Тема 61. Загальна характеристика релігійного світогляду.

Надзвичайно цікавим і своєрідним проявом світоглядної культури є картина світу, яку творить релігійно орієнтована свідомість людини.

Релігійний світогляд (релігія) був і залишається одним із найвпливовіших історичних типів світоглядної культури. Що ж робить релігію невмирущою, а релігійні світоглядні орієнтири працездатними?

 Перш ніж дати відповіді на це питання, потрібно визначитися з поняттям релігії, її сутністю та історією.

 Саме слово "релігія" у перекладі з латини означає "благочестя", "побожність". А поняттям "релігія", як правило, позначається такий історичний тип світоглядної культури, який за своєю сутністю є фантастичним відображенням людиною дійсності на основі абсолютизації ролі та значення надприродних сил стосовно явищ світового порядку.

Основною визначальною ознакою релігійного світогляду є його зв'язок із вірою в надприродне – щось таке, що стоїть над закономірностями світового порядку. Така віра має свою структуру: по-перше – це віра в реальне буття надприродних істот (Бога, духів); по-друге – це віра в існування надприродних зв'язків між природними явищами (магія – дії, обряди і ритуали, за допомогою яких віруюча людина намагається змусити уявні надприродні сили певним чином втрутитися в її життя, вплинути на навколишню дійсність; тотемізм – віра в спільне походження і кровну спорідненість між даною родовою групою людей і певним видом тварин, рослин чи певним явищем природи); по-третє, це віра в надприродні властивості матеріальних предметів {фетишизм). Відповідно до релігійного світогляду існує уявлення про те, нібито є якийсь таємничий світ, який перебуває поза владою об'єктивних закономірностей розвитку природи і суспільства. У світі надприродного відбувається те, що є неможливим для природного світу – так вважає віруюча людина.

 Живучи в реальному, природному світі, а також водночас віруючи в існування надприродного, релігійно налаштована людина має подвійний світогляд та подвійний характер діяльності. У своїй трудовій діяльності людина завжди керується стихійно або свідомо пізнаними нею природними закономірностями, а в релігійній – звертається до ілюзорної надії на можливість надприродного примноження своїх сил.

 Визнання віри в надприродне є визначальною ознакою релігійного світогляду, дає можливість відрізняти релігійні явища від нерелігійних. Віра в надприродне як особливе відношення до об'єктів, створених людською фантазією, характеризується такими чинниками: вірою в реальне існування надприродного – на відміну від інших форм фантастичного мислення, які, наприклад, зустрічаються у мистецтві; емоційним відношенням до надприродного – релігійна людина не лише усвідомлює і уявляє собі надприродний об'єкт, а й переймається своїм ставленням до нього; ілюзорною діяльністю, яка є невід'ємним елементом будь-якої релігії.

Оскільки релігійна людина вірить в особливі здатності надприродних істот, сил або властивостей впливати позитивно чи негативно на її життя, то будь-яка релігія включає в себе певні настанови, які реалізуються в релігійному культі. За допомогою жертвоприношень, молитов, заклинань, різноманітних маніпуляцій релігійна людина сподівається встановити контакт із надприродними силами та схилити їх на свій бік.

Релігійний світогляд поширюється передусім через такі основні інституції, як церква і мораль.

Церква – це організована форма об'єднання послідовників будь-якої релігії чи її окремих напрямів або течій. Вона виникла з появою монотеїстичних релігій та існує в усіх основних релігійних течіях. Церква як організація передбачає наявність спільних для віруючих догматики і культу, канонізованих "священних книг" і богослужебної літератури. Вона має централізовану структуру, в якій важливе місце належить духівництву, котре, у свою чергу, утворює сувору ієрархію. Церква є символічним уособленням відповідної релігійної течії. Вона діє, як правило, в спеціальних спорудах, де проходять богослужіння і обряди. У християнстві основна споруда – церква з вівтарем, орієнтованим, як правило, на схід. Головна церква міста чи монастиря називається собором, католицька церква – костелом, лютеранська – кірхою. Церковною спорудою у мусульман є мечеть, у іуда-їстів – синагога, у ламаїстів – дацан, у синтоїстів – дзин-дзя. Культову споруду нерідко ще називають храмом.

