Модуль 1. Міжнародний бізнес

О.М. Ложачевська

МІЖНАРОДНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Конспект лекцій

Київ 2008

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

О.М. Ложачевська

 

 

МІЖНАРОДНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

 

Конспект лекцій

 

Київ 2008

 

УДК 658(100)(042.4)

ББК У298.2я7

       Л 71

 

Рецензенти:

Є.М. Сич – докт. екон. наук, професор кафедри економіки підприємств транспорту Державного економіко-технологічного університету транспорту.

О.Є. Бабина - канд. екон. наук, професор кафедри економіки та менеджменту Київської державної академії водного т9ранспорту ім. гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.

В.М. Загорулько – докт. екон. наук, професор кафедри маркетингу та ресурсозабезпечення Національного авіаційного університету.

 

Затверджено на засіданні науково-методично-редакційною радою Інституту економіки та менеджменту НАУ (протокол № від                 2008р.)

 

 

Л 71 Міжнародний менеджмент: конспект лекцій / Автор: Ложачевська О.М. – К.: НАУ, 2008. – 80 с.

 

              Містить основні поняття дисципліни "Міжнародний менеджмент". Викладено сутність та особливості розвитку міжнародного бізнесу, визначені основні форми та розкриті особливості менеджменту інтегрованих корпоративних структур з урахуванням національних стереотипів поведінки.

                  Для студентів спеціальностей 8.050103 "Міжнародна економіка", 8.050104 "Фінанси", 8.050107 "Економіка підприємства".

 

                                                      УДК 658(100)(042.4)

ББК 298.2я7

 

© Ложачевська О.М., 2008

ВСТУП

Навчальна дисципліна "Міжнародний менеджмент" є складовою підготовки фахівців до практичної діяльності з напряму "Економіка і підприємництво" і спирається на набуті знання під час вивчення дисциплін "Міжнародна економіка", "Менеджмент", "Менеджмент персоналу", "Міжнародні ринки", "Міжнародна торгівля", "Транснаціональні корпорації", "Стратегічне управління", "Економіка зарубіжних країн" та інших фундаментальних та професійно-орієнтованих дисциплін, у яких глибше вивчається окремі проблеми міжнародної економіки.

Основною метою навчальної дисципліни "Міжнародний менеджмент" є розкриття перспектив розвитку міжнародного менеджменту, його ролі в функціонуванні та розвитку транснаціональних корпорацій, пошук нових форм і методів управління та формування міжнародних стратегій в умовах ринкової економіки.

Головна задача вивчення дисципліни "Міжнародний менеджмент" - засвоєння загальних основ управління діяльністю компаній в сучасних умовах розвитку міжнародного бізнесу, вибір методів формування міжнародних стратегій організаційного та економічного розвитку транснаціональних корпорацій.

На базі здобутих знань з дисципліни "Міжнародний менеджмент" фахівець у своїй професійній діяльності може вирішувати компетентно такі професійні завдання щодо:

- сутності концепцій, розвитку та періодизації міжнародного бізнесу;

- особливостей розвитку та структур міжнародного менеджменту;

- формування стратегій виходу українських фірм на зовнішній ринок та ролі функції міжнародного менеджменту;

- сутності форм транснаціональних компаній та фінансово-промислових груп США, Німеччини, Японії, Південної Кореї, Росії тощо;

- організаційно-правових форм бізнесу в Україні та за кордоном;

- особливостей технології міжнародного менеджменту та планування міжнародних НДДКР.

Етноцентрична концепція;

Поліцентрична концепція;

Регіоцентрична концепція;

Геоцентрична концепція.

Зміст етноцентричної концепції управління полягає в орієнтації міжнародної корпорації на використання методів і принципів управління в країні базування. А тому в рамках корпорації використовується єдиний стиль (єдина політика) управління у всіх державах, де є підрозділи даної міжнародної компанії.

Поліцентрична концепція міжнародного менеджменту виходить з того, що умови бізнесу в державах базування структурних підрозділів корпорації відмінні від умов у країні місцезнаходження штаб-квартири міжнародної компанії, і використання стилю управління, характерного для головної (материнської) компанії, можливо лише з великими втратами. Тому в закордонних підрозділах міжнародної компанії стиль управління пристосовують до місцевих умов.

