Методики практичної психології

Затверджую

Завідувач кафедри теорії і

Методики практичної психології

кн.пс.н. Ковальчук З. Я.__________

«_____»__________________2009 р.

 

ПЛАН

Проведення лекційного заняття з навчальної

дисципліни «Основи психокорекції»

Спеціальність – «Психологія»

Курс – 3

Група (и) – П-31, П-32.

 

Тема 6/1: „ Ігротерапія.”

 

Питання:

1. Теоретичні засади ігротерапії.

2. Види, форми та особливості ігротерапії у різних підходах.

 

Час – 2 год.

Основна література:

1. Осипова А.А. Общая психокорекция: Учебное пособие для студентов вузов. ─ М.: ТЦ “Сфера”, 2001 ─ 512 с.

 

Додаткова література:

1. Вар ій М.Й. Загальна психологія. Підручник / для студ. псих. та педагог. спеціальностей ─ 2-е видання випр. і доп. ─ К.: Центр учбової літератури ─ 2007.

2. Зубалий Н.П., Левочкина А.М. Основы психотерапии: Учеб. пособие. ─ К.: МАУП, 2001 ─ С.160, с.127-152.

3. Михайлов Б.В., Табачников С.И., Витенко И.С., Чугунов В.В. Психотерапия: Учебник для врачей-интернов высших медицинских учебных заведений III-IV уровней аккредитации. ─ Х.: Око, 2002 ─ 768 c.

4. Роджерс К.Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека: Пер с англ. ─ М.: Издательская группа “Прогресс”, “Универс”, 199 ─ 480 с.

5. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности (Основные положения, исследования и применение). ─ СПб.: Питер Пресс, 1997 ─ 608 с. ─ (Мастера психологии).

Навчальна мета:

1. Повторити основні положення психоаналітичного, гуманістичого підходу до психології особистості та особливості роджеріанської психокорекції.

2. Засвоїти основні положення теоретичних концепцій  та зміст основних термінів, що стосуються ігротерапії.

3. Зрозуміти характерні особливості та процедуру проведення різних видів ігротерапії.

4. Ознайомитися із основними правилами формування груп ігротерапії, вимог до ігротерапевта та обладнання ігрової кімнати.

Виховна мета: Сприяти формуванню у майбутніх психологів професійної ідентичності, засвоєнню основ професійної етики при використанні методів психоаналітично-орієнтованої психокорекції.

Місце проведення: навчальна аудиторія за розкладом

Інформаційно-технічне забезпечення: програма презентації, екран, мультимедійний проектор та комп’ютер.

 

ПЛАН

Проведення заняття

№ п/п	Зміст	Час (хв.)
1	2	3
І	Вступна частина: ­ перевірка наявності курсантів (студентів), їх готовності до заняття; ­ оголошення теми лекційного заняття і питань; ­ надання основної та додаткової літератури за темою; ­ визначення навчальної та виховної мети заняття; ­ визначення актуальності теми, її логічного зв’язку з іншими темами і практичною діяльністю;	до 10
ІІ	Основна частина: 1. Теоретичні засади ігротерапії. Висновки до 1-го питання. 2. Види, форми та особливості ігротерапії у різних підходах. Висновки до 2-го питання.	60 28 2 28   2
ІІІ	Підсумкова частина заняття 1) висновки до лекції; 2) відповіді на запитання; 3) оцінювання ефективності навчального заняття, активності курсантів (студентів) і виставлення оцінок; 4) постановка завдань на самостійну роботу та наступне заняття.	до 10

 

 

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Вступ

Ми з вами частково повторили вже знайоме, частково ознайомилися з теоретичними основами та особливістю процедур різних напрямків психокорекції. Ми зауважили, що гуманістична школа започаткувала нову епоху психокорекційного дискурсу. З’явилися уявлення сучасної психокорекційної єтики, яка періодично змінюється, проте у період її актуальності визнається більшістю практикуючих психологів. Обмеження кожного із попередніх напрямків були виявлені та обговорені, переваги наголошені та розвинуті. В рамках нової парадигми надання психологічної допомоги були винайдені та легалізовані певні психокорекційні методи, котрі використовуються в межах різних психологічних підходів, проте використовуються вони з різною метою і по-різному. Сьогодні ми розглянемо одну із таких психотехнік, а саме ігротерапію.

