Вступне заняття до адміністративного права

Вступне заняття до адміністративного права

План

Методика написання реферативної роботи.

Загальні проблеми адміністративного права.

Загальні аспекти розвитку адміністративного права України.

 

Реферативна робота виступає головним елементом студента

Об'єм реферативної роботи не повинен перевищувати 25стр. Заголовної та списку використаної літератури та додатків(14 шрифт, NEW ROMAN, 1,5интервал відступу сторінки стандарт, номерація сторінок справа зверху). Стандартна структура реферативної.(курсової) роботи: вступ, основна частина, теоретична, практична), висновок,список літератури використаних джерел,додатків.

У вступі вказується актуальність теми, об’єкти дослідження, предмет дослідження та методи наукового дослідження.

 

Лекція 1

Лекція 2

Лекція 3

Лекція 4

Тема: Адміністративно правові норми

План

1. Поняття, особливості і види адміністративних норм.

2. Джерела адміністративного правових норм.

3. Систематизація адміністративного права.

 

1. Адміністративно- правові норми- встановлена, ратифікована або санкціонована держава, забезпечена при необхідності її примусовою силою, загальнообов’язкове і формально визначене правело поведінки, яке надає учасникам суспільних відносин, що складають предмет адміністративне право і покладають на них юридичні обов'язки.

 

Особливістю адміністративного права норми є:

·  Її встановлює, ратифікує держава

·  Санкції за порушення норм передачі в діючих нормативно-правових актах

·  Норма закріплює формальні права і обов’язки всіх суб’єктів адміністративного права

·  Виступає загальнообов’язковим і формально визначений правилом поведінки

·  Забезпечує примусовою силою держави

·  Закріплює в актах, які видаються уповноваженими органами влади

 

Особливості адміністративного права науки, як регулятора суспільні відносини:

·  Предмет регулювання адміністративного права науки суспільні відносини пов'язані з функціонуванням органів державної влади та інших компетентних суб'єктів, при здійсненні функцій управління.

Завданням норми висткпає визначити міру застусування компетенцій уповноважених органам

·  В адміністративних правових нормах відбивається метод адміністративного права, співвідношення імперативного і диспозитивного

·  Адміністративно правові норми встановлюються в процесі реалізації виконавчої влади безпосередньо суб’єктом

·  Характер відносин, що врегульовує адміністративні права дії визначає структуру адміністративно правових норм.

Класична модель правових норм:

·  Диспозиція

·  Гіпотеза

·  Санкція

Гіпотеза- встановлює фактичні умови за яких діє норма.

Диспозиція - формулює правило поведінки.

Санкція - містить вказівку на примусові заходи, що мають бути застосовані при порушенні норми.

Специфікою реалізації адміністративного - правових норм є те, що санкція не завжди передбачає в законодавчому акті, який містить диспозицію.

 

  Поділ адміністративно –правових норм за різними критеріями:

За змістом розрізняють такі адміністративно-правові норми:

1. фіксують права і обов'язки громадян;

2. закріплюють порядок утворення і правове становище владних суб’єктів;

3. встановлюється порядок державної служби;

4. визначають форми і методи управлінської діяльності;

5. встановлюють способи і види забезпечення режиму законності і порядку в державному управлінні;

6. окреслюють адміністративно-правові засади управління,економікою, соц-культурною сферою, національною безпекою;

 

  За цільовим призначенням:

1. регулятивні – фіксують права і обов'язки;

2. охоронні – спрямовані на регламентацію примусових заходів щодо  правопорушників;

 

За методом впливу на суб'єктів:

1. забов'язуючий- обов'язок здійснювати позитивні дії;

2. забороняюча- встановлює межу утримання від певних дій;

3. повноважуючі- надають компетенцію, щодо здійснення певних позитивних дій;

4. рекомендаційні- поради,щодо раціональності дій;