Регіоцентрична концепція міжнародного менеджменту базується на положенні про те, що не тільки окремі економічні регіони (такі, наприклад, як ЄС, НАФТА тощо), але й увесь світ є однорідним ринком, і регіональна інтеграція супроводжується збереженням базових стилів менеджменту.

Геоцентрична концепція міжнародного менеджменту полягає в тому, що оптимальна підприємницька діяльність корпорацій у різних країнах можлива лише завдяки одночасному використанню переваг стандартизації і пристосування. Головна компанія і її закордонні підрозділи в цьому випадку не можуть більше розглядатися як незалежні підприємницькі структури, а мають бути пов'язані між собою як складові частини глобально орієнтованої мережі поділу праці, спеціалізації. Тому незалежно від відповідних умов країни, у якій функціонують структурні підрозділи компанії використовується така стратегія управління, що максимізує глобальну ефективність міжнародної корпорації.

Менеджмент міжнародних корпорацій в сучасних умовах спрямований на підвищення рівня глобалізації бізнесу. Цьому можуть сприяти різні фактори, передусім впровадження технологічних інновацій; зниження виробничих затрат; висока надійність та якість продукції, що випускається і реалізується на світових ринках. Раціональне поєднання усіх існуючих факторів глобалізації з цілями і завданнями міжнародних корпорацій забезпечують різні моделі міжнародного менеджменту.

Історія розвитку міжнародного бізнесу, специфіка галузей, у яких здійснюють свою діяльність міжнародні корпорації, принципи організаційного проектування, стратегія діяльності впливають на формування особливостей управління міжнародною корпорацією.

На сьогодні виділяють такі моделі міжнародного менеджменту:

1) інтернаціональна (міжнародна) модель;

Мультинаціональна модель;

Глобальна модель;

Транснаціональна модель.

Інтернаціональна (міжнародна) модель характеризується такими особливостями:

- закордонні підрозділи використовують принципи менеджменту головної компанії;

- головне організаційне завдання полягає в переміщенні знань і "ноу-хау" в усі структурні підрозділи незалежно від місця їхнього базування, що дозволить зблизити рівень розвитку вітчизняного і закордонного бізнесу (особливо у сфері технологій і маркетингу) на зовнішні ринки (ринки інших країн, місцезнаходження підрозділів міжнародної компанії), що є менш розвинутими в порівнянні з вітчизняним щодо технології і маркетингу;

- здійснюється інтенсивний контроль і координація закордонних підрозділів материнської компанії.

Для мультинаціональної моделі міжнародного менеджменту характерно:

- закордонні підрозділи мають відносну самостійність у прийнятті управлінських рішень;

- головне організаційне завдання полягає:

а) у зміцненні місця продукції на важливих ринках;

б) у підвищенні ефективності автономно діючих закордонних підрозділів;

- координація і контроль здійснюються в основному через особливі відносини топ-менеджменту материнської компанії і менеджерів закордонних підрозділів.

Глобальна модель міжнародного менеджменту характеризується наступними особливостями:

- досягнення ефективності бізнесу базується на централізації капіталів, ресурсів і компетенцій;

- здійснюється однобічний потік товарів, кадрів і ноу-хау: від материнської компанії до закордонних підрозділів;

- фіксується незначний рівень автономії закордонних підрозділів;

- відзначається високий ступінь стандартизації виробництва, завдяки чому скорочуються його витрати, розширюються ринки збуту продукції корпорації.

Транснаціональна модель міжнародного менеджменту характеризується:

- усуненням ієрархічних відносин між головною (материнською) компанією і її закордонними підрозділами;

- імплементацією внутрішньо-організаційної мережі;

- використанням національних особливостей закордонними підрозділами у процесі реалізації стратегії корпорації.

Переваги і недоліки кожної із чотирьох моделей, розглянутих вище, представлені в табл. 1.1.

Таким чином, для інтернаціональної (міжнародної) моделі міжнародного менеджменту найбільш характерна перевага, пов'язана з можливістю перенесення надбаного досвіду на закордонні ринки.

