Вимоги до професійної підготовки ігротерапевта

Ігротерапевт повинен робити все можливе, щоб забезпечити дітей кваліфікованою допомогою.

Діти не можуть постояти за себе самі. Тому спеціалісти, що використовують ігрову терапію у своїй роботі, повинні володіти необхідними знаннями і навичками, що дозволяють досягти ефекту в цій області та найкращим чином служити інтересам дітей.

Орієнтуючись на цю задачу, можна припустити наступну експериментальну програму підготовки спеціалістів по ігровій терапії. Базова передумова полягає в тому, що професійні стандарти, необхідні для використання ігрової терапії в психологічному консультуванні дітей повинні бути не нижчими за ті, які існують в роботі з дорослими клієнтами:

—ступінь магістра у області допомагаючих професій, таких як консультування, психологія, спеціальна робота або суміжна галузь;

—обширні знання вікової психології, теорії консультування, психотерапії, навички клінічного і групового консультування;

—обширні знання у галузі ігрової терапії;

—особистий досвід консультування як члена команди або індивідуально, чи інший досвід такого роду, який дає можливість продовжити самодослідження;

—спостереження і аналіз випадків дітей з нормальної популяції і дітей з відхиленням;

—супервізорська практика в ігровій терапії під керівництвом фахівця, що має досвід роботи в цій галузі.

В рамках курсу «Ігрова терапія», розрахованого на один семестр по 3 год. в тиждень, стажисти крім лекцій, дискусій, читання літератури, написання рефератів виконують цілий комплекс лабораторних досліджень, що стосуються різних аспектів в ігровій терапії:

—спостерігають сеанси ігрової терапії;

—переглядають і обговорюють відеозаписи сеансів ігрової терапії;

—спостерігають принаймні один з поточних сеансів ігрової терапії або присутні на спеціальному демонстраційному прийомі;

—беруть участь в рольовій грі. Працюють в ігрокімнатах в парах, по черзі приймаючи на себе роль дитини, щоб зсередини відчути переживання дітей та їх сприйняття того досвіду, який вони одержують в ігровій кімнаті;

—проводять ігрові сеанси з охочими дітьми в усамітненій кімнаті. Приносять коробку з відповідними іграшками. Записують свої сеанси на магнітофон. Пишуть рецензію, аналізуючи те, що вони довідалися про дитину в ігровій терапії, про самих себе.

Одно- та дводенних ввідних семінарів, де учасники тільки спостерігають за роботою спеціалістів, зовсім недостатньо. Вирішальним фактором є супервізорська практика. І хоча її нічим не можна замінити, для ігрового терапевта існують деякі інші способи отримати супервізорство, крім традиційно організованої практики.

 

Висновки до 1-го питання

Отже:Характерною особливістю гри, котра забезпечує психотерапевтичний вплив гри є її двоплановість. Двоплановість гри передбачає два наступні положення:гравець виконує реальну діяльність, виконання якої вимагає дій, пов'язаних з вирішенням цілком конкретних, часто нестандартних задач; ряд моментів цієї діяльності носить умовний характер, що дозволяє відвернутися від реальної ситуації з її відповідальністю і численними обставинами. Психокорекційний ефект ігрових занять у дітей досягається завдяки встановленню позитивного емоційного контакту між дітьми і дорослими. Гра коригує пригнічувані негативні емоції, страхи, невпевненість в собі, розширює здібності дітей до спілкування, збільшує діапазон доступних дитині дій з предметами.

Коректувальний процес не відбувається в грі автоматично. Він можливий лише за умови, що психолог, сензитивний до відчуттів клієнта, приймає його установки і виражає щиру віру в можливості прийняти на себе відповідальність за вирішення проблеми. Тому для використання методу ігротерапії, особливо при роботі з дітьми, психолог зобов’язаний пройти спеціальну підготовку та опрацювати особистісні проблеми.

Дитяча або проста житлова кімната не має використовуватися як ігрова. Стосунки в ігровій терапії — це специфічні емоційні стосунки, які виникають саме в ігровій кімнаті. Тому існують спеціальні вимоги до облаштування ігрової кімнати та розроблений на підставі багаторічного досвіду перелік обладнання для ігрової кімнати. Проте необхідно пам’ятати, що існують багато різних підходів до використання ігротерапії і тому ці вимоги і перелік є доволі умовними. При обладнаня ігрової кімнати необхідно також враховувати культурні особливості та особливості проблем клієнта та ситуації.

 

ІІ питання: Види, форми та особливості ігротерапії у різних підходах.