 Релігійна мораль є системою норм, правил, принципів поведінки людини, що отримала божественну санкцію та ґрунтується на віруваннях і догматах певної релігії.

Релігійний світогляд виник ще в первісному суспільстві, відбиваючи фатальну залежність людини від природних стихій та уявлень про існування надприродних сил.

Як соціально-історичне явище релігія змінювалась разом зі зміною форм суспільного життя, які вона своєрідно відображала. Етапами її еволюції були первісні вірування (тотемізм, фетишизм, анімізм), політеїзм, генотеїзм (визнання багатьох богів на чолі з одним верховним Богом) і монотеїзм світових релігій (християнство, іслам, буддизм).

 Християнство – світова релігія, яка має відповідними джерелами догматики і культу Святе Письмо (Біблія) і Священний переказ. Сутність християнського богослов'я зводиться до чотирьох ідей: Бог послав на землю свого сина в образі боголюдини Ісуса Христа (звідси і назва релігії), щоб він своїми стражданнями і мученицькою смертю спокутував гріхи людства; Христос помер, але воскрес, вознісся на небо і вдруге повернеться на землю; відбудеться суд над живими і мертвими, під час якого Христос покарає грішників і винагородить праведників; після "страшного суду" для праведників настане "царство небесне" – вічне життя і блаженство.

Християнство виникло у східних провінціях Римської імперії у другій половині І ст. як форма протесту і сподівань народу на вихід із тяжкого становища гноблення людини людиною. Цей вихід вбачався у допомозі надприродного рятівника – месії. Месіанські ідеї й стали основою нової релігії. Християнство сформувалось на основі давніх східних і греко-римських релігій, насамперед іудаїзму та мітраїзму, а також античної філософії (зокрема, неоплатонізму і стоїцизму). Раннє християнство виступало як релігія пригноблених, у ньому виявилися бунтарські тенденції.

 У процесі зміни соціального стану християнських громад зазнає змін ідеологія християнства. У ній стали переважати ідеї виправдання соціального поділу суспільства, непротивлення злу. На початку IV ст. гоніння з боку офіційної влади змінилися активною підтримкою християнства як універсальної релігії, що справляла вплив на маси і догмати якої слугували ідеологічним і політичним знаряддям поневолення їх. Відомий Міланський едикт дозволив християнам вільну діяльність, а 325 р. Шкейський собор прийняв Символ віри християнства і проголосив його державною релігією Римської імперії.

 Однак у теологічному відношенні християнство ніколи не було єдиною течією. Уже в першому християнському творі "Апокаліпсис" йшлося про ворогуючі всередині християнства групи. Суперечності християнства призвели після тривалої боротьби спочатку до утворення перших автокефальних церков, а згодом до розділення у 1054 р. римських і візантійських церков та утворення римо-католицької і православної церков.

У XVI ст. на основі широкого антифеодального і антикатолицького руху в Західній Європу виник протестантизм із його численними церквами і сектами.

У Київську Русь християнство було занесено з Візантії наприкінці X ст. (у 988 р. відбулося хрещення Русі). Тут воно набуло специфічного вигляду руського православ'я. Католицизм з'явився у південно-західній частині України після Флорентійської унії 1439 р. та Брестської унії 1596 р. Протестантські течії почали проникати в Україну в другій половині XIX ст.

 За час свого існування християнство не раз вносило зміни в соціально-політичні, ідеологічні і моральні доктрини, догматику і культ, пристосовуючись до існуючих обставин. Нині воно є однією з найпотужніших світових релігій.