І питання: Теоретичні засади, види та форми ігротерапії.

Іграшки і матеріали

Вибір іграшок і ігрових матеріалів повинен бути усвідомленим, та базуватися на серйозних логічних основах. І завжди слід брати до уваги основну ідею: в першу чергу в роботі з дітьми використовувати ігрову терапію, тим самим визнаючи той факт, що рівень розвитку дитини природним чином виражається у грі та активності.

В ході гри іграшки дитини — це слова, а гра – її мова. Таким чином, слід вибирати такі іграшки і матеріали, які полегшили б експресію дитини, забезпечивши їй широкий спектр ігрової діяльності. Оскільки іграшки і матеріали є у дітей частиною комунікативного процесу, слід надати особливу увагу відбору відповідних зразків. Правилом є відбір, а не накопичення іграшок.

Іграшки і матеріали, необхідні для ігрової терапії, можна згрупувати в три великі класи:

1. Іграшки з реального життя.

2. Іграшки, що допомагають відреагувати агресію.

3. Іграшки для творчого самовираження і послаблення емоцій.

Іграшки з реального життя. Такими іграшками є лялькове сімейство, ляльковий будиночок, маріонетки, вони можуть зображати членів реальної сім'ї дитини. Ці іграшки роблять можливим безпосередній вираз почуттів дитини. Гнів, страх, суперництво між братами і сестрами,кризи, сімейні конфлікти можуть виражатися безпосередньо, коли дитина розігрує сценки з людськими фігурками.

Машина, вантажівка, човен і каса особливо важливі для упертої, тривожної, сором’язливої або замкнутої дитини, оскільки з цими іграшками можна грати в невизначену гру, не виражаючи ніяких почуттів.

Іграшки, що допомагають відреагувати агресію. У ігровій терапії діти часто відчувають сильні емоції, для опису і виразу яких у них немає словесних визначень. Структуровані іграшки і матеріали, такі як іграшкові солдатики, крокодил, рушниці, гумовий ніж, можуть використовуватися дітьми для виразу гніву. ворожості і фрустрації.

У обстановці ігрової кімнати агресивні діти відчувають, що їм дозволено виражати агресивні відчуття. Від цього вони відчувають задоволення і поступово в них розвиваються позитивніші почуття. Стрілянина, закопування, кусання, биття і ножові удари в ігровій кімнаті прийнятні, оскільки вони виражаються символічно. Інтенсивність, з якою в ігровій кімнаті виражаються агресивні відчуття, іноді може засмутити ігротерапевта початківця.

Проте з часом буває необхідно встановити межі поведінки дитини, якщо, наприклад, вона заходиться розкидати пісок по всій кімнаті.

Забиваючи цвяхи в поліно з м'якої деревини або барабанячи по вішалці, дитина відреагує почуття і в той же час зосереджує на ційдії увагу і енергію, підсилюючи тим самим ступінь  концентрації.

В цей перелік можна включити іграшки, що зображають диких тварин, оскільки на ранніх стадіях ігрової терапії дітям важко виражати агресивні почуття по відношенню до людей, навіть якщо це просто ляльки. Такі діти, наприклад, не стрілятимуть в ляльку, що зображає тата, але стрілятимуть в лева. Іноді діти виражають ворожість тим, що кусають, жують і гризуть іграшкового крокодила.