У той же час, дана перевага поширюється тільки на певну сферу досвіду (розробка і маркетинг марочних споживчих товарів; виробництво, управління матеріалами і розробка нових товарів тощо).

Тобто одночасно виникають такі недоліки, як відсутність реагування на особливості місцевого попиту; нездатність реалізувати економію на місцезнаходженні; нездатність використовувати ефект кривої досвіду.

Іншими словами, міжнародна компанія, "експортуючи" свій досвід, не враховує особливості ринку приймаючої країни, не має можливості досягти переваг за рахунок розміщення своїх підрозділів, тому що вони керуються засадами менеджменту головної компанії і не мають можливості скористатися ефектом так званої кривої досвіду.

За мультинаціональної моделі міжнародного менеджменту відбувається пристосування до місцевих особливостей, тому що міжнародна компанія функціонує вже не в одній країні, а в багатьох державах.

Таблиця 1.1

Переваги і недоліки моделей міжнародного менеджменту

Модель	Переваги	Недоліки
Інтернаціональна (міжнародна)	Переміщення придбаного досвіду на закордонні ринки.	Відсутність реагування на особливості місцевого попиту. Спроможність реалізувати переваги місцезнаходження. Нездатність використовувати ефект кривої досвіду.
Мультина-ціональна	Пристосування товарної пропозиції і маркетингу до місцевих особливостей.	Нездатність реалізувати економію на місцезнаходженні. Нездатність використовувати ефект кривої досвіду. Нездатність перенести отриманий досвід на закордонні ринки.
Глобальна	Досягнення ефектів кривої досвіду. Досягнення економії за рахунок масштабів.	Слабке реагування на особливості місцевого попиту.
Транснаціональна	Досягнення ефектів кривої досвіду. Досягнення економії за рахунок масштабів. Пристосування товарної пропозиції і маркетингу до місцевих особливостей. Одержання вигоди від глобального навчання.	Складність впровадження, обумовлена організаційними проблемами.

 

Проте такі недоліки, як нездатність реалізувати економію за місцем знаходження і використати ефект кривої досвіду, залишаються у зв'язку з пристосуванням до місцевих особливостей тільки товарної пропозиції і маркетингу, але не виробництва. Досить часто відзначається неможливість перенесення досвіду на закордонні ринки.

Глобальна модель міжнародного менеджменту сприяє використанню ефекту кривої досвіду й економії за рахунок масштабів. Однак глобальність процесів управління приводить до зниження реагування на особливості місцевого попиту через масштабність діяльності компанії.

Транснаціональна модель міжнародного менеджменту має найбільшу кількість переваг. Серед них: одержання вигоди від глобального навчання, тобто надбання досвіду всередині мережі міжнародної корпорації й обміну знаннями і технологіями між підрозділами і головною компанією.

Основний недолік транснаціональної моделі управління міжнародними корпораціями полягає в складності впровадження, що обумовлено організаційними проблемами (досить складною і широко розгалуженою організаційно-інституціональною структурою міжнародної корпорації).

Таким чином, на сучасному етапі економічної глобалізації найбільш ефективною моделлю міжнародного менеджменту є транснаціональна. Це пояснюється тим, що вона використовує переваги стандартизації і диверсифікайії в міжнародному бізнесі.

Типові концепції і моделі управління визначають с тратегію, цілі й методи міжнародного менеджменту.

В умовах глобалізації світової економіки конкурентне середовище розширюється, набуває міжнародного характеру. І щоб вижити (а тим більше ефективно функціонувати) в цих умовах міжнародні корпорації розробляють стратегію функціонування. Вона значною мірою залежить від цілей, що ставить перед собою корпорація.

Цілі можуть бути різними. Важливо певним чином згрупувати (класифікувати) їх за визначеними критеріями. Виділяються наступні чотири основні групи.

Перша група включає цілі, що розрізняються за значенням:стратегічні, тактичні, оперативні.

Стратегічні цілі орієнтовані на досягнення стабільності, проникнення на той або інший світовий ринок, на досягнення першості у певній діяльності, тобто є довготривалими.

Тактичні цілі спрямовані на досягнення певних результатів на тому або іншому етапі міжнародної діяльності компанії.

Оперативні цілі пов'язані з вирішенням поточних завдань міжнародного бізнесу.

