Метод групової взаємозамінності

За цим методом деталі повинні попередньо групуватись контрольно сортувальним автоматом. Далі деталі кожної групи поступають на складальний автомат, де з них складають складальні одиниці. Якщо потрібна продуктивність невисока до деталей різних розмірних груп. Оскільки точність замикаючої ланки досягається методом повної взаємозамінності, то досягається потрібна точність замикаючої ланки і додатковий контроль не потрібен.

Деталі першої групи йдуть на верхній автомат, а деталі другої на нижній складальний автомат. На виході отримується складальна одиниця.

В загальному випадку, якщо є не дві, а більше деталей і кожну з деталей сортують на n розмірних груп, то виникає потреба в зберіганні, маркуванні. Щоб зберегти, потрібно m накопичувачів, від кожного з яких потрібен транспотрний зв’язок з складальним автоматом. Це ускладнює обладнання, організацію складання. Разом з тим допуски на складові ланки можуть бути рознесені в n раз.

 

Метод регулювання

Досягнення необхідної точності замикаючої ланки досягається регулюванням розміру. При автоматичному складанні це може здійснюватись за допомогою рухомих і нерухомих компенсаторів. Для цього слід використовувати відповідну конструкцію механізму (прокладки, кільця – нерухомі, гвинт – рухомі).

 

Шарики подаються в контрольно сортувальний апарат, де кульки сортуються на 50 розмірних груп через кожні 2 мкм і розміщуються в накопичувачі. Давач вимірює зазор між зовнішнім і внутрішнім кільцем і подає сигнал в розрахунковий пристрій, який визначає діаметр кульки для складання. Лоток з’єднаний з тією чи іншою чарункою накопичувача. Далі шарики попадають на складання і заштовхуються в зазор.

Застосування цього методу пов’язане з необхідністю автоматичного виміру розмірів, з обробкою інформації дл регулювання механізму обробки чи процесу. Допуски розмірів складових ланок встановлюються у відповідності з можливістю виробника і мають бути значно більшими в порівнянні з методом повної взаємозамінності. Для регулювання розмірів потрібна наявність інформації одержаної при складанні, тобто потрібний зворотній зв’язок. Однак регулювання забезпечує високу точність замикаючих ланок незалежно від допусків складових ланок.

Рухомі компенсатори повинні бути враховані в конструкції у вигляді гвинтових, клиновидних пристроїв, які дозволяють регулювати зазор. При цьому потрібно діяти на механізм.

 

Досягнення точності замикаючої ланки пригонкою схоже на регулювання з нерухомим компенсатором. Проте різниця в тому, що компенсатор не виготовляється заздалегідь, а має необхідний припуск, який частково або повністю видаляється при складанні.

На складання поступає втулка плунжерної пари. Діаметр отвору втулки вимірюється здавачем Д₂ і результат подається у вигляді сигналу на суматор або порівняльний пристрій. З іншого боку з заданого пристрою подається інформація про величину зазору в заданій плунжерній передачі, а з третього боку подається інформація про діаметр вала, який передається давачем, що знаходиться на безцентрово шліфувальному верстаті. Визначається величина фактичного зазору +. Фактичний зазор порівнюється з заданим. Сигнал через підсилювач 5 подається на регулятор, який рухає шліфувальну бабку до деталі і так відбувається поки різниця між фактичним і заданим зазором не буде рівною нулю. Якщо продовжувати шліфувати, то з’явиться мінусове значення (натяг). Як тільки буде нуль, то система припиняє роботу. Здійснюється вихід плунжера, який в парі з втулкою йде на складання.

Метод пригонки має відмінності від методу повної взаємозамінності такі як і регулювання. Але метод пригонки вимагає обробки компенсатора. Точність забезпечується зняттям припуску.