Прикладом матеріалу, який може бути віднесений до двох категорій, є глина. Вона може служити для виразу творчого потенціалу і для відробітку агресивних відчуттів. Глину можна м'яти, бити, кидати, енергійно розкочувати, з силою розривати на шматки. Крім того, дитина може користуватися глиною, щоб виліпити фігурки для гри.

Іграшки для творчого самовираження і ослаблення емоцій. Пісок і вода найчастіше використовуються дитиною як неструктуроване середовище для гри. Проте їх рідше можна знайти в інтер'єрі ігрової кімнати, хоча багато авторів описують воду як найефективніший терапевтичний засіб у всіх ігрових матеріалах.

Пісок і вода не мають структури і можуть перетворитися за бажанням дитини у що завгодно: поверхня місяця, хиткі піски, пляж, речовину для чищення. Можливості їх застосування безмежні.

Особливе значення надається кубикам. Кубики можуть бути будинками, їх можна кидати, ставити один на одного, розкидати. Все це дозволяє дитині відчути, що значить творити або руйнувати. Як у випадку з водою і піском, дитина може переживати почуття задоволення, оскільки не існує правильного способу гри з кубиками.

Палітра і фарби дають дитині можливість творити, бруднити, смітити, розігрувати сценки у ванній і виражати свої відчуття.

У центрі ігрової терапії, в університеті Північного Техасу, в ході 20-річного експериментування складений список необхідних іграшок і матеріалів. В процесі роботи одні іграшки викреслювалися, інші додавалися, зберігалися ті з них, які постійно використовувалися більшістю дітей, що намагалися виразити себе найрізноманітнішими способами.

 

Ігротерапія в психоаналізі

Використовування гри в коректувальній практиці історично пов'язане з теоретичними традиціями психоаналізу. Початок ігрової терапії був встановлений в 20-і роки нашого століття в роботах М. Кляйн (1922), А. Фрейд (1921), Г Гуг-Гельмут (1926).

Звернення психоаналізу до гри дитини було у визначеній мірі вимушеним. Так, Мелані Кляйн вважала, що за допомогою аналізу можна усунути або, принаймні, скорегувати порушення психічного розвитку дитини. При цьому аналіз може виявитися корисним і для розвитку нормальної дитини, а з часом стане необхідним доповненням виховання.

Проте спроби прямого перенесення техніки психоаналізу на роботу з дітьми виявилися невдалими через ряд специфічних особливостей дитячого віку. Головна проблема у використовуванні аналітичної техніки в роботі з дитиною полягала в неможливості застосування ключового для психоаналізу методу вільних асоціацій, призначеного виявити несвідомі потяги, піддати їх аналізу.

Пошуки обхідних шляхів для вирішення цієї проблеми і привели М. Кляйн і Г. Гуг-Гельмут до думки про можливість використовування гри дитини як вдалої заміни методу вільних асоціацій.

Можливості такого використовування гри пов'язані з двома її характеристиками:

Гра дитини, на думку М. Кляйн, являє собою символічну діяльність, в якій знаходять свобідний вираз пригнічені і обмежені соціальним контролем несвідомі імпульси та потяги. В ролях, що їх приймає на себе дитина, в ігрових діях з іграшками криється певне символічне значення.

Гра є єдиним видом діяльності, де дитина виявляється вільною від примусу і тиску з боку ворожого до неї середовища. А значить, перед нею розкриваються широкі можливості виразу несвідомих потягів, відчуттів і переживань, які не можуть бути прийняті і зрозумілі в реальних стосунках дитини зі світом.

М. Кляйн вважала, що практично будь-яка ігрова дія дитини має певне символічне значення, виражає конфлікти і пригнічені потяги дитини. Це символічне значення повинне бути проінтерпретоване терапевтом і доведене до свідомості дитини.

У 1919 р. М. Кляйн стала використовувати ігрову техніку як засіб аналізу при роботі з дітьми молодшими 6 років. Вона вважала, що дитяча гра і заснована на ній ігрова терапія дозволяють безпосередньо проникнути в дитяче несвідоме. Термін «ігрова терапія» був запропонований саме Мелані Кляйн.