 

Друга група цілей відрізняється за термінами їхнього досягнення:

- короткострокові (до 1 року);

- середньострокові (від 1 до 5 років);

- довгострокові (понад 5 років).

Третя група цілей залежить від об'єкта міжнародного бізнесу і міжнародного менеджменту:

- економічні (підвищення фінансової стабільності, продуктивності виробництва, ринкової капіталізації компанії тощо);

- технологічні й науково-технічні (розширення обсягу та сфери НДДКР, освоєння виробництва нових видів продукції тощо);

- виробничі (ріст обсягу виробництва, підвищення якості, зниження собівартості);

- соціальні (створення сприятливих умов виробництва, праці, підвищення кваліфікації працівників у всіх підрозділах);

- адміністративні (зміцнення дисципліни, погодженості дій усіх підрозділів міжнародної компанії).

Четверта група цілей обумовлена певною ієрархією або взаємозалежністю внутрішньокорпоративних цілей:

- загальні цілі міжнародної корпорації;

- функціональні цілі;

- цілі власників, акціонерів;

- цілі менеджерів;

- цілі підрозділів міжнародної корпорації;

- цілі співробітників корпорації.

При цій побудові ієрархічної системи цілей міжнародного менеджменту необхідно враховувати певні вимоги, серед яких на особливу увагу заслуговують наступні:

- ціль більш низького рівня ієрархії має бути підпорядкована цілі більш високого рівня;

- ціль більш високого рівня має орієнтуватися на довший період часу;

- ціль конкретного підрозділу міжнародної корпорації має бути співвіднесена з ресурсами цього підрозділу і повноваженнями його керівника;

- з часом мотивація робітників змінюється, тому ієрархія цілей не постійна і в міру необхідності певним чином коригується.

Важливо підкреслити, що цілі повинні бути конкретними, прозорими (зрозумілими для всіх співробітників), реальними, рухливими (що змінюються зі зміною умов міжнародного бізнесу). Цілі міжнародного менеджменту визначають його завдання та вимоги до їх виконання.

Ефективність міжнародного менеджменту, а значить і міжнародного бізнесу корпорації визначається складом завдань і характером їх виконання.

До основних завдань міжнародного менеджменту відносять наступні:

- охоплення всіх ключових факторів, які пов'язані з міжнародними взаємодіями компанії. Тут необхідно звернути особливу увагу на те, що закордонні операції міжнародної компанії мають бути складовою частиною загальної діяльності корпорації, а значить, включати всі напрями і види діяльності корпорації (виробнича, комерційна, фінансова тощо);

- забезпечення можливості послідовної реалізації генеральної мети міжнародної компанії, що залежить від досягнення цілей усіх її закордонних операцій (експортно-імпортної торгівлі, виробничої, науково-дослідної діяльності тощо).

 

Контрольні питання для самоконтролю:

1. Опишіть характерні риси міжнародного бізнесу.

2. Назвіть основні етапи розвитку міжнародного бізнесу.

3. Перелічіть основні задачі міжнародного менеджменту.

4. Назвіть особливості міжнародного менеджменту.

 

План

2.1. Економічний, правовий та політичний аналіз зовнішнього середовищав контексті задач міжнародного менеджменту.

2.2. Маркетинговий аналіз країн.

2.3. Комплексний аналіз культурного середовища.

2.4. Врахування національних стереотипів поведінки в міжнародному менеджменті.

 

Для аналізу зовнішнього середовища міжнародного бізнесу використовують економічний, правовий, політичний, маркетинговий та комплексний аналіз культурного середовища.

Економічний аналіз у контексті задач міжнародного менеджменту повинен враховувати наступні основні дані:

1. Місце, що займає країна за показниками: ВНП (ВВП), темпи економічного росту, темпи росту інвестицій, зовнішньоторговельний обіг, імпорт товарів і послуг.

2. Населення країни в цілому й регіонів, динаміка, вікова структура населення.

3. Структура суспільства й питома вага окремих соціальних верств із характеристиками їх особистого й сімейного доходу, динаміка даних показників.

4. Ресурси основних видів діяльності:

- наявність ресурсів в країні й регіонах;

- вартісна оцінка;

- рівень дефіцитності.