5. стимулююча- встановлює наслідки здійснення позитивних дій (дії повинні мати суспільний корисний характер);

 

За галуззю застосування(належності):

1. матеріальні- визначають права і обов’язки певних учасників адміністративних дій;

2. процесуальні- встановлюють порядок реалізації складових елементів адміністративно-правових норм;

 

За межами дії::

1. загальнообов’язкові на всій території держави;

2. місцеві- (відомчі, міжвідомчі) локальні,територіальні;

 

За порядками дії:

1. строкові- діють певний час;

2. безстрокові- діють до моменту скасування;

 

За порядком впливу на фізичних осіб:

1.   загальні (для всіх);

2.   спеціальні (окремі групи осіб);

 

Практична реалізація адміністративно-правових норм виражаються через:

1.   виконанн- активні дії суб’єкти, спрямовані на здійснення приписів норм;

2.   дотримання- пасивні дії суб'єкта спрямовані на дотримання забороняючих норм;

3.   використання- рішення суб'єкта,щодо ймовірності застосування певної норми;

4.   застосування- основна форма діяльності органів виконавчої та інших владних суб'єктів, що полягає в прийнятті ними індивідуально- юридичниї рішень владного характеру тобто безпосередньо впливу на певні суспільні відносини;

 

2. Джерела адміністративного права- прийнята уповноваженими органами актів правотворчості, що мають практичне застосування, які стосуються і цілком складаються з адміністративно-правових норм чи містять хоча б одну з таких норм.

 

Ознаки джере л адміністративного права:

1.   грунтуються на чинних нормах К і законів, які мають вищу юридичну силу

2.   джерела- нормативні акти органів виконавчої влади всіх ланок,що слугують юридичною базою для прийняття рішень нижчими за рангом суб’єктами управління

3.   джелела-нормальні акти вищих органів державної влади мають більш широке застосування ніж аналогічні локальні акти.

4.   нормативні акти відомчого галузевого характеру повинні базуватися на ждерелах загального характеру.

 

Види джерел:

1. Конституція України

2. міжнародні договори

3. акти,що мають силу закону

4. укази та розпорядження ПУ

5. постанови Верховної Ради

6. постанови і розпорядження КМУ(каб.мін)

7. нормативні накази керівників центрів органів виконавчої влади

8. розпорядження голів місцевих державних адміністрацій

9. рішення органів місцевого самоврядування, що містять адміністративно-правові норми.

 

3. Адміністративне право України,як будь-яка галузь права вимагає певної систематизації.

Систематизація - впорядкування і вдосконалення чинного законодавства та ін. н. п. матеріалу шляхом його обробки і викладення в певній системі у вигляді збірників, довідчиків чи у формі зведених кодифікованих актів.

 

Види системат:

1.кодифікація

2.інкорпорація

Кодифікація - вид правотворчості,предметом упорядкування якого є не нормативно-правові акти, а безпосередньо юридичні норми.

Кодифікація в адміністративних прав здійснюється шляхом:

1. об’єднання в єдиному акті адміністративно-правових норм, що містяться в різних нормативних документах.

2. вдосконалення змісту цих норм

3. усунення застарілих норм

4. заповнення прогалин в адміністративному правовому регулюванні

Інкорпорація – впорядкування чинних нормативних правових актів, шляхом їх розміщення за відповідною системою в єдиних збірниках або виданнях.

 

 

Лекція №5

План

1. Поняття і основні риси адміністративно-правові відносини.

2. Види адміністративно-правові відносини.

3. Систематизація адміністративного права.

1. Завдання апарату виконавчої влади є управлінська діяльність в галузях економічного, соціально-культурного, військового та в інших сферах буття держави. В процесі управління, як правило виникають організаційні зв’язки між учасниками цих відносин, що потребують адекватного регулювання з боку держави за допомогою адміністративно- правових норм, які трансформуються в адміністративно-правових відносинах.