Ігротерапію однією з перших стала застосовувати Ганна Фрейд в роботі з дітьми, що пережили бомбардування Лондона під час другої світової війни. Якщо дитина мала нагоду виразити в грі свої переживання, то вона звільнялася від страху, і пережите не розвивалося в психологічну травму.

У книзі «Діти і війна» А. Фрейд (1944) яскраво описує відмінності в способі виразу реакції на бомбардування Лондона дорослих і дітей: після нальоту дорослі знову і знову розказували про те, який жах вони пережили. Діти, що пережили те ж саме, майже ніколи не говорили про це. Їх реакція на пережите виражалася в грі. Діти будували будиночки з кубиків і скидали на них бомби. Будинки горіли, завивали сирени. Довкруги були убиті і поранені, і «швидка допомога» відвозила їх в лікарні. Такого роду ігри продовжувалися декілька тижнів.

А. Фрейд прийшла до висновку, що гра є важливим чинником становлення емоційного контакту з дитиною і тим засобом, який робить самовираження дитини вільним.

Слідом за З. Фрейдом Герміна Гуг-Гельмут стала однією з перших терапевтів, котрі стверджували, що гра є найвідповідальнішим моментом в психоаналізі дитини, і запропонувала дітям, з якими проводилася ігротерапія, іграшки для того, щоб вони могли виразити себе. Хоча хронологічно її робота передує роботам А. Фрейд і М. Кляйн, вона не сформулювала якого-небудь визначеного підходу і використала ігрові матеріали тільки з дітьми старшими 6 років. Проте вона привернула увагу до того, як важко застосовувати методи, використовувані в терапії з дорослими в роботі з дітьми.

Примітивна ігрова терапія

Поява в 60-х роках в США програм психологічної допомоги дітям в початковій школі відкрила шлях для розвитку ще одного напряму — застосування методу ігрової терапії в роботі шкільного психолога для того, щоб задовольнити потреби, що виникають в житті будь-якої дитини, а не тільки дитини з дефектом психичного розвитку.

Основна мета початкової школи — допомогти дітям в інтелектуальному, емоційному, фізичному і соціальному розвитку, створивши їм відповідні можливості навчання. Таким чином, головна задача використання ігрової терапії з дітьми в початковій школі полягає в тому, щоб допомогти дітям підготуватися до того, щоб засвоїти пропоновані знання найкращим чином.

Дітей не можна примусити навчитися чому-небудь. Навіть такі вчителі, що працюють найефективніше, не можуть навчити дітей, які ще не готові вчитися. У такому разі ігрова терапія є доповненням до навчального середовища, досвідом, який допомагає дітям найефективніше використовувати свої здібності до навчання.

 

Ігротерапія у вітчизняній психологічній практиці

До використання гри безпосередньо в психокоррекційних цілях зверталися багато вітчизняних дослідників-практики Л. Абрамян (1986), А. Варга (1989), І. Вигодська (1984), А. Захаров (1986—1988), А. Співаковська (1988) тощо.

Основним принципом ігрової корекції терапії, на думку А. С. Співаковської, є вплив на дитину з урахуванням специфічності обстановки і контакту. Суть цього принципу полягає в наступному: щоб включити в дію механізм перебудови поведінки боязких у спілкуванні дітей, слід змінити умови, тобто вивести їх з того середовища, в якому у них з'явилися небажані форми поведінки.

Л. А. Абрамян, досліджуючи способи подолання негативних емоційних станів дітей засобами гри, детально розкриває процес перевтілення як важливої умови перебудови емоційної особової сфери. У грі-драматизації дитина випробовує подвійне переживання: вона «ліпить образ», перетворюючи саму себе і, дивлячись на це як би із сторони, радіє зміні в грі, разом з тим формуючи певні відношення до свого персонажу.