5. Основні характеристики можливостей зв'язку (число телефонів на тисячу жителів; різновиди й ефективність роботи пошти; основні характеристики компьютерно-мережних послуг).

6. Транспортні системи.

7. Рівні оплати праці в сферах бізнесу (у розрізі основних категорій найманих робітників); прийняті в країні форми оплати праці.

8. Загальна оцінка економіки та економічних можливостей:

- конкурентів;

- постачальників;

- споживачів.

9. Основні елементи валютного регулювання в країні.

10. Основні елементи торговельних і експортно-імпортних обмежень у країні.

11. Розвиток науково-технічної й консультаційної діяльності в країні (напрямки, фірми, можливості залучення).

12. Рівень основних економічних проблем у країні (інфляція, безробіття, регіональні або галузеві депресивні явища, бідність тощо).

Що стосується правового аналізу зовнішнього середовища, то одним з найважливіших факторів, що постійно впливають на формування й розвиток міжнародного менеджменту, є міжнародне право. При цьому, якщо мова йде про відносини між державами, дана сфера правових знань відноситься до міжнародного публічного права (або до загального міжнародного права).

Питання правових відносин між окремими організаціями або громадянами, які виникають у міжнародному житті, відносяться до міжнародного приватного права. Класичне розмежування міжнародного публічного й приватного права було сформульовано ще в часи Стародавнього Рима.

 Міжнародне публічне право розглядається як самостійна правова система, у той час як міжнародне приватне право, відповідно до пануючої концепції, є частиною внутрішньої правової системи кожної держави. Таким чином, норми міжнародного публічного й міжнародного приватного права служать загальній меті створення правових умов міжнародного співробітництва в різних областях. Предметом регулювання в міжнародному приватному праві є міжнародні цивільні відносини, які включають економічні, господарські, науково-технічні й культурні зв'язки. Завданням міжнародного приватного права є правове регулювання ділових зв'язків організацій і фірм різних країн.

Найважливішими джерелами міжнародного приватного права є міжнародні договори, внутрішнє законодавство держав, судова й арбітражна практика, а також звичаї. Природно, що питома вага тих або інших видів джерел міжнародного права в різних державах неоднаковий. Можливо також, що до окремих правовідносин застосовуються норми, що містяться в різних джерелах.

Розробка проектів різного роду угод (конвенцій) в області міжнародного приватного права є сферою діяльності Гаазької конференції з міжнародного приватного права, статут якої з 1955 р. поширюється на 38 держав. Постійну роботу в цій області проводять також різні міжнародні організації приватного права, Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), Міжнародний морський комітет (ММК) та інші організації.

Для формування національних норм міжнародного приватного права в окремих державах велике значення має внутрішнє законодавство.

Політичний аналіз зовнішнього середовища в контексті задач міжнародного менеджменту повинен враховувати наступні основні дані:

1. Політичний режим у країні і його відносини з Україною.

2. Міждержавні (міжрегіональні, міжміські) угоди між країною й українською владою, які можуть цікавити фірму.

3. Участь країни в політичних блоках і міжнародних економічних союзах (можливий вплив на майбутній бізнес: можливості, небезпеки).

4. Політичні партії й громадські організації в Україні, що мають більш тісні контакти із владою, політичними партіями й громадськими організаціями країни.

5. Політичні лідери.

6. Основні політичні партії й найбільш впливові громадські організації в країні.

7. Основні політичні суперники, що виборюють владу в країні та їхні принципові позиції в економічних, соціальних і правових питаннях.

8. Коротка характеристика зв'язку "бізнес-політика" (фірми, партії, лідери).

9. Найближчі вибори парламенту й президента (або їхніх аналогів у країні), перспективи їхнього результату і ймовірний вплив на бізнес і на відносини з Україною.

10. Роль і вплив регіональної влади.

11. Політична обстановка в регіонах.

12. Загальна оцінка політичної стабільності в країні.