Адміністративно-правові відносини - це суспільні відносини в сфері державного управління, учасниками яких виступають всі носії прав і обов’язків, урегульовані нормами адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини по суті виступають різновидом правових відносин, тому для них характерними є всі ознаки юридичних відносин.

 

  Складові частини адміністративно-правових відносин:

1) Суб’єкти -це всі суб’єкти права в держ.,діяльність або функціонування яких безпосередньо пов'язано з адміністративно-правовими нормами(державні органи, структурні підрозділи)

2) Об’єкти - це фактично те, за ради чого виникають дані відносини.

3 ) Юридичні факти - це дії і поділ через які виникають адміністративно правові відносини.

 

Характеристика складових частин адміністративно-правових відносин:

  1) Характеристика суб'єкта - це наявність у неї правоздатності та дії здатності.

   Адміністративна правоздатність - це спроможність суб'єкта адміністративних правовідносин мати права та нести юридичні обов'язки в сфері виконавчої влади.

Адміністративна правоздатність визначається діючими законодавчими актами, посадові інструкції та інші чинні нормативні документи, які не суперечать чинному законодавству та регулюють адміністративну відповідальність органів виконавчої влади.

    Адміністративна дієздатність- це здатність своїми діями набувати та реалізовувати права і обов'язки в сфері управління.

2) Характеристика об'єкта - об'єктом адміністративно-правових відносин є поведінка учасників управлінських відносин (це дія або утримання дії)

 Основними об'єктами адміністративних відносин є предмети матеріального або нематеріального характеру.

а) предмети матеріального характеру-речі, документи, які можуть вплинути на суб’єкта адміністративно-правових відносин

б) предмети нематеріального характеру- це власник дії утримання від дії – як свідома поведінка суб’єкта, особлисті нематеріального блага -здоров’я, гідність, честь та ін.

в) юридичні факти- дії- це певні факти, які виникають за волею людей і бувають правомірними або неправомірними.

       Правомірні дії- це все дії,які відповідають або регламентують адміністративно-правові закони

     Неправомірні дії- це всі дії суб'єкта, які тягнуть за собою заходи адміністративного примусу з боку компетентних органів

г) антисоціальний, антисуспільний, аморальний характер цих дій суперечать або вступають в конфлікт з чиним законом.

д) наслідком виступає захід примусу з боку держави.

 

  Деякі особливості адміністративно-правових відносин:

1) Адміністративно-правові відносини складаються в сфері управління, при практичній реалізації завдань і функцій органів державної влади

2) В усіх відносинах однією з сторін виступає орган виконавчої влади державного абогромадська організація

3) Адміністративно-правові відносини- це особливий зв'язок між їх учасниками

4) Орган управління забов'язується реалізувати свої матеріально-процесуальні права та одночасно виступає суб'єктом обов'язку.

5) Адміністративно-правові відносини виникають за ініціативою будь-якого суб'єкта

6) Порушення адміністративно-правових відносин призводить до відповідальності не перед суб'єктом порушення «іншою стороною», а до відповідальності перед державою

7) Відносини, що виникають між учасниками адміністративно-правових відносин не завжди регулюють методом підпорядкування або наказу, іноді на засадах рівності сторін.

8) Санкції,що застосовують до правопорушника адміністративно-правових відносин можуть мати матеріальні компенсації або процесуальний характер

а) Спори, що виникають між учасникамиадміністративно-правових відносин вирішується в судовому або адміністративному порядку.

Подія - це об’єктивні обставини, які не залежать від волі суб’єкта, але призводить до певних наслідків юридичного характеру «стихійне явище призводить до появи режиму надзвичайного стану»

 

  2. Видами адміністративно-правових відносин - виступають різновиди діапазону дій, які здійснюються відповідними суб’єктами адміністративного права:

1. регулятивні правовідносини

2. охоронні правовідношення

3. матеріальні адміністративно-правові відносини

4. адміністративно-процесуальні

5. активні або пасивні- за характером дій

6. односторонні і двосторонні –залежно від розподілу прав

7. вертикальні або горизонтальні –залежно від зв’яків між сторонами учасників правовідносин.

