних витрат і рівнів техногенної та природної безпеки. Метою економічного регулювання є акумулювання коштів і реалізація превентивних за своїм характером витрат, які мають бути спрямовані на зниження техногенних і природних ризиків для населення, територій, соціальних, техногенних і природних об’єктів.

Ліцензування видів діяльності у сфері промислової безпеки

Ліцензування є одним з основних механізмів регулювання промислової безпеки й техногенного ризику. Ліцензія – це письмовий дозвіл, виданий ліцензіатові регулювальним органом на прове-дення певних видів діяльності, пов’язаних із вибором будівельного майданчика, спорудженням, введенням в експлуа тацію, експлуатацією, зняттям з експлуатації.

Ліцензії видаються органом виконавчої влади, спеціально уповноваженим у сфері промислової безпеки, і є офіційним документом, що засвідчує право власника на проведення певного виду діяльності. Видача дозволів здійснюється в порядку, встановленому положенням про дозвільну систему, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України. Надання послуг і виконання робіт у сфері техногенної безпеки здійснюється підприємствами та приватними особами, які отримали на це спеціальний дозвіл (ліцензію), що видається відповідно до Положення про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності.

Для отримання ліцензії на експлуатацію небезпечного виробничого об’єкта заявник має надати акт приймання цього об’єкта в експлуатацію або позитивний висновок експертизи промислової безпеки, а також договір страхування відповідальності за заподіяння шкоди у випадку аварії на об’єкті. Початок експлуатації ОПН без отримання дозволу відповідної державної адміністрації, ви-конавчого органу селищної чи міської рад, та попереднього погодження з територіальними органами спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади, що здійснюють державний нагляд і контроль у сфері діяльності, пов’язаної з ОПН, забороняється. Забороняються будівництво, реконструкція, технічне переоснащення об’єктів виробничого та соціального призначення, впровадження нових технологій, що можуть спричинити надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру, вплинути на стан захисту населення і територій від їх наслідків без отримання від органів державного нагляду у сфері техногенної безпеки позитивних результатів експертизи (перевірки) проектної та іншої документації на відповідність нормативним актам з питань техногенної безпеки.

Планування заходів безпеки

Аварії та надзвичайні ситуації на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежі, вибухи і витікання небезпечних речовин, можуть призвести не тільки до ураження людей сильнодіючими отруйними речовинами, а й до негативного впливу на навколишнє середовище, руйнування будинків, споруд, технологічного устаткування. Тому проблема запобігання виникненню аварій на об’єктах підвищеної небезпеки стала одним із пріоритетних завдань як у багатьох країнах Європейської спільноти, так і в Україні. Згідно із нормативно-правовими актами України, суб’єкти господарювання, у власності (користуванні) яких є ПНО або ОПН, мають щорічно планувати запобіжні заходи щодо недопущення виникнення надзвичайних ситуацій та забезпечувати їх реалізацію відповідними фінансовими й матеріальними ресурсами. Плани запобіжних заходів треба розробляти на підставі матеріалів поточного оцінювання техногенної безпеки на об’єкті (об’єктах), можливих наслідків впливу на навколишнє середовище в разі виникнення надзвичайних ситуацій, у тім числі на працюючий персонал та населення. Вони мають містити конкретні заходи щодо мінімізації ризиків виникнення надзвичайних ситуацій до їх прийнятних показників, запобігання технологічним аваріям, утилізації, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повної їх ліквідації, виконання інших вимог у сфері техногенної безпеки.

Розміщення, забудова і розвиток населених пунктів, об’єктів виробничого та соціального призначення, що можуть спричинити надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру, вплинути на стан захисту населення й територій від їх наслідків здійснюються за рішенням місцевих рад та відповідно до генеральних планів розвитку, розміщення населених пунктів, об’єктів виробничого і соціального призначення.