Внаслідок виконання трьох зазначених вище видів аналізу у відділах фірм, і в першу чергу - у маркетинговому, з'являється свого роду "зовнішній" фон, на якому можна більш-менш обґрунтовано робити те, що ми називаємо маркетинговим аналізом. Маркетинговий аналіз дозволяє визначитися з основними маркетинговими характеристиками майбутнього бізнесу. Даний аналіз кваліфіковані маркетологи можуть виконати, найчастіше навіть не вдаючись до допомоги зовнішніх консультантів. Знаючи  результати аналізу зовнішнього середовища, менеджер приймає обґрунтовані стратегічні рішення про доцільність виходу фірми на міжнародний ринок, а в ряді випадків може досить обґрунтовано спрогнозувати й майбутню стратегію його розвитку.

Більшість теорій і моделей міжнародного бізнесу ґрунтується на уявленні, згідно з яким усі наслідки ділових рішень може бути відбито кількісно у площині підходу "витрати-результати". Вплив і наслідки культурного чиннику на результативність міжнародного бізнесу не є таким простим і лінійним.

Обґрунтування зв'язків між культурними факторами й бізнесом в сучасній літературі здійснюється в межах трьох основних підходів.

Перший підхід представляють так звані універсалісти. Їх точка зору полягає в тому, що значення культурного фактора перебільшене і, оскільки всі люди більш-менш однакові, не слід робити якісь істотні виправлення на культуру і тим більш, чекати від неї істотного приросту ефективності управління міжнародним бізнесом.

Згідно з другим підходом країни і нації розрізняються аж ніяк не культурною традицією, а головним чином - рівнем економічного розвитку. Цей підхід відомий як економіко-кластерний. Відповідно до нього міжнародний менеджер має шукати відповіді на питання ефективного управління саме в контексті порівняльного економічного розвитку приймаючої країни та країни базування.

Нарешті, третя точка зору відстоює важливу роль саме культурного чинника, вважаючи, що його вивчення і практичне використання підвищує ефективність міжнародного менеджменту. Більш того, особливості абсолютно несхожих у відношенні саме культурно-історичного розвитку країн дають найчастіше однаково високі кінцеві економічні результати, побудовані на різних моделях менеджменту.

Практика міжнародного менеджменту дозволяє виділити і сформулювати низку культурологічних проблем, які виникають у процесі міжнародної економічної діяльності і мають стати об'єктом аналізу в межах первісного вивчення культурного зовнішнього середовища та контролю в управлінських процесах.

Стереотипізація може розглядатися як свого роду похідна від неадекватного сприйняття представниками іншої нації або іншої культури, людина, власне кажучи, відмовляється від об'єктивного сприйняття й аналізу інформації, заміняючи все це свого роду національними штампами.

Складовою аналізу культурного зовнішнього середовища є дослідження національних стереотипів поведінки. У сукупності варіацій, пов'язаних з національними стереотипами поведінки, міжнародний менеджер має враховувати відмінності американського, англійського, французького та японського стереотипів поведінки.

Американський національний стереотип, головними рисами якого є:

- твердий прагматизм, орієнтація на реальну справу, що приносить користь, повага і прагнення до матеріального добробуту і заробітку грошей;

- динамізм мети: американець завжди бачить життєву, ділову, особисту й інші цілі, яких він хоче досягти, і постійно знаходиться під напругою надії щодо їх досягнення. Прогрес і постійне прагнення до відновлення ("мета - дія - досягнення - нова мета") стали свого роду ідолом, якому вклоняється вся нація;

- поважне ставлення до часу як такого, і тим більше до часу як найважливішого ділового ресурсу. Вислів "час – гроші" у цьому розумінні дуже американський за своїм змістом, оскільки тверда орієнтація на реальну справу, що обіцяє розмірний прибуток, змушує саме через цю призму дивитися на час;

- індивідуалізм і впевненість у тому, що лише ти сам можеш усе зробити для себе і відповідно - виняткова самостійність у прийнятті і реалізації рішень, так само, як і повна готовність нести за них усю необхідну відповідальність;

- дружність, відвертість і щирість, готовність до співробітництва і пошуку розумних компромісів, прагнення до одержання всієї потрібної інформації і готовність обмінюватися нею з партнерами;

- твердий поділ ділового і особистого в американській діловій практиці й у поведінці взагалі;

- патріотизм і гордість за успіхи і становище США у світі переходять у певні прояви етноцентризму: тут і особлива роль країни у світі, і доброчинність американської духовної експансії, і "зразкова" демократія, що має копіюватися всіма.