 

Само опрацювання.

 

 

 

 

Лекція 6

План

Лекція №8

Тема: Суб'єкти АПУ.

Громадяни як суб’єкти АП.

План

1. Основи АП статусу громадян.

2. Права і обов’язки громадян в сфері адміністративної діяльності.

3. Поняття звернення громадян, їх види та класифікація.

4. Правовий статус в адміністративній діяльності.

                                                        1.

Громадяни України – це найбільша група суб’єктів АПВ, оскільки діяльність держави неможлива без їх участі, КУ надає перевагу інтересам, правам і свободам громадян перед іншими учасниками суспільно-правових відносин.

Особливості АП статусу громадян:

1. Конституційна визначеність пріоритету та переваг громадянина перед іншими суб’єктами АП;

2. Особа вступає в відносини з державою в сфері виконавчої влади, цим практично реалізуються надані конституцією права і свободи;

3. Обов’язковість наявності громадянства як важливого елементу зв’язку особи з державою;

 Громадянство виступає невід’ємним правом громадянина України. Ні за яких умов особа не може бути позбавлена громадянства.

Громадянство не поєднується з соціально-економічним статусом, трудовими чи службовими відносинами.

АП статус громадянина – це складова частина його загального статусу, що встановлений КУ та ЗУ «Про громадянство України» та іншими законодавчими актами України. Основою АП статусу громадян є їх рівність перед законом незалежно від походження соціальної забезпеченості, расової належності, статі, освіти, тощо. Рівноправність забезпечується в усіх галузях економічного, політичного та соціально-культурного життя. Ці положення є правовими, бо підтверджені актами України.

Склад правого статусу громадянина – це комплекс основних і додаткових прав і свобод людини і громадянина, що передбачено правовими документами. Включаючи:

1. Основні права людини і громадянина – до невід’ємних належать: право на життя, честь і гідність, здоров’я; основні: свобода слова, міграції, зборів, власності, користування соціальними благами та участь в державному житті.

2. Комплекс прав та обов’язків, що закріплені КУ і нормами різних прав, також АП: право на освіту, на землю, тощо.

3. Гарантія реалізації прав і обов’язків, механізм їх охорони державою, передбачені КУ та законодавчими актами;

 

Встановлення АП статусу громадянина: реалізується шляхом визначення обсягу і характеру його адміністративної правосуб’єктності, що складається з адміністративної правоздатності та дієздатності.

Адміністративна правоздатність – визнана законом за громадянином фактична можливість бути суб’єктом АП, мати права і обов’язки АП характеру.

Характеристика адміністративної правоздатності:

1. Виникає з моменту народження, припиняється смертю;

2. Обсяг її встановлюється за допомогою АПН;

3. Підтверджується офіційними документами свідоцтвом про народження або паспортом;

4. Правоздатність не може бути відновленою;

5. Утворює юридичне поняття особи і громадянина;

6. Правоздатність може бути обмежена не повністю, а лише частково, за судовим рішенням як захід кримінального або адміністративного примусу (право на пересування);

Адміністративна дієздатність – визнана законом спроможність громадян своїми діями набувати та здійснювати права та обов’язки адміністративно правового характеру.

Дієздатність буває двох видів:

1. Повна реалізація виконання обов’язків суб’єкта в повному обсязі (наступає з 18-ти років)

2. Неповна – наступає з 16-ти років в АП, може бути обмежена в судовому порядку.

                                                       2.

Обсяг конкретних прав і обов’язків громадянина пов'язаний з:

- перебігом часу;

- зміною життєвих обставин;

Права громадян за змістом можна розподілити на три групи:

1. На участь в державному управлінні та соціально політичну активність – право на державну службу, на участь в політичному житті суспільства, на отримання інформації;

2. На одержання допомоги від органів – право на медичну допомогу, санітарно-епідеміологічну допомогу, користування транспортом.

