Стадії процесу ігрової терапії, центрованої на дитині

Стадії процесу ігрової терапії виникають як результат взаємодії між ігротерапевтом і дитиною, що відь=бувається в безоцінно вільній атмосфері ігрової кімнати, створенню якої сприяє ігротерапевт, демонструючи щиру зацікавленість і схвалення по відношенню до дитини.

Ці унікальні живі стосунки, в яких приймається і цінується особистість і індивідуальність дитини, дозволяють їй розширити горизонти власного «Я» відповідно до того, наскільки вона відчуває міру схвалення себе терапевтом. Ці переживання і розширення власних можливостей часто виявляються в чітко визначених стадіях змін, що наступають у міру розвитку терапевтичного процесу.

При аналізі випадків роботи з дітьми, котрі страждали різними порушеннями, відзначають, що діти проходять певні стадії терапевтичного процесу: дифузні негативні відчуття, виражені в різних аспектах гри дитини; амбівалентні відчуття, загальна тривожність і ворожість; прямі негативні відчуття, спрямовані проти батьків, сиблінгів, інших людей і виражені в особливих регресивних формах; амбівалентні відчуття (позитивні або негативні) до батьків, сиблінгів і інших людей; ясні, чіткі, виділені, звичайно реалістичні, позитивні і негативні установки (при цьому в грі домінують позитивні установки).

В процесі ігрової терапії, центрованої на клієнті, діяльність дітей виявляється по-різному.

1—4-й сеанси. Дитина проявляє цікавість, заглиблюється в дослідницьку безсистемну творчу гру, робить прості описові і інформаційні зауваження і виражає одночасно радість і тривогу.

5—8-й сеанси. Дитина продовжує дослідницьку безсистемну творчу гру, зростає загальна агресивна налаштованість ігор, як і раніше виражається радість і тривога, очевидні спонтанні реакції.

9-12-й сеанси. Частка дослідницької безсистемної гри зменшується, поступово збільшується частка гри, направленої на встановлення стосунків, творчість і радість домінують, вербальні взаємостосунки з терапевтом зростають, і видається більше інформації про сім'ю і про себе самого.

13—16-й сеанси. Переважають творчі ігри і ігри, направлені на встановлення стосунків. Частка агресивних ігор зменшується. Зростають випадки вираження щастя, хвилювання, огиди, недовіри.

17— 20-й сеанси. Переважають розігрування сценок і рольова гра. Агресивні вислови продовжуються. Посилюється побудова стосунків з ігротерапевтом. Домінуючою емоцією стає радість. Дитина продовжує повідомляти відомості про себе і про сім'ю.

21—24-й сеанси. Переважають ігри, спрямовані на побудову стосунків, а також драматичні і рольові ігри. Зростає кількість ігор із зображенням нещасних випадків.

Інше велике дослідження процесу ігрової терапії провела Уіті (1975). Вона виділила наступне.

1—3-й сеанси. Діти найчастіше перевіряють, як ігротерапевт відноситься до їх дій, демонструють високий рівень тривожності і здійснюють вербальну, невербальну і пошукову ігрову діяльність.

4—6-й сеанси. Цікавість, дослідницька активність знижуються. В той же час агресивна гра, голосові ефекти досягають піку.

7—9-й сеанси. Агресивна гра майже зникає, а творча гра, вираз радості і вербальна інформація про будинок, школу, інші сторони свого життя досягають кульмінації.

10—12-й сеанси. Максимального розвитку досягають ігри по встановленню стосунків, і безсюжетна гра майже припиняється.

13—13-й сеанси. Безсюжетна гра й невербальні прояви гніву досягають максимуму. Тривожність в порівнянні з попередніми сеансами зростає. Частішають спроби управляти ігротерапевтом. Збільшується число вербальних взаємодій.

Були також знайдені відмінності між грою хлопчиків і дівчаток. У хлопчиків частіше зустрічалися прояви гніву, агресивні вислови, агресивні ігри, звукові ефекти.

У дівчаток частіше спостерігаються творчі ігри, ігри, що відображають стосунки між людьми, а також прояви радості, тривоги, вербальні перевірки реакції ігротерапевта і вербалізація позитивних і негативних роздумів.

Ці дослідження свідчать про те, що в процесі дитячої гри можна вирізнити чіткі моделі встановлення ігротерапевтичних стосунків в ігровій кімнаті. У міру розвитку стосунків діти починають виражати відчуття більш безпосередньо і реалістично, ретельніше зосереджуються на них і точніше їх визначають.

Критеріями ефективності ігротерапії в рамках клієнт-центрованої терапії відповідно виступають:

—позитивна динаміка емоційного розвитку дитини, що характеризується зростанням рівня усвідомлення відчуттів та почуттів;

—гармонізація образу «Я», що проявляється в перевазі позитивних самооцінок;

—зближення «Я»-реального і «Я»-ідеального;

—підвищення рівня самоприйняття і упевненості в собі і своїх можливостях.