З метою організації та забезпечення виконання заходів, у сфері техногенної безпеки у центральних та місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях має розроблятися така документація (програми):

• план першочергових (невідкладних) запобіжнгіх заходів і робіт, які потрібно виконати на об’єктах і територіях із ризиком виникнення надзвичайних ситуацій, окремими розділами якого мають бути визначені:

1) переліки об’єктів і територій, на яких потрібно проводити запобіжні заходи (роботи) першочергово (невідкладно);

2) переліки об’єктів (територій), на яких потрібно проводити запобіжні заходи (роботи) протягом наступного року таокремо протягом наступних 2—3 років;

• план дій органів управління та сил цивільного захисту при загрозі та виникненні надзвичайної ситуації. У зазначеному плані потенційно небезпечних об’єктів окремим розділом мають бути зазначені заходи захисту населення, що мешкає в зоні можливого ураження, в разі виникнення на ньому надзвичайних ситуацій (аварій).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки» визначено нормативи порогових мас небезпечних речовин для ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки, порядок ідентифікації та обліку цих об’єктів, порядок декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки. Координацію роботи центральних органів виконавчої влади, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки, цією Постановою по-кладено на Державний департамент з нагляду за охороною праці.

Суб’єкти господарювання, які мають або володіють на правах оренди потенційно небезпечними об’єктами, відповідно до чинних нормативно-правових актів, мають організувати розробку планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій та наслідків аварій, декларування безпеки і страхування цивільної відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру.

Метою планів локалізації і ліквідації аварій на об’єктах підви-щеної небезпеки (ПЛАС) є планування системи узгоджених дій персоналу підприємства, аварійно-рятувальних служб, спецпідрозділів, центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо локалізації та ліквідації наслідків будь-якої аварії чи надзвичайної ситуації, що може виникнути на об’єкті, своєчасне надання допомоги постраждалому населенню в разі виявлення аварії, мінімізація шкідливого впливу аварії на здоров’я людей, навколишнє середовище та майно, виведення об’єкта зі стану аварії з мінімальним збитком.

ПЛАС складається з аналітичної та оперативної частин. Аналітична частина має містити:

опис особливостей небезпечних речовин, що застосовуються на об’єкті підвищеної небезпеки, із зазначенням класу їх небезпеки, реакційної здатності, дії на організм людини тощо;

аналіз небезпеки та загроз виникнення аварій;

виявлення всіх джерел небезпеки, визначення тих установок, на яких можливий викид (витік) небезпечних речовин;

перелік подій, що ініціюють виникнення аварії з викидом (витоком) небезпечних речовин;

розробку та аналіз ймовірних сценаріїв розвитку аварій, масштабів їхніх наслідків;

вплив зовнішніх чинників, які не залежать від умов експлуатації об’єкта підвищеної небезпеки; визначення достатності заходів для забезпечення стійкості об’єкта до зовнішніх впливів, перелік можливих зовнішніх впливів;

прогнозування розвитку аварій і можливих їхніх наслідків для населення та територій;

оцінку можливості виникнення пожеж і вибухів у населених пунктах внаслідок впливу уражальних чинників аварії;

оцінку достатності фінансових, матеріальних, технічних та людських ресурсів підприємства для ліквідації (мінімізації) наслідків аварії.

Оперативна частина ПЛАС регламентує порядок дій та взаємодії персоналу підприємств (об’єктів), аварійно-рятувальних спецпідрозділів, що обслуговують об’єкт, центральних і місцевих органів виконавчої влади та населення, які виконуються негайно в разі виявлення аварії.

Зміст оперативної частини ПЛАС змінюється залежно від рівня аварії.

Оперативна частина має містити ситуаційний (масштабний) план, на якому позначено промисловий майданчик об’єкта на місцевості, а також житлові райони, населені пункти, інші підприємства й організації, що знаходяться поруч із ним і на які може поширюватися дія уражальних чинників; розмір території, яку наносять на цей план, визначається масштабом можливих зон ураження за різними сценаріями розвитку аварії.