Цілями корекції, на думку Б. Д. Карвасарського та А. И. Захарова, служить перенесення негативних емоцій та якостей дитини на ігровий образ. Діти наділяють власними негативними емоціями, рисами характеру переносять на ляльку свої недоліки, які приносять неприємності.

Значний внесок в розробку методів групової ігротерапії неврозів у дітей і підлітків вніс А. И. Захаров. Він розробив покази і клініко-психологічні критерії формування дитячої психотерапевтичної групи, дослідив можливості об'єднання сімейної і групової терапії, а також методику ігрової психотерапії, яка є частиною цілого комплексу різних впливів на дитину-невротика, що включає і сімейну психотерапію. Гра розглядається ним і як самостійний метод, і як складова частина, що поєднується з раціональною і сугестивною психотерапією.

А. І. Захаров пропонує певну послідовність корекційних методик: 1) бесіда; 2) спонтанна гра; 3) направлена гра; 4) навіювання.

Тривалість ігрового сеансу не більш 30 хв. Частота занять при гострому періоді неврозу — 2—3 рази, при хронічному перебігу — 1 раз на тиждень. Тривалість програми — від декількох днів до декількох місяців.

У організації терапевтичного процесу Захаров виділяє діагностичну, терапевтичну і повчальну функції гри. Всі три зв'язані між собою і реалізуються як в початковому етапі, в спонтанній грі, так і в направленій грі, яка звичайно є імпровізацією якого-небудь сюжету.

1. Діагностична функція полягає в уточненні психопатології, особливостей характеру дитини і взаємостосунків з оточуючими. Спостереження за грою дозволяє одержати додаткову інформацію. У грі дитина на сенсомоторному рівні демонструє те, що вона коли-небудь випробувала. Іноді такий зв'язок абсолютно очевидний, але іноді вона може бути віддаленою.

Діти більш повно і безпосередньо виражають себе в спонтанній, ініційованої ними самими грі, ніж на словах. А вимагати від дитини, щоб вона розказувала про себе, значить — автоматично споруджувати бар'єр в терапевтичних стосунках, як би кажучи дитині: «Ти повинна піднятися на мій рівень спілкування і використати для  цього слова».

2. Терапевтична функція гри полягає в наданні дитині емоційного і моторного самовираження, відреагування напруги, страхів і фантазій. Гра надає конкретну форму і вираз внутрішньому світу, дає можливість організувати свій досвід. Для дитини важливим є процес гри, а не її результат. Вона розігрує минулі переживання, розчиняючи їх в новому сприйнятті і в нових формах поведінки. Аналогічним чином вона намагається вирішити свої проблеми і внутрішні конфлікти, програти своє утруднення або збентеження.

Результати обстежень показують, що в процесі гри зміцнюються і розвиваються психічні процеси підвищується фрустраційна толерантність і створюються адекватні форми психічного реагування.

3. Повчальна функція гри полягає в перебудові стосунків, розширенні діапазону спілкування і життєвого кругозору, реадаптації і соціалізації.

Франк підкреслював, що гра для дітей— спосіб навчитися тому, чому їх ніхто не може навчити. Це спосіб дослідження способу організації життя в реальному світі, просторі і часі, речах, у тваринному світі, структурах і людях.

В зв'язку з цим представляється необхідним підкреслити відмінність між поняттями: «повчальна функція гри» і «повчальні (развиваюче-направлені) ігри». Дітей не потрібно учити грати, не потрібно примушувати їх грати. Діти грають спонтанно, не переслідуючи якоїсь певної мети. І научіння, тобто придбання різноманітного досвіду, відбувається поступово і непомітно в процесі гри. А коли ми прагнемо швидше розвинути у дитини асоціативне і абстрактно-логічне мислення, ерудованість, придумуємо спеціальну техніку, методики, називаючи їх іграми, намагаючись впливати на дитину з метою її навчання і виховання, ми, таким чином, блокуємо її емоційність. Її душевний стан, психічний розвиток, самооцінка і формування системи взаємостосунків залишаються поза сферою уваги. Такий повчальний підхід нічого спільного з груповою ігротерапією не має.

