Тема 9. Принципи екологічного законодавства України і економіко-екологічна відповідальність

Сформувалась окрема галузь, — екологічне право, - на основі якої і здійснюється практична реалізація екологічної реформи.

Нині склалася певна система екологічного права, яка містить такі частини:

конституційну;

еколого-правову;

галузеву;

міжнародно-правову.

Еколого-правова частина наповнена низкою законів, головним з яких є За­кон України „Про охорону навколишнього природного середовища”. Саме цей закон заклав перші еколого-правові основи забезпечення екологічних прав людини і систему управління у сфері природокористування.

За окремими видами та галузями розроблена серія законів, які окреслюють правила користування, раціонального використання, охорону і захист природних ресурсів. Ці правила оцінюють кількісний та якісний стан того чи іншого природного ресурсу з урахуванням антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище, змін в економіці, які відбуваються зі зростанням матеріальних потреб і розвитком суспільного виробництва.

Система українського правового регулювання охорони навколишнього се­редовища нині включає в себе норми, які визначені:

Конституцією України;

міжнародними угодами, підписаними і ратифікованими Україною;

законами та постановами Верховної Ради України;

указами та розпорядженнями Президента України;

декретами, постановами та розпорядженнями уряду України;

нормативними актами, які містять інструкції, методики, накази, прийняті міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади;

нормативними актами органу, який згідно із законодавством України здійснює нагляд за природоохоронною діяльністю.

Основним завданням екологічного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, оптимального використання, відтворення, запобігання негативному впливу і ліквідації його наслідків, створення дієвої охорони, захисту прав підприємств і громадян на користування природним багатством країни.

Законодавча база виконує досить багато функцій, серед яких, головними є функції організації стимулювання карання, контролю. Закони допомагають і посилюють економіко-екологічну політику країни, формують чітко окреслені межі дій і взаємодій суспільства та природи.

Правова база, безумовно, не вирішує всіх екологічних і економічних про­блем, але це досить важливий, базовий елемент у побудові оптимальної розумної поведінки людини з природою.

Господарський Кодекс України передбачає обов’язкове для підприємців здійснення природоохоронних заходів у процесі виробництва, з метою ліквідації або зменшення негативною впливу на природу та здоров’я населення. Для відкриття підприємства та випуску нової продукції чи отримання дозволу на нову виробничо-господарчу діяльність необхідно дотримуватися встановлених як санітарно-екологічних, так і будівельних норм, для того, щоб не завдати шкоди навколишньому середовищу і не погіршити екологічну ситуацію в регіоні. Доповненням до цього закону є вимога до кожного підприємства створити екологічний паспорт та поступово втілювати в життя екологічний аудит. Підприємства та їх власники несуть відповідальність та повинні здійснювати компенсацію щодо шкоди, нанесеної природі у ході виробничої діяльності.

Екологічне законодавство є головним фактором, що впливає на реалізацію екологічної політики країни. Закон не охороняє природу (навколишнє середовище), він захищає тільки права людини. Питання полягає в тому, які правові пріоритети суспільства, держави. У цілому це залежить від вкладу в якість життя. Під якістю життя розуміють сукупність економічних, соціальних і екологічних факторів, що знаходяться на достатньому рівні для забезпечення безпечного і комфортного життя населення, не погіршують стан здоров’я. Ступінь пріоритету екологічних потреб залежить від рівня соціально-економічного розвитку суспільства, а також від рівня розвитку суспільної моралі.