На ситуаційний план наносять: зони можливого ураження населення прилеглих до підприємства територій з урахуванням поширення вибухових та ударних хвиль, напрямку руху вибухо-небезпечних і токсичних хмар за різними сценаріями розвитку аварій; чисельність людей у цих зонах ураження; час досягнення людей уражальними чинниками аварії з урахуванням швидкості й напрямку вітру, погодних умов тощо; можливі шляхи евакуації населення і безпечні зони для укриття, сховища, що не потрапляють під вплив уражальних чинників аварії; місця знаходження засобів протиаварійного захисту, джерел аварійного водопостачання, енергопостачання, наявність і місцезнаходження запасів засобів пожежогасіння (води, піноутворювачів, засобів захисту органів дихання); місця розташування аварійно-рятувальних підрозділів, пожежних частин, місця їх розгортання й маневрування; місця скупчення небезпечних продуктів поза територією підприємства із зазначенням їх найменування та маси. Крім того, має бути: план підприємства, де визначено місця розташування виробництв, місця скупчення небезпечних речовин із зазначенням їх маси; місця найімовірнішого виникнення аварій; евакуаційні виходи і маршрути евакуації; шляхи під’їзду, ділянки для встановлення і маневрування спецтехніки; сховища і місця укриття персоналу, а також список і схема оповіщення посадових осіб про аварію, які мають бути терміново оповіщені про аварійну ситуацію чи аварію, порядок оповіщення і взаємодії місцевих органів і територіальних органів МНС, спецпідрозділів та організацій, що залучаються до ліквідації наслідків аварії.

Відомості щодо місць знаходження засобів протиаварійного захисту, джерел аварійного водопостачання, енергопостачання, засобів захисту органів дихання теж включаються до оперативної частини. Оперативна частина ПЛАС для аварій рівня «В» має бути затверджена органами місцевого самоврядування.

Орган управління техногенно небезпечного об’єкта має визначити і затвердити перелік виробництв (цехів, відділень, виробничих дільниць), для яких треба розробляти ПЛАС, попередньо узгодивши його з територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до відома якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

Розробку й затвердження ПЛАС треба переглядати через кожні 5 років.

Позачерговий перегляд ПЛАС має здійснюватись: за розпорядженням (приписом) органів Держнаглядохоронпраці, а також у разі змін у технології, апаратурному оформленні, метрологічному забезпеченні технологічних процесів, змін в організації виробництва за наявності даних про аварії на аналогічних підприємствах (об’єктах); у разі змін житлового та громадського будівництва, розвитку в даному районі, вдосконалення дій під час аварій і досвіду, накопиченого під час тренувань та перевірок; після аварій щодо внесення до ПЛАС відповідних змін на основі набутого досвіду; в разі внесення змін до чинних або прийняття нових нормативно-правових актів, що впливають на зміни ПЛАС; у разі висунення обґрунтованих вимог щодо ПЛАС органами виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Розробка ПЛАС виконується власником самостійно або із залученням спеціалізованих організацій за умови, що вони мають дозвіл (ліцензію) на такий вид діяльності, отриманий в установле-ному порядку. Керівник ПНО має забезпечити зберіган ня ПЛАС у диспетчера підприємства (об’єкта), передачу територіальним органам Держнаглядохоронпраці та МНС.

Витяги з ПЛАС у достатньому обсязі для якісного виконання відповідних дій мають знаходитися в керівників (начальників) виробництв (цехів, відділень, виробничих дільниць), на пункті зв’язку районної (об’єктової) пожежорятувальної служби, начальника (інструктора) воєнізованої газорятувальної служби, а також на робочих місцях.

Керівник (власник) підприємства має організувати вивчення ПЛАСу і змін до нього персоналом організацій, які братимуть участь у ліквідації наслідків аварій, та відповідними спецслужбами.

Керівник (власник) підприємства має визначити порядок та терміни проведення навчання і практичної підготовки персоналу усіх організацій, які беруть участь у ліквідації наслідків аварій. Графік проведення учбово-тренувальних занять і учбових тривог затверджує керівник підприємства (об’єкта) або органу місцевого самоврядування залежно від рівня аварії й погоджує з територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці та територіальним управлінням МНС.

Для забезпечення ефективної локалізації та ліквідації аварії на всіх рівнях її розвитку за наказом керівника підприємства має бути створений штаб, функціями якого є: збір і реєстрація інформації про хід розвитку аварії та вжиті заходи щодо її локалізації та ліквідації наслідків; поточна оцінка інформації і прийняття рішень щодо оперативних дій у зоні аварії та поза її межами; координація дій персоналу підприємства та всіх залучених підрозділів і служб, які беруть участь у ліквідації наслідків аварії.