3. На права, які захищаються в адміністративному порядку, адміністративна скарга, адміністративне юрисдикційне впровадження, в судовому порядку (скарга або позов) громадян особиста (необхідна оборона).

Обов’язки громадян в сфері державного управління поділяються на дві групи:

Абсолютні обов’язки – належать від конкретних обставин і випливають із діючих документів, до них належать:

1. Дотримання КУ;

2. Дотримання державної дисципліни;

3. Охороняти інтереси держави та сприяти могутності її авторитету;

4. Захищати Батьківщину;

5. Оберігати природу, охороняти її багатства;

6. Сплачувати податки;

7. Сприяти охороні державного порядку;

8. Оберігати історичні пам’ятки та інші культурні цінності;

Відносні обов’язки, які виникають із правомірних дій і спрямовані на придбання деяких прав чи їх збереження;

Такі обов’язки не є постійними і можуть змінюватись:

1. Права осіб, що навчаються;

2. Права власника автотранспорту;

3. Права читача бібліотеки;

Обов’язки з неправомірних дій – сплачувати штрафи, відшкодовувати збитки.

                                                      3.

Питання реалізації прав громадян на звернення регламентується законом України «Про звернення громадян», існує 3 види звернення:

1. Пропозиції (зауваження);

2. Заява (клопотання);

3. Скарга;

Пропозиція – звернення громадян, де висловлюються поради та рекомендації, щодо діяльності ОВВ, висловлюються думки, щодо вдосконалення державного життя.

Заява – звернення громадян з проханням по сприянню реалізації закріплених прав і обов’язків.

Скарга – звернення з вимогою поновлення прав і захисту інтересів громадян, що порушені дією чи бездіяльністю, рішеннями ОВВ або делегованих суб’єктів.

4.

Згідно з чинним законодавством, іноземець – це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином іншої держави або держав.

Особа без громадянства – це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Іноземці та особи без громадянства користуються національним режимом, тобто мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов’язки, що і громадяни України, за виключенням певних обмежень, визначених Конституцією.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, расової та національної належності, статі, мови, тощо.

Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, КМУ може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України.

Права іноземців та осіб без громадянства:

1. Право на інвестиційну, та інший вид підприємницької діяльності, передбачену законодавством України.

2. Право на трудову діяльність. Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов’язки в трудових відносинах.

3. Право на відпочинок. Іноземці та особи без громадянства мають право на відпочинок нарівні з громадянами України.

4. Право на охорону здоров’я.

5. Право на соціальний захист. Іноземці та особи без громадянства мають право на соціальний захист, в тому числі одержання пенсії та інших видів соціальної допомоги відповідно до законодавства України.

6. Право на житло. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право на підставах і в порядку встановленому для громадян України, одержати житлове приміщення, якщо інше не передбачено законодавством України.

7. Майнові та особисті немайнові права. Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до законодавства України мати у власності будь-яке майно.

8. Право на освіту.

9. Право на користування досягненнями культури. Іноземці та особи без громадянства мають право на користування культурними досягненнями нарівні з громадянами України.

10. Право на участь в об’єднаннях громадян. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право вступати до об’єднань громадян. Іноземці та особи без громадянства,

11. 11.. Право на участь в об’єднаннях громадян. Іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні постійно, мають право вступати в об’єднання громадян. Іноземці та особи без громадянства не можуть бути членами політичних партій України.

12. Право на свободу совісті. Іноземцям та особам без громадянства гарантується право на свободу совісті на рівні з громадянами України.

13.  Гарантії особистих прав. Законодавством України іноземцям та особам без громадянства гарантується недоторканість особи, житла, тощо.

14. Пересування на території України і вибір місця проживання. Можуть вільно пересуватися по території України і обирати місце проживання.