А. І. Захаров виділяє ряд правил, дотримання яких є необхідним в ігротерапії:

· гра застосовується як засіб діагностики, корекції і навчання;

· вибір ігрових тем відображає їх значущість для психолога і інтерес для клієнта;

· керівництво грою сприяє розвитку самостійної ініціативи дітей;

· спонтанні і направлені ігри — дві взаємодоповнюючі фази єдиного ігрового процесу, в якому головне — можливість імпровізації;

· співвідношення спонтанного і направленого компоненту залежить не тільки від віку дітей, скільки від їх клінічних особливостей;

· гра не коментується дорослим;

· направлена дія на клієнта здійснюється за допомогою характерів, відтворних ним і психологом персонажів.

Процес ігрової психотерапії, по Захарову, складається з чотирьох етапів, що взаємно перекриваються: об'єднання дітей в групу, розповідей, гри, обговорень.

1. Об'єднання дітей в групу починається спільною і цікавою для них діяльністю у вигляді екскурсій в музей, наочних ігор, розповідях про захоплення.

2. Розповіді складаються удома і по черзі розказуються в групі.

3. Гра проводиться на тему, пропоновану дітьми і терапевтом. У іграх послідовно відтворюються розповіді, казки, умовні і реальні ситуації. Ігри на даному етапі на відміну від етапу об'єднання вимагають включення психолога і високої активності граючих.

Важливо відзначити, що у міру руху групи вперед зміст рольових ігор міняється від терапевтично направлених до повчальних. Терапевтичні ігри ставлять собі за мету усунення афективних перешкод міжособових стосунків, а повчальні — досягнення адекватнішої адаптації і соціалізації дітей.

4.  Обговорення— завершальний етап ігрової психотерапії.

Висновки до лекції

Отже: Крім відмінностей прийомів та технік, викликаних різними теоретичними позиціями різноманітних психологічних шкіл, в арсеналі сучасної психокорекції існують методи, котрі використовуються більшістю сучасних психологів незалежно до їх теоретичних уподобань, проте використовуються вони з різною метою і по-різному. До таких методів відноситься ігротерапія. Ігротерапія була помічена як процес, що має корегуючий вплив при роботі з дітьми. Проте зараз широко використовується і як засіб психокорекційного впливу на дорослих.

Характерною особливістю гри, котра забезпечує психотерапевтичний вплив гри є її двоплановість. Гра коригує пригнічувані негативні емоції, страхи, невпевненість в собі, розширює здібності дітей до спілкування, збільшує діапазон доступних дитині дій з предметами.

Коректувальний процес не відбувається в грі автоматично. Він можливий лише за умови, що психолог є добре підготованим та має напрацьовану особистісну готовність. Котра не вичерпується вимогами особистої готовності будь-якого практичного психолога, а має додаткові специфічні вимоги для ігротерапевта. Спеціального обладнання вимагає і кімната у якій проходить ігротерапія для дітей.

Незважаючи на те, що існують різні технології проведення ігрової психокорекції, загальновизнаними є певні теоретичні основи її проведення.

Ігротерапія розрізняється за приналежністю до певного психологічного підходу, за функцією дорослого у процесі,за формоюорганізації діяльності, за структурою використовуваного в ігротерапії матеріалу.

Кожен із видів ігротерапії має свої переваги та недоліки, зону застосування та ґрунтується на різних теоретичних моделях.

 

Ст.викладач кафедри

Затверджую

Завідувач кафедри теорії і

методики практичної психології

кн.пс.н. Ковальчук З. Я.__________

«_____»__________________2009 р.

 

ПЛАН