На підприємствах має бути визначений порядок оповіщення населення про аварійну ситуацію (аварію) на підприємстві, системи і засоби та терміни їх перевірки, інструктажу персоналу сторонніх організацій і осіб, які відвідують підприємство (об’єкт) про дії у випадку виникнення аварії.

Для ефективного виконання завдань у сфері захисту населення і територій в центральних та місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях має бути розроблена документація, якою визначається порядок проведення евакуаційних заходів у разі виникнення надзвичайних ситуацій; забезпечення засобами індивідуального та колективного захисту працюючого персоналу; організації та проведення навчання керівного складу, органів управління та силових.

З метою ефективної реалізації завдань управління ризиком, зменшення матеріальних втрат і недопущення заподіяння шкоди об’єктам, матеріальним і культурним цінностям та довкіллю в разі виникнення надзвичайних ситуацій центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підпорядковані їм сили і засоби, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, добровільні рятувальні формування зобов’язані здійснювати оповіщення та інформування, спостереження і лабораторний контроль, укриття у захисних спорудах, евакуацію, інженерний, медичний захист населення та забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій, психологічний, біологічний, екологічний захист, тобто захист родовищ (газових, нафтових, вугільних, торфових) від пожеж, затоплень і обвалів; ліквідацію лісових пожеж та буреломів, сніголамів, вітровалів, техногенного впливу на лісові насадження, а також їхніх наслідків, радіаційний та хімічний захист, який включає: завчасне накопичення і підтримання в постійній готовності засобів радіаційного та хімічного захисту, обсяги і місця зберігання яких визначаються диференційовано відповідно до зон можливого ураження; своєчасне впровадження засобів, способів і методів виявлення та оцінювання масштабів і наслідків аварій, руйнувань на радіаційно та хімічно небезпечних об’єктах; створення уніфікованих засобів захисту, приладів радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю; надання населенню можливості придбання в особисте користування засобів радіаційного та хімічного захисту; розроблення типових режимів радіаційного захисту населення і функціонування об’єктів в умовах радіоактивного забруднення місцевості; завчасне обладнання радіаційно та хімічно небезпечних об’єктів засобами для проведення спеціальної обробки одягу, майна і транспортних засобів, а також санітарної обробки населення, постраждалого внаслідок надзвичайної ситуації.

З метою встановлення рівня ризику виникнення надзвичайних ситуацій місцеві органи виконавчої влади мають забезпечити щорічне проведення обстежень територій та об’єктів щодо можливості виникнення небезпечних природних явищ та їх наслідків.

Обстеження та облік територій з небезпечними природними явищами мають здійснювати спеціальні служби інженерного захисту територій, а за їх відсутності – управління (відділи) містобудування та архітектури, архітектурно-будівельного контролю та житлово-комунального господарства. До проведення робіт із обстеження та обліку територій з небезпечними природними явищами можуть залучатися фахівці науково-дослідних, дослідно-конструкторських та проектних установ, представники громадських організацій. Заходи щодо захисту територій від небезпечних явищ природного характеру треба розробляти з урахуваннями результатів спостережень за територіями та їх обстежень.

З метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного характеру, що можуть бути спричинені впливом небезпечних геологічних процесів, місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, у власності (користуванні на правах оренди) є потенційно небезпечні об’єкти та (або) об’єкти підвищеної небезпеки, у тім числі автомобільні шляхи і залізниці, нафто — газопроводи, мають організовувати розробку картографічних матеріалів із нанесенням місць розвитку небезпечних геологічних процесів, які безпосередньо можуть призвести до надзвичайної ситуації, та їх захисту інженерними спорудами. Зазначені картографічні матеріали треба щорічно коригувати.

Контроль та нагляд

Контроль – система спостереження і перевірки функціонування об’єкта з метою недопущення відхилення його параметрів від заданих.

В Україні створено низку комісій, рад, комітетів та інших організацій, що покликані спри яти розв’язанню тих чи інших проблем безпеки життєдіяльності людини. Рішення цих органів мають здебільшого рекомендаційний характер.