15.  Право на судовий захист своїх прав. Вони мають право на звернення до суду та до державних органів для захисту їх особистих, майнових прав.

16. Обов’язки іноземців та осіб без громадянства:

17. Зобов'язані поважати та дотримуватися ЗУ та КУ.

18. Обкладатися податками і зборами відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.

 

Лекція №9

Лекція №10

Лекція № 1 1

Лекція №12

Тема: Функції державного управління.

План

1. Поняття функцій державного управління в АП.

2. Види функцій державного управління в АП.

 

1.

Система державного управління – це перелік дій та функцій, що виконуються державними органами ВВ з метою досягнення головної мети їх діяльності.

Головною метою діяльності ОВВ – є встановлення і контроль за дотриманням режиму законності і порядку, а також вимог закону в суспільному середовищі.

Функціонувати (в філософії) означає здійснювати якісь дії, працювати з метою досягнення результату.

Функція (як категорія дії) – це обов’язок, коло призначення, вид діяльності.

Функція управління, як поняття – це певний напрям спеціальної діяльності ВВ зміст якої характеризується однорідністю та цільовою спрямованістю.

Завдання ОВВ, що пов’язані з управлінням випливають із сутності управлінських функцій. Такі завдання є різноманітними. Вони формуються в сукупності з соціальними та суспільними потребами, їх окрема мета – впорядкування суспільних відносин, в соціальній економічній або суспільно-політичній сферах діяльності держави.

Практична реалізація функцій – здійснення через планування та проведення певних заходів – управлінських акцій, що передбачає наявність важелів та засобів для їх досягнення.

Чинним джерелом права, що визначає головну спрямованість діяльності ОВВ є КУ (ст. 3) в якій визначено, що це є права і свободи людини та гарантії їх дотримання.

Роль ОВВ – полягає у виконанні цього припису, і в забезпеченні виконання іншого організаційного управління.

Зміст ВВ як самостійного виду державної діяльності – це комплекс функцій у яких безпосередньо виявляється владно-організаційний зміст державного управління, яке здійснюється у різних процесуальних формах, шляхом інформаційного обміну між суб’єктом і об’єктом управління на основі прямих та зворотних зв’язків.

Фактично функція управління пов'язує в єдине ціле запланований результат та практичну діяльність по виконанню намічених завдань і реально отриманий результат.

Функція управління – це відносно самостійна і однорідна частина в змісті управлінської діяльності в якій виражається владно-організаційний вплив суб’єкта управління на об’єкт.

Суб’єкт управління – це 1) органи ВВ в правовій діяльності яких закладено здійснення такого управління; 2) органи делегованих повноважень, адміністрацій, підприємств та установ; 3) інші особи, яким делегуються повноваження здійснення управління.

Запланований результат – це передбачений НПА ефект управлінського впровадження прийнятих рішень, щодо управління процесами в соціально суспільному середовищі.

Практична діяльність – це забезпечення реалізації рішень в часовому просторі (в реальному часі) та у відповідності до територіальних ознак місця, щодо якого приймається рішення.

Реально отриманий результат – це реакція суспільства на впровадження управлінського рішення.

Об’єкт управління – це 1) суспільні відносини, що охороняються державою; 2) фізичні або юридичні особи, щодо яких прийняте управлінське рішення; 3) посадові особи.

Функція державного управління – це частина діяльності держави, яку здійснюють на основі закону чи інших НПА органи ВВ, притаманними ним методами для виконання завдань державного управління.

2.

Функції державного управління в АП визначається двома основними характеристиками:

1. Самостійності – означає, що вони мають самостійну базу і є самостійними в правовому полі держави;

2. Універсальності – означає, що вони можуть застосовуватися в будь-яких суб’єктах права, це є передбачено законодавством.