Англійський національний стереотип, головними рисами якого є:

- прагматичність, орієнтація на справу і дію, здоровий життєвий глузд. Однак в англійцях не спостерігається американської пристрасті до грошей, збільшення прибутку як головного мірила життєвих досягнень. Скоріше англієць відноситься до бізнесу, як до гри і спорту: він, природно, усіляко піклується про прибутки і гарний стан справи, але настільки ж важливе для нього і те, що називається спортивним азартом, одержанням цікавого змагання і захоплюючої гри;

- нелюбов до умоглядних проектів, за якими не стоїть реальна справа. Одна з важливих рис їх характеру - не атакувати проблему в чоло, а що називається, "обтікати" її в спробі "нащупати" рішення;

- почуття власної гідності, яке природно підводить англійця до усвідомлення необхідності дотримання етичних норм і загальноприйнятих традиційних правил, навіть якщо ці норми і правила не записані ні в яких законах;

- повага до традицій - національних, державних, сімейних і інших. Цей традиціоналізм також може приймати різні форми і, зокрема, форму відомого консерватизму, що виявляється у різних сторонах способу життя і мислення;

- певний етноцентризм, але у порівнянні з американським він істотно більш прихований, винятково коректний і, як правило, не проявляється у формах, що зачіпають національні почуття інших людей.

Французький національний стереотип, головними рисами якого є:

- інтелектуалізм, любов до мистецтва, гармонії і краси – природні властивості національного характеру французів - дуже цікаво виявилися у сфері ділового життя. Практика показує, що жодна європейська нація не займається побудовою високодосконалих планів, проектів і програм так, як французи;

- боязкість і нерішучість французів у сфері реалізації і практичного виконання на папері всього задуманого. І є цікаве пояснення цього феномена: оскільки дійсність багато в чому алогічна і нерідко ірраціональна, погано укладається в гармонічні логічні схеми і вимагає миттєвих, критичних за часом рішень, а все це категорично випадає з французького національного характеру, то таке відношення до реалізації планів і проектів і є природною реакцією дійсного француза;

- нелюбов до компромісів і більша, ніж у інших націй, схильність до конфліктів і суперечок у вирішенні різних проблем;

- розкутість, жвавість характеру, гумор, що іскриться, і спритність у неофіційній обстановці.

Японський національний стереотип. Його базовими рисами є надзвичайно продуктивне поєднання нескінченної працьовитості і терпіння японців із настільки ж нескінченним внутрішнім прагненням до краси і досконалості.

Японці – безумовні, але, як і багато в чому іншому,  оригінальні традиціоналісти. Дбайливо зберігаючи все краще у своїй культурі, вони жадібно сприймають і дуже вміло адаптують кращі досягнення інших країн і націй.

Широко відомий групізм японців, тобто дисциплінованість і відданість почуттю боргу перед колективом (групою), визнання безумовного авторитету колективу, готовність приносити в жертву йому особисті статки й інтереси.

Життєві риси нації - це, насамперед, ввічливість і делікатність, крайня акуратність і охайність, природна східна відданість самовладанню й абсолютному контролю над особистою поведінкою і емоціями.

 

Контрольні питання для самоконтролю:

1.Надайте характеристику економічному аналізу в контексті задач міжнародного менеджменту.

2. Охарактеризуйте американський національний стереотип.

3. Охарактеризуйте японський національний стереотип.

В міжнародних фірмах

План

3.1.Інтеграційні та глобалізаційні процеси розвитку світової економіки.

3.2.Міжнародні стратегічні альянси.

3.3.Міжнародні міжорганізаційні угоди

3.4.Економічна сутність та форми транснаціональних компаній.

3.5.Фінансово-промислові групи США, Німеччини, Японії, Південної Кореї, Росії.

3.6. Інтегровані банківські структури.

3.7. Форми міжнародних стратегічних альянсів.