В Україні найважливішою щодо проблем БЖД є Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем’єр-міністр України.

Важливе значення і великі повноваження має також Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних си туацій, у центрі уваги якої перебувають найвразливіші щодо виник нення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру об’єкти, явища і території.

З метою реалізації Національного плану дій з гігієни довкілля створено спеціальний Міжвідомчий комітет.

В Україні для посилення захисту населення, запобігання поширенню ВІЛ-інфекції та захворюваності на СНІД Указом Президента Ук раїни «Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу» від 11.11.2000 № 1182/2000 було створено відповід ну урядову комісію з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на чолі з віце-прем’єр-міністром України.

Ефективно працюють також Міжвідомча комісія із забезпечення виконання Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, Комісія з питань стійкого розвитку, Міжвідомча координаційна комісія з органі зації виконання Україною вимог Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар, Міжвідомча комісія з боротьби з туберкульозом та ін.

 Загальні засади моніторингу НС та порядок його здійснення.

Моніторинг небезпек життєвого середовища людини в Україні. Виживання людства сьогодні безпосередньо пов’язане з виявленням та вивченням динаміки змін стану життєвого середови-ща під впливом діяльності людини. Найбільш очевидним стає той факт, що вирішити проблему попередження і локалізації небезпечних подій (НП) можна тільки встановивши і усунувши причини їх виникнення, або навчившись своєчасно виявляти і локалізовувати на початкових станах. Отже, пріоритетного значення набуває коректна діагностика НП (явищ процесів), що відбуваються навколо та розуміння шляхів їхнього розвитку за часом.

В переліку завдань, які вирішуються щодо забезпечення безпеки життєдіяльності суспільства пріоритет надається спостереженню і контролю за станом його життєвого середовища. Це дозволяє своєчасно виявити слабкі сигнали і впливи загроз, які можуть призвести до виникнення НП.

Необхідність накопичення, систематизації та аналізу інформації щодо кількісного характеру взаємовідносин між живими істотами та природним середовищем обґрунтована отриманням:

Ø оцінки якості досліджуваних природних систем;

Ø виявлення причин змін що спостерігаються, та ймовірних структурно-функціональних змін біотичних компонентів, адресація індикації джерел та факторів негативного зо-внішнього впливу;

Ø прогнозу стійкості природних систем та допустимих змін і навантажень на середовище в цілому;

Ø оцінка існуючих резервів біосфери та тенденції в їх вичерпанні (накопиченні).

Дані, що характеризують стан природного середовища, отри-мані в результаті спостережень чи прогнозу, повинні оцінюватися в залежності від того, в якій області людської діяльності вони використовуються (за допомогою спеціально обраних або вироблених критеріїв). Під оцінкою мають на увазі, з одного боку, визначення шкоди від впливу, з іншого — вибір оптимальних умов для людської діяльності, визначення існуючих природних резервів. При такого роду оцінках розраховуються можливі значення допустимих навантажень на навколишнє природне середовище.

Отже, моніторинг — це програма цілеспрямованих спостережень за станом об’єкту контролю (об’єкту моніторингу), яка містить: спостереження, оцінку і прогноз зовнішніх цілей, виявлення джерел впливів, причин змін об’єкту моніторингу. У якості предмету моніторингу визначають життєве середовище людини, процедури функціонування системи «людина – техніка – життєве середовище» (ЛТС), взаємодії та небезпечні ситуації в системі ЛТС.

Об’єкти моніторингу – це природні, техногенні або природнотехногенні явища, інфраструктура, життєве середовище людини або їхні частини, в межах яких за визначеною програмою здійсню-ються регулярні спостереження з метою контролю за станом, аналізу процесів, що відбуваються для своєчасного прогнозування та оцінки їх можливих змін.

Суб’єктами, що відповідають за виконання моніторингу на території України є: МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомлісгосп, Мінприроди, Держводгосп, Держкомзем,т Держжитлокомунгосп, їх органи на місцях, а також підприємства, установи та організації, що належать до сфери їх управління за загальнодержавною і регіональними (місцевими) програмами реалізації відповідних заходів захисту населення и територій від надзвичайних ситуацій (НС) техногенного та природного характеру.