Класифікація функцій державного управління – це їх поділ за певними ознаками, що притаманні групі функцій. Є багато думок і поглядів на класифікацію функцій держави. Нема однозначної думки у таких вчених, як Битяк, Бандурка, Овер'янів.

але найбільш універсальною класифікацією виступає поділ за ознаками досягнення мети. Така класифікація передбачає поділ на загальні функції, спеціальні і допоміжні.

Загальні функції справляють необхідний вплив на певні процеси, що відбиваються в господарській, політичній, соціально-культурній та інших сферах управління.

Загальні функції – є основними, вони притаманні управлінню на будь-якому рівні та будь-якій галузі, в якій здійснюється. Загальні функції побудовані на підставі внутрішніх технологій управлінської діяльності.

1. Функція прогнозування – потреба в прогнозуванні випливає із природи державного управління, щодо розв’язання повсякденних потреб суспільства. Прогнозування – це наукове передбачення та систематичне дослідження стану структури, динаміки та перспективи управлінських явищ і процесів, що властиві як суб’єктам, так і об’єктам. Прогнозування обґрунтоване динамічністю суспільних явищ та необхідністю передбачити результат управлінського рішення. Державне управління покликане вирішувати довгострокові завдання з урахуванням перспективи та в умовах невизначеності.

2. Функція планування – присутня на всіх щаблях управління, полягає у визначенні мети, напрямів, завдань і засобів, реалізації управлінських процесів. Шлях реалізації функції планування: необхідність – завдання – функція – рішення – отриманий результат. Методика планування повинна ґрунтуватися на принципах законності, науковості, комплексності, варіативності.

3. Функція організації – її мета сформувати керуючі та керовані системи та визначити зв’язки і відносини між ними. Особливість цієї функції – це єдина функція, яка забезпечує взаємозв'язок і ефективність усі інших функцій управління. Зміст функції – створення органів управління та організація їх діяльності.

4. Функція регулювання – її метою є досягнення необхідного стану впорядкування та стійкої системи управління. За допомогою регулювання здійснюється безпосереднє керівництво поведінкою керованих об’єктів. Завдання регулювання – це виконання програми у відповідності до плану. Регулювання буває постійне та оперативне (корегування).

5. Функція координації – забезпечує узгодження діяльності систем управління. Управлінські структури об’єднуються в клерувальні для досягнення мети.

6. Функція обліку – це процес збирання, передачі, зберігання та перероблення, реєстрація та групування відомостей про діяльність систем управління та отриманий результат, та реально витрачені ресурси на впровадження управлінських рішень.

7. Функція контролю – це отримання інформації про реальний стан впровадження управлінських рішень, ймовірні, та можливі відхилення, стан керованого об’єкта в результаті управлінського впливу. Головним принципом контролю є принцип зворотних зв’язків (обмін інформацією).

Спеціальні функції характеризуються особливостями конкретних суб’єктів та об’єктів управління. Головними спеціальними функціями є функції, що виконує КМУ:

1. Забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики.

2. Розроблення проекту закону «Про державний бюджет» і забезпечення його виконання.

3. Розроблення і здійснення державних програм розвитку в усіх галузях народного господарства.

Спеціальні функції державного управління здійснюють відповідні ОВВ по суті покладених на них завдання (згідно чинного законодавства).

Допоміжні функції – забезпечують обслуговування процесів загальних і спеціальних функцій.

1. У ціле покладаючи організації прогнозування, стратегічне та поточне планування.

2. У необхідних ресурсах – матеріально-технічне забезпечення та фінансування, кадрове наповнення.

3. У впорядкуванні (погодженості дій) координація, контроль, керування.

4. У вдосконаленні систем управління – організація, діагностика, проектування, організаційний розвиток.

 

Лекція №13

Лекція №14

Лекція №17

Лекція №18

Лекція №19

Лекція №20

Лекція №21

Лекція №22

Лекція №23

Лекція №24

Лекція №25

Лекція №26

Лекція №27

Тема: Основи адміністративно-правової організації управління економікою, соціально-культурною сферою та адміністративно-політичною сферою. Організаційно правові засади державного управління а адміністративному праві.