  Іслам – світова релігія, яка за головні догмати має: визнання єдиним Богом Аллаха, а його посланцем на землі – засновника ісламу пророка Мухаммеда; вчення про цілковиту залежність усього існуючого від волі Бога, який наперед визначає долю кожної людини.

 Віровчення ісламу викладено у священних книгах – Корані та Сунні, на основі яких діє шаріат – мусульманське право.

 Іслам, або мусульманство, магометанство, переважає в країнах Близького та Середнього Сходу, Північної Африки, в Індонезії, Середній Азії та ін. Він виник в Аравії на початку VII ст. у результаті формування державних відносин – халіфату, але остаточно склався в XI-XIII ст. як ідеологія суспільств Близького та Середнього Сходу. Віровчення ісламу зазнало впливу головним чином християнства та іудаїзму, їхніх уявлень про єдинобожжя, посередництво між Богом і людьми, загробну відплату, "страшний суд".

 На сьогодні іслам справляє значний вплив на суспільне життя цілого ряду країн. Під його впливом формуються ідеологія і політика багатьох держав і навіть цілих народів.

 Буддизм – одна з найпоширеніших релігій світу. Він виник у Стародавній Індії у VI-V ст. до н. є. Засновником буддизму вважають Сіддхартху Гаутаму, який начебто жив У VII-VI ст. до н. є. і першим досяг стану нірвани – блаженного небуття та став Буддою. Священні книги буддизму відомі під назвою "Трипітака".

Згідно з ученням буддизму, життя – це суцільні страждання, причиною яких є жадоба життя, потяг до існування. Смерть не веде до припинення цих страждань, бо за нею неминуче настає нове народження. Звільненням від безкінечного перевтілення, засобом порятунку від страждань є заглиблення в нірвану. Одним із головних догматів буддизму є вчення про перевтілення душ (сансара) і закон відплати (карма) в загробному житті. Буддистські ідеали відмови від життєвих інтересів, непротивлення злу тощо сприяли зміцненню влади людини над собою та людини над людиною.

 У І ст. н. є. буддизм розпався на дві течії: махаяну, яка з часом пішла на компроміс із брахманізмом, і хінаяну, що зберегла риси первинного буддизму. Найбільш поширений буддизм у країнах Центральної та Східної Азії. У Монголії і Тибеті він набрав форми ламаїзму. А в Індії на зміну буддизму прийшов індуїзм.

Роблячи висновки стосовно сутності релігійного світогляду, потрібно підкреслити таке. Як і всі інші історичні типи світогляду, релігійне світобачення має сильні і слабкі сторони.

Сила релігійного світогляду полягає передусім у тому, що в релігії вперше в історії світоглядної культури людина починає розглядатись як суперечлива істота, як єдність протилежностей – тіла і душі. Релігійний світогляд особливої сили набуває завдяки вдосконаленню ідеї Бога, як відомо, започаткованій ще в міфології. У християнстві це вдосконалення виявляється не тільки через процес розперсоніфікації божественної сутності, а й через творення знаменитої тріади – Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий. Більше того, у християнстві виводиться на арену світоглядного дійства месіанський образ Ісуса Христа, а це дає змогу релігії продемонструвати власне бачення співвідношення світоглядного вибору і реального процесу життя людини.

Досить привабливою є релігія завдяки творенню нею моральних принципів формування і розвитку світогляду. За моральні взірці світоглядного вибору людині пропонуються, наприклад, біблійні заповіді.

 І нарешті, релігійний світогляд, на відміну від міфологічного, вперше докладно пояснює місце і роль людини у світі, а також значущість віри в Бога.

До так званих слабких сторін релігійного світогляду можна віднести передусім те, що релігія принижує роль людського пізнання і практично-перетворюючої діяльності людини. Крім того, релігійний світогляд абсолютизує ідею потойбічного щастя, фактично позбавляючи людину права на земне щастя. Релігійний світогляд змальовує привабливу перспективу людського існування, але освячує собою антигуманні дії людини і суспільства.