 

Однієї з основних тенденцій, що характеризують світову економіку на сучасному етапі розвитку, є глобалізація. При цьому, по-перше, зростає міждержавна й міжфірмова конкурентна боротьба за економічні ресурси й ринки збуту, по-друге відбувається поетапний розвиток міждержавних союзів країн, що створюються з метою досягнення глобальних переваг перед загальними конкурентами на світовому ринку (ЄС, НАФТА, АСЕАН тощо). Інтеграційні процеси на регіональних та міждержавному рівнях поступово призводять до ослаблення значення окремих національних економік. З іншого боку, глобалізація викликала нові стратегічні підходи в багатьох галузях.

Одночасно потужний імпульс розвитку одержує інтеграційна господарська діяльність на рівні компаній: всезростаючий рівень міжнародної конкуренції змушує компанії шукати шляхи об'єднання потенціалів і співробітництва в боротьбі за виживання, або за ринкове лідерство. Встановлення ділових партнерських відносин між компаніями різних країн і створення корпоративних структур різного ступеня інтегрованості - одна з найпоширеніших організаційних стратегій в останні десятиліття.

В межах партнерських відносин, фірми все частіше утворюють стратегічні альянси. Із середини 1980-х рр. їхня кількість у світі щорічно зростала більш, ніж на 25%. 6% всіх доходів, одержуваних 1000 найбільших корпорацій США, припадає на альянси.

Прагнення до більш глибокої інтеграції проявилося в останнє десятиліття у фірмах і банках США, Європи й Азії. До числа найбільш відомих компаній можна віднести об'єднання банківських груп Citibank і Travellers, телекомунікаційних компаній WorldCom і MCI, автогигантів Daimler і Chrysler, нафтових компаній British Petroleum і Amoco. Важливою особливістю таких угод, особливо - великомасштабних, є їх міжнародний, міжнаціональний характер, у результаті чого виникає транснаціональна кооперація.

В практиці сучасного міжнародного бізнесу вироблені різноманітні, у тому числі досить гнучкі форми корпоративної інтеграції, до числа яких відносяться:

- ліцензійний договір - використання авторського права, товарного знаку, патенту;

- спільне виробництво - виготовлення комплексного виробу або його компоненту одним із закордонних партнерів;

- контракт-менеджмент - передача одним з партнерів іншому "ноу-хау" в області менеджменту;

- франчайзинг - видача ліцензії на певну діяльність із наданням додаткової управлінської, маркетингової й технологічної підтримки;

- стратегічний альянс - формальний або неформальний союз, створюваний з метою об'єднання ресурсів для вирішення завдань реорганізації, підвищення ринкової ефективності тощо, або досягнення "ефекту масштабу", або в інших цілях;

- спільне підприємство - одна з розповсюджених форм стратегічного альянсу;

- транснаціональна компанія - найбільш "тверда" форма міжнародного співробітництва, заснована на механізмі акціонерної участі й або інших способах корпоративного контролю.

Міжнародний стратегічний альянс (МСА) являє собою відносно тривалу за часом міжорганізаційну угоду зі співробітництва, що передбачає спільне використання ресурсів і/або структур керування двох або більше самостійних організацій, розташованих у двох або більше країнах, для спільного виконання завдань, пов'язаних з корпоративною місією кожної з них.

У широкому розумінні до МСА відносяться функціональні угоди (наприклад, спільні науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки, угоди з розвитку виробництва, удосконалення продукції тощо), угоди про участь в активах, у зв’язку зі створенням нової організації (наприклад, спільні підприємства), так і без утворення нової організації (взаємний обмін акціями, придбання невеликої частки). Таким чином, МСА є функціональними структурами, заснованими на формальному або неформальному договорі. Організації-засновники здійснюють спільне керування й контроль за спільною діяльністю.

Історично міжнародним стратегічним альянсам передували національні. У той же час на шляху до створення загального ринку в країнах Європейського Союзу виникла гібридна форма міжнародних і національних альянсів. Провідні національні фірми Європи вступили в консорціуми, щоб спільно реагувати на виклики, отримані від конкурентів з США та Японії.

Стратегічне значення альянсу для учасників досягається за рахунок міжорганізаційних угод, які:

- компенсують слабкі сторони або створюють конкурентні переваги учасників;

- відповідають довгостроковим стратегічним планам партнерів;

- мають ціле