План

1. Адміністративно-правова організація та мета державного управління.

2. Правові засади організації державного управління.

1.

Управління виступає особливою соціальною сферою, що виникає виходячи з потреб суспільства, як самодостатня система. Здійснюється управління, як в державних, так і в недержавних формах, шляхом організації діяльності спеціально створеної групи ОВВ. Управління має політичний характер та розглядається з соціально-економічної та філософської точки зору.

Сутність державного управління полягає у виконанні законів та інших правових актів ОДВ. В цьому аспекті виконання виступає основною ознакою державного управління, здійснення якого покладено на відповідні ОВВ.

Адміністратвно-правова організація управління (державне управління) полягає у виконавчій і розпорядчій діяльності системи суб`єктів покликаних здійснювати на основі законів та інших НПА прогнозування і координацію діяльності різних ланок цієї системи, облік і контроль за розпорядженням матеріальними ресурсами, кадрову роботу, застосуваня моральних і матеріальних стимулів і заходів адміністративно дисциплінарного впливу.

Основні форми виконавчої і розпорядчої діяльності:

· проведення матеріальних, технічних і організаційних дій, що випливають із призначення того чи іншого органу;

· укладання адміністративних і цивільно-правових угод стосовно управління чи майнових інтересів конкретного органу;

· видання в межах компетенції актів управління;

· здійснення заходів заохочення (моральні і матеріальні);

· застосування на основі закону, примусових заходів в адміністративному порядку;

Основні ознаки державного управління:

· державне управління і його організація, мають за мету створення сприятливих умов для функціонування ОВВ;

· державне управління вимагає чіткого врегулювання статусу суб`єктів державного управління і взаємовідносин у межах і поза межами цієї системи (недержавне правове управління);

· національні органи ДУ повинна забезпечити правильний вибір суб`єктів і об`єктів управлінської діяльності, синхронізувати їх суспільні відносини;

· ознаками державного управління в аспекті економіки виступає співвідношення доцільності та економічності;

· АП має визначити роль ВВ в суспільстві;

Фундаментальні аспекти сучасного державного управління:

· вдосконалення і укріплення зв`язків у процесі виконавчої та розпорядчої діяльності між ОВВ різних ланок державного управління (недержавного або соціального управління);

· децентралізація, розширення самостійних державних підприємств і установ у вирішенні основних завдань управління: економічних, соціальних, структурних, кадрових;

Елементи організації управління:

· ОВВ;

· органи, що входять в організаційний механізм здійснення виконавчої влади (органи державного управління), але прямо не належать до ОВВ;

· опосередковані ОВВ;

· норми адміністративного права, за допомогою, яких встановлюється статус усіх ланок управління, їх службовців, межі взаємовідносин, правову відповідальність суб`єкта.

Головна мета державного управління - це створення найсприятливіших умов для функціонування ОВВ, що відповідають інтересам громадянського суспільства та держави.

Завдання державного управління:

· розв`язання питань стосовно системи і структури ОУ, залежно від їх функціонального призначення;

· рожмежування компетенції між відповідними суб`єктами державного управління; ОВВ;

· встановлення завдань ОВВ, корегування функцій, прав, обов`язків;

· врегулювання правових форм взаємодії вищих і нижчих ланок адміністративної системи;

· вибір оптимальних методів управлінської діяльності та форм їх реалізації та інше;

Узгодження єдності завдань та цілей, що стоять перед ОВВ досягається за допомогою правових форм, єдності правової природи ОУ та характеру функцій, що ними виконуються;

Конструктивні основи побудови системи управління:

І. Державне управління залежить від сфери, де здійснюється таке управління, тобто співвідношення між суб`єктом і об`єктом управління. Дана конструкція має дві основні платформи:

· підпорядкування;